Найгарніша мама
Випало Совеня із гнізда та й повзає. Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда.
Побачили птахи малого — некрасивого, з великою голівкою, вухатого, банькатого, жовторотого.
Побачили та й питають, дивуючись:
— Хто ти такий, де ти взявся? — Я Совеня, — відповідає мале.
— Я випало з гнізда, не вмію ще літати і вдень дуже погано бачу. Я шукаю маму.
— Хто ж твоя мама? — питає Соловей.
— Моя мама Сова, — гордо відповідає Совеня.
— Яка ж вона? — питає Дятел. — Моя мама найгарніша.
— Розкажи, яка ж вона, — питає Дрізд.
— У неї голова, вуха й очі такі, як у мене, — відповідає з гордістю Совеня.
— Ха-ха-ха! — зареготали Соловей, Дятел і Дрізд.
— Та ти ж потвора. Виходить, і мати твоя така сама потвора. — Неправда! — закричало Совеня.
— Мама в мене найгарніша. Почула його крик Сова, прилетіла потихеньку, взяла Совеня за лапку й повела до рідного гнізда. Совеня уважно подивилося на свою маму: вона була найгарніша.
