Всеволод Балицький

Написати історію будь-якої катастрофи в першу чергу означає проаналізувати діяльність тих осіб, які причетні до виникнення цієї катастрофи. Так само слід підходити і до історії Голодомору. Тут мусимо вести розмову не лише про системні детермінанти. Слід говорити про тих, хто ці детермінанти перетворював на цілком конкретну жахливу реальність. У першу чергу йдеться про керівників комунізованої України. А також про керівників тодішньої спецслужби. У цьому безжальному гурті Всеволод Балицький займає одне з провідних місць.

Радянський діяч, один із керівників органів державної безпеки ВЧК-ОДПУ-НКВС, комісар державної безпеки 1-го рангу (26 листопада 1935), один з організаторів Голодомору.

Попрацювавши на керівних чекістських посадах в Україні з 1918 року, очолюючи ГПУ України з 1923 до 1931 року, Балицький був призначений заступником Голови ОГПУ СРСР. На короткий час йому довелось виїхати до Москви. 25 листопада 1932 року Політбюро ЦК ВКП(б) призначило його особливоуповноваженим ОГПУ СРСР на Україні (посада заступника голови ОГПУ залишалась за ним) з підпорядкуванням йому всього апарату ГПУ України строком на шість місяців.

Восени 1932 року ЦК КП(б)У рекомендував ГПУ УСРР "проведення масової операції по нанесенню оперативного удару по класовому ворогу" з метою виявлення "контрреволюційних центрів, які організують саботаж і зрив хлібозаготівель та інших господарсько-політичних заходів".

Для виконання цієї постанови вже наступного дня було проведено нараду начальників обласних відділів ГПУ. Однак розроблений ГПУ УСРР спеціальний оперативний план не задовольнив Балицького. Приїхавши до Харкова наприкінці 1932 року, він висунув версію про те, що в Україні існує "організований саботаж хлібозаготівель та осінньої сівби, організовані масові крадіжки у колгоспах і радгоспах, терор щодо найбільш стійких і витриманих комуністів та активістів на селі, перекидання десятків петлюрівських емісарів, розповсюдження петлюрівських летючок". Балицький зробив висновок про "безумовне існування на Україні організованого контрреволюційного повстанського підпілля, пов’язаного із закордоном та іноземними розвідками, головним чином польським генеральним штабом". "Масова операція" на селі охоплювала 243 райони УСРР. На 20 листопада 1932 року в Україні було заарештовано 766 працівників сільського господарства, в тому числі голів колгоспів, директорів радгоспів, керівників середньої ланки.

5 грудня 1932 року Балицький видав Оперативний наказ ГПУ УСРР № 1. Він поставив підлеглим "основне та головне завдання… — викриття та розгром контрреволюційного повстанського підпілля, та завдання рішучого удару по всім контрреволюційним куркульсько-петлюрівським елементам…". Через кілька днів Балицький розпорядився вжити заходів по припиненню масового виїзду селян за межі України за хлібом. Співробітники ГПУ підключилися до пошуків прихованого зерна. Невдовзі чекісти рапортували, що ними розкрито і ліквідовано потужну "контрреволюційну повстанську і шкідницьку організацію", що охоплювала своїм впливом 133 райони України, нараховувала до 3000 осіб, мала свої осередки в 114 колгоспах, 102 МТС і 67 районних центрах України і готувала повстання до весни 1933 року.

За 4 місяці після початку хлібозаготівель до 15 листопада було заарештовано за хлібозаготівельними справами 11 тисяч осіб. За місяць, з 15 листопада по 15 грудня, — 16 тисяч осіб. У листопаді 1932—січні 1933 року ГПУ УСРР ліквідувало 1 208 "контрреволюційних" колгоспних угруповань. Перевірки охопили радгоспи, систему "Заготзерна", систему споживчої кооперації та ін.

28 грудня 1932 року Балицький скерував Сталіну записку. Останній наказав розіслати її в керівні партійно-державні установи, а також керівникам ОГПУ. Записка містить картину широкомасштабного спротиву комуністичному режимові у 67 районах України, де чекісти виявили "широко розгалужене польсько-петлюрівське повстанське підпілля". Балицький писав також про "засміченість" села "петлюрівськими, куркульськими, білогвардійськими та антирадянськими елементами", які протистояли реквізійним заходам комуністичного режиму. Українська інтелігенція, яка кваліфікувалася як "націонал-шовіністична". Нарешті, вказувалась ще одна група — "зрадники з партійним квитком", себто місцеві керівники. Балицький стверджував, що ці особи не просто чинили спротив хлібозаготівлям, а й були "організаторами та керівниками контрреволюційних груп". Всього в Україні у 1932 році, за офіційною статистикою, лише органами ГПУ було заарештовано понад 63 000 осіб. Із сіл вивозили все збіжжя з насіннєвими фондами включно. У колгоспах, занесених постановами ЦК КП(б)У та Ради Народних Комісарів УСРР на "чорну дошку", припинили завозити товари, заборонили торгівлю. Для "поліпшення керівництва судовими репресіями" в областях створювалися комісії. Вони складалися з першого секретаря обкому партії, голови обласної контрольної комісії, начальника обласного відділу ГПУ та обласного прокурора.

Балицький був також причетний до своєрідного "другого закріпачення" селян, що сталося наприкінці 1932 року. Йдеться про запровадження паспортної системи в СРСР. Було створено спеціальну комісію. Її очолив саме Балицький.

Навесні 1937 року Балицького призначили начальником Управління НКВД по Далекосхідному краю. Не пізніше 7 липня 1937 року він був заарештований у своєму службовому вагоні й етапований до Москви. На допитах Балицький зізнався в участі у військово-фашистській організації . 27 листопада 1937 року його розстріляли на колишній дачі Генріха Ягоди, перетвореній на "спецобъект НКВД", тобто в місце масових розстрілів. Нині це кладовище в районі селища Комунарка під Москвою.

З 139 членів і кандидатів у члени ЦК ВКП(б), обраних на XVII з'їзді партії, в 1937-1940 pp. було розстріляно 96 осіб. Лише троє з них не реабілітовані дотепер. Це - Генріх Ягода, Микола Єжов і Всеволод Балицький.