Біографічний довідник

Абеляр П’єр (1079—1142 рр.). Французький богослов, філософ-схоласт і поет. Працював над питаннями логіки і теології. Автор «Історії моїх страждань».

П'єр Абеляр за життя здобув популярність як блискучий полеміст, що мав безліч учнів і послідовників. Основні твори: «Так і ні», «Пізнай самого себе», «Історія моїх страждань» (єдина середньовічна автобіографія філософа-професіонала).

П'єр Абеляр вважав обов'язковою умовою віри розуміння («розумію, щоб вірити»). Висловлював сумнів у безумовній істинності положень віри і був за осмислене ставлення до священних текстів (оскільки «богослови часто вчать того, чого самі не розуміють»). Радикальному сумніву Абеляр піддавав будь-які тексти, окрім Біблії.

Альфред Великий (бл. 871—900 рр.). Король Англії. Вів боротьбу проти набігів норманів-датчан. Альфред об'єднав під своєю владою сусідні англійські королівства. Він провадив реформи, аби облаштувати своє королівство та підготуватися до боротьби з данами, впровадив адміністративний поділ Англії на графства, заснував перший англійський флот, будував прикордонні укріплення. Успішно відбивав напади данів, що захопили північно-східну частину Англії. За його правління відбудовувалися міста, серед них і Лондон. Сприяв розвитку торгівлі, ремесел та освіти, видав перший загальноанглійський збірник законів — «Правду короля Альфреда» (близько 890), до якої увійшли як старі англосаксонські закони, так і нові королівські укази.

Бати́й (Бату-хан) (монг. Бату, 1201—1255 чи 1256) — монгольський хан і полководець, син хана Джучі, онук Чингісхана. В тюркських мовах Бату означає «західний», тобто Бату-хан — західний хан. Після смерті батька в 1227 році став правителем улусу Джучі (Золотої Орди), автономного державного утворення у складі Монгольської імперії. Згідно рішення курултаю 1235 року очолив походи монголів у Східну Європу у 1237-1243 роках (проти половців, Волзької Булгарії, руських князівств, Польщі, Угорщини та Далмації).

Болеслав І Хоробрий (992—1025 рр.). Польський князь (992-1025) і король з 1025 року, князь Богемії (як Болеслав IV) у 1003-1004 роках. Його вважають національним героєм Польщі. За часи його правління межі Польської держави простягалися від Ельби і Балтійського моря до Карпат й Угорщини; від Чехії до Волині. Він об'єднав під своєю владою північно-західні слов'янські країни, завоював Гданськ, Краків, Сілезію і Моравію.

Вільгельм Завойовник (1027—1087 рр.). З 1035 р. — герцог Нормандії. Перший норманський король Англії з 1066. Здійснив загальний перепис земельних володінь в Англії (1086 р.), результати якого були відображені у двотомній "Книзі Страшного суду". Це найцінніше джерело зі стану англо-нормандського суспільства кінця XI століття, що не мало аналогів у середньовічній Європі.

Гус Ян (1371—1415 рр.). Чеський релігійний мислитель, філософ, реформатор, національний герой. Ректор Празького університету. Виступав проти торгівлі церковними посадами й індульгенціями, за богослужіння не латиною, а чеською мовою. Яна Гуса звинуватили в єресі і спалили. Страта Яна Гуса призвела до виникнення в Чехії гуситського руху.

Данте Аліг’єрі (1265—1321 рр.). Видатний італійський поет доби Відродження, письменник і політик, якого називають «батьком італійської літератури». Першим став писати літературні твори народною (тобто італійською) мовою, а не латиною. Його головний художній твір, поему «Божественна комедія» (італ. la Divina Commedia), вважають шедевром світової літератури . У поемі Данте описав спільну уявну подорож з римським поетом Вергілієм по трьох царствах потойбічного світу — пеклу, чистилищу і сонячних небесних сферах.

Жанна д’Арк («Орлеанська Діва») (бл. 1412—1431 рр.). Національна героїня Франції, католицька свята. Проста селянка за походженням, Жанна д'Арк 18-річною очолила французькі війська, переламала хід Столітньої війни, звільнивши Орлеан менше ніж за тиждень, та звела на трон Карла VII менше ніж за рік. Після цього схоплена бургундцями, союзниками англійців, і на сфабрикованому суді спалена живце́м в Руані «за єресь, відьомство і ході́ння в чоловічому одязі». Після смерті Жанни д'Арк з волі короля та за наказом Папи Римського розпочався реабілітаційний процес, що проходив у Парижі та Руані в 1455—1456 роках. У 1920 році Римо-Католицька Церква канонізувала Жанну д'Арк.

