Будугай Андрій

Сьогодні можна лише згадувати

Сьогодні можна лише згадувати про світло того дня, коли ми з дружиною виступали в Бердянській ЗОШ № 5, а потім пішли до моря... Бердянськ нині перебуває в окупації під "чоботом братів наших молодших", моя дружина Ольга Дмитрівна перейшла в інші виміри, а попереду ще не один тиждень війни!..

.Але треба приймати всі випробування, які нам дає Життя - адже, вони нам даються, щоб ми "коригували" нашу свідомість, прагнули її зробити ближчою до Неба і до Законів Божих!

.Ну а море - море, як і саме Життя, - нехай не перестає нас чарувати своїми станами й перемінами...

1 червня 2022 р., Будугай Андрій

Подумалося

Подумалося, що таки дійсно наша країна (беру як міжнаціональне утворення) переживає дуже важкі часи, платить чималою кров'ю та руйнуваннями, але ж чи краще було б іудеям жити в Єгипті в рабстві, аніж приймати такі страждання в ім'я нового і принципово світлого?

.І чи краще було б і надалі нам бути "підножкою Московії"? Гадаю, що навряд чи. І лише "претерпевший усе до кінця" - врятується!", а "порятунок того, хто тоне - перш за все він сам"... 

.Однак щоб виграти в лотерею - треба її придбати, а щоб допомагало Небо - треба починати боротися з Пітьмою - і з тією, яка нас оточила, і з тією, яка нас колись спокусила (від "кусати - кусок - кушать") і залізла в глибини наших душ.

.Допоможи, Боже, на Дорозі до Тебе, не дай розміняти нам себе і дай мудрості вчасно розпізнавати хитрощі Ворога роду людського - в цілому, та України - зокрема!.. Розпізнавати та ефективно протистояти!

9 червня 2022 р., Будугай Андрій

Для зацікавлених.

Сьогодні нарешті ненадовго побачив свого сина.

Чого варта ця зустріч і яка пророблена робота стоїть за нею - залишимо поза текстом.

Лише хочу подякувати всім, хто допомагав здійсненню цієї зустрічі - молитвами чи іншим чином, або й кількома способами...

16 липня 2022 р., Будугай Андрій

У поїзді

Учора весь день був у поїзді - водночас і допомагав своїй новій знайомій-землячці, і дещо розширяв свої знання про краєзнавство Німеччини.

У межах цієї поїздки провели півтори години в місті Ессені - досить крупному місті, з чималою кількістю цікавих речей.

Але зараз мова не про це,. І навіть про ті речі, з якими зіштовхуєшся в розвинутій країні - не знаючи майже зовсім мови її мешканців, при намаганнях щось тут зробити. 

Швидше тут ідеться про деякі роздуми "збоку" того, що переживаєш на чужині в статусі "біженця", який узяв заради майбутнього свого сина-інваліда після втрати дружини та інших життєвих негараздів - мабуть, якраз про те іноді сакраментальне, про що питає містер "Ф" - "Що у Вас на думці!"

Ессен - це місто, в якому Дмитро Павлович Савченко, батько моєї дружини Ольги Дмитрівни Будугай,  у 17-річному віці почав свій невільницький шлях спочатку в ролі остарбайтера, а потім і в'язня 4-х різних конц-таборів - спочатку в Ессені, а потім були страшний Бухенвальд, жахлива надсекретна Дора і перед самим звільненням - жіночий табір Равенсбрюк.

Колишні наші вороги (думка, почута мною від одесита-моряка Миколи, з яким зараз мешкаю в одному  "гуртожитку" для біженців) узяли на себе клопоти по підтримці нас у війні, яку ведуть проти нас "брати -рашисти".

Ці "вороги-німці" простягнули руку допомоги інвалідам з інтернату, в якому знову перебуває мій син, а тепер - і мені. І яка часом буває тонка межа між поняттями "друг" і "ворог".

А ще довелося вчора пережити відчуття певної символічності події: я потрапив у місто, куди мали б потрапити на екскурсію чи просто відвідини або сам батько дружини, або вона чи інші рідні по його лінії. 

Я сам устиг почути чимало із того, про що говорив під час спогадів Дмитро Павлович. На моїх очах і при певній моїй допомозі народжувалася історико-документальна повість дружини "У тунелях таємничої Дори" (яка тепер є і в інтернеті). 

Коли нам з дружиною бувало нелегко - ми отримували відчутну (а, може, краще сказати суттєву) підтримку, згадуючі те чи інше з пережитого її батьком.

Нас свого часу дивувало, що в батька не було ненависті ані до ворогів зовнішніх - нацистів, - ані до ворогів внутрішніх (режиму Сталіна тощо). Він не носив за пазухою "каменів" ненависті - справедливої, якщо враховувати пережите ним по відношенню до тих, хто ламав його Долю.

У цей час пригадалися і слова актора Євгенія Леонова, якому життя врятували під час гастролей німецькі лікарі - "Пробачення вище за справедливість".

У цей час дещо інакше сприйнявся і той хрест, який несе наш син та ми з дружиною (а нині - я сам) і багато чого ще. 

Розумію, що Бог дає пережити все це - щоб я щось прозрів не лише ментально та відповідно до усвідомленого - поміняв у собі на фоні Армагеддону, як поміняв у собі великодушний батько дружини та вона сама.

Що ж, Бог черговий раз показує, наскільки дивні Його справи і що все проходить через Нього та з Його допомогою! "Не жертви хочу, а милості" - це не відповідати на зло - злом, і при цьому протистояти справам Пітьми - перш за все на території своєї свідомості - території, де саме ми маємо бути господарями та митцями і жерцями - водночас!..

