Как наша жизнь

Марина Захарова

3 апреля 2022 г.  · 

Как наша жизнь стала потенциально неприемлемым контентом.

Буча, Ирпень, Гостомель, Мариуполь - фото из этих городов сейчас в фейсбуке не публикуются, я пыталась. Они оскорбляют нежные души пользователей. Мертвые, замученные тела да ещё и в позах неэстетичных. Действительно, неприемлемо для истинного европейца или американца.

Зачем читать про этот ад, если гораздо приятней смотреть на фото котиков или цветочков? Зачем задумываться, если можно не задумываться? Зачем собирать факты, анализировать, строить логические цепочки и делать выводы? Если можно не делать… Хотя сейчас все уже настолько явно, само выпирает и лезет, это нужно ухитриться мастерски, чтобы пройти мимо и не заметить. Но люди умудряются сделать вид для самих себя, что ничего ровным счётом не происходит. Рашистов - нет. Миллионы фактов - подтасовка. А съемки все без исключения постановочные. 

И мне бы не было никакого дела до этих людей, если бы они жили в рашке или любой другой стране. Но они живут в Украине, да-да, прямо среди нас живут эти странные люди. 

И ещё: когда война закончится и мы победим, они начнут громче всех кричать «Яжевоевал». 

Давайте не дадим им этого сделать?!

Мне повезло

Марина Захарова

4 апреля 2022 г.  · 

Мне повезло: из Бердянска я уехала перед самым началом войны, 9 февраля. Ещё мне повезло, что я в Киеве, а не в Ирпени или, допустим, Буче (хотя я думала об этих городах на перспективу).

И войну я приняла с самого первого взрыва, от которого проснулась в 5 утра 24 февраля. Я тогда подумала или даже произнесла вслух: Какое же оно все-таки йобнутое, это пуйло, сука, даже поспать не дал. И сразу поняла, что война таки началась. Знаю, не все смогли ее принять до сих пор. Опять мне повезло.

Мне повезло, что я могу жить.  Могу слышать запах первых листиков сирени, вы знали, что они пахнут точь-в-точь как будущие цветы? Могу любоваться закатом и пустым городом. Без  киевлян, без машин, без ресторанов, рекламы и суеты, но по-прежнему прекрасным Киевом. По-моему, он стал ещё более великолепным - Родина Мать, точно стала. Величие военного города, оно особенное. 

Мне повезло, что цела, что у меня есть нормальная еда и мне вкусно. Ещё мне сильно повезло с друзьями, не знаю, за что мне такое счастье? Вообще я ужасно везучий человек, даже работу нашла в военное время. 

К чему я все это пишу? Ни к чему, просто хвастаюсь.

А в чем повезло вам, друзья?

Ніколи я не цуралася

Марина Захарова

12 квітня 2022 р.

Ніколи я не цуралася своєї російськомовності, ніколи мені за це не прилітало. Мені щастить, кажу ж. Ми цілком розуміли одне одного із товаришем зі Львова, він балакав хохляцькою, а я кацапською. Визнаю, українська набагато співоча за російську, вона бринить як  чарівні кришталеві кульки та мерехтить як краплини квітневої веселки. 

Чи стану я повноцінно україномовною? Це навряд. Але все міцніший внутрішній опір всьому російському, взагалі всьому. Все вищий паркан і брами в ньому немає.

Надеюсь, ты уехала из Украины?

Марина Захарова

18 апреля 2022 г.

- Надеюсь, ты уехала из Украины?

- Нет.

-  А в каком сейчас ты городе?

-  В Киеве. 

- Там безопасно?

- Плюс минус.

- Это как?

- Бомбить продолжают, тревоги каждый день, есть жертвы. 

- Тогда почему ты не уезжаешь?

- Потому что люблю свою родину.

- Но ты можешь уехать хотя бы в Польшу и вернуться, когда пройдёт опасность.

- Сейчас не время для путешествий. После победы буду ездить. Понимаешь?

Нет, человек не понимает. Зачем оставаться в городе, где стреляют и взрывают? Ведь можно пересидеть в уютной Европе. Все мои аргументы и рассудительность разбивались об одну фразу «но там же опасно!»

Сказать, что боюсь отъезжать далеко от дома, я не могу. Вполне сама, без турфирм я посетила три страны. Страшно? Отнюдь. Интересно? Очень. Но сейчас меня метлой не выгонишь и пряником не выманишь. Всегда хотела путешествовать, а теперь не хочу. 

С благоразумием у меня не сложилось и с инстинктом самосохранения не очень. Да и адреналин люблю. Потому и шастаю по Киеву с берега на берег.

