Будугай Андрій

Деякі роздуми про само-контроль та "одержимість"

Ці думки ще відносно сирі й не лягли в певну систему. Точніше, вона десь там, у глибині свідомості, наче вже і має своє ядро, але ще, так би мовити, не причесана, не отримала ще достатню кількість взаємо-зв'язків частин між собою - тієї багато-кратної їхньої "перекриваємості", яка в останній час для мене стає однією із обов'язкових ознак присутності Провидіння.

Тому я заздалегідь прошу в читача пробачення, що текст може вийти або кострубатим, або дещо хаотичним. Проте хочеться запобігти бодай для когось у небезпеці, в якій в останні місяці я опинився однією ногою, поки ще відхаркую наслідки несподіваної духовної ізоляції, фізичної самотності, викликаної передчасною утратою не просто дружини, а соратниці, другиня й напарниці у творчих, наукових і релігійних пошуках - Ольги Дмитрівни Будугай .

Це була, так би мовити, своєрідна прелюдія, підвод до тієї теми, "екскурсії", яку я наважився провести по кількох "залах", де зібрав деяку кількість відповідних експонатів...

Одразу перепрошую, що подаю матеріал невеличкими шматками. Це роблю через технічні причини: нещодавно робив досить об'ємний за розмірами пост про Різдво і набрав уже чималий фрагмент.

А потім відбувся якийсь збій і цей фрагмент зник. Понад годину (якщо не дві) роботи над роздумами полетіло кудись у "тартарари". Тому я вирішив тепер робити ці фрагменти меншими за розмірами й частіше подавати матеріал...

Почну цей "екскурс" трохи здалеку, із того, що я маю на увазі під самим поняттям "одержимість" (рос. "одєржаніє").

Я тут не беру ані медичний аспект, ані ті випадки явної одержимості - біснуватості, яким займаються екзорцисти - заклинателі духів, коли виконуються спеціальні молитви на вичітках.

Ні, мова йтиме про одержимість на перший погляд менш масштабну, але не менш небезпечну для душі, яка свого часу обрала за мету свідомий шлях до Бога, до Неба та Його мешканців, до само-вдосконалення тощо.

Щоб було зрозуміліше, якого роду маю на увазі одержимість, наведу приклад. Ось людина випила алкоголю грам 50-70. І тут можливі дві лінії поведінки.

Варіант (лінія) перший. Людина каже собі: "Вася (Федя, Маша тощо), ти випив, тому будь обережним!" І потім контролює себе весь час, перебуває у певній напрузі, доки цей алкоголь не припине своєї дії.

Варіант другий. Людина зневажливо махає рукою і каже: "А, скільки я там випив?! Якихось 50-70 грамів! Чепуха!!!"

Ці два варіанти поведінки, як на мене, мають два протилежні смисли. У першому варіанті саме господар цього тіла контролює поведінку своєї "соми". І контроль цей здійснюється весь час, з початку до кінця, не даючи духу алкоголю перехопити ініціативу.

У випадку другому господар добровільно віддає влвду над своєю "сомою" - духу, який чомусь прийнято називати "зеленим змієм". Відбувається ота своє-рідна одержимість, про яку я зараз і завів мову і яка може мати наслідки більш небезпечні, ніж одержимість явна.

Чому більш небезпечна, бо при явному негаразді оточуючі можуть почати реагувати, щоб усунути ці наслідки, припинити цей вплив.

А коли одержимість "маленька", мало-помітна, на неї реагують так, ніби її зовсім немає. Це як у тих "Космічних легендах Сходу", які упорядковував Степан Стульгінскіс: "Головна перемога Диявола полягає в тому, що він переконав людство, що його немає!"

Тобто, він може потім робити свої темні справи далі та при цьому залишатися непоміченим. Як казав Месія, "ми на нього дивимося і не бачимо, ми його слухаємо, Але ж не чуємо!"

Це як фокусник - ілюзіоніст, - який враховуючи особливості психіки робить паралельно якісь дії, що перебувають поза увагою глядача, а коли накопичується ефект від поєднання цих дій - з'являється диво, чудо...

Точно так і Пітьма може готувати той момент, коли вона "несподівано" (тобто, поза сподівань, очікувань господаря тіла) з'являється й одразу проявляється у всій своїй силі!

Отже, Пітьма часто користується нашим неповним, а лише частковим само-контролем і часто відвертає нашу увагу від основного, а в цей час робить свою темну справу у тіньовій стороні (а де ще краще робити щось темне?!.).

Попутно пригадаю, що часто такі прориви темних відбуваються в перехідні періоди, при зміні режимів (видів) діяльності - коли один режим роботи "здає" свої позиції, а інший - ще не ввійшов у повно-важення, у повну силу.

