Шамшина Ельвіра:
Мені здається, що сьогодні ми всі переживаємо драматичні, доленосні часи. Ми стаємо жорсткішими й прагматичними. І от саме тут проявляється наша людяність у ставленні один до одного...
Ельвіра Шамшина - Творчість до 2022 р.
Ельвіра Шамшина - Творчість з 2023 р.:
Мамы взрослеющих дочерей –
Мачты седеющих кораблей.
Неуловимою нитью веков
На полотне, где полно узелков,
Вяжутся судьбы дочек и мам:
Пишутся дней невозвратных тома.
Вяжутся судьбы – твоя и моя
(Даст Бог, ты будешь счастливей меня!)
Ангел, подарок и прихоть судьбы,
Неба глазурь – это ты, это ты.
Счастье? Да, счастье! Беда? Да, беда!
Ты так наивна, мила и чиста…
Мамы взрослеющих дочерей –
Мачты седеющих кораблей.
Туго на сердце затянуты швы,
Пусть будет дочка счастливой в любви!!!
Это время неумолимо возвращает меня в этот день тринадцатилетней давности, когда моя дочь появилась на свет. Я ей сказала, что ты будешь счастливой, не зная сама: как это. Ведь мы, мамы, все хотим этого. Сейчас я - мама взрослеющей дочери. Я счастлива, потому что она идёт рядом со мной. Она живёт свою жизнь рядом со мной. Я читаю её, как открытую книгу, не думая о том времени, когда рядом будет читать её кто-то другой. Я учусь отпускать её и взрослею вместе с ней. Да, учусь, но я плохая ученица. Потому что взрослеющих дочерей отпустить невозможно, поэтому для меня возможным остаётся одно: наслаждаться сегодняшним днём рядом с дочерью, радоваться её успехам и сопереживать в неудачах, понимать, любить и верить, что эта невидимая нить с годами станет только крепче. Наверное, мамы взрослеющих сыновей тоже плохие ученицы, но об этом потом... С днём рождения, взрослеющая моя!!!
Ельвіра Шамшина, 23 февраля 2022 г
Я дякую Богу за недосконалість,
За юних амбіцій падіння і злет,
Бо світу безкрайнього гостра тональність
І долі жіночої велич і малість
Складали мій гімн за куплетом куплет.
І ось вже минає мені сорок сьомий…
І плачу, й радію, сміюсь і тужу.
В життя круговертях нарешті я вдома,
Люблю! І душі кожен подих знайомий,
В обіймах, здається, весь світ задушу!
Залишся зі мною, крокуючи світом,
Мій Янголе Божий, душі посланець:
Сплачу за гріхи найдорожчеє мито,
Любові моєї вино не допито,
Палають зірки - отже, це не кінець!
Ельвіра Шамшина, 24 липня 2022 р.
Моя любов так дивно пахла молоком,
Як обіймала сина я щоночі.
І п’янко березень вітався за вікном,
Мене в обіймах гріючи охоче.
Моя любов так дивно пахла першим «ма»,
Ховала сльози я між перехожих.
І споглядаючи за сином крадькома,
Шукала в нього риси батька схожі.
Моя любов так дивно пахла тютюном,
Коли мій син малим ганяв надворі.
Як він сердито сперечався перед сном -
Я ж зводила мости для нього неозорі!
Моя любов давно не пахне молоком,
І перше «ма» давно вже стало «мама»,
Щетина, кулачок став кулаком…
Я зводила мости, тепер ти - моя брама!!!
Ельвіра Шамшина, 10 березня 2023 р.
Коли твоєму синові 20, ти так само намагаєшся зупинити час, як і тоді, коли він вперше закричав чи сказав «ма»; так само намагаєшся попередити про небезпеку надворі та так само намагаєшся дотягнутися до маківки й поцілувати… ага, все вже не так просто… двадцятирічний син нагадує, що він дорослий, навіть самостійний, дзвонить першій мені, щоб привітати зі святом (я ж знаю, що це не так, маму так просто не проведеш!). Але попри все він залишається первістком, провідником мого життя і тим чоловіком, завдяки якому очікуєш на березень, як ніколи!!!! Люблю тебе, мій маленький-дорослий сину!!!!
Ельвіра Шамшина, 10 березня 2023 р.