ПС. А если серьезно, то мы тут в шоколаде, в сравнении с Мариуполем, Харьковом, Черниговом и другими пострадавшими городами. 

ППС. На первом фото - вид из моего окна на дымящийся рашистский самолёт. На втором - часть сбитой ПВОшкой ракеты. Фоткам почти два месяца, думаю, можно уже выкладывать. Ну а на третьем шеврон племяша.

Раптом всі ми стали туристами

Марина Захарова

25 квітня 2022 р.

Раптом всі ми стали туристами. У всіх з‘явилася аптечка та тривожна валізка. Всі знають що таке каримат, карабін та турнікет й вміють ними користуватися. Краще б не знали, але вже як є. Всі мають недоторкані сірники, вологи серветки та консерви - на той самий випадок. Всі наші життєві цінності якось зуміли вміститися в один рюкзак.

Виявилося, що ми вміємо ходити пішки. З рюкзаками, взимку, вгору - неважливо, важливо, що вміємо. Вміємо їздити загальними вагонами по півтори сотні чоловік, чи навіть більше - скільки влізе. Вміємо спати одягненими на підлозі та не виходити із укриттів декілька діб. Вміємо обходитися без суконь та панчох, без кафешок та мейкапу. Без делікатесів та десертів виявляється можна жити. Тільки без парфумів ми не можемо, про це і не мрійте.

Чомусь виявилося, що ми дуже, просто неймовірно любимо все українське - чи то пісні, кінофільми, мова, традиції. Воно все таке рідне, тепле мов сонечко. Іноземні співаки та артисти сталі якимось далекими та нецікавими в їхній далекості. 

Багато чого ми вміємо як виявилося. Козацька спадщина  - це вам не порожній звук. Нація воїнів, еге ж.

Сегодня Киеву 1540 лет

Марина Захарова

29 мая 2022 р.

Сегодня Киеву 1540 лет. Непокоренная и прекрасная моя столица! Пусть рассветы будут солнечными, как я люблю, а закаты бархатно-фееричными. Пусть повсюду играет музыка, как раньше, и продают сангрию или глинт. Пусть пепел от взрывов смоет водопадом смеха и цветов. Пусть скорей наступит МИР.

Что вы думаете о счастье

Марина Захарова

2 июнь 2022 г.  · 

Скажите, друзья, что вы думаете о счастье и радости? Можно ли их испытывать во время войны? То есть, запретить никто, разумеется, не запрещает, но вот КАК их получить?

Моим местом силы всегда был Крым. В 2014 году его у меня отняли. Я делала попытки ездить туда ещё года три, но после каждого посещения возвращалась разочарованной и плевалась целую неделю. Новый Крым я не люблю. 

Я очень люблю море, степь, подсолнухи, костры, палатки. Люблю стихи, выставки, театры, люблю быть зрителем и участником тоже. Зверей люблю. Из всего этого у меня остались только стихи. Да и те я не публикую, они сплошь грустные.  Вы скажете: война не навсегда, всё вернётся. Вернётся. Но вместе с минами. Когда я училась в третьем классе, в подвале нашей школы нашли мины со Второй Мировой войны. С 1943 года, карл! Сколько взрывчатки оставят после себя рашисты? Сколько лет уйдёт на разминирование? Пёс Патрон не осилит. О морях и степях можно забыть. 

Когда смотрю на старые фотографии, сами собой текут слёзы. Больше я их не открываю.

Не буду здесь говорить о погибших ребятах, близких и чужих, знакомых и не знакомых. Не буду писать о замученных детках, об оторванных руках и ногах. Этим судьбам несть числа. Их десятки тысяч. Какой пустяк, эти мои костры, которых я больше не зажгу.

Каждый день я вижу сотни хмурых лиц с потухшим взглядом. Эти люди точно так же потеряли радость, как и я. Как все мы. Если у кого-то она осталась, расскажите, где взять? Очень надо, прошу!

#нетвойне #нетвойнесукраиной #ріднийкрай #рідназемля #україна

Очень хочется быть девочкой

Марина Захарова

10 июнь 2022 г.  · 

Очень хочется быть девочкой и думать о том, что завтра надеть. А приходится думать, как дальше жить. Впрочем, я не жалуюсь, у меня была передышка размером в полгода. И вообще я новую юбку пошила, буду сегодня девочка.

Люди розділилися

Марина Захарова

8 липня 2022 р.

Люди розділилися. Одні тихо сперечалися, інші голосно засуджували. Одні тихо засуджували, інші голосно сперечалися. Тих,  хто не робив ні те, ні інше, називали лохами. 