Так, наприклад, коли міняються сезони, відбуваються сплески захворювань. Коли людина переходить дорогу, то за статистикою, частіше за все її може збити машина або на початку перетину проїжджої частини, або наприкінці.

На початку вона ще не переключила увагу з менш небезпечного для неї тротуару - на зону підвищеної небезпеки.

Наприкінці - вона вже "виключила" свій сторожовий пункт, передчасно розслабилася, до наступний тротуар уже близько і виникає ілюзія, що небезпеку людина (перехожий) уже подолала.

Пітьма може на нас чатувати на будь-яких перехідних етапах (наприклад, я пережив кілька суттєвих для моєї душі нападів з боку "мохнатих" під час проміжних стадій між бадьорим і сонним станами) і скористатися будь-яким моментом, коли наша увага розсіяна, відволіклася на щось.

Свого часу я задався питанням, чи випадково так схожі між собою слова "чёрт" і "черта". А ще "риска", "ризик" і нім. "райзен" ("подорож, мандри").

Усе поставило на свої місця болгарське слово "премеждие" - слово, яке означає стан небезпеки і ще має значення "зло, прострація" (останнє корелює із "сторона, кордон"; прострація - це стан на межі, між сторонами-кордонами: порівняйте "странный" - "пришедший зі сторони"; "чудо" і "чужий"; "диво" і "дивний / дикий - той, хтось росте за межами людини").

І тепер уявіть собі, коли вам хтось пропонує "бути лише частково свідомим", свідомим лише на певних ділянках вашого життєвого шляху, не напружуватися і не контролювати себе якийсь час.

Тут можна дати майже повну гарантію, що зона вашого непідконтролю може співпасти із зоною перехідних станів, а отже... Віддати ситуацію під владу ворогів роду людського.

Саме таку перспективу напів-жартома (і, сподіваюсь, не до кінця розуміючи ЩО САМЕ вона каже) мені запропонувала одна нова знайома, з якою ми настільки зблизилися, що вже стали на правах друзів та, як я гадав, одно-думців.

Вона мені каже, що я "настільки серйозний, що мені іноді треба ставати хвилин на п'ять безголовим". Тобто, віддавати всього себе якимсь неконтрольованим емоціям, разом з якими в мою і без того грішну душу можуть ввірватися "невідомо хто і витворяти там невідомо що".

І все це буде полите зверху "глазур'ю", станом дитячого вереску і безтурботності. Але ж за безтурботність дитини платять батьки, які її оберігають від небезпек, поки їхнє чадо ще мале і нездатне вести дорослий спосіб життя, здійснювати контроль за всіма складовими свого життя.

Ще зі спілкування з цією новою подругою я більше задумався про те, як "неискушенных" ("тих, хто ще не пройшов "спокусу", ще не дав розшматування свідомості на "куски" - частини / шматки") можуть спіймати темні на інтересі до нового (не випадково слово "ін-тер-ес" споріднене з лексемою "тер-мін" - у значенні "прикордонний стовп, лінія роз-меж-ування двох тер, територій), точніше - на так званому антиподів "любо-знательности" - "любо-питстві".

Цими воротами для темних можуть стати інтереси до вживання різного родунаркотиків, певних хімічних препаратів, практикування несанкціонованих Силами Світла виходи в астрал, контакт з різного роду егрегорами, які обіцяють пізнання Всесвіту, та себе, як Його складової здобуття магічної (чи духовної) сили, здатності програмувати власну карму, створення "Особистого простору" (де ти, а не Бог - головний!!!) і ще багато чого - в обхід Бога та присланого нам во спасєніє Месії, який прямо казав приблизно таке:

"Ніхто не може прийти до Отця Небесного, минуючи Мене!"

Тобто, ніхто не може опинитися в тих чи інших Царствах Божих, намагаючись обійти Сина Божого, який і проклав нам Шлях до Неба.

До мене після роздумів над цим і дійшло, що будь який шлях поза Месією рано чи пізно приводить до того чи іншого виду одєржанія, а потім і повного потрапляння під владу темних духів.

Хоча одразу ж хочу оговоритися і про іншу крайність - занадто фанатичну "відданість Христу", яка приводить теж до одєржанія, нетерпимості до будь-якої іншої думки тощо.

Останнє нагадує отих переважно бабусь, які накидаються в право-славних церквах на будь-кого, хто щось там робить "не так"! Ці "праведниці" і гадки не допускають, що людина прийшла не до них додому, а в Храм до Бога і воліє почути не їхнє шипіння, а Глас Божий у собі.

Проте, як співав Алєксандр Башлачов, "Век при дворе - и сам немного царь". Ті, хто принижуються перед попами, щоб стати до них "ближче", - вже ніби отримують право розпоряжатися в церкві вже від імені Бога, прикриваючись дозволом на це попа.

