Уривок із листа єпископа Шартрського до герцога Аквітанії про взаємні обов’язки васала і сеньйора (XI ст.)

Хто клянеться у вірності своєму сеньйорові, завжди повинен пам’ятати про такі шість (зобов’язань): не завдавати шкоди тілу сеньйора; не видавати його таємниць і не нищити його укріплень… не чинити перешкоди праву, суду й усьому, що стосується його становища і прав… не завдавати шкоди його володінням… не заважати йому досягати того, чого він легко може досягти, а також не робити для нього неможливим те, що насправді можливе. Якщо відданий (васал) убережеться від цих шкод, як того вимагає справедливість, то й (тоді) не заслуговує він за це феоду, бо не досить не чинити зла, треба робити благо. Крім того, щоб, виконуючи згадані шість (зобов’язань), давав пораду і допомагав своєму сеньйорові без обману, якщо хоче бути нагороджений феодом, а також завжди зберігати відданість, у якій заприсягнувся. І сеньйор у всьому повинен поводитися так само щодо свого підданого (васала)».

Сеньйори й васали за Жанном Ібеліном

«…Ніхто, вступивши вже раз у васальну залежність, не може потім стати васалом іншого, не застерігши вірності своєму першому сеньйорові й не діставши на те в нього дозволу… Кожний васал… повинен захищати й охороняти свого сеньйора проти всіх… Ставиться йому… в обов`язок не підіймати і не примушувати підіймати руки на особу сеньйора, а також не терпіти і в міру сил не допускати, щоб хтось інший робив це…».