Персоналії

29 березня 1933 року в журналіст Ґарет Джоунс опублікував репортаж про Великий Голод в Україні. Він став одним з перших західних кореспондентів, які доніс світові правду про вбивство голодом мільйонів людей в Україні

"Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: "У нас нема хлібу. Ми помираємо!" Більшість офіційних осіб заперечують існування будь-якого голоду, але через кілька хвилин після одного такого заперечення в потязі, я насмілився кинути на підлогу шматок зчерствілого хліба. Наче пуля селянин кинувся на підлогу та поглинув його. Те саме повторилось зі шкіркою апельсина…"

Гарет Річард Воен Джоунс — валлійський журналіст, який уперше у західній пресі заявив під власним іменем, що в Україні у 1932—1933 роках відбувся Голодомор. Його надрукували в "Manchester Guardian" та "New York Evening Post". В Радянькому союзі поняття Голодомору вперше буде застосоване тільки через 54 роки.

Майбутній журналіст народився в цікавій родині. Батько підтримував Лігу націй і був прихильником миру. Мати була в Україні, де працювала тьютором Артура Юза — одного з синів Джона Юза, засновника майбутнього міста Донецьк. На початку XX століття вона приєдналась до руху суфражистів і перша зустріч учасників руху в південному Уельсі мала місце саме в будинку Джоунсів.

Гарет Джоунс отримав непогану освіту та вільно володів пятьма мовами. В тому числі російською. Він багато подорожував, як і Гіляровський, опанував купу спеціальностей. Як плідний журналіст Джоунс писав статті для багатьох британських газет, зокрема, The Western Mail, The Times та Manchester Guardian, в Німеччині його статті друкувалися в Berliner Tageblatt, а також у Сполучених Штатах завдяки International News Service

В 1930 році він став радником з питань міжнародної політики колишнього ліберального прем'єр-міністра Великобританії Девіда Ллойд Джорджа, потім - помічником Айві Лі, радника з публічних відносин Рокфелера, Пенсильванської залізниці, Крайслера та інших американських підприємств. Айві Лі, який добре знав Росію, попросив Гарета супроводжувати Джека Гайнца II, онука засновника компанії Heinz в подорожі до СРСР.

Під час третьої та останньої подорожі до Радянського Союзу в березні 1933 року Гарет знехтував попередженням посольства і забороною ОДПУ на в'їзд іноземним журналістам до. В березні він купує квиток до одного з великих міст, але виходить із потяга на півдорозі й далі подорожує Харківщиною пішки, залізничними коліями – разом із селянами, які втечею з рідних місць рятуються від голодної смерті. Їхні розповіді, а також побачене, занотовує до маленьких щоденників. ОДПУ затримує Джонса й депортує його із СРСР.

"Голод практично скрізь. І мільйони вмирають від нього, – пише Ґарет Джонс у листі батькам. - Я бродив кілька днів Україною, і там не було хліба, у дітей боліли животи, всі коні та корови виздихали, й люди також вмирали з голоду. Терор набув нечуваних масштабів".

Повернувшись до Берліна, 29 березня 1933 року Гарет зробив відомий прес-реліз, який був надрукований багатьма газетами, зокрема New York Evening Post та Манчестер Гардіан:

"Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: "У нас немає хлібу. Ми помираємо!" Цей плач лунає по всій Росії; на Волзі; в Сибіру; в Білорусі; в Центральній Азії та Україні — "Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду". Більшість офіційних осіб заперечують існування будь-якого голоду, але через кілька хвилин після одного такого заперечення в потязі, я насмілився кинути на підлогу шматок зчерствілого хліба. Наче пуля селянин кинувся на підлогу та поглинув його. Те саме повторилось зі шкіркою апельсина. Навіть чиновники з транспорту та офіцери ОДПУ попередили мене про небезпеку подорожей селом вночі через велику кількість відчайдушних через голод людей. Іноземний експерт з Казахстану сказав мені, що близько 5 000 000 з 11 000 000 тамтешніх жителів померли від голоду. Окрім диктатора Йосипа Сталіна, голодаючі ненавидять Джорджа Бернарда Шоу за його оповідання про вдосталь їжі, яку вони начебто мають, але їжі нема, і селяни надто слабкі для роботи в полі".