6 серпня 2022 р., Будугай Андрій

Перший гість

Перший гість, який завітав до тебе на чужині та який був готовий простягнути руку допомоги з географічно досить-таки далекої для України Бельгії - ще з перших днів повномасштабного вторгнення - як це багато значить!

А як це символічно, коли ім'я в нього Сідхартха, що означає "досягнувший". І це ім'я було дане його батьками під впливом роману Германа Гессе "Сідхартха" - роману, який мене дуже вразив в юності та допоміг подивитися на Великого Вчителя людства не як на відстороненно-абстрактного ідола, а як на живу та водночас велику людину.

Я вдячний Богу за те, що Він іноді зводить з великодушними людьми (не залежно від кольору шкіри чи мови, якими вони розмовляють) і вдячний бельгійському другу, який на свій приїзд до нас із сином витратив цілий день та подарував двох-кілотонний теплий шматок душі!

Нехай твій життєвий шлях, Сідхартхо, та шляхи твоїх рідних проходить під Омофором Цариці Небесної! З роси і води!

7 серпня 2022 р., Будугай Андрій

Пів року

Сьогодні, 14.08.22, нд., десь о 22:00 за київським часом, виповнюється пів року з моменту переходу моєї дружини Ольги Дмитрівни Будугай в інші виміри.

Ця подія (фізична смерть) нанесла серйозний удар не тільки фізичний по нашій родині. Також вона примусила нас із сином багато що пережити та в міру можливостей переусвідомити.

Ця подія, помножена на агресію з'їхавшої з глузду Московії, перенесла нас із Богданом в інший край і культуру. І все це дається по-своєму нелегко.

Але треба сприймати Волю Божу як те, що найбільш кращим шляхом проводить нас до Небесних країн-світів, як те, що покликане зробити нас велико-душнішими, мудрішими та кращими. 

І "рука" ведучого крізь випробування всі ці 6 місяців мною часто відчувалася і надавала допомогу на різних рівнях.

Ми з дружиною дуже цінували мудрість, закладену великим Джоном Толкіним у трилогії "Володар Перснів" і в неперевершеному "Сільмаріліоні". 

І серед написаного є слова Гендальфа у відповідь на справедливі на перший погляд міркування Фродо, що "мерзопакосного " Горлума за всю шкоду, яку він чинив,

 треба убити. Ці слова приблизно такого змісту:

"Не кожний живий вартий того, щоб жити і не кожний померлий гідний смерті. Ти можеш повернути життя останнім? Ні. Тоді не поспішай позбавляти життя перших!"

Дійсно, наше бачення справедливості часто може бути таким плоским і дво-, а то і одно-мірним, що потикатися з ним у п'яти-, шести- і більше-вимірні космічні світи - просто наївно і примітивно-несерйозно.

Тому багато що навколо нас і всередині нас правильніше буде сприймати якщо не як належне, то принаймні спробувати прозріти, чому саме те чи інше відбувається так, а не інакше. 

Може, винний не хтось інший, а це в чомусь іноді й ми щось раніше зробили НЕ ТАК, і тепер пожинаємо плоди попередніх дій?

До того ж Гендальф пояснював, що ми не обираємо часи та умови, в яких ми втілюємося, але ми можемо вирішити, як краще ними розпорядитися. 

А ще я б додав - теж не свою думку, - що коли ми не можемо змінити обставин, то ми все одно можемо змінити своє ставлення до них, перебудувати відповідним чином "військо нашої духовної сутності" - композицію свідомості.

Кілька тижнів тому я по-новому переусвідомив думку, закладену в оповіданні Івана Єфремова "Юрта Ворона". Ось що до мене дійшло:

Якщо людина втрачає якусь частину тіла чи щось інше, дуже важливе для себе, але не здається, а намагається компенсувати втрату тим, що вона ще має, то Пітьма рано чи пізно відступить, визнає Перемогу бійця Духу, а Сили Світла прийдуть на допомогу!

Дай, Боже, сил і мудрості й нам із сином стати тими, про кого сказано: "Претерпевший всё до конца - спасётся"!

Як сказано в Агні Йозі, "осилит Путь идущий" і вартий більшої поваги не той праведник, який ніколи не падав, а той грішник, який хоч і упав, проте знайшов сили піднятися та піти далі.

Це як у тій прісні Владіміра Висоцького про того, хто стогнав, може, і сварився, але не кинув побратима, тримав (з останніх сил) страховку!

Дивні та мудрі Твої справи, Господи. І краще бути блудним сином у Твоєму "свинарнику", ніж бути в числі "перших" - у Царстві Аїда!.

14 серпня 2022 р., Будугай Андрій

Давно мріяв

Давно мріяв "відчути на собі" (тобто, стати поруч) справжні розміри динозаврів. В України наші з ними шляхи Не перетиналися, але на одному із берегів ріки Майн з кількома із них зустріч таки відбулася! І це сталося сьогодні, 21 серпня 2022 року... біля приміщення Франкфуртського музею природи та в кількох його залах.

Саме тому я сьогодні більше "клацав" камерою і хотів було, пригадавши свою колишню роботу редактора університетської газети, взяти інтерв'ю у диплодока, тиранозавра чи бодай у стегозавра. 

Але мені тактично натякнули, що "кіна не буде", бо в Німеччині в суботу та неділю працюють лише у сфері обслуговування, а отже всі динозаври відпочивають. Тому я міг лише сфотографувати цих "ящірок".

Заодно, користуючись нагодою, я сфотографував і деяких інших представників фауни, які "не встигли заховатися"...

У принципі - це вже третій в моєму житті великий музей природи, куди мені судилося потрапити - після Зоологічного музею в Санкт-Петербурзі та музею Природи - в Києві. Кожен з них просто вражає своїми колекціями і я навіть не берусь їх порівнювати. 

