Без снігу і без сніжинок

Без снігу і без сніжинок...

Без вітру і без дощу...

Втікає день безупинно -

Не хочу - та відпущу.

Сказати ... Ні, промовчати....

Писати ... Не напишу...

Когось запрошу до хати,

Когось боляче вкушу.

Без слів ... Та багато хочу ...

Без мрій ... Та я живу...

А сни пророчать щоночі

І топчуть стежку нову.

Без снігу і без сніжинок ...

Без вітру і без дощу ...

Стрічаю я новий ранок -

Думками себе пригощу.

1 січня 2023 р. для мене був такий.
Ірина Онищенко

Мірило моїх знань - моя душа

Мірило моїх знань - моя душа,

Яка спілкується з навколишнім світом.

А день за днем так швидко поспіша,

Без фальшу жити людині треба вміти.

Губиться думка - існує проблема ...

Інколи вона блаженна та врятує.

А життєва руйнівна схема,

На вчинки нас передчасно провокує.

Згасає день наш швидко у часі ....

На останок ми лишаємося одні.

А невідомість корчить гримасу,

Коли розпізнає будь - кого у брехні.

Мірило моїх знань - моя душа...

Залишається тільки сподіватися...

І чекати ... Написати вірша...

Не цуратися ... Просто спілкуватися.

16.01.2023, Ірина Онищенко

Так написала моя душа...

Зрозуміло - пишу я, бо живі....
Суперечки як шанс між собою.
Мої мрії ... Одна ... Може й дві,
Що бажають мені супокою.

---------------------------------

Я зробила невпевнений крок...
Знаю, сутність життя довговічна.
Сила й мужність вабить жінок
А невідомість буває стрічна.

---------------------------------

Втікай ... Втікай...Від долі не втечеш...
Дарунок неба ангели сторожать...
Хочеш - не хочеш, кохання не має меж
Жіноче щастя не дивиться вороже.

---------------------------------

Без снігу і без сніжинок...
Без вітру і без дощу...
Стрічаю новий ранок -
Думками себе пригощу.

---------------------------------

Я проклинаю тишу... Я мовчу...
Я проклинаю, бо вона мене лякає...
Запалюю незгорену свічу -
Ти наче і є.... Може тебе й немає....

(куплети з віршів, лірика)

23.01.2023, Ірина Онищенко

Сьогодення перекреслює вчорашній день

Сьогодення перекреслює вчорашній день,

Малює картину наших ілюзій...

Бажання зникає, перетворившись на мішень,

А мішень ця на нейтральній смузі.

Розпочався день... Ми до всього небайдужі ...

Все цікавить нас і все треба збагнути...

Душі скажемо - відпочивай, одужуй

Сама розірви невпевненості пути.

"Вчорашнє" не перевершить ніяк сьогодення

І не прикрасить прожитий день кольорами.

Та є спостереження і самозбереження

І усвідомлення всього, що між нами.

26.01.2023, Ірина Онищенко

Не говори мені, що я свята

Не говори мені, що я свята...

Не говори... Те, що було, немає...

І не повернеш вже свої літа...

Розіп'ята моя душа страждає.

Не говори... Можливо і свята...

Не кожен з нас цю "святість" зрозуміє.

Може вона блукає у світах,

Повертаючись як чоло сивіє.

Не говори, бо тиша спочива,

Даруючи любов у сьогоденні.

Знайди й подаруй слова...

Слова найкращі у повсякденні.

Не говори мені, що я свята...

Святою не була і не буду...

Не схожа я на інших... Я ота,

Що розтривожить вмить душу і груди.

4.02.2023, Ірина Онищенко

Не хворій на хворобу, що зветься "я"

Не хворій на хворобу, що зветься "я"...

Сьогодення є у долі... Та воно примхливе...

Історія життя у кожного своя,

А душа жіноча суперечливо - вразлива.

Не хворій на хворобу, що зветься "я"...

У мої вікна стукають промінці ласкаво.

А дерева голі - засніжені стоять

На столі цукерки... Ще й гаряча кава...

Не хворій на хворобу, що зветься "я"...

Жартома кохаючи, ти долі не напишеш...

Коли є кохання, слухай солов'я,

А душа із душею і співає й дише.

Не хворій на хворобу, що зветься "я"....