Що казати за цих бабок! Навіть такі велетні духу у свій час (коли ще їхні свідомості були повні "фарисейської закваски"), скажемо так, "ділили між собою святість", виривали один в одного місця поближче до Мессії!!!

Саме тому Учитель усіх часів і народів їїм казав (прямо по мудрості Лао-Цзи!), що останній серед них (найменш захоплений цією пристрастю) - стане першим, а перший - стане останнім!

По суті, про одєржаніє можна сказати ще словами того ж Лао-Цзи, які ще в студентські роки мене вразили ледь не наповал (але, слава Богу, я тоді вижив!):

"Мы владеем лишь тем, от обладания чем отказались!"

І ще пару виразів цього давньо-китайського мудреця, які дотичні до вище-написаної максими (тут уже не дослівно):

"Совершенно-мудрый правит так, что его никто не замечает".

"Совершенно-мудрый так затворяет, что никто не отворит, и отворяет так, что никто не затворит!"

Як останні слова співпадають з одним місцем в "Одкровенні Іоанна Богослова" - наймолодшого і водночас - найвідданішого Учня Месії, який найменше піддався страстям і, певно, тому помер своєю природною смертю і міг написати книгу пророцтва - своє "Одкровення".

Воротами для одєржанія, на мою думку, є " страсті". Не випадково у лексеми, яка їх позначає, спільний корінь із "страх" і "страждання". Але про це трохи згодом - маю на деякий час вийти із ефіру....

Марія Гаврилюк-Бужняк

А одержимість не є відповідником до слова, яке Ви вживаєте в своєму дописі? А про решту, пишіть, пане Андрію! Щоб бути почутим, треба говорити. Тільки своє, те,що визріло в тобі. Бо кожна людина - це неповторність.

Андрій Олександрович Будугай

Марія Гаврилюк-Бужняк .

Так, одержимість підходить. Я це слово тут, на чужині, чомусь забув, а "біснуватість" вважав не зовсім доречним - це вже як крайня ступінь одержимості...

3 січня 2023 р., Андрій Будугай

Сьогодні, 09 січня, нашому сину Богдану виповнюється 26 років.

На жаль, він навряд чи розуміє це.

І цей день народження - перший, який відбувається за межами України і коли поруч відсутня його мама Ольга Дмитрівна Будугай.

Але попри все це син зараз неподалік від мене, а в душі є відчуття, якесь глибинне знання, що Бог любить кожного і не посилає випробування "просто так"! 

Саме вони, ці випробування і покликані на виході поміняти щось у наших душах так, щоб ми стали ще ближче до Бога!

Якби там не було, проте "дивні діла Твої, Господи" і блаженна рука Твоя даруюча! То ж дякую Тобі за все, що Ти даєш і за самого сина, який прийшов у цей світ щось пройти, щоб мати можливість повернутися Додому вже очищеним і повноцінним та повноправним співтворцем у Твоїх Царствах!

9 січня 2023 р., Андрій Будугай

Про "Кільце Всевладдя" та тіло бажань

Лише вчора під ранок (може, вплинуло оте "магічне співпадіння" - п'ятниця, 13-те) до мене дійшло, що оте пресловуте "Кільце Всевладдя" - то є ніщо інше, як "тіло бажань" Саурона. І воно особливо притягує тих, хто вже спробував наркотичний вплив влади...

Головні герої трилогії перемагають Пітьму лише коли йдуть не за своїми бажаннями, а за почуттям обов'язку, відданості дружбі, поваги водночас і до сильніших себе, і до рівних собі, і до слабкіших.

Ці герої йдуть за іншими високими почуттями, а не намагаються накрутити світ навколо власного я, примусити всіх виконувати власні бажання. Вони залишають кожному право вибору і відповідно - право на помилку, якщо герой щось не пройшов, не зрозумів...

За легендою коли темні були скинуті з Неба, то в них залишилася можливість діяти через астральний план, тобто, тіло бажань. І тепер вони впливають на нас не через ментальний план, а через наші почуття, які мають вихід на бажання.

Головний принцип захоплення нас у духовний полон полягає в приблизно такій доктрині:

Людина народжується для того, щоб стати щасливою (хто ж буде з цим сперечатися?!). Щоб бути щасливою - треба йти за своїми бажаннями! А значить, що на бажання інших треба наплювати (яке тобі до них діло?!) і свідомість "оправдує" свої подібні егоїстичні "здорові доводи".

За цією доктриною - інакше не можна стати Абсолютно щасливою істотою! І майже всі сучасні види діяльності людей так чи інакше закручені на бажаннях: реклама (ти гідний цього! Ти маєш це собі дозволити тощо), сучасні езотеричні школи (розвивай свої сідхі, надможливості тощо), досягнення вершин у науці, мистецтві, бізнесу тощо.

Ця тема може бути досить довгою, але основна думка може бути наочно показана в такому експерименті, який зробили десь наприкінці 1960-тих чи початку 1970-тих років.