У піднебессі, там, звідки можна осягнути оком увесь підсонячний світ, ховається королівство, оповите бузковим туманом. Живуть у нім крихітні Феї з прозорими крильцями. Щоранку спускаються вони в людський світ, кружляють понад землею і в кришталеві скриньки, як дорогоцінні перлини, збирають дрібні сльози, що впали з очей ображених і скривджених маленьких дівчаток. Із сльозинок, нанизавши їх, як намисто, на довгі нитки терпіння, у своєму королівстві феї плетуть хмарки – як наші бабусі творять-витинають мереживні серветки... За цю роботу Королева щоночі кожній з Фей дарує Зірку Одного Бажання. Як феї використовують свої зірки, Королева не питає, але щоразу хмарки стають більшими, перетворюються на хмари, вони важчають, закипають бузково-синім світлом, а згодом проливаються на землю рясним дощем, змиваючи бруд і нещастя. І Королева розуміє: маленьких скривджених дівчаток, які плачуть, стає менше.
Феї ж знають свої зіркові справи! Вони перемелюють подаровані їм зірки, як ми, люди, мелемо до сніданку духмяну каву, і набирають повні жменьки золотого зоряного пилу. Тепер кожна Зірка Одного Бажання виконує їх безліч! Долоньки у Фей малі-малесенькі, але ж крилатих чарівниць багато, і золотий серпанок опускається на землю, щоб здійснити чиїсь бажання… Маленькі дівчатка, мамині принцеси, приваблені теплим сяйвом, мимоволі підводять очі до неба, ніби шукаючи там свою зірку, посміхаються, мружачись від ніжних променів, а королева, радісна, ховається за хмарами, і крихітні феї лоскочуть простір своїми крильцями.
Повільно стікає у безвість ясний день, на п`єдестал сходить рожеве надвечір`я, а від хмаринок, які збираються на ночівлю, горизонт стає бузковим. І справді, кучеряві хмари нагадують буйні суцвіття бузку, зібрані в рясні букети. Задивляючись у вечірнє небо, можна побачити, як Феї зі своїх скриньок висипають до королівського сховища зібрані скарби, з яких буде сплетено дорогоцінні хмарки. Чому – скарби? Феї ж забирають гіркі сльози дівчаток – щоб вони більше не плакали. Як піде дощ, ніхто, окрім мешканців Королівства Бузкових Фей, не знатиме, що земля вбирає не краплі, а сльозинки. І вона, земля, обов`язково піклуватиметься, щоб очі, з яких котилися гіркі сльози, побачили Країну Щасливих Миттєвостей і Країну Здійснених Мрій. Бо така вона, земля – мати всьому, що живе на ній, що сміється і плаче.
Крокуючи під дощем, я теж іноді дивлюся в небо й намагаюся розгледіти: за якою хмаркою сховалась моя Бузкова Фея, щоб перетворити мої сльози на краплі дощу і сипнути під ноги золотий зоряний пил, тим самим позначивши мій шлях до віри, самопізнання, гармонії й щастя. І маленька ображена дівчинка, схована в глибині мого серця, теж задивляється вгору… по її личку течуть краплі – уже не сліз, і вона сміється. Разом зі мною.
А хто ніколи не танцював під дощем, хто не дивився прозорої ночі в зоряне небо, хто не слухав шепіт золотих променів світанку – одним словом, хто ніколи не бачив Бузкових Фей, той нічого й не відчував. Ані болю, ані щастя. А коли плакав – то від гніву чи люті. Чи від ненависті. Чи від отрути – солодкої помсти…
Над землею час від часу товпляться хмари, підганяючи дощ, і мало хто з людей здогадується (тепер ви про це знатимете!), що він, той дощ, збирається на роботу – має за відведений Королевою час вилити розсипати сховати у землю якомога більше дівочих сліз, адже їм, дівчатам, уже час не плакати, ні – рухатися далі… обов`язково з посмішкою на обличчі.
А Бузкові Феї ніколи не втрачають надії, що вони й завтра розсипатимуть зірковий пил, щоб дівчата знаходили свій шлях і сміливо йшли тільки вперед, а якщо й плакали, то тільки від радості…
Ельвіра Шамшина, Бердянськ, 10 серпня 2022 р.
Розтанули щасливі дні і ночі,
Коли ти коси розплітав дівочі,
В долоні падали зірки охоче,
У пристрасті вогнем палали очі
І шепіт душі роздирав, як клоччя,
Коли ти коси розплітав дівочі.
