Виктория Гогунская

1 март 2022 г.

Чоловік поділився відео з Мелітополя.

По-перше, моя повага мелітопольцям, ми з вами!

По-друге, тут їм не рашка, де людей можна так легко розігнати, тому вони й стріляють по мирним, і бібігалки свої вмикають, щоб всі порозбігалися, але наших людей так просто не злякати. 

Будемо стояти до кінця!

Виктория Гогунская

24 март 2022 г.

"Уничтоженный в Бердянске корабль мог перевозить до 20 танков, 45 БТРов и 400 десантников. Это огромная цель, которая была поражена нашими военными", — зам министра обороны Маляр

Кроме того, активисты сообщают, что этот корабль вероятно брал участие в оккупации Крыма (с) Україна Online

Виктория Гогунская

24 март 2022 г.

Російським кораблям тільки два шляхи: або на дно, або... Ви вже й самі здогадалися.

Виктория Гогунская

25 март 2022 г.

Це фото я зробила місяць тому. Хотіла викласти його з якоюсь красивою цитатою. Та вже як 30 днів мені важко підбирати слова.

Давно планувала цей пост, і пишеться він тоді, коли пройшов місяць з початку війни. Повномасштабної війни, якщо бути точним. Не можна забувати про попередні 8 років, тому важливо про це нагадати.

Усі ці дні були однаковими: прокидаюся, читаю новини, снідаю, читаю новини, обідаю, читаю новини, провела урок, читаю новини і так далі. Навіть лежачи в ліжку перед сном не можу припинити гортати новинні канали не стільки з цікавості, скільки зі страху пропустити щось важливе.

І так протягом 30-ти днів. 

Звичайно ж, життя змінилося. Тепер я лягаю спати рано і прокидаюся також рано. На жаль, не тому що хочу нормалізувати свій режим. Реагую на будь-який звук зовні зі здриганням, плутаю звук машин з танками, а вітер — з літаючою ракетою. Та я вірю, що настане час, коли мені вдасться відвикнути, і життя повернеться до звичного ладу. Хай вже й нудного, але без війни та ворогів.

Це фото ще мирного неба. 

І я вірю, що це небо над Азовським морем знову стане мирним.

Виктория Гогунская

26 март 2022 г.

Ви, мабуть, помітили, що останні пости лише українською, що доволі незвично для цього профілю? Час розставити крапки над тією самою "і"

Українська мова з'являлася в моєму російськомовному середовищі поступово: через людей, з якими я знайомилася; через книги, які читала; через твори, які намагалася писати зі обмеженим словниковим запасом. Так було і до прийнятих законів, так продовжилося і після них. 

Якщо в Інтернеті я ще могла знаходити баланс у своїй двомовності, війна поставила крапку в моїх роздумах, якою мовою писати наступний нарис або оповідання. Я хочу писати, розвивати свою творчість для українців. А українці в своїй більшості розмовляють українською. Так я вирішила мовне питання для самої себе.

Я спілкуюся російською з сім'єю, друзями та знайомими, тому для них навряд чи щось зміниться. Соцмережі ввести російською більше не вважаю за потрібним. 

Це моє рішення, і я сподіваюся, що ви мене зрозумієте.

Виктория Гогунская

26 март 2022 г.

Березень в цьому році настільки холодний, що іноді здається, наче зима досі продовжується. Та варто вийти на вулицю і побачити в одному з дворів квіти, що ледь почали виростати з землі, й одразу згадуєш, що зараз взагалі-то весна

Виктория Гогунская

6 апрель 2022 г.

Скільки раніше було бажань та планів. 

Раніше... Тут хочеться сміятися вже, бо це звучить так, наче минуло не більше місяця, а років десять. І сміх такий гірко-солодкий, іронічний.

Щодо бажань. Їх було багато. Від найбільших — створити та закінчити власний проєкт або зробити наступний рішучий крок у кар'єрі, до найменших — просто попити кави в улюбленій кав'ярні після довгої прогулянки.

Зараз всі бажання звучать просто й однаково. Щоб війна закінчилася. Щоб мир настав. Щоб вороги потерпіли поразку.

Банально? Так. 

Але ж сильно? Так.

Виктория Гогунская

7 апрель 2022 г.

Покидати Бердянськ було важко.

