4.2. Особливості організації підприємницької діяльності у ветеринарній практиці.

          Тема 1.9. Особливості організації підприємницької діяльності

            у ветеринарній практиці.

   План:

   1. Поняття і роль підприємництва у ветеринарній медицині.

 2. Правові основи ветеринарного підприємництва.

 3. Державне регулювання і державна підтримка підприємництва.

Рекомендована  літератури:

1. Господарський Кодекс України від 16.01.2003 року № 436 – VІ.

2. Закон України « Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб,

  підприємств та громадських організацій» від 15.05.2003 року № 755 – ІV.

3. Закон  України « Про підприємництво» від 7.02.1991 року № 698 – ХІІ.

4. Закон  України «Про  ветеринарну  медицину» від 15.11.2001 р.№ 2775 – ІІІ.

5. Закон  України «Про ліцензування  певних  видів  господарської    

  діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775 - ІІІ.

6. Постанова КМ України «Про затвердження переліку органів  ліцензування»

  від 14.11.2000р  № 1698.

7. Корнієнко Л.Є. «Менеджмент та маркетинг у ветеринарній медицині»-К.:

  Аграрна освіта, 2013. С.7-25 (ПІ).

1.9. ПОНЯТТЯ І РОЛЬ ПІДПРИЄМНИЦТВАУ ВЕТЕРИНАРНІЙ МЕДИЦИНІ

Україна визначила перспективним напрямом свого розвитку інтеграцію з країнами Європейського Союзу. Реформи, здійснювані в країні, покликані наблизити систему державного управління, виробництва та сферу обслуговування до європей­ських стандартів. Слід враховувати, що в країнах ЄС у державних структурах працює лише 20 % спеціалістів ветеринарної меди­цини, які виконують переважно функції державного нагляду за дотриманням ветеринарного законодавства та контролю якості продукції. Практично всі послуги з лікувальної та консульта­тивної допомоги, виробництва й розповсюдження ветеринарних препаратів здійснюють приватні лікарі ветеринарної медицини та ветеринарні фірми. Реформа ветеринарної медицини України хоча і повільно, але рухається у тому самому напрямку, в деяких областях вже відбулося переведення установ державної служби на приватну основу.

У країнах з розвиненою ринковою економікою підприємці мають високий соціальний статус і формують основу суспільства. Таке ставлення до підприємців пояснюється тим, що вони є основою існування ринкової економіки, підтримують її розвиток за рахунок новаторства.

 Сучасною філософією підприємництва є вільна індивідуальна праця, яка дає можли­вість збагачуватись, розвиватись як особистості і вдосконалю­ватись професійно.

Підприємець любить свою справу, повністю відданий їй, основною метою підприємця є не швидке збагачення за будь-що, а стабільний розвиток, майстерність та відповідна повага у суспільстві. Саме така філософія дозволяє створити успішний бізнес, забезпечити свої матеріальні потреби та відчувати себе незалежною, самостійною й впевненою людиною.

Згідно зі ст. 42 глави 4 Господарського Кодексу України :

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

 Статтею 1 розділу І Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого1991 р. підприємництво визначено як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Підприємництво є специфічним видом діяльності і разом з незалежністю і самостійністю підприємця, можливістю отримання необмеженого прибутку значно зростає відповідаль­ність лікаря за результати своєї діяльності. Поряд з цим зростають і ризики, пов'язані із професійною та господарською діяльністю. Тому підприємець, який прагне до успіху у бізнесі, повинен володіти певними рисами особистості від природи, так би мовити, мати підприємницький талант, або працювати над собою і виховувати в собі потрібні риси, водночас позбавляючись особливостей характеру і звичок, які в перспективі будуть заважати досягненню своєї мети. Слід пам'ятати, що будь-якій професії можна навчитися і підприємництво не є винятком.

Більшість підприємців розпочинають власну справу після набуття певного фахового досвіду, через 3-5 років практичної роботи, але це не є обов'язковою умовою. Часто підприєм­ництво базується на новаторстві, новітніх технологіях та бізнес-ідеях. Підприємець має вчитися на прикладах, бути відкритим для порад та цікавитись чужим досвідом з метою використання вдалих рішень та запобігання помилок. Важливим є вміння одержати максимальну вигоду з обмежених ресурсів, витрачати кошти на найбільш пріоритетні потреби.

