А

Альбігойські війни – військові дії на початку ХІІІ ст. французьких рицарів на Півдні Франції проти катарів (альбігойців) з метою їх знищення та повернення впливу короля в регіоні.

Алхімія – галузь знань, прибічники середньовічна наука, метою якої було вдосконалити деякі якості людини та знайти шляхи перетворення одних речовин у інші за допомогою «філософського каменю». Зокрема, намагалися знайти спосіб перетворювати залізо на золото, знайти секрет вічного життя тощо.

Анафема — відлучення від церкви, поєднане з прокляттям.

Арбалет — пристрій для метання стріл зі сталевим наконечником.

Асиміляція — злиття одного народу з іншим.

Аскетизм — форма поведінки, яка передбачає придушення бажань, відмова від розкоші й навіть більшості зручностей, обмеження в їжі та сні, завдання собі фізичних страждань із метою спокутування гріхів.

Астрологія — наука про зв’язок між розташуванням небесних тіл і подіями в житті людей, народів, країн тощо.

Ауто-да-фе —урочисте виконання вироку інквізиції.

Б

Бенефіцій – (у Західній Європі раннього Середньовіччя) одна з форм земельної власності, отримуваної від короля чи великого земельного власника за виконання певних обов’язків – придворних, адміністративних, найчастіше – кінної військової служби. Бенефіцій надавали у довічне (пожиттєве) користування.

Бояри (від давньотюркського "бояр", "боіла" – благородний, знатний) – панівний (поряд із князями) прошарок людності Давньої Русі й середньовічної України. У давньоруських джерелах виступають ще й під назвами "княжі мужі", "кращі мужі" та ін.

Боярська Дума — орган влади спочатку Великого князівства Московського й згодом Московського царства. Походить від давньоруської Боярської ради, що у Московії з кінця 15 сторіччя перетворилася на постійний дорадчий орган при московському великому князі (з 1547 — при царі). До її складу входили путні бояри (відали окремими галузями двірцевого княжого господарства) та особи, що відали адміністративним управлінням держави (тисяцькі, окольничі та інші).

Булла — особливо важливий документ, скріплений металевою печаткою — буллою.

Бюргерство — повноправні мешканці західноєвропейського середньовічного міста.

В

Варварські королівства — держави, створені варварськими народами на території Західної Римської імперії в умовах її розпаду в V столітті. «Варварськими» ці королівства називають тому, що влада у них належала колишнім ватажкам «варварських» племен (зазвичай — германцям), які проголосили себе самостійними володарями — королями.

Васал — особа, яка отримала від сеньйора у володіння феод за несення служби.

Васалітет – система відносин особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших (сеньйорів). Взаємини між різними прошарками феодалів були чітко визначені взаємним підпорядкуванням. Той, хто займав вищий щабель, називався сеньйором, а підлеглий йому феодал – васалам. Васали були зобов’язані нести військову повинність, викуповувати сеньйора з полону, виконувати його певні доручення тощо. Своєю чергою сеньйор брав васала під заступництво та захищав його від посягань ворогів. Отже, відносини між феодалами нагадували своєрідну драбину, де кожен займав певний щабель і одночасно міг бути васалом одного і сеньйором інших феодалів.

Ватикан — місто-держава на території Рима. Офіційна резиденція папи римського.

Велика хартія вольностей (лат. Magna Carta, також Magna Charta Libertatum) - політико-правовий документ, складений в червні 1215 року на основі вимог англійської знаті до короля Іоанна Безземельному і захищав ряд прав і привілеїв вільного населення середньовічної Англії

Велике переселення народів — пересування в ІV – VІІ ст. германських, слов’янських, сарматських та інших племен на території Римської імперії.

Вікінги — скандинавські воїни. На Русі були відомі як варяги; на Заході — як нормани, “північні люди”.

Вітраж — картина з кольорового скла у вікнах соборів і ратуш.

Ві́че — збори вільних людей у Давній Русі, на яких обговорювались і вирішувались важливі громадські справи.

Вотчина — землі, які належали руським феодалам і передавались у спадок.