Навіть на етапі роздумів та зборів. Неодноразово чула, що рідні стіни завжди допомагають, і хоч це правда, коли справа стосується війни, ця істина легко спростовується. Коли йде мова про безпеку свою та близьких, а дім можуть зруйнувати якщо не завтра, то через тиждень, приходить усвідомлення, що рідні стіни не завжди врятують.

А скільки виявилося дорогих серцю речей при зборах...

Ми їхали спокійно, але на серці відчувалася та важкість прийняття рішення. Я казала собі постійно, що ми все зробили правильно. Що будь-де на українській землі буде краще. Безпечніше. Навіть коли навколо все чуже і незнайоме. Світ не без добрих людей, всі допоможуть при потребі, та хочеться мати власне життя. В окупованому місті його насильно забрали, а в чужому його треба здобувати з нуля.

Єдине, що тішить в такій ситуації — ми обов'язково повернемося назад. В той мирний український Бердянськ, яким ми завжди його знали і любили.

P.S. Цей малюнок задумувався як просто малюнок моря, але хай тепер воно буде Азовським. Це поки єдине його зображення, яке в мене залишилося.

Виктория Гогунская

7 апрель 2022 г.

За відсутності зв'язку в мені прокинулася графоманка — особа, якої завжди сторонилася та якою ніколи не хотіла бути. 

Мою голову завжди відвідували різні ідеї, які вимагали виходу на папір, якщо не у вигляді літер, то через малюнок. Останнім часом жага творити (писати) виросла, особливо на фоні того, наскільки лімітовані зараз час і можливості. Ніколи не знаєш, що буде завтра, а в цей період особливо.

Я дозволяю графоманці брати моє тіло під контроль і робити все, що їй заманеться. Вона не знає, що з цього побачить світ у майбутньому, але все одно пише. Про все одразу. Не думаючи про форму, стиль або якість. Це може й почекати до кращих часів. Якось із нею, тією невгамовною графоманкою, домовимося.

Виктория Гогунская

9 апрель 2022 г.

Одного дня я наважилася на експеримент. В мене залишилося багато акрилової фарби і декілька листів акварельного паперу. То ж вирішила намалювати щось більш-менш красиве. Наскільки вмію, звісно.

Це все, що я встигла намалювати.

Не буду розкривати, що задумувалося із самого початку, бо досі живе надія, що я її закінчу. Колись.

Тепер ця картина стала для мене символом покинутої домівки.

Виктория Гогунская

14 апрель 2022 г.

Знову в дорогу. 

Ще далі від дому.

Від майбутньої подорожі взагалі ніяких думок. Ні позитивних, ні негативних. Просто стою перед фактом і напів порожньою валізою. 

Мозок не сприймає цю поїздку як подорож. Можливо, відмовляється. Це втеча, рятування власного життя. Пошуки місця, де можна пересидіти сильний шторм. Чи хтось колись говорив, з яким захопленням вони ховалися від дощу? Не пам'ятаю такого.

Та в мене є надії та сподівання щодо нового місця. Про те, що можна побудувати там щось схоже на життя. Не його імітацію, а справжній оригінал. Тільки думка про це не залишає мені можливості хвилюватися.

Виктория Гогунская

14 апрель 2022 г.

В дорогу! Назустріч новій главі життя!

Виктория Гогунская

17 апрель 2022 г.

Спостерігаючи за заходом сонця, ти відчуваєш себе сильнішим 

Виктория Гогунская

18 апрель 2022 г.

Доки сонце світить у хмаринах,

Все буде, точно буде Україна!

Виктория Гогунская

30 апрель 2022 г.

Як виглядає моя галерея в телефоні після тижня перебування у Рівному.

Насправді, дуже радує весна. І те, в якому квітучому дворі доводиться жити.

Виктория Гогунская

1 май 2022 г.

Побачила це в одному з телеграм-каналів.

Часто задаюся питанням, читаючи подібні новини або факти, або жахіття: "Звідки така жорстокість? Таке дикунство?" Відповідь приходить швидко. Як завжди, бо питання насправді й не важке. За роки пропаганди росіяни перестали вважати українців людьми, а на нашій землі їм дали наказ вести себе так, як їм заманеться. Звідси й жорстокість, і дикунство. 

"В них же вдома теж жінки, діти" А що їм українські жінки й діти, якщо вони хохляцькі, укропські, нацистські, а головне слабкіші, отже не можуть зчинити опір. До того ж, де гарантія, що пересічний російський солдат сильно хвилюється за власну жінку та дітей і не б'є їх у власному домі?

