Щоденник лікаря 48-51

Сторінка 48. Друга зима

Пригадую, як мені було тривожно напередодні минулої зими. Через наближення тягот, досі непізнаних. Яка вона буде, перша зима на нулі?

Ми готувалися заздалегідь. Запасалися теплим одягом, ковдрами, обігрівачами, посудин для солярки. Ліки та розчини для крапельниць перенесли в окреме підігріте приміщення, щоб бути напоготові цілодобово.

Техніка перевзута в зимові шини, в бензобаках - присадки-незамерзайки.

Зимова війна маломаневровна, статична. Бойові підрозділи подовгу перебувають в окопах, на сталих позиціях, і, з погіршенням погоди, повально починаються застуди й запалення, а з першими морозами й відмороження. Носа, вух, пальців, усіх інших відкритих ділянок тіла.

В 22-му році я стикнувся з доволі рідким, вважай екзотичним, захворюванням - траншейною стопою. Раніше про цю хворобу я чув лише з книжок часів першої світової війни.

Бійці, перебуваючи в траншеях часто промочують собі ноги, не звертаючи на це уваги. Початкові симптоми ледь помітні: нога німіє, з'являється поколювання або свербіж. Згодом, шкіра набрякає, набуває білого або синюшного кольору, в разі приєднання інфекції, з'являється запалення і запах гнилі. Буває, боєць відчуває що щось не так, лише коли повертається з наряду в бліндаж і знімає берці.

Рятують теплі устілки, тактичні шкарпетки та добре взуття. 

З початком зими вас, українці! В яких би екзотичних місцях ви не перебували - бережіть себе.

Євген Георгієв, 2 грудня 2023 #Щоденник_лікаря

Сторінка 49. Втрачене щастя

Фейсбук нагадав, що чотири роки тому (боже, як давно!), я, невдоволений власним життям в Бердянську, шукав спосіб почуватися більш щасливим. Ставив собі цілі, будував плани - як змінити все на краще.

Обертаючись, я бачу - яке ж воно було класне, те життя! Ті часи, середовище, моє оточення, навіть ті проблеми й той клопіт. От би зараз так!

Годі й казати, війна все змінила. Зламала.

Нові місця, нові умови, надскладні виклики. Тепер українці прагнуть лише одного - вижити, врятувати, перемогти.

І повернутись до себе, до своїх.

Я вірю, що це станеться. Тому, нам важливо триматися разом і зберегти те, що робить бердянців, і всіх українців, Людиною Щасливою, Homo Felicitas.

Сьогодні це потрібно всім нам, наче кисень. Бо зникнемо, як динозаври.

Але як віднайти цей рецепт щастя?

Він простий і криється в маленьких кроках та радощах. Створюйте радощі, якими б дрібними вони не здавались. Ділиться ними з близькими, навіть якщо вони далеко. Особливо якщо вони далеко.

Крок за кроком, наближайте нашу перемогу, і колись, ми обов'язково повернемо наше втрачене щастя.

Євген Георгієв, 8 грудня 2023 #Щоденник_лікаря #щастячкоБердянськ

Сторінка 50. Мова армії

Військові та люди інших професій, де треба швидко приймати рішення, мають повне право розмовляти зручною їм мовою.

Тож, різні ФарАони, не лізьте з порадами, а слухайте що ми говоримо. Вам зрозуміло? 

Якщо зрозуміло, кажіть "плюс", не згодні - "мінус". 

Коли питають "як справи?", відповідаємо "4.5.0", себто все добре, обставини спокійні.

Поранений - 300, загиблий - 200, п'яний - 700 (через місткість в 0,7 літра).

Дашка і Ксюха - це не подружки, а 12,7-мм станковий кулемет ДШК та автомат АКСу.

Покемон, ви думаєте це смішно? Це кулемет ПКМ, а не істота із мультика. Та і "мультик", це не анімаційний фільм, а камуфляж.

Як, до речі, і Аватар - далеко не персонаж епічної картини Джеймса Кемерона, хоча кольором і схожі.

Військова мова коротка і влучна, як постріл, і ми друг друга чудово розуміємо. 

От уявіть, підбігає до мене боєць.

- Іванич, пішли зі мною, ти хоч і гінеколог, але, отвєчаю, такого точно ще не бачив!

- Цікаво, що ж це може бути?

- Карабас Мальвінє аборт делает!