 ̶С̶р̶а̶ч̶ ̶Суперечки велися на будь-яку тематику: мовне питання, зрада, УПЦ,  колаборації, міграції, повістки, ціни на бензин та таке інше. Не підтримувати їх стало моветоном, ти повинен бути роздратованим, або геть з країни. Ти повинен бути злим, як скажений лис, і всі навколо зі шкіри лізуть, так намагаються тобі в цьому допомогти. 

І тільки добрий розумний пес тихо сидів і тішився, що народився собакою. Йшов 135-й день війни.

Необхідна ваша допомога

Марина Захарова

12 липня 2022 р.

Цей день настав - моїй сім'ї необхідна ваша допомога. Підрозділ мого племінника потребує низки технічного обладнання для розвідки та знищення сраної русні. На це моя сім'я збирає 980 000 грн. 

Більш точний список необхідних речей нижче.

За донати нам вже обіцяють багацько 200-ої русні, а також відоси з роботою наших хлопців.

ЧОМУ Я НІКОГО НЕ ЗАСУДЖУЮ

Марина Захарова

24 грудня 2022 р. 

Пояснюю: наразі дуже актуально засуджувати російськомовних українців, мов, це через них війна почалася, всі вони проросійськи. Не менш на часі засуджувати людей в окупації, мов, всі вони приховані колаборанти, бо можливість виїхати була, чому не скористалися. Звісно, тому що проросійськи. Ті, хто залишився в окупації, засуджують тих, хто виїхав на підконтрольну, мов, поки все було добре, ви тут жили, а як прийшле лихо - втікли.

Ті, хто виїхав за кордон підпадає під осуд як зрадники. Ті, хто не виїхав - як ледацюги.

Я не вважаю колаборантами людей тільки за те, що не схотіли кинути свої домівки. Свої рідні хати не схотіли віддавати загарбникам. Бо виїхати - все одно що піти по світу, стати безхатьком, не відомо, чи повернешся та й, чи буде куди повертатися. В людини можуть бути такі обставини, що тримають її якорем, за які ми й не здогадуємося.

Я не вважаю зрадниками тих, хто не може або не хоче переходити на українську. Мені самій це не просто, адже в дитинстві рідну мову нам не викладали, в місті українською не розмовляли й зараз я як у першому класі. Якби не люте бажання відокремитися від рашці в будь-якої її прояві, я б не здійснювала ці зухвалі експерименти.

Я не засуджую тих, хто поїхав за кордон, бо, якби мала малих діточок, то, певно, зробила так само. Тому що в Україні зараз небезпечно.  

Навіть цивільних росіян і тих я не суджу. Не дивлюся чат рулетку, не слідкую за ними, не читаю їх, бо жалкую на то сили, мені своє робити. Якби можна було ракетонепробивну стіну збудувати на кордоні та нехай варяться там сами собі у власному соці. 

Сьогодні Святвечір. Так, за григоріанським календарем. Зараз не виясняємо, чи то юліанський більш правильний, чи новоюліанський, є речи важливіші за всі календарі. Це Мир та Любов, мир на наших вулицях та любов в наших оселях. Згодні? Ось і добре. Зі Святвечором!  З Різдвом Христовим!

Уламок!

Марина Захарова

29 грудня 2022 р.

Маленька дівчинка, навіть для своїх п’яти рочків вона замаленька, розтизкає крихітну долоньку та пихато всміхається:

 - Дивиться, що в мене є! Уламок!

   Ми з колегою витріщаймося, в ручці дійсно лежить уламок від ракети. 

 - Це я сьогодні вранці біля дому знайшла, ми тоді з мамою в укриття йшли, -  доповідає щебетуха. 

     Вже ми звикли до постійно періодичних ракетних обстрілів, до вибухів та пожеж. Шахіди та прильоти - наше повсякдення, на сирену уваги взагалі майже ніхто не звертає, тільки досада, що знов транспорт зупиниться. Але до того, що наші діти граються в уламки від рашиzzкіх ракет я ще не звикла. Дякувати Богу, хоча б до цього не звикла. Я хочу, щоб діти бігали у підвал кошенят дивитися, а не ховатися від бомб. Я хочу, щоб вони гралися в доньки-матері, а не в ракети. Я хочу, щоб вони були безтурботними дітьми, а не серйозними та передчасно дорослими. 

     Наша маленька пацієнтка обіцяє бути слухняною дівчинкою та біжить до батьків. Ми залишаємося наодинці зі все міцнющою люттю.