У пацюка в голові відшукали центр задоволення. Розрахували силу току нервового імпульсу і зробили джерело струму відповідної сили.

Потім провели через педальку (аналог кнопки "пуск") дроти в голову пацюка - саме в зону задоволення, - від джерела. Навчили тварину користуватися цією конструкцією і... тварина була приречена до смерті.

Приречена, бо пацюк забув про різні потреби - сон, їжу, воду, секс тощо. Тварина лише тиснула і тиснула на педальку, отримувала задоволення і виснажувала себе до кінця.

Щось подібне - йти лише за своїми бажаннями - лежить в основі всього, що уводить душу від Першоджерела - Бога...

14 січня 2023 р., Андрій Будугай 

Перша річниця

14 лютого 2022 року Ольга Дмитрівна Будугай пішла в інші світи. Сьогодні перша річниця початку цього переходу. Не віриться, але факт!.. 

У добру подальшу Путь, дорога Другиня! До нових трансформ і можливостей спів-творити Верховним Силам!..

Андрій Будугай

Читаючи книгу

Читаючи книгу Віктора Суворова (псевдонім розвідника Володимира Резуна) "Самовбивство" зустрічаю рядки, під якими міг би підписатися, якщо продовжити думку про пошук Істини в духовні сфери, в мета-історію, транс-фізику тощо:

"История - цепь взаимо-связанных и взаимо-обусловленных событий. Но мы знаем только отдельные факты, случаи, фрагменты.

Задача исследователя (первоначально "идущего по следам" - А.Б.) - сложить из косточек скелет, из черепков - вазу, из обломков - монумент, из отдельных фактов - общую картину прошлого.

Главное - упорство и внимание. И честность. Тогда всё стыкуется. Тогда всё идёт легко и просто.

Однако такая лёгкость сопутствует исследователю лишь до первой ошибки, не имеет значения - случайной или преднамеренной. 

Как только допустил ошибку - положил кусочек разбитой мозаики не туда, - так сразу пошли нестыковки.

Это как в арифметике: если в цепи вычислений мы где-то пропустили нолик, то дальше пойдет чепуха, да не простая, а нарастающая.

Нестыковка - следствие ошибки и её признак"

Інакше кажучи (від себе - А.Б.) - дослідження - це коли ти йдеш за фактами ("слідами чиєїсь життєдіяльності), щоб прозріти ідею, а не сунеш за ідеєю, щоб потім підписувати під неї факти.

Здогад - це лише версія, яка вимагає для свого підтвердження, щоб подальші розшуків фактів - лягали в здогад як в "рідні місця", а не заштовхувалися в нього силою, у пристрастях якомога швидше вирішити той чи інший ребус, загадку, явище тощо.

26 березня 2023 р, Андрій Будугай

Великдень 2023

16 квітня, на Великдень 2023 року, під час прогулянки з сином неподалік центру Білефельду у дворі на перехресті вулиць Detmolder x Fröbel-str - побачив цілий музей виробів із нержавійки.

Хочеться зауважити, що двір просто "кишить" виробами із металу, як екваторіальні води переповнені різними формами життя. Я зробив нашвидкоруч знімки двору (проти годинникової стрілки) і свідомо не захопив ті композиції, які розташовані посеред двору, бо "просто не доніс би таку вагу окультуреного залізяччя" - до фор-посту містера "Ф" (жартішка).

А взагалі-то там дійсно багатенько всього, але я не став зловживати терпінням Богдана, який під час цієї своє-рідної фото-сесії мужньо чекав, доки я перестану заходитися "щенячим скавчанням" захоплення від побаченого...

У Білефельді після Другої світової війни, коли його нещадно бомбили наші союзники, залишилося значно менше видатних місць у порівнянні з кількома іншими містами, де мені вже вдалося побути, але, безумовно, цей двір таки надає особливого колориту місту, яке раніше вирощувало і обробляло льон, а тепер уже понад 150 років дбає про інвалідів - перш за все психічних, почавши з хворих на епілепсію.

 Тепер Білефельд - щось на зразок столиці по догляду за людьми з додатковими (особливими) потребами.

16 квітня 2023 р., Андрій Будугай

Гуляйполе

"Гуляйполе, мала батьківщина моєї дружини, Ольги Дмитрівни Будугай, б"ється з рашистами вже не один тиждень. Дружина похована саме там, у Гуляйполі, і мені здається, що і її дух допомагає землякам битися з ворогом. 

.Перемоги і ще раз Перемоги нам усім!!! І вірш дружини про цю святу землю "І двору, де ступила вперше""

Не віриться, що це писав "я" і що з тих пір промайнув цілий рік. То були чи не найважчі для мене місяці в моєму житті - місяці після майже раптової втрати дружини. 

