Чого синичка плаче?

У хаті край села жили чоловік і жінка. Було в них двоє дітей – Мишко й Оля.

Біля хати ріс високий гіллястий осокір. - Зробимо на осокорі гойдалку, - сказав раз Мишко.

- Ой, добре буде гойдатися! – зраділа Оля. Поліз Мишко на осокір, прив’язав до гілки мотузку.

Стали на гойдалку Мишко й Оля, та й ну собі гойдатися. Гойдаються діти, й осокір гойдається.

Гойдаються діти, а навколо них синичка літає та й співає, співає. Мишко й каже: - І синичці весело, що ми гойдаємось. Як вона радісно співає.

Глянула Оля на стовбур осокора й побачила дупло, а в дуплі – гніздечко синиччине, а в гніздечку – пташенята маленькі. - Синичка не радіє, а плаче, - сказала Оля.

- Чого ж їй плакати? – здивувався Мишко. - Подумай, чого, - відповіла Оля. Мишко зліз із гойдалки, став на землю, дивиться на синиччине гніздо й думає: «Чого синичка плаче?»