Руки наші, наче крила, тягнуться до неба.

Чи моя історія... Чи може твоя...

Часточка життя мого на долонях у тебе.

10.02.2023, Ірина Онищенко

Хто сказав, що любов неповторна???

Хто сказав, що любов неповторна???

Хто придумав таке, написав???

Та любов, як натомлені жорна,

Хто любив - той і відчував.

Хто сказав, що любов не лікує,

Що лікують лиш час та роки???

Якщо любить душа - то смакує

І лікує - але навпаки.

Хто сказав, що любов неповторна???

Ви не вірте - любов розквіта!!!

Не зникає - вона старомодна

І з'явилась в життя неспроста!!!

16.02.2023, Ірина Онищенко

Згасає день - у вічність поспіша

Згасає день - у вічність поспіша...

Багрянцем розписали видноколи...

Перевершила втомлена душа

І зрадити уже не дасть ніколи.

Потворна думка нищить - не втіша...

Та жінка іноді бува, мудріша...

Важливим є - слово, цініш гроша,

Сутінки день на плечі наші віша.

Щось залишилось у спогадах моїх...

Тепер подивлюся на все широко...

Думки забути ...І відштовхнути їх...

І не важливо що і хто там збоку...

Згасає день... І сон заколиса...

Наснишся ти збентежено нівроку...

Життєва невідома полоса

В стосунках завдає щораз мороки.

2.03.2023, Ірина Онищенко

Безперечно, людина не вічна

Безперечно, людина не вічна...

Не варто марнувати життя, щоб ображатися...

Звикаємо, бо сила магічна,

Дозволяє нам у тиші від сну прокидатися.

Незвична історія... Якось так...

Випадкових зустрічей ніколи не буває...

Жінка і чоловік... Кожен дивак...

А мить окрилення і мить падіння забуваєш.

Сьогодення як перевтілення...

Віддзеркалення думок постійно надихає...

Слова ... А терпіння і кохання,

Повертає нас непомітно у життя безкрає.

Безперечно, людина не вічна ...

Що написано, що судилося залишається...

Кохати та сподіватися звично...

Душа відчинена... Душа таємно змагається...

24.03.2023, Ірина Онищенко

Різнобарвні кольори жіночого суму

Різнобарвні кольори жіночого суму

Переплелись з тишею у моїй кімнаті.

Не тішаться мене ні спогади, ні роздуми,

Бо вони живуть з нами... Ними ми й багаті...

Жінка непередбачена ... Досить вразлива ...

І невгамовна... Ще і самоправна буває ...

За стосунки змагається як вітер і злива ...

Цілунки для люблячих... Дещо не помічає...

Невправні тіні, що на стінах, зволікають...

Увага зосереджена в одній площині...

А потім погляд вмить вагомо привертає,

Промінчик сонця, що в очі, всміхається мені.

Посмішка нам дає віру у завтрашнє життя...

Все це дивно ... Бо нічого вже не повертається...

У кімнаті розгулює одноманіття...

Наче збирається втекти та залишається.

Жіночий сум... І кімната полупуста...

Сторінка за сторінкою... І життя втікає...

Рука жіноча пише, всміхаються вуста...

Розум черпає все, а душа просто дрімає...

9.04.2023, Ірина Онищенко

Пишу для всіх - закохуйтесь в обличчя

Пишу для всіх - закохуйтесь в обличчя!!!

У посмішку, у слово, у ходу ...

У сильні руки, у манію величчя ...

У зустрічі чекані у саду ...

Закохуйтесь... Кохання плете диво...

Це скарби зітхання і сподівань...

Це невблаганність журливо - терпелива...

Це всього варте - невмируща грань.

Закохуйтесь мандруючи світами...

Закохуйтесь сьогодні - "на ходу"...

І станеться таке колись і з вами...

Шукаєм завжди вдачу молоду.

Закохуйтесь не в душу, а в обличчя...

Закохуйтесь вранці та вночі...

А манія величчя і протиріччя,

Втече... Згорить як огарочок свічі...

1.05.2023, Ірина Онищенко

Я друзів не розриваю на "шматки"

Я друзів не розриваю на "шматки"...

Якщо це друзі - значить вони мої друзі...

У світ цих друзів я не беру квитки,

Не зустрічаюсь на нейтральній смузі.

