У середині ХІІ ст. у північній частині Франції (Іль-де-Франс) зародився новий стиль у мистецтві – готичний (від назви племені готів). Таку назву цьому стилю дали митці епохи Відродження, щоб підкреслити «варварський» характер архітектури Середньовіччя, тоді як сучасники називали його «французьким стилем». Готичний стиль поступово витіснив романський і досяг розквіту в першій половині ХІІІ ст.

Готичні будівлі, на відміну від романських, не були такими масивними, а здавалися легкими й спрямованими вгору. До основних ознак нового стилю належали: не дуже товсті стіни, легке і високе стрілчасте склепіння, вузькі колони, високі та просторі зали, велика кількість скульптур і прикрашених кольоровими вітражами вікон, високі вежі. Все це разом створювало враження простору, легкості та «пориву» будівель угору. Храми прикрашалися скульптурами, рельєфами, вітражами, фресками.

Важливим елементом готичних храмів була скульптура. Вона відображала не лише біблійні сюжети, а й світ середньовічної людини. У храмах, поряд зі скульптурами Ісуса Христа, Діви Марії, святих і демонів, розміщувались і скульптури та барельєфи звичайних людей. Скульптори намагалися надати своїм творам людських рис, передати в них зовнішню красу, характер та почуття зображених персонажів.

Особливу атмосферу в храмах створювали вітражі – сюжетно-декоративні композиції з кольорового скла та інших матеріалів, що пропускають світло. Майстри зображували на вітражах переважно біблійні сюжети, геометричні й рослинні орнаменти.