БАТЬКІВСЬКИЙ ВСЕОБУЧ

Як навчитись розуміти дитину. Психічні травми. Особистість дитини формується в її оточенні

Першим університетом життя для дитини є сім'я, в якій народилася дитина. Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. І які б якості батьки не намагалися розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.

Існує безліч різних стилів сімейного виховання. Розуміння того, який стиль підходить саме вам, дозволить створити позитивну атмосферу, що сприяє особистісному зростанню, емоційному та інтелектуальному розвитку дитини.

Стилі виховання дітей.

Стилі виховання в сім’ї традиційно розділяються на гіперопіку, авторитарний, ліберальний і демократичний. Кожен із цих стилів виховання по-своєму впливає на самооцінку дітей.

Надмірна опіка (гіперопіка).

Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину.

З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а люблячі батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. Підлітки, навпаки, набувають критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір. А це часто ображає батьків «Я живу заради дітей», - заявляють батьки. Але при ретельному аналізі виявляється, що фактично буває так, батьки живуть не заради дітей, а скоріше за їх рахунок. Багато з них відносяться до своїх дітей зверхньо, висмоктуючи з них усі «соки». Спілкуючись із дитиною вони можуть відчувати себе великими начальниками.

Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною.

Авторитетний (демократичний) стиль виховання (високий рівень контролю та теплі стосунки)

Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя ,вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань.

Авторитетний стиль — самий дисциплінований стиль виховання. Авторитетні батьки беруть на себе відповідальність за своїх дітей, їх поведінку і дії, поки діти не досягнуть емоційної зрілості. Діти, виховані авторитетними батьками, в подальшому житті досягають найбільших успіхів, вони стають самостійними, відповідальними і впевненими в собі людьми. ВОНИ ДОБРЕ ВЧАТЬСЯ В ШКОЛІ ТА МАЮТЬ ВИСОКУ САМООЦІНКУ. Завдяки турботі авторитетних батьків, їх увазі до життя і потребам дитини, він не тільки прагне їм догодити, але й отримує загальний напрямок для подальшого розвитку і особистісного зростання.

Авторитарний стиль виховання (ВИСОКИЙ РІВЕНЬ КОНТРОЛЮ, ХОЛОДНІ СТОСУНКИ)

Авторитарний стиль виховання - це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків. Авторитарні батьки намагаються з раннього віку прищепити дитині страх і дисципліну. Цей стиль виховання орієнтований на покарання, а не на заохочення. Він може негативно вплинути на самооцінку дитини і перешкоджає його повноцінному розвитку. Авторитарні батьки прагнуть контролювати всі сфери життя дитини. Діти з авторитарних сімей практично не мають прав і позбавлені свободи дій.

Насправді авторитарні батьки – не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, , ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення. З одного боку, це забезпечує певний психологічний комфорт: можна менше хвилюватися за дитину, не боятися, що вона наробить помилок. Але з іншого боку, надмірний батьківський контроль унеможливлює розвиток самостійності підлітка: він не може навчитися ініціативності, відповідальності, наполегливості, самоконтролю. Адже самоповага і впевненість у собі формуються лише за умови, що людина має можливість сама поставити собі мету й досягти її самостійно

ДІТИ У ТАКИХ БАТЬКІВ ВІДЛЮДНІ, БОЯЗКІ, ПОХМУРІ, НЕВИБАГЛИВІ, ДРАТІВЛИВІ.,ДІВЧАТА НАЙЧАСТІШЕ ЗАЛИШАЮТЬСЯ ПАСИВНИМИ І ЗАЛЕЖНИМИ. ХЛОПЦІ МОЖУТЬ СТАТИ НЕКЕРОВАНИМИ І АГРЕСИВНИМИ.

Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи підліткам відповідальність за їхні дії та вчинки. Це може бути досить серйозним психологічним випробуванням для батьків: адже дитина може наробити помилок, які доведеться потім виправляти. Наприклад, рішення підлітка піти до басейну може призвести до його застуди, лікування, ускладнень. Але якщо не пустити його, то наслідки можуть бути ще гіршими: і для стосунків з батьками (образа, недовіра, спроби приховувати від дорослих свої наміри) і для авторитету підлітка серед товаришів (підлітки зневажливо ставляться до однолітків, які підкорюються дорослим), і для самооцінки особистості (неможливість відстояти своє рішення інтерпретується дитиною як нерішучість, слабкість волі або як відсутність поваги, нерозуміння з боку сім’ї).