Я заблукаю з ними у тишині...

І люблячи, я буду просто говорити ...

Хтось обійняв... А хтось всміхнувсь мені...

Хтось їсть цукерки... А хтось подарує квіти...

Гасити ще недогорену свічу ???

Та рано, знаєте, у цім шаленім світі ...

Наговорившись із вами досхочу,

Занурююсь у особистім я зеніті.

Розкриті вікна як і моя душа -

Передусім запрошує, потім вітає...

Мою домівку невгамовність прикраша...

А все, що у ній, я називаю раєм.

Я друзів не розділяю... Хтось програє...

Щастить комусь... У когось щастя помирає...

У когось щастя ходить собі краєм...

А взагалі то - а щастя, друзі мої, є???

6.05.2023, Ірина Онищенко

Звичайний день... Та він на вічність схожий

Звичайний день... Та він на вічність схожий...

Звичайний день...Та він у мареві бажань...

Прямую, а мені всміхнувся перехожий...

Зламати неможливо межу моїх переконань...

Цей спокій блаженно душу окриляє...

Думки, мов крила птаха, розлітаються кудись...

Скільки живе людина, вона знання черпає,

Із сьогодення, зі слів, із вчинків... Ти придивись...

Квітує сад, наповнений теплом незримо...

І вічний дотик є душі до сприйняття...

Зміняє весну - літо, осінь заходить в зиму ...

Що майбуття ??? Нема у минуле вороття ...

Звичайний день ... Роки й десятиліття

Вже пронеслися над нами як ціле життя...

І забуття в бажаннях ... Журба і розмаїття...

Взаємність наша ... Думок нездійснених злиття...

Звичайний день ... Та він на вічність схожий...

Звичайний день ... Та він у мареві бажань...

Нас щось тривожить ... Та тимчасовість переможе.

Благословен хто любить ...Бо любов - господня дань.

30.05.2023, Ірина Онищенко

Час обірвався у величі дня

Час обірвався у величі дня -

Сонце спалило невідомість у сьогоденні...

Ніхто нікого вже не зупиня...

Вражаюся, стежки відкрилися нескінчені...

Хто ти... Хто я...Так, думки численні...

Переосмислення має завжди своє ім'я...

У пошуках ми такі смиренні,

Коли важлива навіть по - хвилинна течія.

Я не лечу, не поспішаю... Ні...

Моя смиренність не ранить недовір'ям душу...

Блукають вночі тіні на стіні...

Безсоння мимоволі є... Я змиритись мушу...

Час творить чудеса - повір мені...

Я негативи й перевершу, і полишу...

Вимовлені слова у маячні,

Розколихали й нищили таємно тишу...

А тиша навіть не втекла... Моя...

Цим я пишаюся, бо живу я недаремно...

Тіні у маренні наче стоять

І безсоромно якось і досить безпроблемно...

Час обірвався у величі дня...

Сонце спалило невідомість у сьогоденні...

Ніхто нікого вже не зупиня...

Вражаюся, стежки відкрилися нескінченні...

2.06.2023, Ірина Онищенко

В цій метушні місцево - нескінченній

В цій метушні місцево - нескінченній,

Мене хтось безпричинно "панянкою" назвав...

Хтось помахав... А хтось гукнув "мадам" буденно...

Цей відголосок загубився серед трав.

Можливо пані я... Може мадам...Щось схоже...

Звичайний день у тиші віковій...

Є погляди цікаві, чужі й ворожі...

Незрозумілий от лише погляд мій.

Поважно запитаю - в чому сила жінки???

І відповім я - без жінки чоловік ніщо...

Наше життя має різні якісь відтінки -

У деяких краса... У деяких - казна - що...

Красу любіть... Обожнюйте, цінуйте...

Крокуйте сміливо стежиною в "тепер"...

Думки свої на підлість не провокуйте,

Бо у житті достатньо болі та химер.

В цій метушні місцевій нескінченно

Бурлить життя із "панянками" й "мадам" ...

Натхнення і бажання є у нас щоденно,

Які думками я в невідомість передам.

3.06.2023, Ірина Онищенко

Поглянула  - чи  ж  омріяне  чека???

Поглянула  - чи  ж  омріяне чека???

У  долі  завжди свої пріоритети...

За  вікнами  нестерпна спека...

