Відверті Історії кохання

В неділю я сторінки не публікую. Але є одна складна тема, яку б хотів анонсувати.

Матеріальні потреби в армії задовольняє взвод забезпечення.

Духовні - замполіт та капелан.

Але є одна важлива потреба, яку, за уставом, задовольнити нема кому!

Сексуальна потреба.

З понеділка, в #Щоденник_лікаря - відверті Історії кохання. 

NB! Дружинам військових читати забороняється! )))

UPD. Я розумію, що тема "болюча" і не опублікую нічого, що може зашкодити. Особливо жінкам військових, яких безмежно поважаю.

___________________________________

Нагадую про свій телеграм-канал. Там розміщую те, що не можна публікувати в фейсбук.

Євген Георгієв, 20 жовтня 2023 #Щоденник_лікаря

Сторінка 37. Освідчення

Буває таке, що тривалий час ми сидимо без роботи. Це добре, але нудно. Хтось читає новини, хтось YouTube дивиться, хтось спілкується.

Один наш молодий боєць, знаходив в соцмережах симпатичних дівчат і починав загравати до них. 

Знаєте, такі собі марні балачки - компліменти, жарти, те-се, п'яте-десяте. Хлопець він високий, спортивний, тож лялечки охоче відповідали.

Писав він, писав, доки під час одного листування, не зробив дівчині, дивної пропозиції.

- Привіт Ксюха, як ти? 

- Привіт Артем, все добре. Сьогодні у нас чудова погода. Сонце і тепло. А ти як?

- В мене дощ, та взагалі, день у день одне й те саме. Набридло... А що ти скажеш, як я приїду до тебе і ми одружимося?

Світ бачив мільярди чоловічих освідчень.

Вишуканих і досконалих, розважливих і обережних. Освідчення можуть бути зворушливі, палкі, незграбні.

Артем освідчився по військовому суворо,  коротким, як постріл, текстовим повідомленням. І він таки поцілив! 

- Я згодна! - після секундної затримки відповіла Ксюша. 

Артем, скам'янів, вочевидь, абсолютно не готовий до такої відповіді. Принаймні настільки блискавичної. Тільки-но він поклав слухавку, як почав помітно хвилюватися.

- Іванич, зрозумійте, Ксюха мені подобається, з нею приємно спілкуватись, але створювати сім'ю... я не дуже поки що хочу.

- А навіщо тоді пропозицію робив???

- Просто додому хочеться. Прогулятись з нею по місту, в кіно сходить, з'їсти морозиво.

- Все одно, не розумію. До чого тут одруження?

 - Якщо ми подамо заяву в РАГС, мені належить відпустка за сімейними обставинами на 10 діб.

- Та-а-ак, ясно! Значить, слухай сюди, боєць. Буде тобі відпустка, якщо пообіцяєш не морочити дівчині голову. Домовились? І не поспішай з РАГСом, ще пошкодуєш!

Через два тижні, Артем мчався додому з шикарним букетом квітів, але без обручки. На диво, "наречену" це анітрохи не засмутило. Вони гуляли, ходили разом в кіно і їли морозиво.

А до РАГсу домовились піти вже після війни. Ксюха обіцяла дочекатись.

Євген Георгієв, 23 жовтня 2023 #Щоденник_лікаря

Сторінка 38. Розлучення

Війна зруйнувала не лише сотні селищ, міст та будинків, а і тисячі родин.

Дзвонить боєць додому, хоче почути безтурботний голос жінки, а чує...

- Коли це вже закінчиться? В мене вже немає ніяких сил чекати!

- Інші чоловіки вже по декілька разів були у відпустці, а ти - жодного. Зовсім не хочеш мене бачити.

- Ти навмисно втік на війну, залишивши мене одну з дітьми і хворою мамою.

Дружини працюють, ведуть господарство, виховують дітей, доглядають батьків. Залишившись на самоті, вони більше не бачать в своїх чоловіках ні втіхи, ні надії, ні опори.

- Висилаю їй по 30 тисяч на місяць, чого ще їй не вистачає? 

- Дружина подала на аліменти. Донька зі мною вже місяць не розмовляє.

- Приїхав у відпустку додому, а жінка забрала дітей і пішла геть. Навіть не привіталась. Сиджу один в порожній квартирі.

Важко уявити, глибину прірви, в яку ця війна зіштовхнула нашу країну. Міста можна відбудувати, а от зруйновані долі...

Євген Георгієв, 24 жовтня 2023 #Щоденник_лікаря

Сторінка 39. Квітка

До мобілізації він був флористом. Молодий, спокійний, врівноважений хлопець, досить далекій від зброї. Навіть на війні, продовжував збирати букетики з усього, що росте поруч, за це і отримав свій позивний - "Квітка".

