ТОМУ, ХТО ПІШОВ РАНІШЕ

Кого здивуєш змінами в наш час,

Коли стабільність - недоступна розкіш?

Замінюється простір коло нас,

Країни, люди, хоч ти і не просиш.

Кого здивуєш смертю? Вона вже

Нам звична, як сусідка біля ґанку:

Сидить самотньо та терпляче жде

Свій час, тебе вітаючи щоранку.

Здивуй мене, здивуй мене, життя,

Яскравим, кольоровим водограєм!

Спостерігають з Неба, з небуття

Ті, кого ми, на жаль, не докохаймо.

Чіпляй мене, життя, на свій гачок,

Щоби шпаківню не знесло завчасно,

Я в грі на вибуття не новачок,

Чіпляй мене наживо, міцно, власно!

Тримай мене, будь ласочка, тримай,

Спекотним днем, холодними ночами.

Все змінюється. Сяє небокрай

І зменшуються відстані між нами.

26.02.2024, Марина Захарова