Для підприємця важлива освіта, не тільки фахова, але й економічна, юридична тощо. Знання у різних сферах Дозволяють підприємцю легко орієнтуватися у складних виробничих ситуаціях, бачити приховані загрози та можливості, прогнозувати розвиток подій. Підприємець має постійно підвищувати свій фаховий рівень та набувати сучасних знань у сфері економіки. Постійний пошук нового, бажання до змін і вдосконалення - характерні риси підприємців, які позначаються і на їхній кар'єрі та допомагають їм тривалий час працювати в жорстких умовах конкурентного середовища.

Підприємці не бояться важкої праці. Вони мусять працювати стільки, скільки необхідно, скільки вимагає сама робота. Справжні підприємці ставляться до своєї роботи як до творчості, яка вимагає повної віддачі сил, але водночас і дає насолоду. "Вибери собі роботу, яка тобі подобається, і ти не будеш працювати жодного дня у своєму житті," - говорив давньокитайський філософ Конфуцій.

Підприємці за своєю суттю - індивідуалісти, їм притаманна готовність самостійно вирішувати проблеми та долати труднощі. Ще однією обов'язковою рисою успішного підприємця є цілеспрямованість та прагнення до перемоги, яким не можуть зашкодити тимчасові поразки, підприємець має бути стійким до невдач, вірити в себе, ставитись до невдач як до корисного досвіду. Попри поширеної думки, підприємець - це не азартний гравець, він має контролювати ситуацію і за можливості зменшувати ризик своєї діяльності.

Важливими для підприємця є і моральні . якості, дотримання моральних принципів, окрім внутрішнього спокою та почуття людської гідності, дозволить підприємцю сформувати стійкий позитивний імідж, створити авторитет серед партнерів та споживачів, що є важливою складовою діяльності    ветеринарного лікаря. Чесність, об'єктивність, обов'язковість, тактовність, законослухняність, професіоналізм - це риси авторитетного спеціаліста та шанованої людини у суспільстві, а хитрість, підступність, неповага до людей, жага наживи - ознаки шахрая 

Існує досить поширене уявлення, що лише гроші визна­чають мотиви діяльності підприємців. Не можна заперечувати, що така мотивація необхідна для бізнесу, однак сучасне підприємництво зумовлене значною мірою іншими

причинами: незадоволеністю від роботи на іншого і прагненням якомога повнішої власної самостійності. Не на останньому місці стоїть бажання самореалізації,досягнення майстерності у своїй справі 

Принципи підприємницької діяльності:
Згідно зі ст. 44 глави 4 Господарського Кодексу України підприємництво здійснюється на основі таких принципів:
1) вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності. Суб'єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з огляду на обмеження, встановлені чинним законодавством (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ "Про підприємництво" — єдиною статтею, що є чинною у цьому Законі — діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями);
2) самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
3) вільного найму підприємцем працівників. Цей принцип обмежується положеннями спеціального законодавства про зайнятість, що містить положення, якими обмежуються трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства — ст. 8 Закону України від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ "Про зайнятість населення" передбачена необхідність отримання дозволу на працевлаштування у державній службі зайнятості України (див. також Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 4);
4) комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (див. ознаку № 4 підприємницької діяльності);
5) вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах та ін.;
6) самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Цей принцип обмежується, зокрема, положеннями Закону України від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", ст. 1 якого встановлені правила щодо обов'язкового зарахування на їх валютні рахунки в уповноважених банках виручки резидентів у іноземній валюті у терміни виплати заборгованостей, зазначених в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.

Згідно зі ст. 43 глави 4 Господарського Кодексу України визначені свободи підприємницької діяльності:

1. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

2. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими  актами.

3. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

4. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого  самоврядування.

   Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України.

Право підприємництва. Відповідно до ст. 2 розділу І Закону України "Про підприємництво" суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність".

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, поліції, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. та ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 р. державним службовцям або іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, заборонено займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, через посередників або підставних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Заборона безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування встановлена Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" від 31 грудня 1992 р.

Це, однак, не виключає їхнього права отримувати дивіденди по акціях, а також доходи від інших корпоративних прав (доходи відповідно до своєї частки майна в статутному фонді господарського товариства тощо). Посадовими особами, на яких поширюється дія зазначеного Декрету, вважаються працівники, діяльність яких пов'язана зі здійсненням державно-владних повноважень, виконанням організаційних, розпорядчих, адміністративних і господарських функцій, прийняттям управлінських рішень.

Збереження за цими особами лише права на отримання дивідендів (доходів) означає, що право на управління належним їм майном (це друга складова корпоративного права) зазначені в Декреті посадові особи на період зайняття вказаних посад можуть передавати довіреним особам відповідно до чинного законодавства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не лише не можуть бути зареєстровані як підприємці, а й не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також обіймати в підприємницьких товариствах їх спілках (об'єднаннях) керівні посади та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Свобода підприємницької діяльності. Суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці) мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Проте в деяких видах діяльності у зв'язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління підприємництво застосовуватися не може.