У душі наче вибухнула вакуумна бомба, які розірвала майже все всередині, поглинувши великі шматки душі. І я молився в ті місяці не тільки за те, щоб я Господь мене не облишив, але щоб я не втратив розум, не збожеволів у буквальному сенсі.

За цей рік і я, і мій син, і майже всі українці пережили стільки, що у звичайному житті не вмістилося б і в п'ять років. Наші так звані брати ("братани") не тільки відкрили новий "ящик Пандори". Вони упали так глибоко, що цю глибину не виміряти жодним відомим нам мірилом!

І я навіть не знаю, чи підійдуть тут сказані Месією слова: "Боже, пробач їх - вони не розуміють, що виробляють!" Швидше, що ні, бо вони свідомо чинять Зло. Інша справа, що, вірогідно, навіть не уявляють, в які інфернальні виміри їх штовхнули їхня "братська любов" (на кшталт "ми вбиваємо вас, щоб ви нас полюбили!") і безумні дії!

Боже, на все воля Твоя! Але не дай нам уподобатися рашистам! Не дай увійти в наші душі демонам, які з комфортом влаштувалися в душонках-"тушонках" московитів!!!

16 квітня 2023 р., Андрій Будугай

Benefiz-Konzert für die Ukraine

У неділю, 16.04.23, на Великдень, потрапив на благодійний концерт під назвою "Benefiz-Konzert für die Ukraine" у Zions-kirche в мед-комплексі "Bethel" ("Бетель", що означає "Віфлеєм") міста Білефельд.

Концерт давав симфонічний оркестр, який складається із лікарів. Присвячений він був збиранню коштів на реабілітацію хворих дітей з України...

Відкрили концерт кількома творами з доробку Гайдна (для флейти з оркестром). Потім пішли три твори Вольфганга Амадея Моцарта (зокрема Адажіо із Концерту для клавіру з оркестром та Менует із Симфонії # 29), "Угорський танок" Й. Брамса та ще кілька більш сучасних композицій.

Але особливо щемливо прозвучав наприкінці концерту... Гімн України!

Це було таке несподіване і своєрідне визнання подвигів наших героїв, які несуть на собі протистояння імперії, котра намагається і надалі диктувати Світу свої умови!

Гімн виконували люди, які ще кілька років тому у своїй переважній більшості не робили різниці між українцями та московитами, а дехто ще й не знав про існування нашого народу!

Наш гімн - на чужині! Зворушливо! І що називається, "до сліз"!!!

16 квітня 2023 р., Андрій Будугай

Дещо для роздумів:

Василий Ливанов

«Я чувствую ностальгию по ушедшим друзьям. Их нет, но внутренне, по душе, они всегда рядом. Например, Виталька Соломин, с которым мы были так близки. Наши Холмс и Ватсон получились такими правдивыми, в том числе, и потому, что мы и в жизни были настоящими друзьями. 

Мы оба профессионалы, и знали, что на экране можно сыграть любовь, но дружбу невозможно. Экран – это таинство. Смотришь, на простыне что-то такое происходит, а в тонком мире это остаётся и доходит до зрителя… 

Шекспир сказал, что дружба выше любви. Я часто думал: почему классик так написал? И наконец, догадался: любовь может быть безответной, а дружбы без взаимности не бывает!

Это моё личное открытие шекспировского смысла. Дружба – доверие, которое невозможно ни обмануть, ни предать. … 

Однажды плотник, который строил моему отцу домик в Подмосковье, герой трёх войн, сказал мне фразу, как зарок: 

«Вася, живи вместе с жизнью, не спеши – беду догонишь. И не отставай – беда догонит». И сам жил именно так».

Від себе. Про таке ставлення до любові та дружби я вперше почув по відношенню до Владіміра Висоцкого, який теж шанував дружбу вище любові.

Я собі знайшов таке пояснення, що кохання - адже, як я розумію, саме про нього іде мова, а не про більш глобальне почуття любові, - це те почуття, що часто від нас не залежить (може виникнути несподівано - там і тоді, де його не чекаєш!), а дружба - багато в чому залежить, робиться і нашими "руками" - точніше, роботою нашої душі!

Щодо "живи разом із життям" - то це для мене несподіваний ракурс. Але тепер я розумію, що його торкався ще кілька років тому, коли бачив один приклад.

Про це - в коментарі до цього поста...

Щодо "живи разом із життям" - то це для мене несподіваний ракурс. Але тепер я розумію, що його торкався ще кілька років тому, коли бачив один приклад.

Свого часу нашаи родина знімала житло у відносно самотньої жінки 1922 року народження, колишньої остарбайтки.

Так склалося, що її чоловік, ветеран Другої світової, був не раз поранений і в них не було дітей та і прожив він через підірвана здоров'я.