А  з  садка доносяться пташок  дуети...

Всього  було  в  житті - падіння,  злети,

І  погляди  незрозумілого зразка...

Стежки  в  чужі  незнані кабінети,

І  божевілля  слів, доля яких  в'язка...

Безсилля  обікраденої  душі,

Ще  спочиває... Робити  "щось"  не  хоче...

Певно, набридло  від  цієї  ноші,

Що  день  і  ніч  просто невідомість топче...

І  кабінети  знані  вже  -  не  чужі...

Слова  якісь  не  слухаю - пропускаю...

Якщо  й  лишилися сліди  межі,

Повірте, я  туди вже не повертаю...

Сторінка  за  сторінкою ... А  життя,

Кожного  із  нас інколи спокушає...

Кидає  і  підіймає..Це злиття,

Яке одне одного не доганяє...

Поглянула  - чи  ж  омріяного чека???

З  роками  ми  мудріємо... Все  із  нами...

І  хай  там  що ... Ніщо  не  доріка -

Якісь  стежки  вже  поросли  бур'янами...

31.08.2023, Ірина Онищенко

Одягнула  печальну  вуаль

Одягнула  печальну  вуаль

І  стежками  пішла  таємними...

Незнайома  озвалась  даль,

Бо  ці  далі  є  нескінченними...

Нескінченність  ця... Так,  все  бува...

І  душа  до  мандрів  пришпилена...

Заворожує мить  таїнства,

І  надія  у   долю  втілена...

Озирнувшись  назад  -  там  пітьма,

Що  в  ніч,  простирадлом загорнута...

Тіні  розгулялися  сторчма ...

Особа  жіноча  неторкнута ...

Усвідомлення  наше  -  печаль,

Що  роздвоює душу  нам  навпіл...

Жаль, не  лишаю  свою  вуаль,

Примостившись у  ніч  на  канапі ...

4.09.2023, Ірина Онищенко

Сліди  колись  я  на  піску  лишила

Сліди  колись  я  на  піску  лишила -

Не  повертаюся  тепер  я  туди...

Вже  інші  відросли  у  жінки  крила ...

Та  душею, кожен  ще  молодий...

А  там, за  вікнами, вже  осінь  сміло

Розгулює, встеляючи  листям  стежки...

Жовте  є  і  те, що  почервоніло...

Безхмарне  небо  і  пташині  ланцюжки...

Лишається  на  згадку  пісок, море...

Ті  дні, що  вже  не  вертаються  назад...

Але  ж  з  роками пам'ять  заговорить...

І  в  душі  інколи  такий  безлад...

Сліди  лишила... Слово  на  папері

Лягає  римою - це  все  із  душі...

У  минуле  не  зачиняю  двері,

Бо  із  минулого  деякі  вірші...

6.09.2023, Ірина Онищенко, м.Бердянськ

А  осінь  і  створена  для  того

А  осінь  і  створена  для  того,

Щоб  фарбувати  все  у  жовті  кольори...

А  ще, трішки строго  золотого...

Відкритий  простір  для  відвертої  гри...

Вся  краса  втікаючого  літа,

Згаса  у  неминучості  осінніх   барв...

Сторінка  в  осінь  давно  відкрита

І  губиться  серед  хмар...

Осінній  день  втіша  непросто,

Бо  він  сам  із  вчинків  таємно - неземних...

А  ще  - невідомого  він  зросту...

І  хвилин  досить  безумно - невблаганних...

Тож  він  і  фарбує  досить  сміло

У  невтомну жовтизну   все   навколо  нас...

Відцвіло  літо  і  догоріло...

Осені  неповторний  резонанс...

А  осінь  і  створена  для  того,

Щоб  фарбувати   все  у  жовті  кольори...

А  ще, трішки  строго  золотого...

Відкритий  простір для  відвертої   гри...

12.09.2023, Ірина Онищенко

Осінь... Дощик... Чай, кава...

Осінь... Дощик... Чай, кава...

Особисті  почуття...

Те, що  жінка  я  цікава,

Не  ускладнює  життя...

Осінь ...Тиша ... Шепіт  з смутком...

Сни  непрохані  вночі...

Є  маленька  перепустка -

До  кохання  є  ключі...

Осінь...Пустка... Прохолода...

Недоказані  слова...

