Написати есе з теми «Майстерність Олександра Олеся у відтворенні настрою, емоцій, почуттів ліричного героя».
УВАГА! Фото есе необхідно надіслати на Viber (номер 0961987608) або на електронну адресу ivanchenko25071988@gmail.com до 20.00 22 травня. Не забудьте на подвійному аркуші на полях зазначити, чия це робота. Якщо будуть запитання, зв'яжіться зі мною за номером 0979068827.
Прочитати твори Олександра Олеся «О слово рідне! Орле скутий!..», «По дорозі в казку».
Тема. Олександр Олесь. Експресивне висловлювання патріотичних почуттів («О слово рідне! Орле скутий!..»)
МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Після виходу першої збірки Олеся окремі критики відразу зарахували його до спадкоємців Кобзаря. Відома українська культурно-освітня діячка С. Русова називає твори Лесі Українки кращими зразками української поезії і стверджує, що «прямим спадкоємцем Шевченка із всім його полум’яним натхненням і пристрасною любов’ю до батьківщини є молодий поет Олесь... Його пісня звучить могутнім закликом до свободи. І цей заклик є прямим відгуком на голос Шевченка».
Олесь, як і його великий попередник Т. Шевченко, ставить своє слово «на сторожі рабів німих», бере на себе обов’язок будити сплячих, вести «на гори» духовно сліпих і темних, підтримувати слабодухих.
Без мови неможливе існування народу, адже це та скарбниця духовності, яка ввібрала в себе відомості про звичаї, традиції, побут українців, яка доносить до нас славні сторінки історії і плекає надію на краще майбуття.
Мова – це яскраве вираження всього того, що нас захоплює, що ми почуваємо, про що думаємо, того, що ми звемо духом або душею. Безперечно, мова не може існувати відокремлено, і тут виникає поняття – народ. Саме він дає мові силу і красу. Отже, народ і мова – нероздільні. І доки живе мова – житиме й народ. Не стане мови – не стане народу.
Журбою, болем поета-патріота Олександра Олеся було рідне слово. Усвідомлюючи, що мова – це етнічна категорія, що притаманна кожному народові, Олесь безжальний у ставленні до тих, хто цурається рідного слова. Осуд тих, хто зневажливо ставиться до рідного слова, звучить у вірші «О слово рідне! Орле скутий!».
«О слово рідне! Орле скутий!»
О слово рідне! Орле скутий!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий.
О слово рідне! Шум дерев!
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев…
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Перегляд відеоряду за посиланням
Ідейно-художній аналіз тексту (письмово)
Літературний рід: лірика.
Поезія-медитація – це вірші-роздуми на філософську та житейську теми. Це поетичні роздуми про швидкоплинність життя, нездійсненність мрій та бажань ліричного героя, невідворотність смерті.
Провідний мотив: поет щиро захоплюється рідним словом, гнівно картає колонізаторів, які його нищать, та своїх безбатченків, котрі його зневажають.
Віршовий розмір: чотиристопний ямб.
Рима: чергування чоловічої і жіночої рими, що увиразнює звукову тональність вірша.
Символи у вірші – меч (войовнича грань рідного слова), сонце (миролюбна, окрилена, творча грань рідного слова), слово (усе рідне, найдорожче), Самсон (віра в духовне визволення народу-богатиря).
Олександр Олесь у цій поезії виголосив справжній гімн українському слову, нагадуючи всім, що діти не повинні забувати мову батьків. У будь-якому разі автор переконаний, що мовне, національне відродження України обов’язково стане «дощами судними» для її ворогів.
Ідея вірша висловлена в міфологічно-біблійних символах: О слово! Будь мечем моїм!
Поезія вибудована як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова.
Три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу.
Прочитати драматичний етюд Олександра Олеся «По дорозі в Казку».
Тема. «Дорога в Казку» Олександра Олеся – символ духовних поривань до кращого життя. Маса, гурт людей і їх провідник. Лідер – сильна особистість. Трагічна суперечність між мрією, духовністю й жорстокістю
Перегляд відеоряду за посиланням
Драматичний етюд «По дорозі в Казку» є одним із взірців української символістської драми, оскільки проблемно-тематичні площини автор вирішив максимально абстрактно. Персонажі не мають імен (Хлопчик, Дівчина, Перший з натовпу), наскрізною є символіка (Казка – казкова омріяна країна, світле майбутнє, добро, благо, червоні маки – дороговказ до цієї мети, дорога – очищення).
Тема твору є розробленою як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературах. Це взаємини героя, індивідуальності й натовпу, колективу, розбіжність між мрією й дійсністю, ідеалом і реальністю.
Така ж тема стала предметом зображення у творах «Стара Ізергіль» (Легенда про Данко) М. Горького, «Мойсей» І. Франка. Частково простежуються і ремінісценції із драмою М. Метерлінка «Сліпі».
Але Олександр Олесь по-новому вирішує проблему взаємодії героя і натовпу. Люди блукають по лісу, в якому немає нічого «рідного й знайомого», а герой прагне вивести їх із темряви. Власне кажучи, страшний ліс є постійним місцем перебування натовпу, очевидно, засліпленого власним прагматизмом, лінощами, а якоюсь мірою, і побоюванням змін. Натовп говорить Йому: «Ти сам йди, а ми і тут свій вік як-небудь доживем».
