Як дзвенять сніжинки
Це було зимового вечора. Сонце сховалось за обрій. Зарожевів сніговий килим.
Стало тихо-тихо. Замерехтіли зорі в глибокому небі.
Раптом із півночі насунула чорна хмара. Пливе над снігами.
Потемнів сніговий килим. Падають сніжинки на
землю. Тихо лягають
на поле, на ліс,
на дорогу.
Я прислухаюсь до тихого снігопаду й чую ніжний дзвін. Немов десь далеко-далеко бринить велика кришталева чаша, до якої доторкається срібний молоточок.
Що воно дзвонить? Іду, прислухаюся. Дзвін лине від маленької ялинки, що росте в нас на шкільному подвір'ї. Вслухаюся й дивуюся.
То дзвенять маленькі сніжинки. Висять на ялинкових гілочках, доторкаються одна до другої, немов срібні дзвіночки. І дзвенять, дзвенять, аж місяць прислухається.