Знову знайдуться ті, хто скажуть: "Это путин, это армия, но это не мы, простой российский народ"

Знову будуть шукати виправдання звірствам і вбивствам, аби спати спокійніше. Ця жінка з дитиною вже не прокинуться, як і тисячі інших українців. Десятки тисяч, якщо брати вісім років. Навіщо росіяни мають спати спокійніше, поки велика кількість українців спить в землі та більше ніколи не прокинеться? Навіщо мирні українці мають не спати через страх бути зґвалтованим або вбитим? Через звуки сирен, або вибухів, або стрілянини? Через погані новини, почуті звідкись? На ці питання ні один росіянин ніколи не дасть відповіді. Бо власний комфорт завжди краще. Це інстинкт самозбереження. Та перед відповідальністю все одно доведеться постати. Хотілося, щоб і перед совістю, та то марна справа — сподіватися, що в людей (росіян) є совість.

В мене кожен раз надія, що ні одна новина не зачепить мене настільки, щоб хотілося плакати або бити пальцями по клавіатурі. Емоції також забирають сили. І злість, і ненависть, і скорбота. Я б сказала, вони забирають найбільше сил. Тому мені не хочеться нічого відчувати, читаючи подібне. Але я відчуваю, тому і виписуюся в Інтернет. Бо на крик сил все одно не вистачить.

Виктория Гогунская

24 май 2022 г.

Я вирішила, що навіть якщо працюю та проводжу більшу частину часу вдома, все одно маю виглядати добре. На будь-якому фоні.

Виктория Гогунская

20 июнь 2022 г.

Цієї суботи мені виповнилося 29.

До того дня не минуло дня без думки про те, що це буде найгірший день народження в моєму житті. В країні війна; я далеко від дому, всіх знайомих розкидало по різних кутках країни, і навіть за її межами. Сама я втомлена від роботи та думок про майбутнє, без якихось великих досягнень або просто приводів для похвали. З набутого тільки зайві кілограми. А попереду суцільна невідомість. Як можна планувати й загадувати бажання, коли немає впевненості в тому, що буде завтра?

З такими думками я зустрічала наступний рік свого життя.

І доля зробила мені подарунок у вигляді того, що зробила цей день чудовим.

Були й подарунки, і ті самі знайомі та улюблені обличчя, і приємні слова з побажаннями найголовнішого. Я справді в цей день відчула себе народженою заново. Повірила в те, що все ще може змінитися, і ніколи не настає пізно для втілювання мрій і нових початків. І перемога колись настане, і колись повернуся додому. Для цього тільки й варто рухатися вперед.

Тепер вже не так страшно йти далі.

Виктория Гогунская

8 июль 2022 г.

Виявляється, що можна побачити цікаві речі, коли навіть просто виходиш до магазину.

Нещодавно проходила повз автовокзалу і вперше побачила чайок в місті. Зізнаюся, бачити їх поза морем дуже незвично.

Виктория Гогунская

11 август 2022 г.

#про_наш_бдпу_відверто_від_наших_студентів

Мене звуть Вікторія, і я колишня студентка БДПУ.

Навчалася на філологічному факультеті за спеціальністю «Англійська та болгарська мова та література». Мене завжди цікавили гуманітарні науки, і хоча мені спочатку хотілося поступити на журналістику, мій остаточний вибір мене все ж задовольнив, оскільки англійська мова так само була в топі моїх головних інтересів, як і прагнення займатися текстами.

Основною перевагою на факультеті точно можу назвати те, що лекції з літератури повернули мою любов до читання та пробудили інтерес у самому предметі. Також, мені подобалося проходити практику в навчальних закладах. Особливо цінний досвід я отримала під час практики у медичному коледжі, де викладала не тільки англійську, але й зарубіжну літературу. Ще одним своїм здобутком можу назвати розвиток свого особистого літературного таланту. Мої вірші публікували у студентському альманаху «Вітрила», також брала участь у поетичних заходах.

Сьогодні я викладаю англійську мову вже сьомий рік, і ті знання, які я здобула під час навчання, додали мені впевненості у виборі професії. Як виявилося, викладання англійської – це не тільки навчання, а ще й знайомство та спілкування з цікавими людьми. Я також пишу твори у вільний час.