У цьому вся сутність психології маси, яка думає тільки про свій вік, а не про майбутнє, яка не ставить собі на меті нічого, крім звичайного існування. І хоч герой вірить у Казку, прагнучи дійти туди сам і довести народ, Він зневірюється. Виходить, що це тільки головному героєві затісно в хаті, де «ніде й крил розправить».
Якщо порівнювати драму Олександра Олеся з сюжетно схожим твором М. Горького («Легендою про Данко»), то відчувається набагато глибший філософський рівень проблематики. Адже Данко веде народ до цілком конкретної країни, він герой, який здатний до самопожертви заради мрії інших, і хоч Данко помирає і ніхто йому не вдячний, проте натовп потрапляє до світлого майбуття, хай і затоптавши в екстазі свого поводиря.
У Олександра Олеся головний герой теж помирає, вбитий зневіреними, але лише Він бачить, що Казка існує, а натовп повертає назад, у ліс, у болото. Очевидно, маси просто не готові прийняти ту Казку, до якої їх веде герой.
Отже, за Олександром Олесем, Казка не для всіх. І причина того, що юрба обирає темний ліс, а не світлу Казку, всередині кожного з цього натовпу. До того часу, поки внутрішнє бажання кожного з маси не стане його особистим, доки кожен не вирішить для себе необхідність шляху до мрії, не стане таким, як Він, доти жоден не потрапить до Казки.
У такому контексті символічними постають і образи Дівчини й Хлопчика. Дівчина – це ніби символ вагання між мрією (яка все ж таки примарна) і тим, що вже є, тобто дійсністю. Показово, що Дівчина, хоч і вступає в суперечку ідей з Ним, остаточно не зневірюється в існуванні Казки, в тому, що там буде краще.
Хлопчик років десяти, який справді живе в Казці, є доказом того, що вона існує. Але найголовніше смислове навантаження цього образу полягає в тому, що для того, щоб потрапити до Казки, треба бути духовно чистим, відкритим до всього нового, як дитина, і вірити в свої сили, довіряти самому собі, чого не вистачило навіть Йому.
Можна припустити, що саме дорога до Казки є метою блукань, що характеризує її як символ страждань, можливість очищення від темряви. Така сліпота натовпу (чи то вроджена, чи набута) в умовах вічної темряви, коли «В цім лісі завжди ніч – вночі день», є співзвучною до сліпоти в драмі М.Метерлінка «Сліпі».
В етюді «По дорозі в Казку» відчутний вияв філософії двох світів – матеріального й духовного. І хоча духовний світ є вищим, ціннішим, перемагає матеріальний, звідси й песимістичний фінал твору, адже до Казки не потрапив ніхто.
Автор залишає відкритим питання, чи вдасться комусь із тих, хто пішов назад у темряву, бодай одним оком побачити цю Казку.
Літературний паспорт твору (опорний конспект)
1914-го року виходить збірка Олександра Олеся «Драматичні етюди». Особливо яскраве враження справляє етюд «По дорозі в Казку», створений письменником ще в 1908 року. Про популярність його свідчить той факт, що твір видавався у 1910, 1914, 1921, 1934 роках. Драма Олександра Олеся «По дорозі в Казку» присвячена завжди актуальній проблемі вождя і народу. Поступ, мета завжди досягаються сміливістю одиниць, їхнім подвижництвом, а нерідко й смертю. Образ Казки як символ ц у цьому творі багатогранний. Це і держава, і мрія, і земля обітована – тобто все те, що манить і тривожить людські уми, спонукає до руху вперед.
Художній напрям: модернізм
Течія: символізм з ознаками романтизму.
- переконаність героїв у необхідності обрати поводиря,
- віра в невідворотність долі,
- впевненість у марності надій на розгадування таємниць життя.
- уславлення сильної особистості, спроможної повести за собою натовп, та її героїзму,
- використання алегоричних образів, наприклад, вінок із червоних маків.
Драматичний етюд (фр. etude — вивчення, нарис) – невеликий, як правило, одноактний віршовий чи прозовий драматичний твір, у якому представлено епізод чи фрагменти світу, а дійові особи зображуються лаконічно, пунктирно, стаючи образами-символами.
Драматург, відкидаючи приземленість, створює філософсько-ліричні настроєві «картинки» життя і виявляє в них загальнолюдські цінності.
Талановитим представником цього жанру був Олександр Олесь: «Трагедія серця», «Осінь», «При світлі ватри», «На свій шлях», «По дорозі в Казку».
Тема: взаємини героя (індивідуальності) й натовпу (колективу), розбіжність між мрією й дійсністю, ідеалом і реальністю.
Ідея: засудження матеріальних цінностей, возвеличення духовності, мрії.
Юрба (старі, молоді, жінки, діти).
Мак – це символ жертовної крові, яку проливає той, хто прагне покращити життя людей.
Терен (терновий вінок) – символ справжнього вождя, який готовий на жертву заради інших.