Іван IIІ (1442—1505 рр.). Великий князь московський (1462—1505). Васал золотординських ханів. Від 1450 року був співправителем батька Василія ІІ, після його смерті княжив одноосібно. Заклав основи централізованої самодержавної Московської держави. Методи правління вирізнялися жорсткістю і цинізмом. Ініціював створення самостійної Московської церкви (1448). Був першим з московських князів, що титулувався царем. Провів урядову та судову реформи, ліквідував удільні князівства, запровадив «Судебник» (1497). Збільшив територію Московії вдвічі.

Ізабе́ла I Кастильська (ісп. Isabel I; 22 квітня 1451 — 26 листопада 1504) — королева Кастилії (1474—1504), Арагону (з 1479) і Гранади (з 1492). Дружина Фердинанда II Арагонського, династичний шлюб яких поклав початок об'єднанню Іспанії в єдину державу. Ліквідувала Гранадський емірат, чим завершила Реконкісту (1492). Підтримала експедицію Колумба, який відкрив Новий світ (1492—1493). Разом із чоловіком отримала від папи Олександра IV титул католицької правительки Іспанії (1496).

Карл Великий (747—814 рр.). Король франків (768–814), король Ломбардії (лангобардів) (з 774), імператор Заходу (800-814), представник династії Каролінгів. На престол його коронував 25 грудня 800 року Папа Лев III у Римі. Прізвище «Великий» здобув ще за життя. Карла Великого вшановують як національного героя і засновника двох держав — Німеччини та Франції. Історики нарекли його «батьком Європи».

Карл Мартелл (бл. 688—741 рр.). Військовий та політичний лідер держави франків, майордом при Меровінгах, фактичний правитель держави в період міжцарства, з 737 до смерті. Під час свого правління використовував титул герцог і принц франків. Мартел, що в перекладі означає молот, виграв битву при Пуатьє, зупинивши наступ арабів на Європу. Здійснив бенефіційну реформу, що на перших порах сприяла централізації держави й започаткувала середньовічне рицарство.

Після смерті Карла Мартела правління королівством франків перейшло до його синів Піпіна Короткого та Карломана. Карл Мартел вважається засновником династії Каролінгів. Хоча він сам не був проголошений королем, його син Піпін Короткий проголосив себе королем 751 року.

Луї ХІ (Людовик XI Розсудливий) (фр. Louis XI, le Prudent; 1423 — 1483) — король Франції (1461-1483). Завершив процес централізації державного устрою Королівства Франція. Людовик XI мав також інші зневажливі прізвиська: (фр. l'universelle aragne — «всесвітній павук», або «Король Павук») — все завдяки його політичним махінаціям, якими він відзначився за своє 22-річне правління.

Мехмед II Фатіх (1432 — 1481) — османський султан (1444—1446, 1451—1481 рр.). У Туреччині його вважають своїм національним героєм. Вів активну завойовницьку політику, особисто очолював походи османської армії. У травні 1453 року захопив Константинополь, поклав край існуванню Візантійської імперії. У 1475 році Мехмед II примусив хана Менглі-Гірея визнати Кримське ханство васальними володіннями Османської імперії. У період правління Мехмеда II був складений перший збірник законів Османської імперії «Канун-наме».

Мухаммад (або Магомет) (570 - 632) — основоположник ісламу, засновник і голова мусульманської громади (умми), яка в процесі його безпосереднього правління склала сильне і досить велике державне формування на Аравійському півострові. Власне саме за правління Магомета більшість арабів було об'єднано в одну державу.

Осман I (1258-1324) – правитель бейлика в Малій Азії, засновник Османської імперії. За правління Османа бейлик став незалежним, його кордони були істотно розширені за рахунок територій Візантії в Малій Азії. Є родоначальником династії Османів.

Оттон І Великий (936—973 рр.). Засновник і перший імператор Священної Римської імперії (962—973). Король Східної Франкії і герцог Саксонський (936—973). Король Італії (961—973). Представник Саксонської династії.

Рі́чард I Ле́вове Се́рце (1157 —1199) — англійський король (з 1189 року) з династії Плантагенетів. Сучасники також називали Річарда «Так-і-Ні» — нібито за те, що він часто змінював свою думку. Правив під титулом «король англійців, герцог норманів і аквітанців, граф Анжу». Один з найвідоміших хрестоносців, більшу частину свого правління провів за межами Англії в хрестових походах та інших війнах, прославився як видатний полководець; однак при цьому фактично країною в його відсутність управляли його мати і брат Іоанн.