Г

Ганза — торгово-політичне об’єднання купецтва; понад 160 німецьких міст на чолі з містом Любеком. Діяло в ХІІ – ХVІІ ст.

Гвельфи — прихильники пап у їхній боротьбі проти німецьких імператорів.

Герцог — великий територіальний володар; у феодальній ієрархії посідав друге місце після короля.

Гібеліни — прихильники німецьких імператорів у їхній боротьбі проти пап.

Гільдія — міський купецький союз.

Готичний стиль — напрямок в європейському мистецтві ХІІ – ХVІ ст. Для архітектури були характерними арки, великі вікна з різнокольоровими вітражами, легкі стіни, а сама будівля спрямовувалася догори з нескінченною різноманітністю форм.

Граф — 1) посадова особа, яка представляла владу короля в певному окрузі; 2) титул феодала.

Гріх — порушення в думках або діях Божої волі.

Громада — об’єднання людей, які спільно володіють знаряддями праці та іншим майном. Особливістю цього об’єднання є часткове чи повне самоврядування.

Гуманізм (від лат. «людяний, людський») – світогляд, який визнає найвищою цінністю людину. Гуманісти обстоювали право людини на свободу і щастя. Вони боролися із забобонами і марновірством шляхом раціональних та досвідних доказів. Взірцем для них була культура Античності, яку вони ідеалізували.

Гусити — послідовники вчення Яна Гуса, виступали за повернення до ідеалів бідної та справедливої церкви періоду раннього християнства та за богослужіння чеською мовою.

Гуситські війни — збройна боротьба послідовників Яна Гуса в першій половині ХV ст. проти католицької церкви та німецького засилля.

Д

Делійський султанат – перша велика мусульманська держава на території Індії, яка існувала протягом ХІІІ-XVI ст. Столицею цієї держави стало м. Делі, а офіційною мовою було визнано перську.

Десятина церковна — податок на утримання церкви, що дорівнював десятій частині прибутків населення.

Джихад — священна війна, яку повинні вести мусульмани проти невірних.

Династія — декілька монархів одного роду, які заступають один одного при владі.

Династична унія ‑ об'єднання двох держав під владою однієї династії, при цьому їх межі, закони та інтереси залишаються різними.

Дож — глава Венеціанської чи Генуезької республік; обирався довічно.

Домен — спадкове земельне володіння короля.

Донжон — багатоповерхова вежа, основна замкова споруда.

Духовно-рицарські ордени — об’єднання рицарів, головною справою яких було боротися проти ворогів християнської віри; присягалися не одружуватися та жити в бідності.

Е

Епідемія — масове поширення інфекційної хвороби.

Експансія – розширення сфери панування, впливу, поширення чого-небудь за початкові межі. Прагнення держави до захоплення нових територій, колоній, ринків збуту в інших країнах.

Є

Єпископ — духовний глава адміністративно-територіальної церковної одиниці — єпархії.

Єресь ‑ релігійна течія, яка за суттю залишається тією ж релігією, деякі з положень якої тлумачить відмінно від загальноприйнятого. Єретик – послідовник такої течії.

Ж

Жебручий орден — релігійний орден, який цілком залежить від милостині людей на засоби існування. Такі ордени не мають будь-якої власності, ні приватної, ні суспільної, та приймають обітницю бідності з метою присвятити всі свої енергію та час релігійній роботі.

І

Ієрархія — система суворого підпорядкування нижчих сходинок влади вищим.

Іконоборство — рух, спрямований проти вшанування ікон.

Інвеститура — 1) У середньовічній Європі юридичний акт передачі земельного володіння або посади, закріплював васальну залежність і супроводжувався передачею будь-якого символічного предмета (грудки землі, палиці, кинджала, рукавички і т. д.) від сеньйора до васала. Обряд передачі відбувався після укладання угоди і принесення клятви вірності. Символічний сенс процедури полягав у переході володіння предметом від однієї особи до іншої. Звичай інвеститура зводиться до обряду дарування, коли акт вручення подарунка має на увазі в майбутньому отримання відповідного дарунка і встановлює, таким чином, зв'язок між двома особами. Інвеститура в цьому сенсі є даром з боку сеньйора, який вручає васалу власність, в обмін на клятву васала у вірності.