Не візьмусь я і описувати цей німецький музей, який має три поверхи і на кожному з них - безліч унікальних експонатів, часто доповнених чималою інформаційною базою, у тому числі й на сучасних електронних носіях...

Тут можна проводити дні й дні тим, хто не байдужий до сторінок тисячетомного зібрання під назвою "Природа планети Земля - різних періодів свого існування".

Але що там мої слова у плрівнянні з цією еволюційною махіною?! Піду краще заховаюся поглибше в тінь і в черговий раз переживу захоплення перед величчю і масштабами Божого Творіння - Творіння, яке вбирає в себе все нові й нові міріади форм життя - на Шляху еволюційного просвітлення всього сущого!

21 серпня 2022 р., Будугай Андрій

З давніх часів

З давніх часів (звісно, у масштабах мого життя) сприймав Кьолн як щось дуже далеке, майже іншо-планетне - як, наприклад, Амазонку чи Антарктиду.

І ось учора від українця Віктора, який давно "окопався" в Білефельді, дізнаюся, що через два дні в Німеччині для не-шанувальників "руского мірища" наступає "економічне похолодання".

Тобто квиток-місячний проїздний за дев'ять євро вже піде в історію і поїхати в іншу "землю" (адмін-регіон) ним буде неможливо, а сам проїзд подорожчає - точніше,, повернеться до цифр доповномасштабних часів.

Вирішив скористатися дещо несподіваною пропозицією нового знайомого, відкласти на добу свої "важненькі" справи й таки з'їздити у це відоме місто.

Вирішити то я наче й вирішив, але вчора до себе я повернувся ближче до полуночі, заснув досить пізно і вранці пережив боротьбу між бажанням ще поблукати по астралу й нікуди не рватися, не дьоргатися, і напів-примарним бажанням побродити по вулицях і площах відомого міста.

Ближче до 9-ї мені вдалося подолати гравітацію інертності, зібрати рюкзачок і почалапати назустріч невідомості. І як своєрідний знак, благословення на відносно недалекі мандри - на зупинці автобуса (неподалік мого гуртожитку) - зустрічається жінка, яка теж сюди, у Білефельд, приїхала з Білої Церкви. 

Причому, вибралася вона із сином в останній момент перед...  Але мова не про її ситуацію, а про оте "в останній момент", що трохи нагадало про моє"встигнутт в перед- останній день".

На щастя, моє вибирання на залізничний вокзал було досить удалим і я чекав потрібний потяг недовго. Три години дороги і я зустрівся прямо на виході із кьольнського вокзалу з НИМ!

Хто вже бував у цьому місті, то, напевно одразу зрозуміє, КОГО я маю на увазі. Саме "кого", а не що, бо в мене не лежить душа називати його як неживий предмет, хай і величезний. 

Для мене ВІН - жива істота, одухотворена еманаціями мільйонів і мільйонів людських душ, які насичували його енергіями своїх думок, бажань, молитов тощо - протягом 700 років. Адже народився ВІН ще в 1322 році.

Мова йде про DOM, один із найкрупніших готичних соборів, у порівнянні з яким інші "достоприимечательности" Кьольну якось мало вразили.

Це не означає,  що вони не заслуговують на увагу та повагу. Починаючи від собору досить компактно розташований цілий каскад музеїв та інших будівель, які в комплексі з площами, вуличками, абережною Рейну та мостами - створюють затишний і приємний егрегор.

Але я не ставлю перед собою мету описувати місто. Не в моєму стані та не з моїми здібностями братися за це. Я про інше.

У Даніїла Андрєєва в трактаті "Роза Мира" є місце, де він говорить, що серед світів Висхідного кола Шаданакару є вимір, куди підіймаються душі великих архітектурних споруд. Зацікавленим я б порадив знайти опис цього виміру на літеру "Ф" - самому трактаті, бо там є багато цікавих і несподіваних моментів навіть для тих, хто себе ( і кого інші) вважає свідущим у духовних питаннях.

Скажу лише, що побувавши всередині велетня-собору та обійшовши його навколо, а потім присівши навпроти нього на лавочці з протилежного кінця римсько-германського музею я не тільки думав про бренність своїх потуг таки наближатися до Неба.

Я думав над тим, як же в ті роки робилися креслення та розрахунки цієї споруди, скільки ж праці та духовних поривів міг увібратт цей величний Будинок!!! !!! !!!

І я практично тепер упевнений, що цей Собор має свого двійника у вимірі просвітлених архітектурних колосів. Має двійника і разом із ним продовжує впливати на тих, хто з ним зустрівся уперше (як я сьогодні) чи має справу частіше, але в кого душа не зачорствіла, не покотилася корлстою карроху - матерією з антисвітів!

Спасибі Тим сутностям, які мене таки спонукали поїхати на цю зустріч! А тих, хто матиме можливість колись потрапити до Кьольну - я б попросив не упустити таку нагоду...

Повертаюся з поїздки до Кьольну, перебуваючи під враженням від зустрічі із собором і мощами трьох волхвів, які приходили визнати Месію (про це мої два сьогоднішніх пости), а тут містер Ф нагадує:

Сьогодні 27-ма річниця нашого з Ольгою Дмитрівною розпису... Символічно...

30 серпня 2022 р., Будугай Андрій

Деякі роздуми

Деякі роздуми над повстанням Алли Борисівни Пугачової проти режиму рашизму

Уперше про новий виток протистояння Алли Борисівни проти режиму диктатури лже-месії В.Путіна я дізнався учора з каналу новин на Ю-тубі Олега Жданова.

І я погоджуюся з його оцінкою цієї події, що вона може стати поворотною в справі скидання з "трону" лже-місії В.Путіна й початком руйнації квазі-релігії рашизму - національної винятковості та зверхньості московського етносу - над рештою Московії - Підмосков'я у широкому сенсі, а решти населення імперії - над іншим світом.

