Він зненавидів красу

У матері був трирічний син. Дуже любила вона єдину дитину. Що не захочеться синочкові, мама зразу ж кидається виконувати його бажання.

Побачив син троянду за вікном, питає: — Що це таке? — Квітка троянди, — відповідає мати.

— Хочу квітку троянди, — вимагає хлопчик. Не просить, а вимагає. Мати йде, зрізає квітку й приносить синові.

Потримав хлопчик троянду в руках, зім'яв пелюстки й кинув на підлогу. Побачив син на паркані горобця, питає: — Хто це такий?

— Горобець, — відповідає мати. — Хочу горобця, — вимагає хлопчик. Пішла мати до сусідських дітей, просить: — Спіймайте горобця, куплю вам цукерок. Упіймали діти горобця, одержали цукерок. Принесла мати пташку.

Взяв хлопчик горобця, почав гратися, придавив його за шийку, пискнув горобчик і замовк. Кинув син матері мертву пташку. Почув син, як хтось грає за вікном на сопілці. Сподобалась йому гра, питає він у матері: — Що це таке?

— Це пастух грає пісню на сопілці. — Хочу пісню, хочу пісню, вона така красива! — зажадав хлопчик. Пішла мати до пастуха, просить: — Йди, пастуше, до мого хлопчика любимого, хоче він, щоб йому належала ця прекрасна пісня.

— Ні, — відповідає пастух.— Пісня — це краса. Не може один володіти нею. Пісня потрібна всім. Ні з чим прийшла мати до сина, переказала йому слова пастуха. І син зненавидів красу, перестав любити й розуміти прекрасне.