Здрастуйте
Лісовою стежкою йдуть батько і маленький син. Тиша. Сонце світить. Стукає дятел.
Дзюрчить струмок в лісовій глушині, Раптом син побачив: назустріч їм іде бабуся з паличкою.
-- Тату, куди йде бабуся? — запитав син.
-- Побачити, зустріти чи провести,— відповів батько.
-- Коли зустрінемося з нею, ми скажемо їй здрастуйте,— сказав батько.
-- Навіщо їй казати це слово? — здивувався син.—Ми ж зовсім незнайомі.
-- А ось зустрінемося, скажем їй здрастуйте, тоді побачиш, для чого. Ось і бабуся.
-- Здрастуйте,— сказав син.
-- Здрастуйте,— сказав тато.
-- Здрастуйте,— сказала бабуся і усміхнулася.
І син із здивуванням побачив: все кругом змінилось. Сонце засвітило яскравіше. По верхів'ях дерев пробіг легенький вітерець, листочки заграли, затремтіли.
В кущах заспівали пташки — до цього їх не було чути. На душі у хлопчика стало радісно. -- Чому це так? — запитав син. -- Тому, що ми сказали людині здрастуй, і вона усміхнулася.
