Витяг зі Статуту цеху паризьких ткачів вовни (ХІІІ ст.)

§ 1. Ніхто в Парижі не може бути ткачем, якщо не купив таке право в короля.

§ 3. Кожний ткач може мати у своєму будинку два широкі верстати й один вузький.

§ 8. Кожний ткач вовни може мати лише одного учня, до того ж не менше ніж на чотири роки служби. Плата за навчання має дорівнювати 4 паризьким ліврам… Або на сім років безоплатно.

§ 26. Тканина будь-якого ґатунку може мати ширину сім чвертей, інакше майстер заплатить 5 су.

§ 31. Ніхто під час вироблення сукна не може примішувати до справжньої вовни вовну ягнят під загрозою штрафу в 10 су за кожний шматок.

§ 47. Ніхто не може починати роботу раніше, ніж зійде сонце. Штраф — 12 деньє

Із цехового статуту шовкоткачих німецького міста Кельна

"Головна майстриня має право тримати в себе одночасно не більше чотирьох учениць, не рахуючи її власних дітей…

Забороняється майстриням та їх чоловікам використовувати пряжу, виготовлену не в Кельні, й віддавати свої шовкові вироби для фарбування. У порушників цього правила відбирають шовк, половина якого дістається раді й бургомістру, а друга половина—старшині цеху. До того ж ці особи позбавляються права надалі займатися своїм ремеслом.

Фарбувальники шовку в нашому місті повинні працювати лише для головних майстринь. Це ухвалено для того, щоб могли прохарчуватися наші бюргери, бюргерші і жителі.

Якщо старшини вирішать, що робота виконана неправильно і товар неякісний, то вони вилучають його і передають властям… Третина штрафів, стягнених старшинами, надходить щорічно до міста, друга третина—до цеху, а третю—тому, хто доніс.