Ця жінка вела активний образ життя, була надзвичайно працелюбною і жила багато в чому життям своїх сестер і племінників. У 80 з хвостиком вона їздила в різні місця, де жили родичі, допомагала їм чим могла...

Але пройшов час і її сестри повмирали, померли і деякі племінники. І ця жінка - а звали її Федора Миколаївна, - почала сумувати: від неї уходили ті, хто складав її епоху, а власних дітей і внуків - не було.

Я помітив і зрозумів, що вона включала телевізор і мало що розуміла із того, що там говорилося. Сиділа перед ним, а на обличчі було написане страждання: вона входила в епоху, чужду для неї і надто швидку та незрозуміло.

Я тоді подумав, що жити дуже довго й пережити своїх близьких, свій час і справи, які тебе захоплювали в більш молоді роки, а тепер стають або недоречними, або непідсильними,(через старість і спад життєвих сил) - це випробування ще те!

Напевно, слова теслі, сказані Васілію Л., можна порівняти і з відомою фразою "Немає нічого важчого, ніж чекати та наздоганяти!"

Ти маєш іти в ногу із тим променем прожектора, який ллється з Неба і покликаний тобі допомагати перепливати це море конкретної інкарнації.

Поспішив, а умови для певних дій - ще не дозріли і твоя праця "не прижилася", виявилася напрасною!

Забарився, а умови вже відійшли і праця знову ж таки - не приживеться! Це як посадити щось пізніше певних строків: рослина вже не встигне дати плоди...

23 липня 2023 р., Андрій Будугай

Події в Ізраїлі

Мабуть, події в Ізраїлі останніх днів сколихнули світ у десятки разів сильніше, ніж 9-річна війна в Україні, хоча джерело нападу споріднене...

Але, як мені здається, не це зараз головне. Мало хто із нас, Гомо сапієнсів, здатний сприймати страждання інших - як свої.

Мені по-новому побачилися слова Месії, що той, хто залишиться вірним до кінця Богу - "врятується" або, інакше кажучи, не впустить у своє серце Пітьму.

Побачилося після сьогоднішньої короткої розмови із сусідкою, чия подруга тепер мешкає в Ізраїлі на відстані десь 15 км від Сектору Газа...

.Подруга сусідки навела приклад, що один її сусід-дідусь після нападу фанатиків-мусульман був позбавлений усієї родини.

Як своєрідне резюме літній єврей вигукнув: "Бога немає!!!" І моя сусідка погодилася з таким трактуванням цих жахливих подій.

.Доводити щось протилежне людині, яка так швидко (не сказати - "легко") може відректися від Свого Творця, Першооснови всього Буття - марна справа.

Але цей випадок дав поштовх порівняти стосунки з Богом - зі стосунками людей. 

.Хто цінує свою "шкуру" дорожче за рідного чи друга, той прийме позицію сильнішого, а не буде битися за близьку людину до кінця. 

.А саме самопожертва героїв за слабкішого дозволяла сім'ї, роду, племені виживати!

.І, напевно, через можливість проявити людське нутро Небо і дає можливість темним показати свою "очевидну силу", а ті, хто живе "в ім'я своє" - бачать, що Пітьма сильніше...

.Але якщо вони приймають бік темних - то значить визнають і їхнього Господаря - Диявола. А якщо є Диявол, то є і Бог!

І хіба в усі часи та в усіх народах казки, легенди, балади, пісні складалися не про тих, хто опанував природний страх при контакті з темними, хто, говорячи словами Семіума Гемджі із "Володаря Перснів" - ішов уперед ДО КІНЦЯ, а далі - будь, як буде!

Герої були справжніми імунними тілами для всього організму народу, племені тощо! І тому саме екстремальні ситуації визначали "хто ти" і "з ким ти"?

.Герої були справжніми імунними тілами для всього організму народу, племені тощо! І тому саме екстремальні ситуації визначали "хто ти" і "з ким ти"?

Саме подібні ситуації, коли або - або, і третього ("сірого", серединного, в обхід Бога і Анти-бога) - вже не дано - міняють нас якісно, коли "имеющему (веру, верность принципам - А.Б.) - да прибавится, а у неимеющего да отнимется!"

Чув колись про такий принцип, що коштовні камені утворюються не просто при великих (чи, швидше, - величезних) тиску та температурі.

До них причетні та стають важливою складовою людські страждання, які якимсь чином переплітаються з роботою великих стихіалей.

Так чи інакше, а наша душа теж складається із майже окремих часток знань (звідси "со-знание" - "сукупність знань, властивих даній душі"), які при нарадах Пітьми ми маємо скласти в певну композицію ("кристал").

.І цей кристал свідомості вже не пропустить у себе темних, а стане "само-цвітом", буде утримувати в собі ту невеличку порцію (квант?) Світла, який душі допоможе пережити повну блокаду і "не впасти в Морок", утримує від запаморочення свідомості...