Служив у зв'язку при штабі.

Командний пункт, це осередок військового життя, де вирують події і часто з'являються нові люди, в тому числі жінки. Одного дня, в штаб у справах зайшла незнайома дівчина. Він, посміхнувся мимохідь, і подарував їй букет польових квітів. Просто так, для настрою.

Незнайомка виявилась дружиною заступника нач. штаба. Дізнавшись про це, той влаштував формений скандал, і наступного дня Квітку перевели в піхоту.

Відтоді пройшов місяць. Про інцидент вже всі забули. Дівчина, ще декілька разів з'являлась на штабі, а Квітку ми більше не бачили.

Вчора він повернувся. На щиті. Поруч з ним, лежав маленький букетик квітів.

Євген Георгієв, 25 жовтня 2023 #Щоденник_лікаря

Сторінка 40. Вірт & флірт

З сексом в армії туго. Не скажеш, що його взагалі нема, військово-польові романи ніхто не скасовував, але вони здебільшого для тилових частин та старшого офіцерського складу. 

А у рядових бійців на нулі -  нема де, нема з ким!

Тож, місце реальних жінок зайняли віртуальні. Все, що для цього потрібно - телефон та Старлінк. виснеш на посилання і провалюєшся в безодню мережевої втіхи.

В асортименті є все: від безневинного флірту та аж до палкого віртуального сексу.

Починається все з пошуку дівчат, які ладні на таке спілкування. Замість розігрівальних пестощів - обмін короткими текстовими повідомленнями.

Хочеш більше? Еротичне фото? Зазвичай, дівчата це роблять за гроші, але "пробник" можна отримати й абсолютно безплатно.

Доступ до більш відвертих світлин, буде коштувати 150-200 грн.

Десь за 300 гривень - партнерка поділиться з тобою щойно знятим збуджувальним відеороликом.

Ну і нарешті, повнометражний секс у відеочаті коштуватиме від 500 грн. За це дівчина, онлайн, на камеру, робитиме все, що ти побажаєш. 

Чи допомагає таке спілкування задовольнити фізіологічні потреби? Певною мірою - так.

А буває, що віртуальні романи переростають в реальні стосунки. Доходило навіть до одруження. Але це вже зовсім інша історія.

Євген Георгієв, 26 жовтня 2023 #Щоденник_лікаря

Всесвіт, скільки ще?

Сторінка 41. Бажання

До війни було модно писати список побажань. Чи Всесвіт, чи Бог (хтось же ж ТАМ є) почує, і бажане здійсниться. 

Не впевнений, що це працює, але спробую. Ось мій wish list.

1. Митись під душем.

2. Спати в ліжку.

3. Почути тишу.

4. Сісти за руль.

5. Смакувати кавою і морем.

 Хочу гарячий дуууш! Щоби води було вдосталь, а не скільки є у чайнику. І щоб напір шалений. Стояти під душем п’ять хвилин.., вісім.., п’ятнадцять, а вода така, ллється і ллється, і не закінчується. Хочу.

 Одягти білу футболку і, перепрошую за подробиці, білі труси. Лягти на таку ж білосніжну постіль і розслабитись в чистоті. Хочу.

 Тишу, її мені навіть складно уявити. Не через вибухи чи гуркіт техніки, хоча цього теж вистачає, а через цілодобово працюючі генератори. Тож, перейду до наступного бажання. Хочу.

 Сісти за кермо власного авто і поїхати, навмання обираючи дорогу. Без кордонів, паролів, блокпостів, перевірки документів. Відчути свободу. Хочу.

 А ще, хочу повернутись в рідне місто, взяти каву в Lavazza, вийти на Приморку і неквапливо зробити ковток. Відчути нарешті: я в вільному, українському Бердянську. Хочу, понад усе!

Пишіть в коментарях і свої побажання. Кажуть, ми тут ближче до Бога. Почує напевне.

Євген Георгієв, 27 жовтня 2023 #Щоденник_лікаря

Сторінка 42. Ніч

В підвал не проходить сонячне світло. Там суцільні сутінки. Тож, дуже швидко втрачаєш відчуття часу.

Буває, виходиш на поверхню, а там вже зовсім темно. Підіймаєш голову, щоб подивитися на зорі, і над тобою розкривається безмежна далечінь всесвіту. Хіба йому, вічному, є діло до нашої війни? 

Люблю ніч за це відчуття спокою та нескінченності буття. Крім тих ночей, коли відбувається евакуація загиблих.

Їх витягують з траншей, посадок, з під завалів здебільшого по темряві. Так менш помітно для ворога. Потім кладуть в спеціальні пакети та везуть медикам.