Перелік таких видів діяльності встановлює Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України. Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Крім обмеження суб'єктивного складу підприємництва законодавством України, зокрема Законом України "Про підприємництво", встановлено певні обмеження" які стосуються здійснення окремих видів підприємницької діяльності.

Ці обмеження полягають, по-перше, у тому, що окремі види підприємництва (господарської діяльності) мають право здійснювати лише певні суб'єкти.

Так:  1) діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів".

2) діяльність, пов'язану з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язану з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробкою, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою, можуть здійснювати тільки державні підприємства та організації, а проведення ломбардних операцій - також і повні товариства. Частинами 2-4 ст. 4 Закону України "Про підприємництво" встановлено також інші обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності.

По-друге, обмеження у здійсненні підприємницької діяльності полягають у забороні здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлює Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р.1, без спеціального дозволу (ліцензії). Цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Дія Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання, проте ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах (ст. 2 Закону). Відповідно до ст. 9 Закону ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види господарської діяльності: o пошук (розвідка) корисних копалин; o виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, певної пневматичної зброї, а також торгівля зазначеними видами зброї та боєприпасами до неї; o виробництво вибухових речовин і матеріалів (за переліком, що його визначає Кабінет Міністрів України); o видобування уранових руд; o видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння тощо (всього стаття налічує 60 найменувань видів господарської діяльності, що. підлягають ліцензуванню).

Головною умовою здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація  підприємництва.

СТВОРЕННЯ ВЛАСНОЇ СПРАВИ ВЕТЕРИНАРНОГО ЛІКАРЯ-ПІДПРИЄМЦЯ

Процес створення приватної справи, підприємства має проходити певні визначені етапи, дотримуючись яких майбут­ній підприємець може уникнути багатьох помилок початківця. Кожен етап реалізації підприємницької ідеї обґрунтований необхідністю становлення та розвитку бізнесу. Метою діяльності підприємницької структури є результативність і ефективність.

Втілення бажання бути підприємцем вимагає послідовних обміркованих дій. На шляху до своєї мети майбутній підприємець має здійснити низку заходів, послідовно вирішити проблеми. На кожному з етапів реалізації підприємницької ідеї перед підприємцем постають специфічні завдання, виконання яких є критичним для успішного розвитку бізнесу. Весь процес створення приватної справи можна умовно поділити на п'ять уявних 

Першою фазою створення приватної справи є фаза творчої активності, під час якої майбутній підприємець визначається із сутністю майбутнього бізнесу, напрямом підприємницької діяльності, майбутньою сферою прикладання підприємницьких зусиль. Хоча ветеринарне підприємництво, на перший погляд, обмежене специфікою професійної діяльності, для ветеринар­ного лікаря-підприємця існує безліч можливостей створити прибутковий  бізнес,   зокрема   й  побудований  на  унікальних,

новаторських засадах. Діяльність підприємця у фазі творчої активності передбачає пошук нової бізнес-ідеї, аналіз і оцінку її перспективності. Це ключовий момент всього підприємниць­кого процесу, тут потрібно дати відповідь на питання: чи варто взагалі займатися реалізацією такого задуму? Особливу увагу слід приділити факторам, які призвели до виникнення нових можливостей, вони можуть бути пов'язані із прогресом техніки, технології, зміною попиту споживачів, державною політикою або конкурентами. Від цього залежить розмір частки ринку, на яку можна розраховувати, і період життєвого циклу нового продукту чи послуги, протягом якого вони будуть користуватися попитом і приносити прибуток. Важливим елементом фази творчої активності є прогнозування майбутнього прибутку та оцінка можливого ризику. Підприємницький ризик можна оцінити за допомогою показників ліквідності, а також прогно­зованого коефіцієнта покриття витрат протягом всього періоду здійснення підприємницької діяльності. Основними моментами при цьому є бізнес-планування, встановлення розміру і основних характеристик ринку; маркетингові дослідження з метою розробки стратегії проникнення на ринок; планування обсягів виробництва чи надання послуг, пошук партнерів, джерел фінансування проекту і визначення підприємницьких ризиків.

