Заграй нам, Глебику, заграй

Світлій пам'яті 11річного Глеба Федюка, юного піаніста, учня 5 фортепіанного класу

Херсонської школи мистецтв

  Загинув 31 грудня. Останнім бажанням хлопчика було купити смаколики до новорічного свята... Не встиг добігти до магазину, бо... 

Заграй нам, Глебику, заграй

Іще раз ,, Щедрика ", будь ласка.

Такий пресвітлий небокрай

Був схожий на преніжну ряску.

Такий пресвітлий небокрай

Весь почорнів ураз, мій Боже.

І відлетіла душа в рай

У хлопчика, на промінь схожого.

І вже тепер на небесах

Смаколиків захочеш знову,

Яких купити хотів сам

За мить до аду навісного?!!

Зійди, зійди, хлопчику мій,

Зіронькою чи місяцем.

Зітри сльозу, дощиком змий,

Гойдайся та й у крісельці.

Божечку мій, як же ти міг

Світле дитя не вберегти.

Світику мій, Херсоне мій,

Як тепер ми без Глебика...

Тетяна Сугалова-Катрич

5 січня  2024 р. 

Іди у світ, вже роду кров гуде

Іди у світ, вже роду кров гуде

У цей святвечір стань дзвіночком долі.

Горнись до теплих маминих грудей,

Готуйся грати щонайкращі ролі.

Пресвітла, як сльоза, твоя душа.

Ні, ні, як обрій сонячний у січні.

А в мене серце із грудей, немов лоша.

Мов альфа і омега, ми - навічно.

Ти - перша нота щастячка в цей день,

Моє ПРАдитятко преніжне із молитви.

А я стаю планетою ідей,

Твоя ПРАбабця з римами у битві.

А я вже ПРАстара, як світ, Яга?

Ні, ні, я юна, мов ця зірка, ПРАбабуся.

О, мудрості оця життєва гра:

На поклик твій, мій буслику, озвуся.

Тетяна Катрич

6 січня 2024 р.

Гей, ви, у кого язики

Гей, ви, у кого язики

Важливіші за розум.

У вас, мабУть, все навпаки,

То ж як назвать цю позу?!!!

Їх би засмажити, овва,

Та цур, їй-бо, скаженим.

Від них тріщить вже голова,

Дурних і навіжених.

У кого більший, той в ціні,

Ще й ордена одержить.

На сцені це на війні.

В пошані той, хто бреше.

Зі сцени - геть, щоб не смерділи

Ці покручі завзято!!!

Бо як ми візьмемось за діло,

Ні кума вам, ні свата.

Тетяна Сугалова-Катрич

10 січня 2024· 

Поети стріляють віршами

Максимові Кривцову

Назавжди 33

Поети стріляють віршами.

Поети всесильні вірою.

Верлібрами дихав ти й тишею.

І світ відчував ти шкірою.

Так легко померти засвітла.

Так важко втрачати всесвіти.

І подих віддати усім вітрам.

Ти марив, що станеш квіткою.

Любов переможе трикляте зло.

Війну та й знищимо дощенту.

І буде веселе рости зело,

І будем радіти дощику.

І злива по вінця з моїх очей

Заллє усю землю, згорьована.

І "Вірші з бійниці" з безсонних ночей

Читатимуть, серцем мальовані.

Тетяна Сугалова-Катрич

11 січня 2024 

Не плач, мій світочку, не плач

Не плач, мій світочку, не плач.

Болить животичок, не спиться?

Збагнула ось: чи плачуть птиці?!!

Не плач, мій світочку, не плач.

Болить? Така щемлива мить.

Хай краще, лялю, тобі спиться.

Он нічка зорями дзвенить,

І дощик хоче помолиться.

Такий цей січень вже, пробач.

Насипле ще сніжку у жменьку.

А хочеш, світочку, то й плач,

Якщо так прагнеться легенькам.

Такий, мій світочку, цей світ.

На Водохреще плачуть зорі.

Тремтять краплинки з мокрих віт,

І ти соліруєш в цім хорі.

Та годі ж, світочку мій, цить.

Гойдає вітер ніч в колисці.

Хай , світочку, тобі щастить.

Хай квітне, леле, сон барвистий.