Щоб зберегти психологічний контакт із старшокласниками, батьки повинні враховувати дорослішання дітей, відмовляючись від авторитарних методів виховання, навіть якщо вони здавалися раніше успішними.

Ліберальний стиль виховання

(НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ КОНТРОЛЮ, ТЕПЛІ СТОСУНКИ)

Ліберальні батьки прагнуть дати своїм дітям усе найкраще, намагаються у всьому їм догодити. Ліберальний стиль виховання характеризується наданням повної самостійності дітям. Батьки цього типу готові поступатися вимогам дитини з ранніх років і з готовністю потурають будь-яким його примхам, не пред’являючи до нього практично ніяких вимог. Головною фігурою у відносинах «батьки — дитина» є дитина, а не батьки.

Ліберальні батьки, як правило, керуються благими намірами, але їх зусилля можуть призвести до прямо протилежних наслідків. Більшість з нас хоча б один раз зустрічалися з дітьми ліберальних батьків — вони безвідповідальні і інфантильні, вважають, що оточуючі їм зобов’язані, не люблять і не вміють працювати. Словом, це розпещені діти, СХИЛЬНІ ДО НЕСЛУХНЯНОСТІ АГРЕСИВНОСТІ. В ПРИСУТНОСТІ ЛЮДЕЙ ПОВОДЯТЬ СЕБЕ НЕАДЕКВАТНО ТА ІМПУЛЬСИВНО

Отже, надання підліткам надмірної свободи так само небезпечне для становлення їх особистості, як і надмірне її обмеження.

Індиферентний стиль виховання (НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ КОНТРОЛЮ ХОЛОДНІ СТОСУНКИ)

Вони не беруть участі у житті дитини, не цікавляться його потребами. Діти в таких сім’ях, як правило, ростуть самотніми і замкненими, або ж агресивними і некерованими. Діти, виховані індиферентними батьками, часто стають алкоголіками, наркоманами, гвалтівниками або злочинцями.

Як знайти золоту середину

Не кожен стиль виховання підходить для вашої родини і для вашої дитини. Може виявитися, що ваша дитина від природи дисциплінований, але для розвитку йому потрібно теплота і турбота. Або ж ваша дитина, навпаки, потребує дисципліни і чіткій структурі, йому потрібен порядок, щоб відчувати себе в безпеці. Перш ніж вибирати стиль виховання, батьки повинні зрозуміти, які цінності вони можуть і хочуть передати дитині, чого від нього чекають, і який у вашому уявленні повинна бути ідеальна сім’я.

Сім помилок батьків

Перелічимо найпоширеніші помилки, яких припускаються дорослі.

Побутові погрози

"Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів", "Роби так, як я сказав. Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю".

Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина, сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.

Авторитарні накази

"Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися", " Я тобі забороняю товаришувати з...", "Я — мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що — ні."

Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: "Ось виросту, побачимо, хто сильніший", — думає вона.

Критика "глухого кута"

"Ти абсолютно не привчений працювати", "Ти такий лінивий, як і твій батько", "Вчу тебе вчу, а все марно".

Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї. Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, мовчазною.

Образливі прізвиська

"Ти поводишся, як упертий віслюк", "Таке може сказати лише повний дурень", "І в кого ти такий йолоп уродився?"

Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.

Невмотивований допит

"Ну то скільки часу у тебе на це пішло?", "І чого це ти так запізнився?", "І чим ти тут так довго займаєшся?".

Іноді батьки приділяють надто багато уваги з'ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Дитина розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може з'явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.

Безапеляційні твердження

Ти так робиш мені на зло, я знаю", "Ти просто жадібний, я вже зрозуміла", "Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш".

Такі твердження надзвичайно болючі для дитини і руйнівні для його психічного здоров'я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.

Несвоєчасні поради

"Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш собі проблему", "Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок", "Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати".

Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим — ні горем, ні радістю.

Раджу вам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня. У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими.

Рекомендації батькам щодо виховання дітей

1. Повірте в неповторність своєї дитини, у те ,що вона єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією .Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.

3. Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете за будь- яких обставин.

4. Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна , дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.

5. Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.

6. Намагайтеся щоб ваша любов не перетворювалась на вседозволеність та бездоганність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було небагато-лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.

7. Ніколи не давайте дитині особових негативних оцінювальних суджень « ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати : «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший, розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».