Наступним кроком суб'єкта підприємницької діяльності є вирішення організаційно-виробничих проблем, пов'язаних з реалізацією ідеї. Основним завданням в підприємця організаційно-підготовчій фазі є створення певних легітимних організаційно-виробничих структур, у межах яких буде відбуватися виготовлення товарної продукції чи надання послуг. Наслідком організаційно-підготовчої фази створення приватної справи є зареєстровані в державних органах фізична особа підприємець чи юридична особа певної організаційно-правової форми, яка відповідно до чинного законодавства володіє повним пакетом документів (податкова реєстрація, ліцензія, дозволи місцевої влади тощо).

Предметом наступної, виробничо-управлінської фази розвит­ку власної справи є вироблення продукту чи надання послуги. У цій фазі найважливішим є досягнення запланованих виробни­чих показників та належної якості продукції чи послуг. Це можна досягти, використовуючи знання із менеджменту - науки про управління. У випадку низької якості продукції чи послуг, нестабільності виробництва суб'єкта підприємницької діяльності доцільно зупинити виробництво до виправлення усіх негараздів і не рухатись далі, тому що за таких умов ймовірність майбутнього споживчого попиту на рівні прогнозованих цін і обсягів прибутку є вкрай низькою.

У результаті завершення виробничої фази суб'єкт під­приємницької діяльності переходить у комерційну фазу, де моти­вацією його поведінки є необхідність продажу продукції чи надання послуги з метою отримання прибутку. Комерційна фаза проходить у два етапи: безпосереднього збуту готової про­дукції, тобто продажу її споживачам, та оцінки фінансових результатів. Продукція може бути реалізована самостійно, або за допомогою партнерів, оптових і роздрібних продавців. Важливим у цій фазі є пошук найвигідніших умов продажу наявного товару чи надання послуги, встановлення міцних взаємовигідних партнерських стосунків. Оцінка фінансових результатів полягає у порівнянні отриманого доходу та витрат на виготовлення продукції чи надання послуги. Оперативна оцінка фінансових результатів діяльності показує економічну ефективність бізнесу.

Завершальною фазою розвитку власної справи є розпо­дільча фаза, під час якої одержаний прибуток підприємець розподіляє у передбаченому законодавством та бізнес-планом порядку: сплата податків та обов'язкових платежів до державних фондів, виплата заробітної плати, закупівля сировини, матеріалів та інструментів для майбутніх циклів виробництва чи надання послуг, орендна плата, сплата за використану енергію, комунальні платежі, задоволення власних потреб 

Звичайно, такий лінійний тип розвитку приватної справи характерний для небагатьох видів діяльності, наприклад, для вирощування сільськогосподарських культур у фермерському господарстві, де почергово відбуваються всі фази, які завершуються отриманням прибутку в результаті продажу врожаю. Частіше після першого циклу виробничо-управлінська, комерційна та розподільча фази розвитку підприємницької ідеї відбуваються паралельно і постійно, але від цього не втрачають своїх особливостей.

Фазам створення власної справи відповідає порядок конкретних дій підприємця, етапів становлення його бізнесу, послідовність виконання робіт:

1. Проведення попередніх досліджень, які складаються з:

·        аналізу ринку;

·        аналізу власних можливостей;

·        розробки "попереднього" бізнес-плану.

2.     Розробка основного варіанта бізнес-плану. Якість бізнес-планування є важливою умовою подальшої успішної діяльності фірми.

3.     Укладання договорів про наміри із постачальниками сировини, оптовими і роздрібними продавцями та спожива­чами продукції чи послуг.

4.     Пошук інвесторів і кредиторів, ведення переговорів про залучення стороннього фінансування (за потреби). Вивчення умов кредитування, організація переговорів з можливими кредиторами та партнерами, презентація бізнес-плану.

5.     Коригування бізнес-плану за результатами переговорів, уточнення на вимогу кредиторів чи можливих партнерів (за потреби).

6.     Державна реєстрація фізичної особи-підприємця або юридичної особи.

7. Отримання кредиту, інвестицій (за потреби).

8.     Оренда, реконструкція, ремонт, будівництво виробни­чих та офісних приміщень.

9.     Закупівля обладнання, інструментів, медикаментів, матеріалів, сировини тощо.

10.  Облаштування приміщень, монтаж обладнання і його налагодження.

11.  Пошук і набір персоналу на вакантні посади відповідно до заздалегідь визначених вимог.

12.  Навчання персоналу, введення у курс справи, опанування обладнанням, роз'яснення вимог, внутрішнього розпорядку, ознайомлення з планами розвитку фірми, дове­дення загальної мети та ролі кожного працівника до її
досягнення

13.  Початок виробництва продукції чи надання послуг.

14.  Отримання прибутку, його розподіл та повернення
кредиту (за потреби). 

