Розділена радість

У Катрусі сьогодні велика радість. Понад рік хворів її татко. В лікарні лежав, три операції переніс. Мамі і Катрусі було тяжко.

Не раз, бувало, прокинеться Катруся вночі й чує: мама тихо плаче. А сьогодні татко вже на роботі. Здоровий і бадьорий.

Радісно сяють Катрусині очі. Прийшовши до школи, зустріла дівчинка в дворі двох своїх однокласників, Петрика і Гришка.

Зустріла й поділилась радістю: - Наш татко видужав... Петрик і Гришко, глянувши на Катрусю, здивовано знизали плечима й, нічого не сказавши, побігли ганяти м'яча.

Катруся пішла до дівчаток, що гралися в класи. - Наш татко видужав, - сказала вона, і радість засяяла в її очах. Одна з дівчаток, Ніна, з подивом запитала:

- Видужав - ну й що з того?

Катруся відчула, як із грудей до горла підкотився важкий клубок і дихати стало важко. Вона відійшла до тополі на кінці шкільного подвір'я і заплакала.

- Чому ти плачеш, Катрусю? - почула вона тихий, ласкавий голос Кості, мовчазного хлопчика, її однокласника.

Катруся піднесла голову й, схлипуючи, відповіла: - Наш татко видужав... - Ой, як же це добре! - зрадів Костя. - Біля нашої хати в бору вже зацвіли проліски. Зайдемо після уроків до нас, нарвемо пролісків і понесемо твоєму таткові. Радість засяяла в Катрусиних очах.