Завдання для групи V

Споконвічно японською релігією був синтоїзм («синто» означає «шлях божеств»). Синтоїсти шанували камі – духів предків, божественні сили природи, давніх героїв, особливі місця тощо. Свої обряди проводили в лісах, горах, скелях, перед річками та озерами. Для синтоїзму характерне шанування природи, її краси й гармонії. Тому японці здавна намагалися не змінювати природу, а жити в злагоді з нею, милуватися нею. Навіть будинки зводили таким чином, щоб вони утворювали єдине ціле з довкіллям, а храми й палаци оточувалися садами, відтворюючи природне середовище.

У VІ ст. до Японії з Китаю прийшов буддизм. Першими його прибічниками були представники придворної знаті. У багатьох частинах країни стали виникати буддійські монастирі. Для Японії, як і для Китаю, було характерним співіснування різних релігій. Зокрема, буддисти і синтоїсти нерідко спільно користувалися одними святилищами. До того ж одна й та сама людина могла вважати себе і буддистом, і синтоїстом (така ситуація зберігається й донині).

Буддизм дуже вплинув на духовну культуру, звичаї і мораль жителів Японії. Зокрема, в основу виховання і тренування воїнів-самураїв було покладено буддійські норми самодисципліни, самозосередженості, самоконтролю.

З VІІІ ст. починається розквіт скульптури: з бронзи й дерева створюються статуї Будди і буддійських божеств. З часом з’являється портретна скульптура – зображення вчителів-наставників у буддистських храмах, сьогунів, воєначальників.

Японське образотворче мистецтво розвивалося під впливом як народних традицій, так і китайського стилю. Художники малювали на папері та шовку яскравими фарбами пейзажі, придворні сцени, сцени битв. У VІ ст. в Японії поширилося мистецтво створення композицій із гілок дерев і квітів – ікебана («життя квітів»).