Але  слів  моїх  свобода,

Що  із  думки  ожива...

Осінь... Вітер... Ще листочки...

Ця  шляхетність  вікова...

Там, внизу  десь  під  місточком,

Жук  червоний  спочива...

Осінь... Капці... Парасолька...

Прохолода  на  душі ...

А  жіноча  ця долонька,

Пише, люблячи,  вірші...

17.09.2023, Ірина Онищенко

Я  у  полоні  осені

Я  у  полоні  осені ... А  пейзаж   

Нагадує  жовтогарячі  акварелі...

Зупинись... Поглянь навколо... Себе  уваж...

Листочки  падають згори  до  рук  веселі...

Різнобарвність  осінніх  кольорів  ятрить...

Зловлю  тепло  я  у  сонячних  промінчиках...

І  все  це  стається  швидко - лише  за  мить...

Відблиск  залишивсь  на  кінчику  камінчика...

Листочок  падає... А  за  ним  ще, і  ще...

А  чорнобривці   голівки  повертають...

Та  все  до  сонечка, до  тепла... Все  вище...

Вони  на  гарний  день   всі  завжди  чекають...

Я  у  полоні  осені... А  ця  краса

У  переливах  сонячних  швидко  згорає...

Хмарки  білі... Небесно - голуба  полоса,

Все  у  вічність  незрозуміло повертає...

18.09.2023, Ірина Онищенко

Дарую  жовтий  колір  від  душі!!!

Дарую  жовтий  колір  від  душі!!!

Хіба  він  жовтий??? Ні,  він  золотавий!!!

Поникли та посохли вже  спориші...

Ви  знаєте, осінь  із  нами  не  лукавить...

Дарую  і  багряний... Це  ж краса!!!

Малесенька  і  ніжно - жовта  суперечність...

Ця  пані  осінь  так  таємничо  воскреса,

Бо  в  променях   сонця  є свідома  залежність...

Дарую  я  і різнобарвні кольори!!!

Так, зазвичай... Без  винятку  й  без  міри...

Летять  з  дерев  листочки: один, два, три...

Летять  все і летять, не  втративши  довіри...

А  їх  ніхто  не  ловить... Хай  летять,

Утаємничено  протоптавши  дорогу...

Лічила: один, два, три, чотири, п'ять...

А  їх  ще  більше впало  перед  моїм  порогом...

Ці  різнобарвні кольори!!! Ця  краса,

Гуляє  без  відриву  містом, полем, сквером...

Осіннє  диво ... Точніше  - чудеса...

Які  описані  і  вкрадені  папером...

20.09.2023, Ірина Онищенко

Я  прийду  сьогодні та завтра

Я  прийду  сьогодні та завтра,

Відчиню  знов  знайомі  двері,

Приготую, як  завжди, вечерю - 

І  пригадаю  осінь  у  сквері...

Жовте  листя, трава  пожовтіла...

Тихий  плескіт, наше  мовчання...

Ті  часи, що  до  тебе  летіла,

І  велике -  велике  кохання...

Ті  дерева, що  нас  зустрічали...

Ті  доріжки,  що  довго  топтали...

Ті слова, що  весь  час  повторяли...

Наче  інших  слів  ми  й  не  знали...

Осінь  знову ... Дощі  та  тумани...

Відчиняю  знайомі  двері...

І  не  буду  складати  я  плани...

Лиш  пригадую осінь  у  сквері...

27.09.2023, Ірина Онищенко

Дощ  за  вікном... Він  почуття  колише..

Дощ  за  вікном... Він  почуття  колише...

І  ностальгія, що  у  мені  жила ...

Кімнатою  розгулялася  тиша,

А  жіночці  не  вистачає  тепла...

Осінь... Прийшли  й  дощі,  і  вітер...

Сховався  за  хмаринкою  промінець...

Багряно  - золотава ця  палітра,

Листочків  враз  підхопила  табунець...

Приворожила  осінь  кольорами,

Навколишнє  оточення  речей...

Розсудить  час, хто  залишиться  з  нами...

Бажання  губляться,  а  смуток  пече...

Останній  жовтий  лист  ще  не  впав...

Кружляє  їх  навколо  так  багато...

День  переріс  у  сутінки  й  дрімав...

Для  розваг, начебто  й  пізнувато...

