Українські Січові Стрільці

Унікальну добровольчу військову формацію, що в майбутньому назавжди була пов'язана з назвою «Українські Січові Стрільці», було засновано в серпні 1914 року, з початком Великої Війни. Формувався Український Легіон на підставі Імператорського патенту 1851 року, згідно якого кожен дворянин габсбургської монархії мав можливість створити добровільну військову формацію, озброїти та спорядити її, особисто очолити та надати для війська суверена. Українці складали переважно незаможне сільсько-господарське населення Східної Галичини Австрійської імперії, тому вони не змогли, на відміну від поляків, створити потужне з'єднання, придбати найсучаснішу зброю, між іншим й гармати. Але їх завзятий дух, неабиякі хоробрість та відданість, готовність до самопожертви спіткали прихільність наслідника престолу ерцгерцога Карла й він особисто прилучився до того, щоб українська частина з чисто добровольчої формації перетворилася на підрозділ на засадах регулярного війська.

Датою створення Легіону Українських Січових Стрільців є 6 серпня 1914 року, коли Головна Українська Рада та Українська Боєва Управа проголосили маніфест, в якому закликали гуртуватися під знаменами Українських Січових Стрільців для створення добровільного військового підрозділу — Легіону. Він, як і всі інши добровольчі військові формації (наприклад — Легіони Польські, Тірольський Штандшютц тощо) увійшов до складу австрійського ландштурму й відповідно підпорядковувався австрійському Міністерству оборони.

Структура Легіону

Протягом 1914—1916 років поступово формувалася структура Легіону УСС за австрійською моделлю. Вже в вересні 1914 року Легіон налічував 2500 осіб. Осередком добровольців спочатку був Львів, а трохи згодом — Стрий. Усіх легіонерів було поділено на два батальйони (за національною термінологією — курені) та один напівбатальйон (напівкурінь).

Перші усуси поранені в боях

Видно, що на першому етапі існування Легіону грошей вистачило лише на купівлю застарілих кольорових одностроїв угорського гонведу. Проте січові санітари носять сучасні однострої ландверу та спільної армії із захистного матеріалу сіро-синього кольору

Спочатку курені ділилися на сотні по 220 осіб. До складу сотні входили 4 чоти (взводи). Чота складалася з 4 роїв. А один рійналічував 10—15 стрільців. Зазвичай, сотня в бойових умовах нараховувала 100—150 вояків, 2 ремісника, писаря та його помічника.

Військові звання в Українському Легіоні також використалися згідно з національно-історичною термінологією: очолював курінь отаман(відповідав майору), а на всі посади нижче курінного призначались добровольці на власний розсуд: командира сотні називалихорунжий або ж сотник (капітан, пізніше — лейтенант). Командування легіоном здійснював полковник або ж підполковник австрійської армії. Часто — українець за походженням.

Чисельність та командний склад

Загальна чисельність Легіону ніколи не перевищувала 2000 осіб. Австрійський уряд дозволяв записуватися до лав УСС лише добровольцям з ландштурму, тобто тих, хто за віком вже не підходив до служби в регулярному війську або за якихось обставин на військову службу не потрапив. Тим не менш, до Легіону часто вступали юнаки с місцевостей, окупованих австрійською армією, а також інтерновані в таборах Вольфсберг і Феліціентель. Тож до початку 1917 року, в стрілецьких лавах відслужили близько 7 тисяч вояків. Із них було вбито в боях 350 осіб, 1200 поранено і ще 1500 потрапили до російського полону.

На фронті, у вересні 1914 року, 1-й курінь легіону був приєднаний до групи генерала Гофмана (General der Infanterie Peter Baron von Hofmann). Згодом групу було перейменовано на XXV армійський корпус. Першим батальйоном було укріплено 129-у піхотну бригаду 55-ї піхотної дивізії, а другим — 131-у бригаду 8-й кавалерійської дивізії генерала Лемана (Feldmarschallleutnant Georg Edler von Lehmann).