8. Намагайтеся впливати на дитину проханням-це найефективніший спосіб давати їй інструкцію. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують , як покарати, але майте на увазі, що фізичне покарання- найтяжчий за своїми наслідками засіб покарання. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Покараний-вибачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повинно сприйматися дитиною, як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

Батьки можуть зробити дуже багато для відновлення стану своєї дитини після пережитих потрясінь і важких стресових ситуацій. Такими ситуаціями можуть бути небезпечні для життя автомобільні аварії, пожежі, повені, раптові захворювання або смерть близьких членів сім'ї, злочин чи насильство. Якщо ви пережили велике потрясіння чи горе, пам'ятайте про головне: час і підтримка неодмінно допоможуть вам знову стати на ноги.

Діти реагують по-різному

Реакція дитини на горе чи пережиту трагедію буде залежати від цілого ряду чинників, а також від її віку, стадії розвитку та становлення особистості, від того впливу, який мала ця подія на її батьків чи інших членів сім'ї. Реакція вашої дитини може бути абсолютно не такою, якої ви очікуєте.

Реакції на психологічну травму можуть бути такими:

· Заглиблення в себе – така реакція може проявлятись у втраті інтересу до діяльності, у втраті довіри, небажанні розмовляти чи регресі до більш інфантильної поведінки.

· Зацикленість – проявляється в потребі знову переживати стресові події, наприклад, через ігри та малюнки, що повторюються. Дитина може бути надмірно стурбована можливими подіями в майбутньому (які, на її думку, можуть бути якось обумовлені тим, що сталось) або ж ночами їй можуть снитися жахи.

· Тривога – у зв'язку із тривожним станом можуть виникнути проблеми з концентрацією уваги або зосередженням, нав'язлива поведінка, страх перед розлученням, проблеми зі сном, дратівливість і нестриманість.

· Фізичні симптоми – часто проявляються головними болями й болями в животі. Також можливі затримки реакції. Спочатку може здатися, що деякі діти добре справляються із ситуацією, але стресовий стан може проявитись у них набагато пізніше, наприклад, дати про себе знати через кілька днів, тижнів або навіть через місяці.

Важливо порозмовляти про подію

Уважна й довірлива розмова допомагає виявити всі проблеми. Спробуйте зробити таке:

· Переконайте вашу дитину, що все вже в минулому й вона в безпеці (але тільки якщо це дійсно так). Можливо, вам доведеться казати їй про це знову і знову.

· Прислухайтесь до своєї дитини. Серйозно поставтесь до її тривог і почуттів.

· Нехай ваша дитина знає, що вам важливо з'ясувати, що вона сама думає про те, що сталось, оскільки її думка вам дуже дорога.

· Розкажіть дитині про те, що сталось, але так, щоб це було доступно її рівню розуміння, не вдаючись до страхітливих подробиць. Використовуйте зрозумілу для дитини мову. Якщо ви спробуєте приховати від неї точну інформацію, вона буде заповнювати прогалини в розумінні на основі свого досвіду, наявною в неї інформацією та за допомогою своєї уяви, а це може ускладнити її стан.

· Переконайтеся, що ваша дитина не зробила будь-які неправильні висновки. Наприклад, діти молодшого віку можуть думати, що трагедії – це їхня провина, тому що вони були неслухняними чи погано думали про когось.

· Поговоріть про подію в колі сім'ї. Дозвольте висловитись абсолютно всім, у тому числі й дітям. Це допоможе кожному члену сім'ї подолати ізоляцію, зрозуміти та почути один одного, а також відчути підтримку.

· Порозмовляйте з дитиною про те, як люди можуть реагувати на трагічні події. Розкажіть їй про різні прояви таких станів. Скажіть дитині, що в таких обставинах її почуття абсолютно природні й нормальні, переконайте її в тому, що з часом вона буде почувати себе краще.

Ваша реакція дуже важлива

Те, як криза впливає на вас, на ваші реакції на почуття й поведінку вашої дитини, буде грати величезну роль і справляти потужний вплив на здатність дитини впоратися з тим, що сталось, і вийти зі стресового стану. Що при цьому слід мати на увазі?

· Намагайтеся зрозуміти. Прийміть той факт, що зміни в поведінці вашої дитини, такі як істерики чи нічне нетримання сечі, можуть бути її реакцією на горе або стресові події.

· Приділіть дитині додаткову увагу, особливо перед сном, а також в інших випадках, коли вона знаходиться не з вами і її це дуже хвилює.