Невдовзі Джонс публікує близько 20 статей у британських, американських і німецьких газетах. 8 травня 1933 року в The Manchester Guardian зазначає: "У кожному селі я отримував однакову інформацію, що багато людей помирають від голоду і що четверта-п'ята частина худоби загинула. Одна часто повторювана фраза із сумною монотонністю лунала у моєму мозку: "Всі – опухлі від голоду", і одне слово вбивалося у мою пам'ять у кожній розмові. Це слово було "голод". Ніколи не забуду пухлі животи дітей у хатах, в яких мені довелося заночувати".

Інші іноземні журналісти, на переконливе прохання радянської влади, почали цькувати чесного Гарета Джоунса. Під страхом втрати акредитації в Радянському союзі вони написали в своїх статтях, що Джоунс – брехло. Власкор New York Times Вальтер Дюранті, який рік тому отримав Пулітцерівську премію, опублікував в своїй газеті статтю "Росіяни голодні, але не помирають із голоду":

"Насправді немає ні голоду, ні голодних смертей, але вельми поширені випадки смерті від хвороб, викликаних недоїданням… Якщо через кліматичні умови урожай пропаде, як це було в 1921 році, Росії справді загрожуватиме голод. Якщо ні — теперішні труднощі швидко забудуть"

Потім у приватній розмові з дипломатом цей журналіст фактично зізнався, що брехав, а його статті спеціальною комісією газети New York Times було визнано незбалансованими.

Багато організацій, переважно правого спрямування, взяли участь у спробах розповісти світу про Голодомор 1932—1933 рр., але протягом двох-трьох років це питання відійшло на задній план і було практично забуте.

Гарет Джоунс і сам був спантеличений. У листі до товариша, який мав намір поїхати до СРСР, Гарет писав:

"Шкода! Ти повеселишся, дізнавшись, що маленький "Джонський" (це він про себе, little 'Joneski' - ред), який і мухи не зачепить, удостоївся честі потрапити до чорного списку ОДПУ, і йому заборонено в'їзд до Радянського Союзу. Я чув, що у секретній поліцейській папці з моїм іменем зберігається довгий список моїх злочинів, у тому числі, як це не смішно, шпигунство. Насправді, Литвинов надіслав спеціальну телеграму з Москви до радянського посольства у Лондоні, щоб вони як слід поскаржилися на мене містеру Ллойд-Джорджу".

"Маленький Джонський", насправді, поскромничав. Саме завдяки йому світ вперше дізнався про трагедію Голодомору, він першим забив у набат. Його публікації спонукали інших західних журналістів звернутися до цієї теми і змусили Кремль виправдовуватися перед світом.

Є навіть версія, що великий Орвел читав статті Джонуса про СРСР і віддав йому данину назвавши його прізвищем одного з головних персонажів оповідання "Колгосп тварин" — фермера пана Джоунса - саме так звертався до Гарета в статті-спростуванні повідомлення про Голодомор Вальтер Дюранті. Ймовірно, сам Дюранті увіковічнений там же як пан Скавутишин (англ. Mr. Whymper)

Джонс ще встигне взяти інтерв'ю в Гітлера, працюватиме в Японії, та Китаї, а загине під час робочої подорожі до Внутрішньої Монголії – їх з доктором Герьертом Мюллером, який був агентом комуністичного інтернаціоналу в Китаї, було заарештовано, Мюллера через два дні відпустили, а Гарет Джоунс був застрілений через 16 днів після захоплення, напередодні свого 30 дня народження.