Это время неумолимо возвращает меня в этот день тринадцатилетней давности, когда моя дочь появилась на свет. Я ей сказала, что ты будешь счастливой, не зная сама: как это. Ведь мы, мамы, все хотим этого. Сейчас я - мама взрослеющей дочери. Я счастлива, потому что она идёт рядом со мной. Она живёт свою жизнь рядом со мной. Я читаю её, как открытую книгу, не думая о том времени, когда рядом будет читать её кто-то другой. Я учусь отпускать её и взрослею вместе с ней. Да, учусь, но я плохая ученица. Потому что взрослеющих дочерей отпустить невозможно, поэтому для меня возможным остаётся одно: наслаждаться сегодняшним днём рядом с дочерью, радоваться её успехам и сопереживать в неудачах, понимать, любить и верить, что эта невидимая нить с годами станет только крепче. Наверное, мамы взрослеющих сыновей тоже плохие ученицы, но об этом потом... С днём рождения, взрослеющая моя!!!

Ельвіра Шамшина, 23 февраля 2022 г

Коли твоєму синові 20

Коли твоєму синові 20, ти так само намагаєшся зупинити час, як і тоді, коли він вперше закричав чи сказав «ма»; так само намагаєшся попередити про небезпеку надворі та так само намагаєшся дотягнутися до маківки й поцілувати… ага, все вже не так просто… двадцятирічний син нагадує, що він дорослий, навіть самостійний, дзвонить першій мені, щоб привітати зі святом (я ж знаю, що це не так, маму так просто не проведеш!). Але попри все він залишається первістком, провідником мого життя і тим чоловіком, завдяки якому очікуєш на березень, як ніколи!!!! Люблю тебе, мій маленький-дорослий сину!!!!

Ельвіра Шамшина, 10 березня 2023 р.

КОРОЛІВСТВО БУЗКОВИХ ФЕЙ

У піднебессі, там, звідки можна осягнути оком увесь підсонячний світ, ховається королівство, оповите бузковим туманом. Живуть у нім крихітні Феї з прозорими крильцями. Щоранку спускаються вони в людський світ, кружляють понад землею і в кришталеві скриньки, як дорогоцінні перлини, збирають дрібні сльози, що впали з очей ображених і скривджених маленьких дівчаток. Із сльозинок, нанизавши їх, як намисто, на довгі нитки терпіння, у своєму королівстві феї плетуть хмарки – як наші бабусі творять-витинають мереживні серветки... За цю роботу Королева щоночі кожній з Фей  дарує Зірку Одного Бажання. Як феї використовують свої зірки, Королева не питає, але щоразу хмарки стають більшими, перетворюються на хмари, вони важчають, закипають бузково-синім світлом, а згодом проливаються на землю рясним дощем, змиваючи бруд і нещастя. І Королева розуміє: маленьких скривджених дівчаток, які плачуть, стає менше.

Феї ж знають свої зіркові справи! Вони перемелюють подаровані їм зірки, як ми, люди, мелемо до сніданку духмяну каву, і набирають повні жменьки золотого зоряного пилу. Тепер кожна Зірка Одного Бажання виконує їх безліч! Долоньки у Фей малі-малесенькі, але ж крилатих чарівниць багато, і золотий серпанок опускається на землю, щоб здійснити чиїсь бажання… Маленькі дівчатка, мамині принцеси, приваблені теплим сяйвом, мимоволі підводять очі до неба, ніби шукаючи там свою зірку, посміхаються, мружачись від ніжних  променів, а королева, радісна, ховається за хмарами, і крихітні феї лоскочуть простір своїми крильцями.

Повільно стікає у безвість ясний день, на п`єдестал сходить рожеве надвечір`я, а від хмаринок, які збираються на ночівлю, горизонт стає бузковим. І справді, кучеряві хмари нагадують буйні суцвіття бузку, зібрані в рясні букети. Задивляючись у вечірнє небо, можна побачити, як Феї зі своїх скриньок висипають до королівського сховища зібрані скарби, з яких буде сплетено дорогоцінні хмарки. Чому – скарби? Феї ж забирають гіркі сльози дівчаток – щоб вони більше не плакали. Як піде дощ, ніхто, окрім мешканців Королівства Бузкових Фей, не знатиме, що земля вбирає не краплі, а сльозинки. І вона, земля, обов`язково піклуватиметься, щоб очі, з яких котилися гіркі сльози, побачили Країну Щасливих Миттєвостей і Країну Здійснених Мрій. Бо така вона, земля – мати всьому, що живе на ній, що сміється і плаче.

Крокуючи під дощем, я теж іноді дивлюся в небо й намагаюся розгледіти: за якою хмаркою сховалась моя Бузкова Фея, щоб перетворити мої сльози на краплі дощу і сипнути під ноги золотий зоряний пил, тим самим позначивши мій шлях до віри, самопізнання, гармонії й щастя. І маленька ображена дівчинка, схована в глибині мого серця, теж задивляється вгору… по її личку течуть краплі – уже не сліз, і вона сміється. Разом зі мною.

А хто ніколи не танцював під дощем, хто не дивився прозорої ночі в зоряне небо, хто не слухав шепіт золотих променів світанку – одним словом, хто ніколи не бачив Бузкових Фей, той нічого й не відчував. Ані болю, ані щастя. А коли плакав – то від гніву чи люті. Чи від ненависті. Чи від отрути – солодкої помсти…

Над землею час від часу товпляться хмари, підганяючи дощ, і мало хто з людей здогадується (тепер ви про це знатимете!), що він, той дощ, збирається на роботу – має за відведений Королевою час вилити розсипати сховати у землю якомога більше дівочих сліз, адже їм, дівчатам, уже час не плакати, ні – рухатися далі… обов`язково з посмішкою на обличчі.

А Бузкові Феї ніколи не втрачають надії, що вони й завтра розсипатимуть зірковий пил, щоб дівчата знаходили свій шлях і сміливо йшли тільки вперед, а якщо й плакали, то тільки від радості…

Ельвіра Шамшина, Бердянськ, 10 серпня 2022 р.