19 січня 2024, Юна ПРАбабуся маленької Алісочки

А ми круті, такі ж, як наші Крути

А ми круті, такі ж, як наші Крути,

Які у пошанівку і серцях.

А в нас на зайд готова вже отрута -

Забитий в мозок, в пам'ять з болем цвях.

А ми одвічні, мов у горах рута,

А ми безсмертні, наче небеса.

А ми на зайд, неначе зграя люта,

Йдемо на герць - батьків своїх яса.

Ти нас не спиниш, о прехижий враже.

На смерть йдемо, немов крутяни, круто.

Ми чиним так, як ❤️ нам підкаже -

На повні груди Прометей розкутий.

Тетяна Сугалова-Катрич

29 січня 2024· 

О небеса ранкові

О небеса ранкові, я без вас, здається, не дихаю... Ви наповнюєте мене своєю глибиною, у яку поринаю, ніби у світовий океан. Завдяки вам я дихаю свіжістю якоїсь незбагненної сили, яку називають не просто повітрям, а... подихом ще сонних зимових вітрів... Я люблю вас, небеса, люблю вашу глибину... 

  Якби можна було у вас пірнути і забути про все на світі... 

  Якби можна було до вас дійти, долетіти, я була б...на сьомому небі від щастя...

 Та я і так щаслива, бо дихаю вами... 

  Дякую вам... 

    А ви ще подаруєте нам диво снігів, політ ніжних сніжинок?!!!!

   А лютий зовсім не холодний... Ранкові мінус 2 змінюються за дві години теплими проталинами... І подихом землі... Вже зовсім скоро запахне пролісками... 

   О небеса, завдяки вам маю в серденьку крила, які несуть мене по життю...

   Я люблю тебе, моє небо !!!

Тетяна Катрич

1 лютого 2024 р.

Ользі Будугай

           педагогині, письменниці,

                                         світлій людині

Моє життя, ну що ж ти, вже втомилось?!!

Як сонце, що скотилося за лан.

Присяду трохи, чом, скажіть на милість,

На землю в лютому лягла густа імла?!!

Ти не сумуй, мій вечір, скресне Гайчур.

Вже незабаром річка заблищить.

Гірка зима. Цей лютий як загадка.

Та що ж це я... Щось серденько щемить.

Не відлюблю я білий світ ніколи.

У цьому світі стільки різних див.

Вві сні стерня синочку ноги коле.

А він мовчить. Іди ж бо, синку, йди...

Коханий, де ти? Сядь-но біля мене.

Візьми гітару, струни хай звучать.

Батькам вклоняюсь за життя доземно.

А груди чомсь чаїно так ячать.

І дні мої, мов птиці, відлітають.

Я з ними сонцем сходила щодня.

Втомився вечір. Зірка в небі тане.

Життя мов кінь... Утік...Нема коня.

А моє світло ... хай із вами буде,

І римоньки у вічність вже летять.

Я вас люблю, кохані, рідні люди.

А зорі так прощально миготять.

Тетяна Катрич

4 лютого 2024 р.

Барви веселки рідної мови

Сміялась веселка щасливо, барвисто, дитинно.

Крізь краплі дощу, що вже сонячним був, з-під руки.

Сміялась веселка преніжна, неначе перлина,

Барвиста, мов осінь, і мудра, мабУть, від віків.

Мені простягла червоний разочок намиста.

У щирих долоньках світились краплинки води.

А поруч, немов помаранч, бризкав соком пречистим,

Зорів ще один, моргав: ,, Веселись, підожди".

Жовтів, наче злато, завзято у небі ще й третій

Й зелений, мов хрущик, світився в ясних небесах.

І майстер творив ще блакитний мазок на портреті,

Блакитний, як очі дівчиноньки - справжня яса.

Синіли ще хмари вечірні, синіли, мов сливи,

І вже фіолетово небо, мов квітка, цвіло.

На сьомому небі була я від див цих щаслива.

І мокрим був ліс, а ще поле, і в лісі тім лось.

Отак й рідна мова цвіте у серцях, як веселка.

Семикольорове і щастя моє, і роса.

Хай дихають мовою вільно в містечках і селах

І б'ють джерелом пресвітлі мої небеса.

      21.02.2024,  Тетяна Сугалова-Катрич