Пам'ятаємо! Голодомор...

Дата публікації допису: Nov 27, 2016 3:9:26 PM

Хай світло від свічки у небо летить

Хоча б одну душу зігріє в цю мить

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.

Третій тиждень листопада кожного року в нашій країні - поминальний по жертвах імперських насильств над українцями, в тому числі і Голодомору 1932-1933 рр.

Заходи

щодо відзначення пам’яті жертв голодоморів

в Забузькій ЗШ І-ІІІ ст.

Уроки пам’яті, тематичні виставки, презентації, відкриті лекції, демонстрація фільмів, художніх творів, відеодокументів, фотодокументів пов’язаних з подіями 1921-1922,1932-1933, 1946-1947 років в Україні 25 листопада 2016 року

Класні керівники

Вчитель історії Оленчук О.В.

Заступник директора з НВР Ракобовчук І.М.

Шкільна акція «Незабудки пам’яті» 25 листопада 2016 року

Учнівське самоврядування

Педагог-організатор Климович М.Б.

Заступник директора з НВР Ракобовчук І.М.

26 листопада о 16 годині в день пам’яті кожен свідомий українець, запалить на підвіконні свою свічку пам’яті, щоб її бачили зорі – душі померлих.

Досі не віриться, що в Україні – житниці всієї тодішньої радянської імперії раптово зник хліб і люди залишилися без зернини.

Зерно, зернина, зернятко… Щоразу воно схиляє до роздумів. Хліб це життя. Ще в глибинах віків так уже склалося на Україні, що хліб у хаті – це достаток, добробут, це і відрада і впевненість у завтрашньому дні.

Споконвіку кожна українська сім’я старанно працювала на власній , землі, навіть тоді , коли її було небагато. Земля була основою життя селянської сім’ї. Виховуючи дітей, батьки прищеплювали любов до найсвятішого - до землі. З організацією більшовиками колгоспів все змінилося. З болем і острахом вступали селяни до колгоспів. Заодно повинні були віддати туди коней , корів, здати свої плуги, борони. Тих, хто не хотів бути колгоспником суворо карали. Кожна осінь приносила селянам лише розчарування. Влада вимагала від колгоспників все більше хліба, молока , м’яса. Навіть те що залишалося на посів, змушували здавати.

Осінь 1932 року не віщувала великої біди. Врожай був не гірший ні у попередні роки. Здали селяни державі продподаток, але раптом оголосили другий , а потім і третій. Почали їздити по селах спеціальні продзагони і забирати все до нитки…

Як можна забути, що без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі цивілізованої Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей?

Ні не забудемо! Пам’ятаймо, що зимою 1932-1933 р. помирало в Україні 17 чоловік на хв, 25 тис. щодня. За 10 місяців Україна втратила майже чверть свого населення. Страшна арифметика, та не вся, бо до неї треба додати розкуркулених і висланих у Сибір, розстріляних і замордованих у 1937-1939 рр.