Відповідальність за геноцид

Звинувачення у вчиненні злочину геноциду стало доволі поширеним як у між народних, так і в національних судових трибуналах упродовж останньої половини сторіччя. Першим випадком, коли хтось був притягнутий до відповідальності за геноцид, став Міжнародний військовий трибунал у Нюрнбергу, що відбувся одразу ж після Другої світової війни. Нюрнберзький Трибунал став важливим першим кроком у визнанні та покаранні геноциду; він проклав шлях до створення Конвенції про геноцид і нормативно правової бази, яка інтерпретує її положення. Сьогодні, злочин геноциду здобув одностайне визнання відповідно до норм jus cogens (міжнародного загального права).

Зокрема, відповідно до ст. 6 Статуту Нюрнберзького воєнного трибуналу 1945 року відповідальність наставала за:

1) злочини проти миру: планування, підготовку, розв'язання та ведення агресивної війни чи війни в порушення міжнародних договорів, угод та зобов'язань, чи участь у загальному плануванні або підготовці, що спрямовані на здійснення будь-якого з вищезгаданих дій;

2) воєнні злочини, а саме: порушення законів і звичаїв ведення війни: вбивство, катування чи викрадення в рабство, чи з іншою метою цивільного населення окупованої території; вбивства чи катування військовополонених, чи осіб, які зазнали корабельної аварії на морі; вбивства заручників, пограбування громадської або приватної власності; безглузде руйнування міст та сіл, руйнування, не виправдані воєнною необхідністю тощо;

3) злочини проти людства: вбивства, катування, поневолення, депортації та інші жорстокі злочини, учинені відносно цивільного населення до початку чи під час військових дій, переслідування через політичні, расові чи релігійні мотиви..., незалежно від того, чи є такі дії порушенням внутрішнього права держави, чи ні, де ці злочини були скоєні.

Міжнародні та національні трибунали засвідчили різні випадки геноциду, і багато осіб були обвинувачені та засуджені за вчинення актів геноциду. Крім того, коли Міжнародний Суд ООН визначив обставини, за яких держава може бути притягнута до відповідальності за геноцид, потерпілі почали вимагати відшкодування від третіх осіб, а Міжнародний кримінальний суд навіть висунув обвинувачення у вчиненні геноциду та злочинів проти людства чинному главі держави.

Отже, Міжнародний військовий трибунал у Нюрнбергу (Нюрнберзький Трибунал) заклав основу для сучасного міжнародного гуманітарного права й міжнародних судових трибуналів. Успіх Нюрнберзького Трибуналу про клав шлях для Конвенції про геноцид 1948 року, важливість якої наголошувалась у Нюрнберзькому Рішенні.

Конвенція про незастосування терміну давності щодо воєнних злочинів і злочинів проти людства (1968 рік) наголошує і розширює межі кримінального переслідування за злочин геноциду, передбачений Конвенцією, шляхом усунення будь яких перешкод до такого переслідування, які могли б міститись у національному законодавстві. Аналогічний документ, Європейська Конвенція про незастосування строку давності щодо злочинів проти людства і воєнних злочинів, був ратифікований Радою Європи 1974 року у Стразбурзі.

У преамбулі Конвенції зазначається, що згідно з міжнародним правом воєнні злочини та злочини проти людства належать до найтяжчих злочинів і ефективне покарання за їх скоєння є "важливим чинником у справі запобігання таким злочинам, захисту прав людини та основних свобод, зміцнення довіри, заохочення співробітництва між народами і забезпечення міжнародного миру та безпеки."

Відповідно до статті І Конвенції, строки давності не застосовуються до таких найтяжчих міжнародних злочинів, незалежно від часу їх скоєння: воєнні злочини, як вони визначені у Статуті Міжнародного Нюрнберзького воєнного трибуналу (1945), а також серйозні порушення, перелічені в Женевських конвенціях про захист жертв війни 1949; злочини проти людства незалежно від того, чи були вони скоєні під час війни або в мирний час, як вони визначені у Статуті Міжнародного Нюрнберзького воєнного трибуналу та в резолюціях ГА ООН від 13.ІІ 1946 і 11.ХІІ 1946; вигнання у результаті збройного нападу або окупації та нелюдські дії, що є наслідком політики апартеїду, а також злочин геноциду, визначений у Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього 1948, навіть якщо такі дії не становлять порушення внутрішнього законодавства країни, в якій були скоєні (стаття І).

У статті ІІ зазначено, що положення Конвенції 1968 застосовуються не лише до представників державної влади і приватних осіб, які є виконавцями чи співучасниками таких злочинів або безпосередньо підбурюють інших осіб до їх скоєння, або беруть участь у змові для вчинення цих злочинів незалежно від ступеня їх завершеності, а й до представників держ. влади, що допускають їх скоєння.

Стаття II

"У разі вчинення будь-якого із злочинів, згаданих у статті I, положення цієї Конвенції застосовуються до представників державної влади і приватним особам, які виступають в якості виконавців цих злочинів або співучасників таких злочинів, або безпосередньо підбурюють інших осіб до вчинення таких злочинів, або беруть участь в змові для їхнього здійснення, незалежно від ступеня їх завершеності, так само як і до представників державних влади, що допускають їх вчинення."

Згідно зі статтею III Конвенції, держави-учасниці мають вжити всіх необхідних заходів законодавчого та ін. характеру для видачі осіб, зазначених у статті II.

Стаття III

"Держави-учасниці цієї Конвенції зобов'язуються прийняти всі необхідні внутрішні заходи законодавчого чи іншого характеру, спрямовані на те, щоб відповідно до міжнародним правом створити умови для видачі осіб, зазначених в статті II цієї Конвенції."

Держави-учасниці, також, зобов'язані здійснити заходи, необхідні для забезпечення того, щоб строк давності або ін. обмеження не застосовувалися до суд. переслідування та покарання за злочини, зазначені в статтях І, II Конвенції, а там, де такі обмеження є, — скасувати їх (стаття IV)

Стаття IV

"Держави-учасниці цієї Конвенції зобов'язуються прийняти у відповідності до їхньої конституційної процедури будь-які законодавчі або інші заходи, необхідні для забезпечення того, щоб термін давності, встановлений законом або іншим шляхом, не застосовувався до судового переслідування і покарання за злочини, зазначені в статтях I і II цієї Конвенції, і щоб там, де такий термін застосовується до цих злочинів, він був скасований."