Мені не дано передбачити масштабів цієї події та всіх наслідків її. Але захотілося висловити декілька думок з цього приводу.

Перше, що спало на думку, коли я сьогодні почув, що про цю подію говорить німецьке радіо - це паралель із фільму "Гладіатор", коли головний герой, ідучи за принципами совісті та честі - був вимушений повстати і боротися із самозванцем і убивцею свого батька - імператора, який заважати неповноцінному сину рватися до слави.

Один із мислячих гладіаторів - друзів головного героя, - сказав, що самозванець, коли люди дізналися, що йому протистоїть головно-командувач армії при його батькові, який користувався ЗАСЛУЖЕНОЮ славою - цей самозванець не зможе тепер просто убити повстанця.

Самозванець має спочатку "убити" ("розвінчати", дискредитувати) саму славу екс-командувача. Подальші події фільму підтверджують правоту цього прозріння і приводять до протистояння двох супротивників не тільки опосередкованого, але й буквально фізичного, коли вони обидва гинуть. Але смерть головного героя стала його перемогою, звільненням від диктатури країни.

Тому і у випадку з подружжям Галкіних - яким не буде фізичний результат протистояння диктатору - лже-месії В.Путіну - на духовному плані Перемога буде за тими, хто не розміняв себе, не продав свою душу заради власної користі в російському значенні цього слова.

Це як протистояння представників Світла й Пітьми, де Світло перемагає своєю само-пожертвою в ім'я високих ідей і щасливого майбуття.

Ще одна паралель у мене виникла майже одразу після першої. Це доля Ігоря Талькова, який відкрито повстав проти режиму номенклатури, котрий набрав форми демонічності.

Його убила по великому рахунку спецслужба СРСР - КДБ. Ця "служба" стоїть за вбивствами і інших духовних опозиціонерів режиму - Василя Симоненка, Василя Стуса, Володимира Івасюка, В'ячеслава Чорновола, Віктора Цоя, Ігоря Талькова та багатьох інших.

Але чому я згадав саме Ігоря Талькова, бо в його творчості є пісня, яку я для себе ставлю на особливе місце - "Я вернусь". Ця пісня, як на мене, - є квінтесенцією не тільки власного життєвого і творчого шляху цього митця і співака, але й усіх борців проти рашизму на різних етапах його становлення і розвитку.

Нагадаю слова цієї пісні, які можуть проілюструвати мої думки з цього приводу:

"Я мечтаю вернуться с войны,

На которой родился и рос

На руинах нищей страны

Под дождями из слёз.

Но не предан земле тиран,

Объявивший войну стране (В.Ленин - А.Б.)

И не видно конца и края

Этой войне!..

Припев 1:

Я пророчить не берусь,

Но точно знаю, что вернусь

Пусть даже через сто веков

В страну не дураков, а гениев!

И, поверженный в бою.

Я воскресну и спою

На первом дне рождения

Страны, вернувшейся с войны!"

Справжні герої не тільки ведуть за собою тих людей, у душах яких переважає світло над темною частиною. Вони наслідують Царство небесне і допомагають уже з вимірів Небесних країн - боротися зі Злом як в Енрофі (вимірі, де ми живемо - термін,, яким користувався Даніїл Андрєєв слідком за небожителями), так і в антисвітах.

Друккарг, цитадель Анти-Московії - потужна структура на кшталт Мордора, який панував кілька століть і псував життя всьому світу. Але коли було утворене Братство Кільця, то подвиги представників цього братства привели в кінцевому результаті до падіння Країни Пітьми.

При цьому це падіння відбулося саме тоді, коли, здавалося б, Зло набрало найбільшої потужності.

Про значення героїв - не залежно від того, перебувають вони в цьому чи тонкому вимірах, в ортодоксальних формах релігій говориться таки малувато. Але від цього їхня питома вага у боротьбі з нечистю - не зменшується.

Хто знає, може через таку несправедливість оцінки значення героїв і походить отой заклик в Україні - "Героям слава!", хоча при цьому в заклику не присутнє головне "Слава Богу!".

Але час, як мені здається, розставить усе на свої місця. І він допоможе належним чином оцінити подвиг співачки з не зовсім ідеальною репутацією і далеким від святого життям, але яка саме ЖИВЕ, а не існує.

Що толку від "кишенькових" праведників, які намагаються виконувати всі заповіді святих, проте роблять це лише заради "спасіння лише своєї душі", через страх потрапити у Пекло.

У таких "праведників" немає головного - вогню! Того, про що "баламут" Сергєй Алєксандровіч Єсєнін писав, що він "и похабничал и скандалил для того, чтобы ярче гореть!"

Не нам судити (засуджувати си оправдувати - що, по суті, є різними полюсами одного і того ж: пригадаємо паралель із "Божественної Комедії", де в одному ярусі одні проти інших б'ються транжири і скупердяї) тих чи інших митців - тут не варто йти далі констатації фактів і бажання отримувати на них ВЛАСНИХ уроків.

Тому "хто безгрішний - кинь камінь", а хто грішний - нехай належним чином оцінить подвиг "грішника", який повстав проти несправедливості, хто став центром, на який, як на світло - метелики, злітається, збігається і сповзається вся нечисть, намагаючись спільними зусиллями загасити світло цього "бунтівника" проти устоїв темних.

Що поробиш - подвижники для темних завжди будуть "бунтівниками" з негативним забарвленням. Навіть про Месію, як пише Даніїл Андрєєв, вони говорять в антисвітах як про найбільшого"бунтівника " - бунтівника всіх часів і народів. Що вже казати про людей - нехай і видатних, аде все ж таки людей!

Важко собі уявити, як наважилася на цей крок Алла Борисівна Пугачова. Важко, але я практично впевнений, що людина, яка біля півстоліття була в центрі уваги мільйонів людей - не могла не відчувати, на які удари і страждання прирікає себе, виходячи із зони відносного комфорту.