2) У Західній Європі за середньовіччя призначення на церковні посади.

Індуїзм – традиційна індійська релігія, в якій сповідують віру у величезну кількість богів та переродження душі після смерті в новому тілі (реінкарнацію) в залежності від вчинків протягом життя (закон карми). Священними текстами є Веди (з 4 частин) та поетичні епоси «Рамаяна» й «Махабхарата».

Інквізиція – розслідувально-судова організація, що діяла в католицькій церкві з ХІІІ ст. на території практично всієї Західної Європи з метою боротьби з єретичними поглядами.

Іслам — одна зі світових релігій; поширена в країнах Сходу, Азії, Африки.

К

Кааба – будівля, кам’яна споруда прямокутної форми в центрі Священної Мечеті (аль-Масждид аль-Харам) у Мецці, головне святилище ісламу. Мусульмани всього світу під час молитви звертаються обличчям у напрямку Кааби.

Каста – це спадкова закрита група людей, приналежність до якої визначає можливості займати певні посади та професії. Касти утворювали сувору ієрархію. Шлюб між представниками різних каст був заборонений.

Католицизм – напрям християнства, який виник внаслідок розколу 1054 р. одночасно з православ’ям. Визнає головою папу римського, який має беззаперечний авторитет у питаннях віри. Основою вчення є віра в Трійцю. Відмінною рисою є визнання сходження Святого Духа і від Сина («філіокве»).

Комуна (міська) – самоврядне середньовічне місто, громада якого домоглася незалежності від феодала.

Комунальний рух — боротьба городян за самоврядування міст.

Коран (Куран) – священна книга мусульман. Назва «Куран» у перекладі з араб. – «те, що читають, вимовляють». Згідно з ісламським віровченням, це слова Аллаха, які через одкровення були передані Мухаммаду. Містить вчення про світ та місце людини в ньому та приписи благочестивої поведінки. Ця священна книга поділяється на окремі глави – сури. Коран був надиктований Джебраїлом Мухаммаду протягом багатьох років, а потім пророк дослівно передав його послідовникам, які записали текст. Мусульмани, крім Корану, вшановують Сунну – зібрання текстів («хадисів»), які містять висловлювання Мухаммада та розповіді про його життя.

Кортеси – станово-представницький орган влади (аналог парламенту) в державах Піренейського півострова.

Кремль — укріплений оборонними стінами центр міста в Північно-Східній Русі. На території кремля розташовувалась церква, княжий палац, арсенал та ін. З XVIII ст. втратив оборонне значення.

Курфюрсти – «князі, що мають право обирати» – очільники князівств, які мали право обирати імператора Священної Римської імперії. Цей титул існував аж до ХІХ ст. Золота булла від 1356 закріплювала статус курфюрста за сімома князями імперії: трьома духовними (архієпископи Майнца, Тріра і Кельна), чотирма світськими (король Чехії, Рейнський пфальцграф, герцог Саксонії і маркграф Бранденбургу). З XVII ст. до їх числа входив також герцог Баварії.

Л

Лихвар – людина, яка позичає гроші під відсотки.

Лихварство – надання грошей у борг за умови сплати відсотків при погашенні боргу.

Літопис — історичний твір, в якому події наводяться за роками, хронологічно.

Логіка – наука про закони мислення та форми розмірковувань, на основі яких можна отримати незаперечні висновки.

Лорд — великий землевласник в Англії.

М

Магістрат — міська рада, орган управління міської комуни.

Магнати — великі феодали в Польщі.

Майордом — старші сановники при королях династії Меровінгів.

Марка – прикордонне укріплення у Франкській державі, адміністративний округ, керований маркграфом.

Медресе – школа при мечеті. В ній давали початкову освіту, а також готували державних службовців, служителів культу (імамів).

