Мишкові купили велосипед

Мишкові купили велосипед. А живе він по­руч зі школою. Між їхньою садибою і шкільною — сад, так що й їхати ніде.

Мишко привів свій велосипед, мов коня на вуздечці. Хлопці оточили Мишка. Обмацували колеса, пе­далі, руль, фару.

Велосипед усім подобався. Усі за­здрили Мишкові.

— Що ж, катайся,— сказав Федько й відійшов убік,— так немовби йому зовсім не хотілось кататись.

— Ти думаєш, мені справді дуже хочеться на ньому кататись? — байдуже запитав Мишко.

— Бери, пробуй. Федько, не вірячи своїм вухам, схопив велосипед, сів на нього й помчав шкільним стадіоном. Катався аж до дзвінка на урок.

На першій перерві катався Іван, на другій — Степан, на третій — Сергій, на четвертій — Оля. Залишилися кататися й після уроків. Велосипед переходив з рук у руки. До четвертої години наката­лися всі. Мишко привів велосипед о пів на п'яту, мов коня на вуздечці.

— Де це ти досі катався? — здивувалась мати.

— Хіба ж так можна? — А я й не катався…

— Як — не катався? — Хлопці каталися… Й дівчатка… Мама полегшено зітхнула й сказала, немовби са­ма до себе: — Найбільше, чого я боялась, що ти сам катати­мешся.