І вона не тільки захищає позицію свого теж талановитого чоловіка, свою точку зору і український народ, який вимушений захищати від країни-агресора, яку бояться чіпляти майже всі найсильніші країни світу.

Вона свідомо прлтистала самому Князю світу цього. Свого часу я пережив і отримав досвід, коли тебе за твої переконання, за бажання бути вірним певним принципам, - кілька місяців кілька тисяч "праведників ' намагалися зламати. Тому я можу трохи уявити, які істоти зараз намагаються зламати цю " не просто співачку ". Тому я і прошу тих, хто прочитає ці рядки - і молитися в підтримку Алли Борисівни та пана Максима, а також таких митців, як Андрєй Макарєвіч, Юрій Шевчук, Д

Лія Ахєджакова та інші.

А ще я прошу відрізняти рашистів від інших представників московитського егрегору і не відкидати огульно все, що виробив етнос Московії.

Як на мене, то треба цінувати героїв не лише власних, свого народу, але і тих героїв, які служать справі Світла в цілому! І цінувати їх особливо - під час Армагеддону, коли протистояння Світла і Пітьми Добра і Зла стає найбільш концентрованим, торкаючись кожного землянина до самих глибин душі!..

20 вересня 2022 р., Будугай Андрій

Дякую

Шановні друзі, колеги, земляки! Дякую за всі ваші вітання, за слова підтримки, які пролунали вчора, незважаючи на важкий для України час.

 Дуже хочеться, щоб наш народ якомога менше впускав у себе тієї отрути, яку несе рашизм і яка неминуче входить у нас при контакті з ним. Як мудро колись писав Джон Толкін, у Мордорі отруєне навіть повітря. Що вже казати про інше! 

Перемоги над Злом усім нам на всіх рівнях та еволюційного Поступу! І божої підтримки на всіх наших шляхах-дорогах та на всіх проміжках часу!

Прошу пробачення, що не всім відповів особисто...

24 вересня 2022 р., Будугай Андрій

Колись, у минулому житті

Колись, у минулому житті з близькою людиною (яка тепер водночас і далеко, і ще ближче, ніж за фізичного життя), на малій батьківщині в Бердянську, який зараз в окупації.

Проте на відстані часу й простору розумієш, що ці фізично-часові обмеження Провіденційні Сили роблять не випадково, бо інакше б нам було або зовсім неможливо, або дуже важко отримувати новий досвід.

А ще нещодавно я зіштовхнувся з новою для мене підміною: "важливо лише те, що ТУТ і ЗАРАЗ!" Ця підміна давно"гуляє" новими псевдо-езотеричними школами і навіть є основою для їхньої доктрини.

Я не одразу зрозумів, у чому тут підміна. Допомогли Карл Юнг і Девід Карнегі.

Перший сказав, що за кілька десятиліть своєї практики у псих-лікарнях він зрозумів, що всі психо-хвороби можна умовно розділити на дві категорії:

перша - коли хворі зациклилися на одному й глибоко в нього ввійшли (як у релігії, коли традиції та догми перекривають кисень новому), відкидаючи все інше;

друга - коли відкидаються будь-які традиції й оголтіло несуться за всім новим (як в релігії з контактерами, які "гребуть" усе нове й відкидають старі види віри).

Д. Карнегі ж придумав "вихід", абсолютизувавши положення: "живіть у відсіку одного дня!"

Але минуле нам потрібне, щоб зрозуміти, як утворилося сьогодення (і різного роду історики тут можуть прийти на допомогу). Важливо лише не "перебути" а минулому більше належного часу, бо "Сатана убиває, повернувши голову назад".

А майбутнє нам потрібне як проекція того, що ми робимо, закладаємо тепер, у теперішньому часі, в сьогоденні (тут можуть прийти на допомогу футурологи та письменники та режисери фільмів фантастики).

Це щодо часу, в якому мають своє місце і минуле, і теперішнє, і майбутнє. Не випадково всі три часові форми дієслова існують в усіх мовах.

Те ж саме і щодо простору: у це місце ми прийшли звідкись і потім кудись йдемо. У нашій свідомості є уявлення про простір як про карту з купою різних місць, а не існує лише одного місця!

Інша справа, що нам необхідно БІЛЬШЕ концентруватися на тому, що ми робимо тут зараз. У цьому й полягає сила майстрів - концентрувати увагу на тому, що і як вони роблять, але залишати частину свідомості й уваги на сприйняття форс-мажорних обставин.

У цьому проявляє себе і практика чань (китайською) або дзен (японською) буддизму - свідомо робити те, чим зараз займаєшся!

Пітьма всюди використовує принцип розщеплення, йде за мотто "Розділюй та владарюй". Проте певні роз'єднання та поєднання використовують і Сили Світла. Пригадаємо відомі в магії принципи "абсолво" і "диссолво".

Пригадаємо, що слова "удел", "доля" (судьба) споріднені з "делить" і "дело", а поняття "система", "синтез", "композиція" тощо пов'язані з поєднанням частин і виводять нас на розуміння "Щастя" (с-часть-е) - як "гармонійного поєднання необхідної кількості частин".

Отже, як співав гурт "Весёлые ребята ", "Кто бы встречи ценил, если бы не было в жизни разлук?!"

Без роз'єднання немає і поєднання!

27 вересня 2022 р., Будугай Андрій

Мабуть, рашисти не розуміють

Мабуть, рашисти не розуміють, що чим більші безчинства вони роблять проти нас, чим більшою жорстокістю хочуть нас залякати, - тим глибше руйнують свою ж  імперію в цілому і себе особисто - зокрема!

