Завдання для групи ІV

Японія – острівна країна на Далекому Сході. Розташована вона на схід від Китаю і Кореї на чотирьох великих островах і чотирьох тисячах дрібних. Море в житті японців відігравало величезну роль. Вони були вправними мореплавцями, рибалками, не нехтували й морським розбоєм (піратством).

І хоча теплий клімат був сприятливий для розвитку землеробства, займатися ним було нелегко. Більшу частину країни займають гори, серед яких багато вулканів, як наслідок, придатних для посівів полів було небагато. Тому жителі Японії використовували кожен шматочок землі для вирощування свого головного продукту харчування – рису, та різноманітних овочів, сої, пшениці.

У Японії нерідко траплялися землетруси, виверження вулканів, налітали сильні вітри – тайфуни. Всі ці незгоди та нестача родючих земель виробили в японців такі риси, як мужність, стійкість, стриманість, терпіння, працьовитість.

На думку більшості вчених, перша держава на Японських островах виникла на межі III–IV ст. на землях племені Ямато. До VII ст. її правителі підпорядкували собі інші племена на островах Кюсю і Хонсю. Аби бути нарівні з китайськими імператорами, вони почали використовувати титул «тенно» (Небесний монарх), що європейці перекладали як «імператор».

Тривалий час японські імператори не мали реальної влади. Країною правили, змінюючи один одного, представники багатих і знатних родин. У 645 р. прибічникам імператора вдалося здійснити переворот й усунути від влади могутній рід Сога. У країні запроваджувалися єдині для всіх закони, а вся земля була оголошена власністю імператора. Селяни отримали наділи, за які мусили виконувати повинності й сплачувати податки. Чиновники за службу отримували від імператора земельні наділи із селянами, але не мали на неї права власності.

Утім, починаючи з VIII ст., реальна влада імператорів стала слабшати і поступово перейшла до знатних родів. Імператори втратили також майже всі земельні володіння і, відповідно, доходи з них. З часом представники впливових родів стали власниками великих земельних наділів, які передавали у спадок. Вони також почали утримувати військові загони.

Воїнів, які служили знатним господарям, називали самураями (від слова «служити»). За службу самураї отримували земельні наділи разом із селянами. Поступово у них склався свій кодекс честі, який називався бусідо, що означає «Шлях воїна». Найбільше самураї цінували мужність, вірність, силу духу. З часом самураї перетворилися на особливу військову верству японського суспільства.

На середину XII ст. самураями стали називати лише прославлених військових, полководців знатного роду. Між різними самурайськими угрупованнями розгорнулися війни за владу. Перемогу в міжусобиці здобув самурайський рід Мінамото. У 1192 р. його глава оголосив себе сьогуном. Відтоді країною управляли сьогуни. Вони позбавили імператорів реальної влади, але правили від їхнього імені. Це було пов’язано з тим, що для японців особистість імператора була священною. Тому сьогуни заявляли ніби виконують його волю.

Сьоґун — найвища військова посада в середньовічній Японії. Голова самурайського уряду.

У другій половині XIII ст. Японію двічі намагалися захопити монголи. Використовуючи ресурси підкорених Китаю та Кореї, вони зібрали величезний флот і армію. Втім, фортуна була на боці японців: флотилія монголів була значною мірою знищена природною стихією – потужними штормами (тайфунами).