Тимур (Тамерлан) (1336—1405 рр.). Середньоазійський полководець, засновник династії Тимуридів, емір між 1370 та 1405 роками. Не бувши нащадком Чингісхана, Тимур усе життя правив через підставних ханів-нащадків, що фактично були маріонетками в його руках. Столицею своєї імперії Тимур обрав місто Самарканд. Він сприяв розвитку науки й культури, особливо багато уваги приділяючи будівництву палаців, мечетей, мавзолеїв. Йому вдалось сформувати численну, дисципліновану й добре озброєну армію. Розвалив Золоту Орду, розгромив війська османського султана Баєзида І. Здійснив походи в Індію і Китай.

Тома Аквінський (1225 чи 1226—1274 рр.). Філософ-схоласт, монах-домініканець, святий. Один із найвизначніших та найвпливовіших мислителів всесвітньої історії. Висунув ідею гармонії віри і розуму; розрізняв істини розуму та істини одкровення, вважаючи останні недоступними розуму, підвладними лише душі (вірі). Автор 5 доказів існування Бога. Канонізований папою Іваном XXII (1323). Проголошений Учителем Церкви (1567).

Фердинанд (Ферра́ндо) II Арагонський (ісп. Fernando II; 1452 —1516) — король Арагону (1468—1516), Неаполя (1504—1516), Валенсії, Сардинії та Наварри, граф Барселони. Чоловік і співправитель королеви Ізабелли Кастильської. За час його правління було досягнуто політичну єдність Кастилії і Арагона (1475), взяттям Гранади завершилася Реконкіста (1492), відбулося відкриття Америки (1492), почалася епоха Італійських війн (1494). При ньому Іспанія вступила в еру свого розквіту. Разом із дружиною отримав від папи Олександра IV титул католицького правителя Іспанії (1496).

Філіпп IV Красивий (1268—1314 рр.). Французький король (1285—1314), син Філіппа III Сміливого, з династії Капетингів. Був також королем Навари з 1284 року. Посилив вплив на папство — переніс резиденцію папи римського до французького м. Авіньйон. За погодженням з папою Климентом V ліквідував орден тамплієрів, розправився з його членами і присвоїв їхні багатства. Увійшов в історію як перший монарх Королівства Франція, що скликав 1302 року Генеральні штати (представницький орган різних суспільних станів). Започаткував таким чином в державі станову монархію.

Фрідріх І Барбаросса (1122—1190 рр.). Імператор Священної Римської імперії (1155-1190), король Німеччини (1152-1190 роки), герцог Швабії (1147-1190) з династії Гогенштауфенів. Прізвисько «Барбаросса» він отримав в Італії через свою руду бороду (від італ. barba, «борода», і rossa, «руда»). Його вважають національним героєм Німеччини. Брав участь у Хрестових походах. Завоював південь Італії та о-ів Сицилію.

Хлодвіг (466—511 рр.). Король салічних франків між 481 та 511 роками. Проводив активну завойовницьку політику, значно розширивши територію свого королівства. У 498 році першим із франкських королів прийняв католицьку віру, що слугувало початком християнізації салічних франків, які після завоювання ними колишньої римської провінції Галлії осіли у країні. Вважається засновником Франкського королівства. За Хлодвіга була складена і записана «Салічна правда», один із перших варварських законодавчих кодексів. Після смерті Хлодвіга королівство було поділено на чотири частини між його синами, і поринуло у міжусобиці.

Чінгізхан (Темуджи́н (монг. Temüǰin, Тэмүүжин;); 1155 — 1227) — великий хан монгольської імперії (1206–1227). Протягом 1186–1205 років об'єднав усі монгольські племена. 1206 року на курултаї племен проголосив створення Монгольської імперії, а себе — її правителем. На момент смерті його імперія простягалася від Японського моря до Каспійського. Монгольське тронне ім'я — хан Чингіс (монг. Činggis Qaγan), що закріпилося в європейських мовах як Чингісха́н.

Юстиніан (483-565). Візантійський імператор з 1 серпня 527 р. до своєї смерті в 565 р. Проводив активну завойовницьку політику. За часів його правління були зібрані розрізнені римські закони у велику збірку — «Звід цивільного права». В період його правління в Константинополі спорудили величний храм Софії.