Колись давні китайці казали, що руйнуючи щось назовні - ми руйнуємо й себе ізсередини. І те, чого ти бажаєш іншим - те рано чи пізно повертається і тобі.

Біса легко впустити в себе, "запоручившись" його підтримкою проти когось, але коли вичерпаються можливості здобувати "їжу" цим бісом через тебе - він починає з'їдати вже тебе самого...

10 жовтня 2022 р., Будугай Андрій

Ще перебуваючи в Україні

Ще перебуваючи в Україні, коли наша сімейна бібліотека була ще вдома, прочитав у видатного мислителя Павла Флоренського, що зір і слух відрізняються між собою ледь не протилежним.

Так, щоб побачити,  сприймати те, що ми бачимо - його треба мати перед собою, так би мовити, протиставити нам. Про це говорять і слова рос. "пред-ставить" (букв. "поставити перед собою"), нім.  "ферштелен"

Слух же навпаки, можна сказати, що зливається з нами, входить в нас як щось споріднене з нашими думками. Адже думки ми певним чином "чуємо". Може, тому і сама назва "по-чуття" споріднена саме з цими рецепторами - слухом. Бо саме думки є еволюційно найбільш важливими для Гомо сапінса.

У ці дні прийшло розуміння, що одні почуття можуть переходити в інші та навпаки.

Так, наприклад, побачене веде за собою враження і думки, які щоб їх краще зрозуміти, потрібно "одягнути" в звуки, підібрати відповідні  слова.

А коли ми з кимось ділимося своїми думками, то, наче виставляємо їх із себе наружу (обнаружуємо), робимо видимими.

Постараюся дописати цей пост пізніше....

31 жовтня 2022 р., Будугай Андрій

Труднощі в житті

Як я розумію, труднощі в житті долаються працею і терпінням, а великі труднощі - довго-терпінням, важкою працею і глибокою вірою в Бога, упованням на Нього!..

А ще, мабуть, варто сказати, що труднощі можна долати на душевному рівні, а великі труднощі - вже на духовному. 

Інакше кажучи, для подолання труднощів може вистачити і зусиль душі, проте з великими труднощами без застосування духовних сил і Сил Неба - не впоратися!..

Як співав Віктор Цой: "И когда я обернусь на пороге - я скажу одно лишь слово: "Верь!"

18 листопада 2022 р., Будугай Андрій

Із недавніх роздумів з приводу злочинів рашистів

Є злочинці в ім'я якихось високих ідей на кшталт Родіона Раскольникова, яким з часом Небо допомагає таки розкаятися і все ж повернутися до Бога обличчям.

А є такі, які просто отримують від злочину насолоду, вампіри та мучителі. 

Як писав Даніїл Андрєєв, коли кішка ловить мишу та з'їдає її - кішка несе на собі видову карму, йде у зв'язці з іншими представниками її "народу".

Але коли кішка починає "гратися з мишкою", висмоктуючи при цьому до останку її життєві сили (ледь не душу), то тут додається більша ступінь демонізації, включається вже індивідуальний кармічний тягар для цієї тваринної особини.

Рашисти давно переступили не просто межу, за якою все людське починає стрімко руйнуватися (ще давні китайці розуміли, що руйнуючи щось назовні, ми руйнуємо щось у собі) тими демонами, яких вони впустили в себе через ідею "національної бого-обраності", тобто національної зверхності, бажання бачити інші етноси як неповноцінні.

Нелюди-рашисти доходять вже до краю демонізації свідомості (безбожжя, яке можна співставити з Фрідріхом Ніцше), за якою прірва Пекла планетарного - може перетворитися на Пекло галактичне...

Тому тут іде боротьба не двох етносів, не добра і зла в людському масштабі, а Добра і Зла на рівні Абсолютних величин. І судити про цю боротьбу земними, старими мірами, як на мене - помилкова справа...

26 листопада 2022 р., Будугай Андрій

Деякі роздуми про наболіле

Мої роздуми стосуються народу моєї малої батьківщини, де мені судилося народитися, а в юнацькі роки в цілому провести там п'ять років життя, на культурі якої я свого часу формувався як особистість.

Батьківщини, яка в Русі викрала назву, великий шмат історії, викачала чималий обсяг мислительної та творчої енергії з українців, прагнучи поневолення нас не тільки на кілька століть, а навічно, "доколє єсть будєт Московія".

Так, Путін енд компані таки знайшли в нас слабке місце, яке створює найглибшу напругу для всіх людей, позбавляючи нас струму, тепла, води тощо. Злорадство рашистів святкує "перемогу"!

Але мені цікаво, на чому ж базується така люта ненависть та безжальність рашистів до нас і ЩО має відбутися, щоб цей етнос міг дійти до стадії, до якої свого часу дійшли німці - визнати свої злочини проти інших народів і покаятися?

Мене кілька місяців тому вразив такий факт, про який я не чув раніше і про який повідала викладачка на курсах німецької мови в гуртожитку, де я зараз мешкаю.

Вона сказала, що перші років 10 після поразки у Другій світовій війні Німеччина та її народ перебували в стогнації, були просто роздавлені силами "гравітації" після виклику нацизма - решті Світу.

А потім (я ще не знаю, як саме це відбулося) народ зібрався і у своїй більшості покаявся за зроблене Зло. Тобто, покаявся масово і щиро, без лицемірства і "роботи на публіку".

Після цього покаяння по тонких і фізичних тілах німців пішов імпульс, який повів народ до відродження і будівництва нового.

Я допитувався в цієї викладачки, як же можна пов'язати процес покаяння з розбудовою, так би мовити, фізично.