Можу з впевненістю сказати, що роки, проведені в БДПУ, - один з найяскравіших періодів мого життя. І не тільки тому, що навчання тут було цікавим, а й через те, що познайомилася з багатьма людьми, з якими дружу і спілкуюся й по сьогоднішній день. 

Я вдячна всім викладачам за той досвід та знання, які я отримала за роки навчання в БДПУ, і бажаю новим студентам так само набратися яскравих та приємних спогадів від перебування тут.

Виктория Гогунская

24 август 2022 г.

Вітаю вас, шановний український народе, з Днем Незалежності України!

В цей день хочеться побажати вже навіть не миру, бо він обов'язково настане. Хочу побажати терпіння, сміливості, стійкості та більше сил, фізичних, моральних і духовних. Бо боротьба українців за свободу триває.

Зараз українці об'єднані, як ніколи, то ж давайте не розділятися та триматися разом, допомагати один одному та підтримувати у складні моменти. Наш народ вже довів, наскільки він витривалий, яку він має потужну силу та величезну віру у власну свободу і перемогу. Шлях до неї вже прокладено, то ж не згортаймо з дороги, йдемо тільки вперед, долаючи всі перешкоди!

Ми вистоїмо, ми витримаємо, тому й переможемо!

Слава Україні!!!

Виктория Гогунская

31 август 2022 г.

28.08. День міста Рівного.

На місцевому Майдані Незалежності на вітру розвиваються прапори. Тарас Григорович стоїть прямо й гордо, оглядаючи кожного, хто проходить повз. Площа заповнена фотографіями тих, хто більше не зможе нею пройтися. Ніхто з них не дожив до п'ятидесяти років. Всі молоді.

Вже другий день на тій же самій площі проходять різні заходи. У День міста був концерт з піснями й привітаннями. Згадували й тих, хто поклав своє життя за те, щоб у місті лунала саме музика, а не стрілянина та вибухи. Майже через квартал проходить концерт і в парку. Поки на сцені танцюють діти, цілі сім'ї гуляють по місцю, яке скоріше нагадує ліс, чим парк.

Життя триває, і наша задача, тих, в кого є можливість, підтримувати це життя й робити його насиченим і яскравим. А як не вмієте, то треба вчитися.

Виктория Гогунская

31 август 2022 г.

Прощавай, літо 2022. Вибач, але сумувати не буду.

Виктория Гогунская

19 ноябрь 2022 г.

Зима прийшла раніше, ніж очікувалося

Виктория Гогунская

6 январь  2023 г.

МОЄ СЛОВО РОКУ

Минулий рік був неймовірно сталим.

Кожен день був як попередній, а наступний  —  як теперішній. Календар показував числа, які не несли в собі жодного значення. Навіть свята не відчувалися як свята: короткі привітання, похід до магазину за пляшкою вина, невеличке застілля на трьох людей. Як вчора й позавчора.

Нічого не хотілося. Все було однаково та викликало відчуття апатії.

Слово минулого року — нудьга.

Цей рік почався з яскравого сонця, якого до того дня не було видно декілька тижнів; посилки з подарунками та повідомленнями від друзів. Поки лунала сирена за вікном, ми обмінювалися побажаннями, вірою в скору перемогу та зустрічі в майбутньому. У квартирі лунала святкова музика.

Минуло вже декілька днів нового року, і хоч ніяких змін у житті поки не сталося, атмосфера, проте, стала іншою. І віра в те, що все можна і не пізно змінити, зміцніла як відремонтований механізм.

Слово цього року — радість.

Всупереч проблемам. Наперекір апатії.

Виктория Гогунская

6 февраль 2023 г.

Іноді, гуляючи містом, можна натрапити на дуже корисні поради: "Ціни свій час".

Виктория Гогунская

24 февраль 2023 г. 

Сьогодні офіційно рік офіційної війни України з росією.

Якби сильно не хотілося, але цей день назавжди відкарбувався у пам'яті. Звуки вибуху вранці, купа дзвінків і повідомлень, холодне та спокійне визнання того, що росіяни дійсно вирішили йти далі Донбасу. 

"Росіяни напали" — те, що я почула рік тому замість "Доброго ранку"

А далі постійні оновлення соцмереж: переписки з рідними, друзями, знайомими; гортання стрічок у телеграмі та твіттері у пошуках новин, підтверджень і реакцій від інших людей.

