Склянка води

Юрків дідусь занедужав. Дідусеві вісімдесят п'ять років. Він знає чимало цікавих казок та дивних бувальщин, які любить слухати Юрко.

А зараз дідусь лежить і важко дихає. Мама наказала: - Сиди, Юрку, біля дідуся, доглядай за ним. Попросить води - подай свіжої, попросить відчинити вікно - відчини.

Юрко сидів біля постелі хворого дідуся, читав книжку. За півдня дідусь разів зо три попросив води. Набридло хлопцеві сидіти.

Поклав книжку на стіл, тихо вийшов з хати й побіг до хлопців грати у футбол. Кілька годин гуляв Юрко на стадіоні, вже й сонце до заходу схилилось. Та неспокійно було в нього на душі. Щось немов гнітило його.

Покинув Юрко гру, побіг додому. Ледь відчинив двері, підійшов до ліжка - й упав на коліна. Дідусь лежав мертвий. А в склянці не було й краплини води. Потім усе життя Юрка мучили докори сумління.

Він думав: дідусь, мабуть, помер тому, що не було води. Йому хотілося пити, а в склянці - ні краплини. А він у м'яч грав із хлопцями. - Роби не те, що хочеться, а те, що треба, - навчав Юрко свого сина.