Дощ  за  вікном ... Йому  не  дорікай...

Словом, винувато  й  гордовито...

Серед  марева   ночі  заблукай...

А  ніч  насвариться  на  нас  сердито...

28.09.2023, Ірина Онищенко

Цей  листочок  упав  на  коліна

Цей  листочок  упав  на  коліна,

Нагадавши - та  це  вже   осінь ...

Знаю, я  в  тебе  назавжди  єдина ...

Плете  осінь з  листочків  коси  ...

Знаю, кохана  тобою  до  віку ...

Зацілована  щедро ...  Це  ж  ти !!!

Вдячна  тобі, моєму  чоловіку,

Бо  такого  важко  знайти ...

Йду ...  Чи  може  кудись  поспішаю ...

А  от  осінь  інтрижки  плете ...

Подих   завжди   я  твій   відчуваю,

А  листя   падає  золоте ...

Навкруги  вся  ця  краса  оживає ...

У  проміннях   "крилате"  ловлю ...

А  день  до  кінця   добігає,

Який  сама  я  і  благословлю ...

Цей  листочок  упав  на  коліна ...

Осінь ... Смуток ... І  всяке  таке ...

У  душі  дрімає  моє  сумління

Хоча  воно  таке   нетривке ...

5.10.2023, Ірина.Онищенко

В  осінній  світ  поринула з  дощами

В  осінній  світ  поринула з  дощами,

Неначе  на  край  світу  побула...

Та  озирнувшись, я  прийшла  до   тями,

Скинула  браму, немов   кусочок   зла ...

Скрипнули  двері - дихнула  прохолода ...

Прошепотіли  губи  комусь  слова ...

Невміло  почуваюсь... Та  все   проходить ...

Пройде  і  ця  раптовість  ділова ...

Холодний  дощ  вривається   до  хати 

А  я  вагаюсь - чи  добре  це, чи  ні ???

Думки  мої   стали  мені   докучати  -

Немає  виправдань  у  цій  брехні ...

Бажань  багато ... Ця  нескінчена  тема,

Торкнулась  тихо  жіночого   чола ...

Дощів  осінніх  панорама  окрема -

Дивувала ... Бо  загадковою  була ...

Осінній  світ ... Дощі  такі  холодні ...

І  листя, що  із  дерев  швидко  летить ...

Одні   незнайомці    благородні, -

Все   поспішають ... Все  поспішають  жить ...

8.10.2023, Ірина.Онищенко

А  день  осінній  на  інші  не  схожий

А  день  осінній  на  інші  не  схожий -

Багряно - золотава  окраса  чарівна !!!

Так  гарно !!! - Щосили  крикнув  перехожий

І  заблудився  в  осені   притомлено  сповна ...

Листки  шелестіли  під  його  ногами ...

Змішались  незрозуміло  осінні  кольори ...

І  скільки  збайдужілих   моногамій,

Осінній  день  безповоротно  боготворив ...

Цей  перехожий  назбирав  листочків,

А  з  кимось, у сьогоденні, він  недоговорив ...

Невеселі  линуть  пташині  голосочки ...

Та  підбадьорює осінній  цей  порив.

Не  схожий  день ... Та  день  один  осінній,

Щасливий  день  для  когось, мабуть, є  у  житті ...

І  невблаганно  проміння  кидає  тіні ...

Буденність  таємничо  зникає  у простоті ...

А  день  осінній  на  інші  не  схожий  - 

Багряно  - золотава  окраса  чарівна !!!

Так  гарно !!! - Щосили  крикнув  перехожий ...

І  заблудився  в  осені   притомлено   сповна ...

10.10.2023, Ірина.Онищенко

Я  наливаю у  чашку  чорний чай

Я  наливаю у  чашку  чорний чай -

З  лимоном  полюбляю  його  пити ...

Цукерки, книги  на  столі  є ... Зазвичай  ...

Життя  одне ... А  ми в  ньому, щоб  любити ...

Свіча  горить ... Поряд  у  тарілочці  млинці ...

Ще - яблука  і  сливи  із  короваєм ...

Ще - марення  на  стінах  і  тіні - посланці,

Які  оживають швидко ... Так  буває ...

Залишаю  слід - віршований  памфлет ...

Щось  у  словах  моїх  таємно  оживає ...