Дивовижно, та усвідомлення прийшло дуже швидко. Як-не-як росія не перший рік вела агресивну війну на території України, і ми мешкали майже на кордоні з Донецькою областю. Скоріше важко було усвідомити, що вони дійсно на це підуть, та божевільні диктатори здатні все, і втрачати їм особливо нема чого.

Пам’ятаю, як мені ще писали з росії. Питали “Чи це правда?”, хоча це я мала б cтавити це питання. Їхній президент відкрито оголосив нам війну, а не навпаки. У моєму маленькому Бердянську вранці лунали вибухи, а не десь поза москвою чи пітєром. Та тоді на це не зважала. Вони ж переживають за мене, вони не винні, що їх президент зовсім поїхав мізками. Через декілька днів Бердянськ окупують, і моя толерантність до росіян зникне разом зі свободою та миром. І тоді усвідомлення того, що відбувалося, дійсно накрило з головою.

Ранок сьогодні спокійніший, ніж рік тому. Синдром річниці минув ще декілька днів тому, і сьогоднішній день проходить так само як би він проходив у мирні часи. Сніданок, підготовка до роботи, робота, перегляд новин і тематичних відео, бо рік тому навчило, що треба постійно бути в курсі поточних подій.

 Життя триває завдяки нашій армії та всім, хто зараз перебуває у відкритому фронті, не дає ворогу просунутися далі та показує йому, як сила духа та тяга до свободи мотивує українців боротися. Відчуття миру зберігається й завдяки тим, хто займається волонтерством, регулярно донатить на потреби військових і допомагає всім, чим може. І не тільки на території України, але й за кордоном.

Сьогодні ми всі — один великий фронт, і наш спільний шлях до свободи та перемоги продовжується.

Слава Україні! Слава ЗСУ!

Виктория Гогунская

11 март  2023 г.

#замальовка

Ми будували тіні на сонячному годиннику, грали у повелителів часу. Сонце сідало за горизонт. Площа та пляж обростали людьми. Море тихо співало. Ми більше не були самотніми.

Виктория Гогунская

28 март 2023 г. 

Спостерігати за чайками та водою досі діє як хороше заспокійливе.

Виктория Гогунская

14 апрель 2023 г. 

#уривки

Їй хотілося з головою пірнути в новий світ. Та жодна з книжок у магазині не привернули до себе стільки уваги, щоб віддати за них гроші. Не те щоб вона завжди щось купувала, коли приходила до "Книголенду": вивчала обкладинки, гортала сторінки, дивилася, спостерігала за тим, чим цікавляться інші. Принаймні їй вдавалося забрати із собою частку одного з тих світів, у які встигала ненадовго зазирнути.

Сьогодні вона повернулася додому з порожніми руками — без того натхнення, що допомагало на певний час покинути реальний світ. 

Взяла одну зі старих книжок, упала на подушки та відкрила на випадковій сторінці. Одне слово. Два. Три. Речення. Друге. Далі розум відмовився спрямовувати увагу з поглядом, і книжка закрилася так само швидко, як і відкрилася. Відкинута лежала вона поруч, поки думки шукали дороги до одного зі світів, де легко можна було сховатися, уявити себе кимось іншою та відчути. Просто відчути.

Двері до всіх знайомих світів були зачинені. Від втоми закрилися й очі. 

Завтра вона спробує ще раз.

Виктория Гогунская

19 май 2023 г. 

Перший раз у театрі.

Виктория Гогунская сейчас здесь: Рівненський обласний академічний музично-драматичний театр.

19 май  · Ровненская область, Ровно  · 

Єдиною виставою, яку вдалося подивитися на минулих вихідних, виявилася та, що присвячувалася темі Голодомору, а також тому, наскільки руйнівним став для України російський комуністичний режим. Що наразі, на превеликий жаль, досі залишається актуальним.

Навіть попри серйозну та дещо важку тему вистави, ми отримали велике задоволення від вистави. А я з новою та ще більшою силою закохалася в театральне мистецтво.

Виктория Гогунская

1 июнь 2023 г. 

Іноді я малюю

Виктория Гогунская

18 июнь 2023 г. 

Третій десяток

Третій ювілей

Третя молодість

Виктория Гогунская

18 июнь 2023 г. 

Нарешті у нас знову є сімейне фото.