Буває так, що тіла пролежали по декілька днів і тижнів. За цей час хижаки та комахи невблаганно перетворюють людську плоть на купу напіврозкладених останків.

Але, попри все, ми мусимо їх оглянути й упізнати. У кожного загиблого є рідні. Вони остаточно втратили спокій з тієї миті, як замовк його телефон. Чекають на будь-яку звістку, шукають.

Пересилюючи нудоту, нестерпний сморід і фізіологічну огиду, ми докладно копошимося в останках, шукаючи документи чи особливі прикмети, які дозволять ідентифікувати загиблого.

Цього разу пощастило. На шийній мотузці зберігся жетон.

"Майборода Олексій." - підписуємо пакет.

Завтра зранку військкомат сповістить рідних, тіло вивезуть на "велику землю", і згодом поховають серед сотень тисяч Олексіїв, Богданів, Катерин, Микол.

Чи принесе воно спокій рідним? Хто знає, але цей герой буде покоїтися з честю.

Ми зняли рукавички, підперли двері схову від бродячих собак, і закурили. Я знов підняв голову, щоб подивитись на безоднє чорне небо над Україною.

- Всесвіт, скільки ще?

Євген Георгієв, 28 жовтня 2023 #Щоденник_лікаря

Відпустка

Сторінка 43. Два світи

Нарешті відпустка. Проїхав всю країну зі сходу на захід. Слов'янськ - Харків - Київ - Вінниця - Хмельницький - Чернівці. Поділюся моїми першими враженнями.

Варто від'їхати якихось 200 км від нуля, як очам постає незвична картина: замість корчів - лаковані іномарки, замість вибитих шибок - яскраві вітрини, замість руїн - новобудови.

Все це дуже дивує. Виявляється, в нашій країні водночас співіснує два паралельні світи.

Тут. Будуються дороги та готельні комплекси, виблискують ілюмінацією супермаркети. В переповнених ресторанах і нічних клубах, розважаються сповнені сил молодики та добре доглянуті жінки.

Там. В холодних сирих окопах, з останніх сил стримують люту навалу брудні і виснажені українські захисники. Тисячі вбитих, скалічених. Сотні в полоні. Вдови, сиріти. Горе.

Я не святенник, країна має жити, працювати та навіть відпочивати. Врешті решт, нам теж колись прийдеться повертатися до нормального життя. Але ж, блін!

Щойно подзвонили мої, з позицій.

- Вчора знов підари полізли, багато поранених.Чотири двохсотих - пряме попадання в бліндаж. Саню "Душмана" вбили...

Ми, ТАМ, не чекаємо від суспільства суцільної скорботи, навпаки - прагнемо більш активних дій. Закликаємо до спротиву, до боротьби. Не марнуйте час!

Зрозумійте, ми подолаємо це лихо лише якщо навалимося гуртом. 

Так, і погана новина для декого ТУТ.  Відсидітись вже не вийде. Або біжіть, або готуйтесь захищатись.

Євген Георгієв, 6 листопада 2023 #Щоденник_лікаря

Сторінка 44. Ухилянт

З Данилом ми знайомі ще з інституту. Скільки пам'ятаю, завжди, по товариські змагалися один з одним, сперечалися.

Прямуючи у відпустку, я заскочив до нього в Хмельницький.

Взяли м'ясо на шашлик, сіли в його улюбленому гаражі, готуємо, і звісно, говоримо про війну.

- Ти повістку вже отримав? - цікавлюся я.

- Ні. Але я почитав закон. Військкомат взагалі не має права так просто повістки роздавати! - почав заряджати мені Данило.

Одразу видно - чоловік не витрачав часу і готувався. Але не служити, а грамотно відкосити.

Скільки зараз таких в Україні. Вигадують схеми, вичікують, сподіваються пропетляти. А скільки втекло за кордон? Хитрих хворих багатодітних опікунів.

Тим часом Даня продовжував навалювати, перейшовши з тонкощів призову на геополітику.

- Ти ж бачиш, - сказав він перегорнувши шампур, - війну нам все одно не дадуть виграти. Торгувати зброєю вигідніше. Та і Росія територій не віддасть. По любому, буде договорняк.

Завершуючи спіч про безглуздість війни, мій опонент-ухилянт, робить контрольний постріл:

- А якщо вони ядеркою вдарять? Від нас мокрого місця не залишиться!

- А в мене і так вже нічого немає, - похмуро відповідаю, - все в окупації. Ти хоч за свій гараж боротися будеш?

- Ні, поїду в Польщу. Мені моє власне життя дорожче.