Так, бути сам на сам проти всієї раті темних на чолі з Великим Духом-Антибогом - випробування НЕЙМОВІРНО ВАЖКЕ, гравітаційне до нестями!

Не випадково поняття "гравітація" (важкість) споріднене з "груз", "грязь" і "гріх", "грізний", "загроза".

Не випадково світло та знання мають аньи-гоавітацвйну по суті складову: англ. light має значення і "світло", і "легкий"; рос. "с-вет" споріднеге з "со-вет", "ведать", нім. "аідмен" тощо.

Але долають перешкоди лише ті, кого не зупиняють перешкоди темних, хто тягнеться до Світла, хто оминає бар'єри рогатих в ім'я Добра і Щастя не свого особистого, а іншого...

.Або інших...

Як писав Великий Кобзар, «І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій Не забудьте пом’янути незлим тихим словом»

Він погоджувався лише на таку малість, хоч доклав до цієї справи як ніхто багато сил та і саме Життя!

9.10.23, Будугай Андрій

Доброго дня!

Сьогодні в розмові зі студентською подругою моєї дружини Ольги Дмитрівни - Наталією Василівною (Наталія Ярова-Морозюк), дізнався, що на її малій батьківщині є жінка, яка пропускає через своє серце кожного героя з їх Косівського району, хто поліг у цій війні за свободу України.

Звуть цю жінку Уляна Лазарович-Малик. Про кожного із загиблих вона уточнює ті чи інші факти та вплітає їх потім у рядки своїх поезій - віршів, присвячених персонально кожному!

У Наталії Василівни на початку вересня 2022 року теж загинув син Вадим - один із трьох її та пана-брата Юрія синів, які з початком повномасштабного вторгнення Московії пішли боронити Батьківщину. 

І Вадиму Юрійовичу, а потім і загиблому зятю Богдану пані Уляна виносила свої поезії.

Мистецький поетично-духовний подвиг, не інакше. Адже таке співчуття десяткам родин - інакше не назвати...

..Не зігнуть!

.Уляні Лазарович-Малик

.Я неспроможний уявити скільки болю

Бере Уляна добровільно в ці роки скрутні.

Мов друга матір, супроводжує "на волю"

Героїв, що вертаються у Косів у труні.

.

Проте у домовинах в кожного лиш тіло,

А душі до Небесної Вкраїни зводять  Путь.

Від співчувань в Уляни серце посивіло,

Та вороги цю жінку та героїв не зігнуть!

Андрій Будугай

.М Білефельд, Німеччина,

11.10.23

Гослар

Гослар - містечко в Нижній Саксонії із населенням десь у 43-45 тисяч людей.

Перша згадка про місто Ґослар датується 922 роком, коли Генріхом Першим було засновано поселення біля гори Раммельсберг.

Після початку видобутку вугілля і міді починається розвиток Ґослара, при Генріху Другому центром стає імператорський середньовічний замок. 

При правлінні Генріха III та його дружини Агнеси починається розквіт міста. Саме під час їхнього правління добудовуються і будуються багато установ, як, наприклад, закінчення робіт зі зведення імперського палацу пфальцу.

З 1081 по 1802 роки Ґослар мав статус імперського міста.

Ґослар – місто гірників у гірському масиві Гарца (Центральна Німеччина), розташоване поблизу рудної гори Раммельсберг, яка розроблялася гірниками з Х ст. 

На початку XIII ст. ченцями-цистерціанцями в Ґосларі був заснований монастир і розпочалася масштабна діяльність з пошуку й видобутку кольорових металів, здебільшого – срібла. 

Родовища експлуатувалися протягом тисячоліття. Сьогодні шахта-музей у Ґосларі (Раммельсберзі) увійшла до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Найдавніші виробки рудника, що збереглися, датують 1150 р.

Гослар. Імператорський палац пфальц

Місто свого часу дуже сподобалося Йоганну Вольфгангу фон Гьоте та Гансу Крістіану Андерсену, але не сподобалося такому поету, як... але не будемо його згадувати "проти ночі"...

Імператорський палац розташований на пагорбі неподалік від центру міста, де стоїть. Ратуша та старовинний бронзовий фонтан з орлом нагорі та якимись драконами, які поїдають людей - унизу, під центральною композицією фонтану - над самою водою в чаші.

Замок має велику залу, усю розписану картинами на теми славетних сторінок міста - на другому поверсі, - та семи маленькими залами - на першому поверсі, де розташовано багато кам'яних фрагментів старої будівлі - уламків до певних трагічних моментів замку...

Під час прогулянки старим містом побачив будинок, де зупинявся великий Й. В. Ґете, про що свідчить відповідна табличка.

