Пурпурова квітка

Посеред ночі розтулився пуп'янок троянди. Розправив ніжні пур­пурові пелюстки.

Народилася нова Квітка. Вона була ще не дуже кра­сива, пелюстки ще не зовсім випрямились, а одна була й зім'ята.

Квітка подивилася на зорі, що мерехтіли в небі, тихо здригну­лась і прошепотіла: —Уже світає.

Треба явитися сонцю в усій красі.

На нас, на пур­пурові наші пелюстки, задивиться весь світ. Пелюстки скинулися. Зім'ята пелюстка випрямилася. На пур­пурову тканину впала крапля роси, затремтіла і теж стала пурпу­ровою.

Квітка випросталася, пелюстки затремтіли, крапля здригнулась і заграла переливами пурпурового світла. —Дивіться, — сказала Квітка пелюсткам, — навіть небо на сході стає пурпуровим. Це від нашої краси. Увесь світ буде пурпуровий.

Сказала це Квітка й завмерла в чеканні. Але пурпурове небо блідло, ставало рожевим, а потім рожево-блакитним. І Квітка троянди здивовано подивилася навколо. Аж тут бачить зелене дерево і на ньому — білу свічку. —Хто ти? — спитала Квітка.

— Я каштан. Каштанова Квітка. —А чого ж ти не пурпурова? Чого ти біла, небо — блакитне, а дерево — зелене? —Якби все в світі було однакове, то не було б і краси, — відпо­віла Каштанова Квітка.