- То що, може скласти зброю та принести людожеру на блюді, ще й наших дітей? - різко відповів я, і кинув погляд на його семирічну доньку Миланку.

Ухилянт замовчав. Напружену тишу розрядила його дружина.

- Хлопці! Даня! Годі сперечатися! М'ясо, мабуть, давно готове.

- Вже несу! - відповів Данило і протягнув мені руку, - Давай парі? От побачиш, до нового року війна закінчиться. Якщо ні - з мене шашлик.

- Споримо, - погодився я, аби скоріше забути цю неприємну розмову.

Євген Георгієв, 7 листопада 2023 #Щоденник_лікаря

Сторінка 45. Номади

Зупиняючись під час відпустки в чужих містах, дуже хотілось додому, в Бердянськ. Навіть на нулі, так не хотілось, як тут.

Хостели, готелі, наймані квартири. Півтора року, ми блукаємо по світу в пошуках кращого місця.

Пам'ятаєте, на косі, свого часу, було кафе "Номади"? Знаєте, що воно значить? Так звуть сучасних кочовиків, людей без постійного місця проживання.

Ось і бердянці, кочують.

Запоріжжя, Батумі, Краків, Оттава, Прага.

Чи стали ці міста такими ж рідними? Невідомі вулиці знайомими? Нові сусіди друзями?

Львів, Рейнланд-Пфальц, Амстердам, Тронгейм.

Чи звикли ви до тамтешніх порядків? Може додали щось своє? Зберегли традиції?

Нас називають біженцями, вимушеними переселенцями, емігрантами. Мені здається, краще називатися Номади. Принаймні, звучить гідно. По бердянські.

Тримайтеся одноплемінники, повернемось додому.

Євген Георгієв, 8 листопада 2023 #Щоденник_лікаря

Сторінка 46. Не вдома

Важко бачити, в яких умовах живе твоя родина. Наче все непогано, є дах над головою, є машина, у дружини - робота, у доньки - інститут. Але ж...

На мою думку, жінки більше прив'язані до матеріального світу, ніж чоловіки. Їм важче змиритися з втратою того, що по дрібницях збиралось все життя.

Їм фізично необхідний комфортний простір. Щоб улюблені квіти на підвіконні, свої кухонні принади, зручне ліжко спальні, щоб повна шафа різних речей і сумочок. Короче, все те, з чого складається відчуття сімейного затишку.

І звісно, присутність чоловіка. 

Нам, чоловікам, в цьому плані простіше. Ми легше адаптуємося до нових умов. Закинув в сумку мильно-рильне, взяв спальник, ключі від машини та вперед!

А от що нам дійсно буває складно, так це зробити вибір: чи залишитися з родиною, коли ти їм так потрібен, чи піти? 

Як би не хотілось, відпустка добігає кінця. Час повертатися і намагатися тягти обидва фронти!

Євген Георгієв, 10 листопада 2023 #Щоденник_лікаря

Сторінка 47. Ціна перемоги

Кажуть, відпустка добре перезавантажує мозок. Побачивши країну навиворіт я так перезавантажився, що навіть трохи завис. Виникли сумніви. Постали питання.

Чи дійсно ми, українці, жадаємо перемогти? І яку ціну за перемогу готові заплатити? Залізну чи золоту?

Черчилль, в темні для Британії часи, казав: "Я пропоную вам тільки кров, важку працю, сльози та піт". 

Нація його почула, заплатила свою залізну ціну і перемогла, гідно здолавши багатомісячну боротьбу та страждання.

Зараз Україна, так само як Британія, переживає свої найважчі часи.

Але, на жаль, за роки війни ми так і не стали країною Черчилля, а залишились країною Арестовича.

Де більшість українців досі не готові пролити не те що кров, а навіть краплю власного поту заради спільної перемоги.

Де жінки щиро вірять і моляться, водночас соромливо ховаючи своїх чоловіків від військкоматів.

Де залізну ціну платять лише "обрані". Решта, хто може - платить золоту.

Євген Георгієв, 22 листопада 2023 #Щоденник_лікаря

До зустрічі

" - Бувають моменти, коли здається що ти застряг. І як би не старався, наче стоїш на місці.

- А що, як це просто дуже-дуже довга сходинка?"

Друзі, відчуваю, що друга частина #щоденник_лікаря добігла свого кінця. Хотілося б завершити її по іншому, але...

Ми всі вірили та чекали від 2023 року на кращий фінал.

Дякую, вам за те, що цікавились, читали.  Дякую за відгуки. Це дійсно надихає.

Бережіть себе і підтримуйте один одного. 

До зустрічі

Євген Георгієв, 26 листопада 2023 #Щоденник_лікаря