Але один із сусідів пожартував і прикріпив табличку із написом відносно великими літерами такого змісту: "Йоганн Ґете тут" і малюсенькими літерами дописав: "не був".

Начебто він і не обманював і не порушував закон, і водночас - "перетягнув тінь від імені великого майстра" і на свій будинок...

Будівля, яка має експозицію, в якій показані деякі кам'яні фрагменти будівель. Перед будівлею лежать дві голови скульптур, яких мені ніхто не представив, а самі вони були так ображені, що зі мною розмовляти відмовилися (жартішка)

По центру міста

Вулички від центральної площі з мерією. Червоний будинок зі статуями королів - готель, який виходить на центральну площу

На центральній площі - зі старим бронзовим фонтаном і годинником з кількома дзвонами, які в певні години вибивають якісь давні шахтарські мелодії та висувають деякі фігурки, які символізують роботу гірників.

Годинник подарований місту однією із компаній в 1960-тих роках

Припинено розробку копалень гори Раммельсберг десь о 1988 року.

Побував у храмі 1200-тих років

.15.10.23, Будугай Андрій

Детмольд

Детмольд (нім. Detmold) — місто в Німеччині, розташоване на північному сході землі Північний Рейн-Вестфалія, у 100 км на північний захід від Ганновера і в 30 км на схід від Білефельда.

Населення близько 75 тисяч. Дуже привітні мешканці й спокійна енергетика.

Величезний скансен - музей просто неба, чималий замок в центрі міста, цікавий краєзнавчий музей тощо...

Дорогою до музею просто неба зустрілася алея, по обидва боки якої протікають два канали - ліворуч з тихою водою, праворуч - з досить жвавою і "говірливою", яка розповість вам усі останні новини, тільки було б у вас бажання слухати...

По території музею від центрального входу до однієї із найбільш віддалених точок під назвою "Падерборнське село"  ходять кілька екіпажей коней. 

За 3 євро пара досить потужних (мабуть, якийсь різновид важковозів) тварин і візник дають згоду хвилин 12-15 везти чоловік 12. 

При чому вони не чекають, поки транспортний засіб заповниться весь, а стартують з двох протилежних пунктів два екіпажі...

Дорогою територією музею можна побачити чимало різних полів і луків. На останніх мені на очі потрапили 2 отари овець, корови, коні, загородженні електропастухами.

В селі Падерборн, яке складається із цілого комплексу перенесених сюди з регіону з відповідною назвою будинків, по вулиці носилося чимало курей, велика різноманітність господарських будівель, у тому числі й свинарник (і, здається, не один), правда вже без мешканців, або ж його хрюшки дружно відправилися в якусь подорож...

Не берусь описувати інтер'єри будинків. Кожен з них у деталях демонструє побут різних верств населення - від найбідніших до найбагатших селян. 

Вразило, що в жодному з будинків немає штучного освітлення - тільки свічі та лампи й ліхтарі минулих 18-19 століть.

У кількох будинках багатих людей стоять колонки, які можуть качати воду з-під землі.

У кожному зі спальних приміщень - свої нічні (переважно - керамічні) горщики, а також великі "тазики" (теж керамічні) та "глечики" з водою для умивань...

На цей музейний комплекс одного дня таки мало. І не дивно, що перед музеєм на стоянці стояло десь із сотню автівок відвідувачів.

Проте в музеї людей не відчувається багато - всі розійшлися по величенькій території так, що їхня щільність стає мінімальною і в кожному  з чисельних будинків ти перетинаєшся або з одним-двома відвідувачами, або і можеш деякий час ходити будинком сам.

На Мюнстерський "хутір" та інші скупчення будівель музею часу вже просто не вистачило...

22.10.23, Будугай Андрій

Білефельд, Природознавчий музей

Давненько не був у цьому музеї міста, яке прийняло спочатку мого сина, а потім - і мене.

Музей невеличкий за розмірами й вмістив у собі трохи геологічного матеріалу, трохи ботанічного та зоологічного.

Під перший матеріал відведена частина підвального приміщення. Другий та третій розмістилися на верхньому поверсі.

Ну а перший поверх містить тимчасові виставки та деякі сувеніри на продаж. Саме заради такої тимчасової експозиції я й прилетів до цього музею, мов той метелик - на квітку.

Треба сказати, що музей викликає відчуття камерності та не тисне масштабами...

30.10.2023, Будугай Андрій

Співвідношення язичництва та світові релігії

Доброго дня!

Щойно в розмові із сусідом прийшло розуміння, що язичництво та світові релігії співвідносяться між собою десь так само, як арифметика та алгебра.

Без операцій з конкретними числами не вийти на абстракції алгебри. 

Без етапу навчання взаємодії з язичницькими богами - духами природи та соціальних явищ - не вийти на ті ієрархії, які створюють основу світових релігій.. 

5.11.2023,  Будугай Андрій