І відповідь, яку я почув, мене вразила і водночас доповнила іншу думку, над виношуванням якої я тоді працював:

коли відбулося покаяння, то душі переважної більшості німців (тих, хто розкаявся, бо не всі ж підтримали цю ідею та визнали свої гріхи) стали чистіше від тієї пітьми, яку в них накачали Гітлер та його подвижники (тобто, вони не скинули провину у своїх вчинках на верхівку, дескать "це вони нас завели, ми лише виконували накази!", а визнали кожен СВОЮ, власну провину!!!

Коли німці звернулися до Бога і впустили Його Світло в себе, то їхні душі стали легшими. На них уже не так тиснув тягар минулого і тих темних істот, які ховалися там, як у тіні (а пролізли в егрегор народу через темну містику та езотерику таких структур, як "Аненербе", ордени СС, СД, СА тощо).

У добровільно знедолених людей з'явилося бажання "Жити наповну", створювати щось нове! У буквальному сенсі Очищувальними хвилями пішли ідеї, як краще зробити те чи інше, а вони понесли за собою, з'явилися звідкись із надр етносу та з висот Небесного Дойчланду енергії на цю роботу.

Повертаючись до московитів, я розумію, що провалля, в якому вони перебувають і ще глибше занурюються - значно глибше прірви нацизму.

Цей етнос паразитував на інших не одне століття і тепер неймовірно злиться, що пальму лідерства у них перехопили США, Китай і країни Євросоюзу.

Фрау Фортуна почала повертатися до рашистів спиною і, як мені бачиться, їхня імперія все більше руйнується і тому вони все більше скаженіють (як то "біси - бісятьсч", коли задумане ними не виходить по їхньому).

Але ж має бути якийсь захисний механізм - якесь почуття страху, якщо вже пробуксовує здоровий глузд!!! - що далі вони вже не тільки шкодять тим, кого вони односторонньо нарікали "ворогами".

Скажені рашисти знищують навіть і ті основи, які здатні їх залишити нехай уже не повноцінною нацією, здатною до подальшого розвитку, то бодай залишитися людьми!

Мабуть, "одєржаніє" в них дійшло кінцевого пункту демонізації, коли свідомість настільки зненавиділа Світло, що свідомо йде на повне самознищення, але чинить уже "зло заради Зла," хоч і сама від цього "летить в тартарари"!

Якщо так, то мені зараз подумалося, що Україна на даний час стала дійсно Центром Армагеддону - максимального занурення в протистояння Сил Світла і Пітьми!

Мені здається, що вже і слова "звірства", "нелюди" - не підходять до стану московитів, а орки - це не зовсім відповідає "біології" рашистів.

Тільки слово "демонізація" може наблизити до розуміння ступеня їхньої деградації. Не випадково, як пише Даніїл Андрєєв про Фьодора Достоєвського, ще на зорі народження " віянь революції", за роки і роки до початку 20 століття в московитський егрегор влазили істоти насильства і нав'язування своїх бачень, про яких письменник-вісник сказав коротко "Біси"!

А що ви можете сказати з цього приводу?

Yaroslav Kykot:

 -  Діагноз московитам поставлено блискуче! Дійсно, духовна/душевна прірва московитів значно більша, глибша і підступніша, ніж навіть нацизм. Саме через те, що нацизм по суті плекався не так довго в історичному плані, як рашизм. Ти правильно зазначив, що рашизм/демонізм розвивався протягом століть, тому я не вірю в швидке одужання росіян. Ситуація ускладнюється ще й тим, що московити ні в що світле не вірять. Їх варіант віри - православ'я московського штибу, по суті обмежується виключно тільки зовнішньою атрибутикою.

Андрій Олександрович Будугай:
Yaroslav Kykot 

- Так, Ярославе Федоровичу, на жаль!

Схоже на те, що Святу Русь Пітьма взяла у полон точно так, як ту красуню, яку викрав Кощій Безсмертний.

Не випадково Даніїл Андрєєв ще у 1950-тих роках писав, що Соборну Душу і Жіночий Початок їхньої мета-культури Демон велико-державності взяв у полон і гіганти духу на кшталт Петра Першого (і в його посмерті), Алєксандра Суворова заточали її в другий шар перекриття інфра-камінних глиб...

Владислав Затьора:

 - Те, що вони стали нелюдами-це очевидно, а от чи були вони колинебудь людьми-це питання. Можливо, вони самі, перекручуючи свою історію так далеко заховали свої людські початки, що їм вже не знайти шлях назад, до людяності.

Андрій Олександрович Будугай:

Владислав Затьора .

 - Чув таке, що коли людина часто обманює, то її душа з часом починає рватися на шматки, забувати кому що казала і де ж залишилася, заховалася за уламками свідомості першо-початкова правда.

Певно, не випадково укр. "брехати" можна співставити з нім. "брехен" ("ламати"); слова "кривда" - з "кривий", а "ложь" - з "лукавий" і "лук" (зігнутий).

Сатана, як я зустрічав у деяких філологічних та релігійних книгах, у деяких народів зветься ",Батьком погибелі". А "погибель" сукорінне "згинати", "гнути", "губити", "губи" ("те, що згинається").

Але це вже інша тема. А поки я лише віддам данину пошани Вашому батькові Вільяму Васильовичу, який боровся за правду і відстоював культуру нашого народу ще до розвалу СРСР, за що і потрапив під жорстокі удари з боку парт-номенклатури та іже з нею.

Але коли я вчився в технікумі - я був далекий від розуміння цих речей і все це до мене почало доходити лише коли кілька років тому наша родина почала разом із Вашою працювати над складанням його біографії та зібранням поезій...

Андрій Олександрович Будугай:

.Відповідь на цей пост моєї сусідки Світлани Сергіївни Ш. (для тих, кому це цікаво):

 - Добрий день. Як на мене ,страх у московитів лише один - думати не як усі. Дуже швидко вони погоджуються з тими тезисами, які їм вбивають з телебачення.