Давно я знаю все про біль пекучий.
Здавалося, падіння - неминуче…
Чи то така я дивно невезуча,
Чи я сухий реп‘ях в саду квітучім,
Що нелюбов любила так рішуче?
Отим бо й ба, падіння - неминуче.
Давно я знаю все про воскресіння.
Коли лягає перший лист осінній,
Палаю неземним гірким тяжінням:
Зламати б нам усі закони чинні,
Втекти… Тоді яке це воскресіння?
Я знаю все хіба що про падіння…
А він вже ліг – мій перший лист осінній.
Ельвіра Шамшина, 30 вересня 2022 р.
Що ти знаєш про мене, що взявся судити?
Був ти чесний у грі? Пішаком був ти битий?
Посміхався крізь сльози у мареві соннім ?
Воскресав, як тебе поховали в прокльонах?
Ти не знаєш, як літо буває колючим,
Коли ладна хоч сторч головою - та з кручі,
І безсоння безжалісно ночі ковтає -
А душа, попри все, оживає, бодай їй!
І вершин, і висот - я взяла їх немало,
Тож не раджу тобі випробовувать жало.
А узявся судити, пройди цю дорогу:
Від розп’яття до Віри, Любові - і Бога…
Ельвіра Шамшина, 24 липня 2023 р.
…Я - не вільна,
Я - божевільна,
Скільки втрат - вже і ліку нема.
Безпричинна,
Раба й королівна,
Безпритульна, як рання зима.
Я - не вірна,
В зневірі - покірна,
Не відсіяла вчасно полову…
Власну волю
Виборюю болем,
Жалю, наче дуга вольтова.
Я без Бога
Неначе убога,
Я без сина
Неначе безсильна,
Я без тебе - німа і сліпа.
Поверни мені Бога,
І сина, й дорогу…
Грай, безвинно, забутий Скрипаль!
В очікуванні новорічних свят ми всі раніше очікували на дива, феєрверки, гучні застілля і маленькі приємності. Сьогодення вносить корективи, та й неабиякі, і вважаєш за радість уже те, що нікуди не прилетіла ракета, ніде від страху не заплакала дитина і не стала сивою ще одна жінка. Таке відчуття, що між нами іде змагання: чий тягар важче? У кожного свій біль, своя втрата і своя перемога, свої сподівання, навіть без надії… та хай незмінною залишається віра - переважно в тих, завдяки чиїм спинам ми можемо сьогодні спати, їсти, ходити на роботу; в тих, хто проводжає своїх синів, не знаючи, чи доведеться зустріти; в тих, хто ставить хрести… завчасно… Настає Новий рік, нехай він дозволить нам просто бути…
Ельвіра Шамшина, 31 грудня 2023 р.,
Моя маленька дратівниця!
Якої величі ти птиця!
Струнка й висока, як лелека,
В очах - мороз, водночас - спека.
Розпізнаю тебе щоднини
(Так швидко виросла дитина!)
Учора ти - маленьке диво,
Сьогодні я - вже майже сива…
Та я не плачу, лиш сумую
І далі з сумом цим крокую.
Боюся навіть представляти,
Як буду заміж видавати.
Роки біжать, спинить - не вдасться,
І ось тобі уже п’ятнадцять.
Моє натхнення й Божа кара,
Моя любове, ти, Варваро!!!
Я вже п’ятнадцять років готуюсь її відпускати. Щоразу заспокоюю себе, що це буде не скоро. А вона росте, дорослішає, віддаляється. Я розумна й адекватна мати, АЛЕ я не готова, бо поки наші діти разом з нами, особисто я перебуваю в якійсь стабільності та врівноваженості: сім’я - діти - дім - ну і т.д. Боже, нехай вона росте хоч трохи повільніше, бо це я (егоїстка) хочу побути молодою!!! Люблю тебе, моє дитя, але ще нікуди не відпускаю…
Ельвіра Шамшина, 23 лютого 2024 р.
На сайті Берда Ліра літературна спадщина Бердянщини, починаючи з початку 20 століття і до 24 лютого 2022 року.
Сайт Бердянського клуба садівників-городників ім. Я. Й. Левіна. Тут усі події з 1990 по 2023 р., відео та фотографії за цей період: Клуб садівників-городників Левіна
На этом сайте Бердянского клуба садоводов-огородников им. Я. И. Левина собраны рецепты за 30 лет: Сад Левина рецепты