Владислав Шпільман

Після того як у 1939 році Німеччина окупувала Польщу, сім'я Шпільманів у 1940 опинилася у Варшавському гетто (їх будинок знаходився на одній з вулиць, відданих під гетто, тому, на відміну від інших, їм переїжджати не довелося). 16 серпня 1942 року родина пройшла відбір, після якого Владислава, його батьків та Регіну визнали непрацездатними і вони підлягали відправці до концтабору Треблінка. 19 серпня вони вирушили на Перевалочний пункт (у своїх щоденниках Владислав Шпільман називає його німецькою Umschlagplatz). Коли Генрик і Галина дізналися про це, вони приєдналися до них, незважаючи на те, що обидва ще не підлягали відправці. Під час завантаження в поїзд один з єврейських поліцейських Іцхак Хеллер, який був знайомим Шпільманів, виштовхнув Владислава з натовпу, відокремивши від сім'ї. Батьків, сестер і брата він більше не побачив. Після цього Владислав працював будівельником і дивом кілька разів уникнув смерті під час чергових відборів. Коли депортація решти євреїв знову посилилася, Шпільман, не витримавши, в лютому 1943 втік з гетто і аж до Варшавського Повстання поневірявся по знайомих з Польського Радіо, які ховали його в різних квартирах. Його останнім укриттям стала квартира в центрі міста – якраз там, де все було заселено гестапівцями. Незважаючи на прохання друзів перечекати Повстання в підвалі будинку, Шпільман більшу частину цього часу відсиджувався в квартирі і в разі небезпеки ховався на горищі. 12 серпня будинок підпалили і Шпільман, під загрозою задухи, спробував отруїтися припасеним заздалегідь снодійним, але залишився живим. Після придушення повстання він залишився фактично одним з небагатьох варшав'ян в центрі міста. Ховався від гестапівців в розташованому по сусідству госпіталі та інших зруйнованих будинках і від недоїдання мало не помер. Нарешті, в листопаді він сховався в будівлі, де його знайшов німецький офіцер Вільгельм Хозенфельд, оскільки в цій будівлі збиралися розташувати німецький штаб оборони Варшави. Він заховав Шпільмана на спеціальній антресолі під дахом і аж до повного відступу німців з Варшави потайки носив йому провіант. Після закінчення війни протягом 20 років Владислав Шпільман працював на варшавському радіо, продовжував виступати як піаніст-виконавець.

Після війни Владислав Шпільман писав мемуари, засновані на спогадах про пережите ним під час війни. У літературній обробці Єжи Вальдорффа під назвою "Загибель міста" вони були видані 1946 року в Польщі. За цією книгою був поставлений фільм режисера Романа Поланскі "Піаніст" (2002). У 1998 році вийшло перевидання – "Піаніст: надзвичайна і справжня історія про виживання однієї людини у Варшаві 1939–1945". Це видання було перекладено на 38 мов світу.

Фільм Романа Поланскі "Піаніст"