Мечеть – місце зібрання на спільну молитву у мусульман. Сама будівля не є храмом, але в ній проходить більшість релігійних обрядів ісламу. В мечеті немає вівтаря або інших священних частин, а особливий статус цієї будівлі (або навіть частини приміщення) порівняно з іншими пов'язаний лише з наявністю в ній Корану та спільноти правовірних мусульман. Тим не менш, за своїм значенням для громади мечеть відіграє роль, співмірну з церквою у християнстві та синагогою в іудаїзмі. Більшістю віруючих вона сприймається як особлива споруда, а найважливіші мечеті, які пов’язані з ключовими історичними подіями або діячами – навіть як священні.

Міжусобні війни — війни між феодалами за землю і владу.

Мінарет – висока тонка башта біля мечеті, з якої лунає заклик на молитву. Не є обов’язковою, але здебільшого розміщується поряд з будівлею мечеті. Мінаретів може бути від 1 до 10 (єдина мечеть, яка має стільки мінаретів – в м. Медина, де поховано пророка Мухаммада).

Міняйло – людина, яка за певну плату обмінює гроші.

Місіонер — проповідник християнства.

Містика — релігійне вчення, що передбачає безпосереднє спілкування з Богом.

Монархія — одноосібна вища державна влада, що передається переважно спадково.

Монастир — місце проживання ченців, відділене стінами від зовнішнього світу.

Монах — член релігійної громади, який дав обітницю вести аскетичне життя.

Мусульманин — людина, яка сповідує іслам.

Н

Натуральне господарство — тип господарства, за якого продукти праці виробляються тільки для задоволення потреб господаря, а не для продажу.

О

Оброк — плата залежних селян феодалам; буває продуктовою або грошовою.

П

Паломництво — подорож віруючих до святих місць.

Панщина — обов’язкові роботи селянина на землі феодала.

Папа римський — глава католицької церкви.

Папська область — територія держави папи римського в Середній Італії, що проіснувала до другої половини ХІХ ст.

Парламент (від фр. parlеr — говорити або місце, де говорять) — найвищий представницький орган влади, основне завдання якого розроблення та ухвалення законів.

Патриціат — міська верхівка.

Патріарх — глава православної церкви.

Повинності — обов’язкові примусові роботи селян на свого феодала — оброк, панщина тощо.

Православ’я – напрям християнства, який виник внаслідок розколу 1054 р. одночасно з католицизмом. На сьогодні складається з 15 рівних церков , найавторитетнішою серед яких визнано Константинопольську. Основою вчення є віра в Трійцю. Відмінною рисою є визнання сходження Святого Духа лише від Отця.

Р

Раннє Відродження – це період в розвитку культури Європи, в основі якого лежать ідеали гуманізму та кращі традиції античності (зокрема, утвердження гідності і краси людини, її розуму та волі, її творчих сил). Тривав протягом XIV-XV ст., поширившись з Флоренції у інші міста-республіки Італії.

Ратуша — споруда, у якому розташовувались органи міського самоврядування.

Реконкіста – тривалий процес відвоювання піренейськими християнами територій, захоплених мусульманами. Вона тривала протягом VIII-XV ст. Боротьба за звільнення Піренейського півострова від маврів була освячена папою римським. Тому, крім піренейських християн, у Реконкісті брали участь й рицарі з інших європейських країн.

Реформи — зміни, перетворення якихось сторін життя.

С

Саги — героїчні пісні вікінгів.

Сейм — станово-представницький орган Польщі, до складу якого входили магнати, вище духовенство, шляхта та представники міст.

Сеньйор — старший землевласник, феодал; господар стосовно своїх васалів.

Собор — 1) великий християнський храм; 2) збори вищого духівництва в межах однієї країни або всієї церкви для вирішення важливих питань.

Суспільні стани – усталені групи людей, які відрізняються своїми спадковими правами та обов’язками, місцем у суспільстві. Належність до певного стану регулювалася нормами писаного і звичаєвого права (традицією).

Станово-представницька монархія – форма правління, за якої королівська влада спирається на станово-представницькі органи влади. Станово-представницькі органи скликалися монархами для схвалення їхньої політики в найважливіших галузях державного управління.