Людина подібна до горили – символ духовної збіднілості й обмеженності.
Хлопчик у вбілому вбранні, який прийшов із Казки – символ нового покоління, якому належить творити майбутнє.
Квітку папороті (хлопчик мав намір зірвати) – символ щастя і безсмертя народного волелюбного духу.
Дорога в Казку – символ духовних поривань людини до кращого життя.
Час і місце подій: не вказані (ці проблеми можуть бути в будь-якій країні в будь-який час)
Люди з юрби нарікають, що в лісі де вони живуть холодно, голодно, що тут не можна жити.
Молодий хлопець пропонує шукати дорогу з лісу, з нього сміються. Дівчина приходить його пожаліти, він ображається. Дівчина говорить, що любить шевця. Хлопець говорить, що той — не орел, а любити треба лише орлів, героїв.
Хлопець нарікає на байдужість людей, рабську покору, задоволення малим. І йде шукати дорогу з лісу, до сонця.
Народ вирішує іти за хлопцем, який вказав їм мету життя.
Юрба визнала свого лідера, учителя, повірила йому, побачила його силу й сміливість (він навіть поглядом приборкував хижих звірів)
Люди йдуть за вождем, долаючи труднощі, гинучи. Він закликає не боятися перешкод, які ще зустрінуться на шляху
Вождь знесилений, утомлений. На мить йому здається, що він заблукав, загубив дорогу. Юрба зневіряється, сміється зі свого поводиря, кидає в нього каміння, залишає його і йде назад до своєї домівки в лісі
До забитого камінням, ледь живого вождя спускається хлопчик із Казки. Йому здається, що це привид. Але той відхиляє гілки й показує вождеві сонячне проміння й золоту браму Казки. Він кличе людей, але ті його не чують, бо знайшли собі нового вождя – людину подібну до горили.
- взаємини лідера і маси, натовпу і героя;
- суперечність між аморальністю і духовністю;
1. Повторити конспекти, матеріал підручника (с.229-247).
2. Підготуватися до контрольної роботи (онлайн-тестування) за творчістю М.Вороного, Олександра Олеся.
Тема. Контрольна робота №7. Творчість М.Вороного та Олександра Олеся
Виконайте тестові завдання за посиланням join.naurok.ua, код доступу 8194226. Зверніть увагу, що зараховується лише перша спроба. Тест активний до 12.00 29 травня.
Шановні учні, пишіть свої прізвище та ім’я правильно. Це впливає на вашу оцінку.
Прочитати за літні канікули літературу за запропонованим списком (ці твори будемо вивчати в 11-ому класі).
1. Павло Тичина «Арфами, арфами...», «О панно Інно...», «Ви знаєте, як липа шелестить...», «Одчиняйте двері…», «Пам’яті тридцяти»
2. Євген Плужник «Вчись у природи творчого спокою...», «Ніч... а човен – як срібний птах!..»
3. Максим Рильський «Солодкий світ!..», «У теплі дні збирання винограду»
4. Микола Хвильовий (М.Фітільов) «Я (Романтика)»
5. Юрій Яновський «Майстер корабля»
6. Валер’ян Підмогильний «Місто»
7. Остап Вишня (Павло Губенко) «Моя автобіографія», «Письменники», «Сом»
8. Микола Куліш «Мина Мазайло»
9. Богдан-Ігор Антонич «Зелена євангелія», «Різдво», «Коляда»
10. Осип Турянський «Поза межами болю»
11. Євген Маланюк «Уривок з поеми», «Напис на книзі віршів...»
12. Іван Багряний (І.Лозов’ягін) «Тигролови»
13. Олександр Довженко «Щоденник» (періоду війни), «Зачарована Десна»
14. Олесь Гончар «Модри Камень»
15. Василь Симоненко «Задивляюсь у твої зіниці…», «Я…»
16. Дмитро Павличко «Два кольори», «Я стужився, мила, за тобою…»
17. Іван Драч «Балада про соняшник»
18. Микола Вінграновський «У синьому небі я висіяв ліс»
19. Григір Тютюнник «Три зозулі з поклоном»
20. Ліна Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать…», «Хай буде легко. Дотиком пера…», «Недумано, негадано…», «По сей день Посейдон посідає свій трон…», «Маруся Чурай»
21. Василь Стус «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…», «Господи, гніву пречистого…»
22. Поезія: І.Римарук («Обнови»), Ю.Андрухович («Астролог», «Пісня мандрівного спудея»), О.Забужко («Рядок з автобіографії», «Читаючи історію»), О.Ірванець («До французького шансоньє»), С.Жадан («Музика, очерет…», «Смерть моряка»).
23. Проза, есеїстика: Г.Пагутяк («Потрапити в сад», «Косар»), Ю.Андрухович («ShevchenkoisOK»), В.Діброва («Андріївський узвіз»), Я.Мельник («Далекий простір»).
Прошу вас серйозно поставитися до списку літератури, адже саме час надолужити згаяне і активніше готуватися до ЗНО.
Чекаю вас восени здоровими, веселими і повними сил! Гарного відпочинку!