Скупий

На околиці села жив Скупий. Посадив він на своєму городі ви­ноград. Мало хто вирощував його в цих місцях, люди дивилися на кущі винограду як на диковинку.

Через два роки на кущах з'явилися перші грона. Налилися солодким соком. Стали великими, про­зорими. Ішла одного разу повз виноградник мати з трирічним хлопчи­ком.

Побачив хлопчик виноградні грона і питає: -- Мамо, що це таке? -- Виноград. -- А що це таке? Навіщо він? Який він? -- Він солодкий. Немає ягоди, смачнішої за виноград. Схотілося дитині винограду.

Мати просить: -- Дайте, будь ласка, хоч одне гроно дитині, нехай покуштує. Не дав Скупий дитині грона. А дав однісіньку ягідку, і то його очі спохмурніли: шкода було і ягідки. Пішла мати з дитиною. А Скупий поставив навколо виноградника високий-високий паркан. Закрив парканом не тільки виноградні кущі, а й хату.

Радий Скупий і спокійний: ніхто тепер не побачить його винограду, ніхто не попросить. Та не догледів, як одна гілочка повилася парканом, досягла вершини й зацвіла на ній. Зав'язалися грона на паркані, налилися солодким соком ягоди. Знов тією самою дорогою йшла та сама мати з дитиною.

По­бачив хлопчик виноградні грона на високому паркані й зрадів: -- Дивіться, мамо, виноград. Чому він виріс так високо? -- Він не хоче, щоб його закривали від людей парканом. -- Які гарні ягоди! — промовив хлопчик.

Ці. слова почув Скупий, що стояв за парканом. Він страшенно розгнівався навіть за те, що хлопчик побачив виноград. Від злості серце його розірвалося. Скупий помер, але ніхто в світі не знав про цю смерть, тому що вона закрита була від людей високим пар­каном.

Минув рік, весняне сонце збудило землю, зазеленів виноград. Живим пагонам так хотілося до сонця, такий ненависний був ви­сокий паркан, що вони повалили його. Він упав на землю, і людям відкрилася чудова краса. Ягоди виблискували під яскравим сон­цем, в кожній ягоді відбивалося небо, сонце, прекрасна земля. Люди прийшли на виноградник і стали господарями, а про Скупого на­завжди забули.