Завдання для ІІ групи

В епоху Середньовіччя Китай був однією з найбільших країн світу. В XI‑ХІІІ ст. його населення налічувало близько 100 млн осіб – це більше, ніж у всій Європі. Китайські міста були багатолюдними, в окремих із них жило понад мільйон осіб. Утім, більшість населення країни становили селяни-хлібороби.

Населення середньовічного Китаю поділялося на верстви. Кожна з них відрізнялася своїм місцем і роллю в суспільстві, матеріальним становищем, правами, навіть нормами поведінки й одягом.

Верховним правителем Китаю був імператор, якого ще з давніх часів обожнювали і називали Сином Неба. Він мав необмежену владу, яка передавалася у спадок. Лише імператор і його сім'я мали право носити одяг жовтого кольору, тому що він вважався кольором землі, а її володарем був тільки Син Неба.

Нижче імператора за статусом перебували сановники (як правило, родичі та наближені імператора). Вони обіймали найвищі урядові посади. Нижче сановників були численні чиновники, які поділялися на дев'ять рангів. Чиновником призначали лише тих, хто мав відповідну освіту і склав іспит, незалежно від походження. Інколи на одне місце чиновника могло бути понад сто претендентів. Для отримання вищого рангу чиновник мав скласти черговий, складніший іспит.

Чиновники допомагали імператору управляти багатомільйонною державою. Вони відповідали за збір податків, громадські роботи (будівництво каналів, дамб, доріг, палаців), військо, дотримання людьми норм поведінки, виконання релігійних обрядів, ухвалення судових вироків. Всіх чиновників контролювали спеціальні інспектори. Про порушення вони доповідали безпосередньо імператору.

Все інше населення поділялася на «добрих людей» і «підлих людей». До «добрих» належали всі ті, хто платив державі податки – селяни, ремісники, торговці. Ті, хто їх не платив, тобто залежні робітники, слуги, раби – зараховувалися до «підлих людей» і майже не мали прав.