Витяг із нотаток Константина Михайловича про ставлення турків до підлеглого християнського населення (XV ст.)

Султану платять данину щороку з кожної християнської голови — один золотий; у рік султан отримує цієї данини декілька сотень тисяч. Якщо ж військо султана йде землею, де живуть християни, то ніхто з воїнів не сміє труїти посіви, завдавати будь-якої шкоди або без оплати у когось будь-що взяти, навіть якщо цього було мало, що коштувало менше дрібної монети. Турецькі володарі… не бажають, щоб бідним було завдано збитків, як мусульманам, так і християнам. Християни, які перебувають під владою султана, повинні поставити десятки тисяч в’ючних тварин або коней, провіант, віддаючи це своїми руками, після чого над ними володарюють по справедливості, не заподіюючи шкоди.

Уривок з праці Вацлава Братислава «Пригоди» (XVI ст.)

Гассан-паша вчинив набіг на (балканську країну) Хорватію… і дуже урочисто пригнав у Стамбул 300 християнських бранців… Другого дня рано-вранці десяту частину цих невільників відвели до султана, а решту відправили на ринок… Сумно було спостерігати на тому торжищі, як там продають і забирають християн (один купить матір, другий — дітей, інший — малих хлопчиків, ще хтось — дівчат) та як усі рідні розлучаються одне з одним, прямуючи у різних напрямках у неволю, щоб уже не бачитися до самої смерті