Embedded Files
Здійснимо уявну подорож у світ писемності, і перша зупинка – Стародавній Єгипет.
Знаками давньоєгипетського письма були ієрогліфи. Ними позначали як ціле слово, так й один або кілька приголосних звуків (голосні звуки знаками не передавалися).
Ієрогліф – знак найдавнішого письма, що становив схематизований малюнок.
Основним матеріалом для письма в Єгипті був папірус – товстий папероподібний матеріал. Він виготовлявся зі стебел однойменної рослини, яка росла на мілководді річки Ніл. Щоб зробити папірус потрібної довжини, окремі аркуші склеювали та згортали (скручували) в трубочку ‑ сувій. Саме такий вигляд мали давньоєгипетські книжки.
Давньоєгипетські ієрогліфи висічені на камені
Сувої з папірусу. В одному з музеїв зберігається сувій завдовжки понад 40 м
Давньокитайські бамбукові дощечки з написами
Наступна зупинка - Стародавній Китай, де знаками на письмі були також ієрогліфи. Кожен китайський ієрогліф означає окреме слово і є складною комбінацією рисок. Писали в стародавньому Китаї пензликом на дощечках з бамбука. За допомогою шкіряного чи шовкового шнурка бамбукові дощечки з’єднували в особливу книгу. Подібна книга могла займати цілий віз, а то й більше.
Згодом китайці почали використовувати для письма шовкові стрічки. Але шовк на той час був вельми дорогим матеріалом. Наприкінці І тис. до н. е. жителі Стародавнього Китаю винайшли папір. Він був значно дешевший за шовк (бо робили його з обривків шовку, ганчірок, зношених рибальських сіток та кори дерев) і зручніший, аніж бамбукові дощечки.
Третій пункт нашої подорожі - Дворіччя. У Дворіччі, де було обмаль деревини, основним матеріалом письма стала глина. Місцеві жителі писали гострою прямокутною паличкою на маленьких плитках-табличках із вогкої глини.
Так писали клинописом. Сучасний малюнок
На вогкій глині найзручніше було витискувати окремі рисочки – клинці[1]. Тому писемність жителів Стародавнього Дворіччя називають клинописом. Якщо документ був важливим, то табличку висушували на сонці або випалювали. Після цього вона ставала міцнішою та її можна було зберігати дуже довго. Таким чином, книги в Стародавньому Дворіччі становили глиняні таблички.
[1] На початку натиску рисочка виходила товстішою, а в кінці – тоншою і, таким чином, була схожа на клин.
Четверта зупинка нашої уявної подорожі - Мала Азія. У ІІ ст. до н. е. в місті Пергам почали використовувати новий матеріал для письма з недубленої шкіри тварин ‑ пергамент. Особливого поширення він набув у Європі за часів Середньовіччя. Втім, книга виготовлена з пергаменту, була вкрай дорогою, оскільки для виготовлення одного примірника потрібні були шкіри з 25–30 овець. Тому в бібліотеках книги часто прикріплювали до столів ланцюгами. Крім того, книги з пергаменту були дуже важкими і важили часом до 10 кг.
Пятий, завершальний, пункт нашої подорожі - Фінікія. Одним із найвидатніших винаходів людства стала абетка, адже попередні види письма не передавали звуків. За докорінні зміни в письмі людство завдячує фінікійцям, які наприкінці ІІ тис. до н. е. створили свою абетку. Вона мала 22 знаки для позначення лише приголосних звуків. Фінікійську абетку перейняли давні греки і запровадили спеціальні знаки для позначення голосних звуків.
Абеткове письмо через свою простоту швидко поширилося серед багатьох народів світу. Вчені переконані, що від фінікійської та грецької абеток походять абетки всіх європейських народів, зокрема й українська.
Фінікійська писемність
Слов’янська абетка
Page updated
Google Sites
Report abuse