Все зрозуміло! Карабас - командир мінометного взводу, а Мальвина - його 120-мм гармата. Коли знаряддя дає осічку, міну, яка не спрацбвала,  вилучають зі ствола.

На військовій лексиці це і називається "зробити аборт". Що тут не зрозуміло?

Євген Георгієв, 9 грудня 2023 #Щоденник_лікаря

Поки пишеться третя частина щоденника, щоб не нудьгувати, спробую новий формат сторінок: короткі діалоги, кумедні (та не дуже) історії з військово-медичної практики та простого солдатського життя. Зустрічайте.

#Щоденник_лікаря Shorts 1

Сидимо гуртом з бійцями, гріємось кавою, обговорюємо дефіцит зброї, важки зимові умови, все таке. Торкнулись теми партизанської війни.

- В тебе хтось з родичів в УПА воював? - питаю я Богдана, фельдшера зі Львівщини, - Корисний був би досвід.

- Нікого. Здається, я першим буду.

- Ага, УПА - Схід. Передайте сухарик, пане хорунжий.

Євген Георгієв, 15 грудня 2023 #Щоденник_лікаря Shorts

#Щоденник_лікаря Shorts 2

Оглядаємо з лікарем бійців, що одужують після легких поранень. Всі вже придатні до служби, але хандрять. Воно зрозуміло, другий рік батальйон на бойових! У багатьох це вже не перше поранення. Люди втомлені. Ми з доктором розуміючи ситуацію, підігруємо.

- Колега, складний випадок. Гадаю, тут допоможе тільки уринотерапія.

- Може Іринотерапія?

- Можливо, можливо..., а ще, непогано допомагає Маринотерапия, Даринотерапія, Христинотерапія.

- Пишіть висновки: всім пораненим: рекомендована відпустка за станом здоров'я на 10 календарних діб.

Євген Георгієв, 16 грудня 2023 #Щоденник_лікаря

Різдво

Репост не прошу. Звертаюсь до друзів.

Розумію що Різдво, але в бахмутському районі відверто не до свят. Руsня лізе, попри погодні умови. 

Працюємо по ожеледі, в снігу, в багнюці.

Машини роблять на межі можливостей. Люди також.

Тож, мушу попросити вас підсилити живучість та прохідність наших евакуаційних екіпажів.

Сума потрібна невелика.

Частину зібрали, але треба ще підштовхнуть. І наші ластівки знов полетять рятувати поранених.

Треба швидко. Ми відпрацюємо.

UPD. Стоп збір!!! Зібрано! Ви супер!

Євген Георгієв, 24 грудня 2023

Сторінка 51. Прийдешній 24-й

Перша і друга частини "Щоденника лікаря" були написані мною на певному куражі, на хвилі оптимістичних очікувань. На відчутті, що частина третя, буде вже про звільнення Бердянська, про повернення додому.

Щиро вибачаюсь за те, що не вдалося.

"Життя бентежне", як каже фельдшер Толік, воно змінюється і набуває інших обрисів.

Природньо, зміниться і щоденник. Він стане довшим, можливо, більш філософським, сподіваюсь - більш мотивуючим.

Легкість та жартівливість, за яку ви його полюбили, пішла. Звісно, шкода, але головне - він не загубився поміж жорен цієї жахливої війни.

Тож, разом рухаємось далі до хеппі енда, з тими, хто впише нові яскраві рядки у свої життєві сторінки.

Вчорашні вчителі, медики, інженери, водії, біженці, айтішники, підприємці - сьогоднішні воїни. Я знаю, було страшно, ми не народжені для цього, але змогли.

Як багато інших, що вижили в 22-му, вивчили уроки 23-го, стали сильнішими, краще підготовленими, ліпше озброєними, злими. Загартованими.

Нам зовсім трохи не вистачило. Але ж "трохи" - не рахується. Підступний ман'як-вбивця отримав по іклах, став слабшим, та все ще міцно тримає українців за горло. І ми помстимося.

Вірю, 24-й стане роком, коли відбудуться кульмінаційні події, які допоможуть нам нарешті покінчити з цім. І ти, друже, будеш тою рушійною силою, якої нам не вистачало в минулі роки. Приходь, ми все зможемо! Дотиснемо і переможемо!

З прийдешнім 2024, майбутні побратими та посестри! З прийдешнім, Україно!

Євген Георгієв, 30 грудня 2023 #Щоденник_лікаря