Сьоґун — найвища військова посада у середньовічній Японії. Голова самурайського уряду.

Султан — титул монарха в деяких країнах Сходу.

Схизма — розкол християнської церкви.

Схоластика – особливий підхід до пізнавального процесу в Середньовіччі. Її головною метою було обґрунтування богословських істин на основі логіки та духовної традиції минулого.

Т

Таборити — представники радикальної течії гуситського руху.

Теократія ‑ тип управління, коли в руках правителя зосереджено і державну (світську), і релігійну владу (вирішення церковних питань).

Титул — почесне звання, пов’язане з тим чи іншим земельним володінням (герцог, граф, барон тощо).

Турнір — рицарські поєдинки.

У

Університет (від лат. - об’єднання) — вищий навчальний заклад, який поєднує підготовку фахівців з багатьох галузей знань з науковою роботою. В середні віки університет являв собою об'єднання викладачів, студентів, продавців книг, переписувачів, посильних, тобто тих людей, що були задіяні у справі навчання наук.

Ф

Феод – спадкове земельне володіння в епоху Середньовіччя, надане сеньйором своєму васалові, за яке потрібно було нести службу (переважно військову).

Феодал — господар феоду.

Феодалізм – суспільний устрій епохи Середньовіччя, основою якого є власність феодалів на землю та залежність від них селян.

Феодальна драбина (ієрархія) – система взаємного підпорядкування між феодалами, заснована на відносинах «сеньйор – васал». На вищих «щаблях» перебували найбільші, на нижчих – середні, ще нижчих – дрібні феодали.

Феодальна роздробленість – розпад середньовічної держави на декілька незалежних чи майже незалежних від централізованої влади феодальних володінь. Цей період характеризується слабкістю королівської влади та посиленням великих феодалів.

Фібула — металева застібка, зроблена за зразком англійської шпильки.

Фреска — живописний твір, виконаний водяними фарбами на сирій штукатурці.

Х

Халіф — наступник Мухаммеда, титул правителя і водночас духовного глави мусульман.

Хартія (від лат. chartа — папір, грамота) — документ, який відображає вимоги певних груп людей.

Хрестові походи – військові походи європейських феодалів ХІ–ХІІІ ст. з метою звільнити Святу Землю (Палестину), і насамперед – Єрусалим, від мусульман.

Хрестоносці — учасники хрестових походів. Звичайно нашивали на одяг зображення хреста як відзнаку своїх добрих намірів.

Хроніка — історичний твір, який містить щорічні й докладні записи подій, що відбуваються.

Ц

Централізована держава — країна, що управляється з одного центру, зазвичай королем.

Церква – 1) храм (священна будівля), де відбуваються християнські богослужіння; 2) спільнота християн, яка існує як релігійна організація – із своєю ієрархією, функціями та законами.

Цехи – замкнуті об’єднання ремісників однієї або споріднених професій, сформовані на основі взаємної допомоги та опіки для підтримки їхніх професійних інтересів.

Ч

Чернечі ордени – особливий устрій чернечого життя в католицизмі. Кожен орден має свій статут, який визначає особливості діяльності та життя, і об’єднує кілька монастирів (навіть в різних країнах). Спільними обітницями для чернечих орденів є три: безшлюбності, послуху та бідності. Особливим видом є чернечо-рицарські ордени.

Ш

Шаріат — збірник мусульманського права.

Шедевр — виріб, який мав виготовити підмайстер, аби скласти іспит на майстра.

Шерифи — королівські чиновники у графствах Англії.

Шляхта (від давньонімецького “шлахт” — рід, порода) — привілейований суспільний стан у феодальних державах (Польща, Литва, Чехія), представники якого мали “благородне” (рицарське) походження.

Я

Яничари — турецька піхота. Формувалася переважно з християн, які ще дітьми потрапили в полон.

Ярлик (тюркською “указ”) — грамота золотоординських ханів, що давала право на правління князівствами або окремими областями.

Ярмарок — щорічний торг.