Можливо  це  те, що  із  незвіданих  планет ...

А  може  те, що  повільно помирає ...

Кімната  ця ... І  пустка ... І  спогади  вночі ...

І  неперевершеність жіноча ... Досить ...

Утаємничено  сховалися глядачі,

Чекають, коли  ж до  кімнати  запросять ...

Холодний  чай ... Й спотворення  думок ...

Ніхто  не  підбадьорить ... Не  бажає ...

Комусь із  нас  зробити  треба  перший  крок ...

Без  помилок  нічого і  не  буває ...

11.10.2023, Ірина.Онищенко

Може  я  панна  чи  королівна

Може  я  панна  чи  королівна...

Може  я  вогник  чи  промінець...

Може  я  просто  жінка  наївна...

Може ... А  може ... Розсудить  творець...

Може  я  історична  особа...

Може  казковий   я  персонаж...

Є  життя  і  до  нього  жадоба...

На  душі  неспокійно... Мандраж...

Може  просто  холодно - зимова...

Може  панянка   із  ім'ям  "весна "...

Може  просто  я  жінка  чудова,

Що   віддається  коханню  сповна...

Може  я  панна   чи  королівна...

У  невідомість  день  відплива...

Та  по-справжньому  жіночка  вірна,

Коли  чоловік  душу  відкрива...

26.10.2023, Ірина.Онищенко

Співчуття  осінніх  дощів

Співчуття  осінніх  дощів,

Вже  відкрили  нам  двері  навстіж...

Я  не  знаю, що  ти  хотів ...

Та  осінь  сказала  - нізащо !!!

Не  шукаємо  ми  кінця,

Починаючи  все  спочатку ...

День  новий  щось  обіця,

Щоб  лишити все  це  на  згадку...

Осінні  листочки  летять,

Кружляють  навколо  любові...

І  таємничо  шелестять...

І  мрії  з'являються  нові...

А  ми  стежечками  підем,

Бо  осінь  нас  всіх  запросила...

Шукаючи  свій   "Едем",

З'являється  і  нова  сила...

Співчуття  осінніх  дощів,

Вже  відкрили  нам  двері  навстіж...

Я  не  знаю, що  ти  хотів...

Та  осінь  сказала  - нізащо!!!

26.10.2023, Ірина.Онищенко

Дрібниця

Дрібниця - чай  холодний  на  столі...

Дрібниця  - книги, що  лежать  і  спочивають...

Дрібниця  - яблука червоні  та  малію...

Дрібниця  - десь  слова  літають  і  блукають...

Дрібниця - окуляри, що  вже  застарі...

Дрібниця - квіти, що повільно  засихають...

Дрібниця - он  котик  бігає  у  дворі...

Дрібниця  - листя  падають і  помирають...

Дрібниця  ця ... І  ще  дрібниця  ...Ще  і  ще..

Таке  життя - різновидність і  невідомість...

А  відчуття  - таємне  і  невмируще,

Яке  формує  непримиренно  свідомість...

Дрібниця  ця ... Зухвалість  в  думці   поготів...

Безкрайність сутності, що  завжди  блукає...

З  небес,  неначе  ангел нам  щось  шепотів,

Душа  ж із  лабіринтів  злих, нишком  втікає...

Дрібниця  тут  є... Дрібниця і  там  десь  є...

Дрібничок  зустрічаємо  безліч  повсюди...

Але  ж  у  кожного  в  дрібницях  є  своє - 

Невизначеності  розмальовані  етюди ...

1.11.2023, Ірина.Онищенко

Нехай ця зима буде сніжною

Нехай ця зима буде сніжною

Із морозцем... Ще із вітрами...

Холодною та необхідною,

Щоб сум розвіяти між нами...

Всі суперечки, всі балачки,

Які нас довго так тримали...

Які в душі блукали мовчки,

Втікають ген - кудись помалу...

Нехай зима торкне омани

Бо інколи ми й простаки...

Розвіє снігами різні брами...

Скаже - лишайся тут - таки...

Ти тут потрібна... Ти тут бажана...

Недоторканна любові мить...

Непримиренна ти, нездоланна...

Когось це дуже й сторонить...

Нехай зима буде чарівною

Із борульками, з відлигою...

А я у ній - королівною

Із маленькою інтригою ...

15.12.2023, І.І.Онищенко