· Діти дивляться на своїх батьків, щоби зрозуміти подію, горе та знайти способи відреагувати й побороти його. Щоби зрозуміти свої страхи і стрес, а також щоби втішитися й отримати підтримку, їм необхідно, щоб дорослі були поруч. Якщо ви страждаєте й не можете впоратися зі своїми почуттями, реакціями або стосунками, важливо, щоб ви все-таки знайшли підтримку й допомогу для себе. Якщо ви цього не зробите, страх і душевні страждання дитини будуть тільки посилюватись.

· Делікатно й обережно порозмовляйте з вашою дитиною про свої почуття й дозвольте їй розповісти про свої.

· Пам'ятайте, що всі люди різні й можуть мати різні емоційні реакції. Не очікуйте, що ваша дитина відчує те саме, що й ви.

· Дайте дитині відчути контроль над своїм життям. Навіть незначні рішення, такі як вибір між двома начинками для бутерброда, дозволяють дитині знайти почуття контролю над ситуацією. Це особливо важливо після душевного хаосу, який є наслідком кризи. У дітей, які відчувають себе безпорадними (і не відчувають контролю), зазвичай симптоми стресу мають більш виражену глибину.

· Не намагайтесь надто оберігати дитину. Бажання, щоби після пережитого всі члени сім'ї були поруч, – це нормально, але важливо також, щоб вони відчували, що їхній власний світ – цілком безпечне місце для життя.

Дуже важливий розпорядок життя сім'ї

Пропозиції такі:

· Намагайтесь якомога більше дотримуватись вашого звичайного розпорядку дня. Щоденна передбачуваність звичного графіка діє на дітей заспокійливо.

· Завірте вашу дитину в тому, що дуже скоро її звичайний розпорядок стане таким, як і раніше. Якийсь час вона може бути не у змозі справлятися зі своїми щоденними справами, наприклад, відвідувати школу або виконувати домашню роботу. Не тисніть на неї. Просто дайте їй час.

· Поки що не вводьте жодних змін, наприклад, таких як нові правила або більш суворі стандарти поведінки. Дочекайтесь більш сприятливого часу.

· Збережіть ролі в сім'ї такими, якими вони були колись. Наприклад, не наполягайте, щоб ваша дитина взяла на себе більше домашніх обов'язків, і не чекайте, що вона буде задовольняти емоційні потреби засмучених батьків.

Практичні стратегії для батьків

Пропозиції такі:

· Дозвольте вашій дитині проводити багато часу, граючи або займаючись рекреаційною діяльністю, наприклад, спортом, зокрема улюбленими іграми із кращими чи старими друзями.

· Залиште час для веселощів. Сміх, весело проведений час і заняття для спільного задоволення можуть допомогти всім членам сім'ї відчути себе краще.

· Якщо апетит вашої дитини зменшився, не наполягайте на тому, щоб вона їла під час трьох основних прийомів їжі. Якщо в цей час вона не хоче їсти, просто запропонуйте їй постійні перекуси протягом дня.

· Переконайтеся, що ваша дитина достатньо відпочиває та спить.

· Залучайте дитину до якихось фізичних занять – це допоможе їй «спалити» хімічні речовини, що виділяються організмом під час стресу, а також зміцнить сон.

· Обмежте стимулятори, такі як цукор, яскраві продукти й шоколад.

· Допоможіть вашій дитині розслабитись фізично – теплі ванни, масаж, розповідь цікавих історій і часті обійми прекрасно допоможуть зняти м'язове напруження.

· Втручайтесь, якщо яка-небудь діяльність засмучує або тривожить вашу дитину, – наприклад, телевізійне шоу, яке нагадує дитині про пережиту травму або сприяє посиленню занепокоєння, тривоги чи страху. Не бійтесь вимкнути телевізор, якщо зміст програми не сприяє відновленню дитини.

Про що треба пам'ятати батькам

· Діти й дорослі оговтаються від горя або важких переживань, необхідні час і підтримка.

· Те, як ви самі долаєте кризу і як реагуєте на почуття й поведінку вашої дитини, буде мати величезний вплив на її здатність пережити важкі події.

· Розповідайте дитині про факти події доступною для її розуміння мовою.

Але якщо ви стурбовані станом вашої дитини або відчуваєте, що не справляєтеся самостійно, звертайтесь по професійну пораду. Доречним початком у такій справі може стати відвідування вашого сімейного лікаря.

Джерело :

https://satanivska-gromada.gov.ua/simejne-vihovannya-zaporuka-psihichnogo-zdorovya-ditini-16-23-21-10-11-2016/

https://childdevelop.com.ua/articles/psychology/439/