Рашисти просто бояться бути індивідуальностями - це викорінювалось роками радянського режиму - покараннями тих, хто думає по іншому.

От і дожились. Стосовно почуттів - не впевнена, що вони хоч щось відчувають крім заздрості. Інакше не вибирали б війну своєю роботою, навіть якщо за неї багато платять.

Згадайте наші невдоволення великими зарплатами військових і коштами на їх утримання. Погодились, бо треба було АТО втихомирювати.

Я думаю, що найбільша битва московитів з тією чорнотою, яка в них всередині, ще буде після нашої перемоги. Ці істоти тримаються своїх переконан

ь лише якщо їхній цар дає ім війни і 0перемоги. Якщо перемоги немає - занепад та обвинувачення влади, революції. Вони дуже добре пам'ятають поразку у фінській війні. І тому ці звірства в Україні - агонія іхнього нацистського режиму.

Після поразки московитів чекають лихі 1990-ті і зміна державного устрою, але лише за закритого занавісу.

Їм потрібно виховати покоління без війни та імперських замашок. Лише тоді можна говорити про майбутнє. Тих же нелюдів, які катували українців чекає викорінення роду - деградація і бездітність. Так і відійде демон, якого вони виховали в собі.

Люба Коломієць:

Андрію в усьому з тобою згодна Але як задумаюсь скільки лиха приносять " русскіє братья' на даний час нам то прощення їм не буде на довгі роки Аїхній заляканій і не грамотній братії чи дойде коли що вони коять?

Андрій Олександрович Будугай:

Люба Коломієць 

 - Так, витворяють вони вже давно за межами всього людського. Але ж, на щастя, крім сил Пекла є і сили Світла і туди пітьмі не пробратися.

І залишаться рано чи пізно рашисти один на один зі зробленим ними ж - у тому чи іншому вимірі та почнеться тоді що називається "клин клином".

А поки їм є на кому зганяти злість, поки буде поруч хтось слабкіший за них - вони будуть прагнути його перетворити на свого раба, використовуючи і свою ідеологію, і силу, і весь арсенал (я б сказав, багатющий) підлих і брудних прийомів.

Такими московити ставали століттями, проходячи так звану "зворотню селекцію". Таким стало ядро свідомості більшості, коли "ненормальність" для них - це "без царя (тирана) в голові".

9 грудня 2022 р., Будугай Андрій

І знову про Різдво та навколо нього...

Так склалося, що я сам і основна частина мого покоління, вихована на псевдо-комуністичних і атеїстичних засадах, були такими ж далекими до Різдва, як імператорські пінгвіни - до джунглів поблизу екватора.

Нам тоді зрозумілим і близьким було відзначення Нового року з усією отією метушнею навколо ялинки (без задньої думки, що вона є залишком язичницької традиції зустрічі переходу через зимове сонце-стояння), спробами здобути якийсь харчовий дефіцит до столу.

Одним словом, це свято з неодмінним шампанським, виступом доброго дядьки-генсека по телевізору, завіреним боєм курантів на Спаській багні, що всьому сказаному ТРЕБА вірити і в цілому ми йдемо ПРАВИЛЬНИМ і єдине можливим курсом.

Тоді відбулася якась сакралізація цих побутових речей, полита зверху глазур'ю "Голубого вогника" з екранів телевізора.

Тобто, все свято було тоді з екраном телевізора в центрі уваги. Телевізор та ідеологія з нього була тим енергетичним стрижнем, яке підтримувало свідомості Гомо Совєтікус у тургорі, надавало якогось напів-загадкового шарму - а чим же нас порадує Москва (центр Всесвіту) цього разу.

І тепер мені стає ще більш зрозуміло, чому московити так вірять своєму телебаченню і панівному етносу (москвичам, які себе вважають окремою, богообраною і панівною нацією, якій має служити все що Підмосков'я - решта імперії навколо Москви) - адже у них ця квазі-сакральна традиція не переривалася всі ці роки після розвалу Союзу РСР.

Але повернуся до Різдва. Лише кілька днів тому я дізнався, що комуністи ще у 1920-тих, під час боротьби міні-антихриста Йсіфа Сталіна-Джугашвілі з церквою, не тільки забороняли культ християнства та інших релігій, а і перенесли саму дату Різдва - на після-новорічну дату.

Тобто, перше бажання свята і казки розряджалося на зустріч Нового року. Потім люди відходили, відпочивали від переживань "навколо новорічної промови генсека" та "гастрономічного вибуху" і Різдво проходило тихенько, в тіні Нового року та зірки Старого Нового року, яка з'являлася на обрії, коли чи то душа, чи то вже добре спустошений шлунок (адже після святкування Нового року відбувалося добряче спустошення як гаманців плебсу, так і прилавків гастрономів) - вже хотіли нового свята - нехай і не такого помпезного, як перше, але ж...

Пройшли роки і роки після розвалу "надувного корабля" (як охрестив імперію гурт "Рондо"), поки Різдво не почало виринати в море нашої свідомості, мов той підводний човен, який плавав "десь там" так ДОВГО і ДАЛЕКО, що про нього вже основна маса і майже геть забула.

Різдво поверталося поступово. Проте все одно основну увагу на себе продовжував брати Новий рік, бо він був ПЕРШИМ, як те перше кохання, яке вбирає в себе всі сили душі.

І ось війна з Московією, яка в 2014 почала більш відверто проявляти свою хижацько-імперську суть, почала потроху піднімати і саму віру в Бога, а не в "мудрого московського керманича", і Різдва - зокрема.

А події останніх кількох років та особливо - з початку повно-масштабного вторгнення братів наших молодших, - і зовсім міняють ставлення до Різдва в нашій країні. Приймається рішення повернути його на законне місце і віддати належне "Богу - богове, а кесарю - кесареве"!

25 грудня 2022 р., Будугай Андрій