Керівництво втіленням у життя підприємницької ідеї може здійснювати сам підприємець, розбудовуючи власну справу, або якщо у розвитку ідеї зацікавлена вже існуюча фірма, спеціально призначена особа - керівник проекту.

2.9.  ПРАВОВІ ОСНОВИ ВЕТЕРИНАРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

В Україні існує вся необхідна законодавча база, яка регулює підприємницьку діяльність взагалі й ветеринарне підприємництво (ветеринарний бізнес) зокрема. Бізнес і підприємництво по суті є тотожними поняттями, в законо­давстві частіше використовується поняття «підприємництво», хоч під ним здебільшого розуміють дрібну, індивідуальну господарську діяльність. Термін "бізнес" застосовують до діяльності фірм і підприємств, термінами "господарювання", ''господарська діяльність" позначають постійну діяльність під­приємця або фірми у своїй галузі, хоч за своєю суттю всі ці поняття не мають принципових відмінностей.

 Господарський Кодекс України від 16.01.2003 року № 436 – ІV, глава 4 «Господарська комерційна діяльність (підприємництво). Згідно ст. 42 глави 4

підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У Господарському кодексі України визначено основні засади господарювання в Україні, види господарських товариств, порядок  їх   створення,   діяльності   та   ліквідації,   він   регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання (підприємствами, підприємцями, установами різних форм власності) та іншими учасниками господарських відносин, регламентує майнові права, відповідальність за порушення господарського законодавства.

  Закон України "Про підприємництво" від 07 лютого 1991 року № 698 – ХІІ, (стаття 1 розділу І) визначено, що:  підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.  

У цьому законі визначено статус підприємців, основні принципи здійснення підприємницької діяльності, зокрема відзначається, що займатися підприємництвом мають право громадяни України, інших держав, особи без громадянства, які досягли 18-річного віку і які не обмежені у своїй правоздатності або дієздатності (обмеження встановлені судом), окрім таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Закон гарантує підприємцям незалежно від обраної ними організаційно-правової форми діяльності рівні права та створення однакових можливостей на ринку, недоторканність приватної власності, право опротестовувати незаконні рішення органів державної влади у суді тощо. Водночас підприємець зобов'язаний дотримуватись чинного законодавства, виконувати законні розпорядження органів державної влади та управління.

Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб, підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 року № 755 - ІV регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки, громадських формувань, що не  мають статусу юридичної особи та фізичних осіб – підприємців, (визначає порядок державної реєстрації).

У Цивільному кодексі України від 16.01.2003 року № 435 - ІV наводяться поняття фізичної особи-підприємця і юридичної особи:

•  фізична особа-підприємець - людина, яка зареєстрована у встановленому порядку як підприємець;

•  юридична особа - це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Юридичною особою є об'єднання фізичних осіб та капіталів, що наділені належними їм правами та обов'язками, які мають майнову відокремленість (майно юридичної особи відокремлене від майна її членів (фізичних осіб).

Юридичні особи поділяються на:

1. Юридичні особи публічного права - державні органи, установи та організації, торгові та промислові палати, спілки підприємців, що юридично зареєстровані і підприємницькою діяльністю не займаються.

2. Юридичні особи приватного права - об'єднання фізичних осіб та капіталів, що зареєстровані і займаються підприємницькою діяльністю (рис. 4).

Основні ознаки юридичної особи:

• спільна мета діяльності, що визначена членами цього об'єднання;

•  наявність організаційної структури, яка    забезпечує єдність у процесі господарської діяльності;

•  самостійна майнова відповідальність щодо обов'язків, які вона бере на себе;

•  існування незалежно від осіб, що її утворюють;

•  незалежність існування об'єднання від зміни осіб, що входять у нього;

•  наявність юридичної адреси, рахунків у банку, бланків, штампів, печаток, фірмових знаків та інше.

  Ознаки юридичної особи:

-         спільна мета,

-         майнова відповідальність,

-         незалежність від осіб, що її утворюють,

-         незалежність від зміни осіб в організації,

-         наявність юридичних реквізитів.

Цивільний кодекс України також визначає правовідносини, які виникають між громадянами, державними установами, підпри­ємницькими організаціями під час актів купівлі-продажу, надання послуг, укладання угод тощо. Цивільний кодекс визна­чає принципи цивільних правовідносин у суспільстві і його положення є пріоритетними щодо інших законодавчих актів.

Закон України "Про ліцензування певних видів господар­ської діяльності" від 01.06.2000 року № 1775 - ІІІ визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню (більше 50 видів), порядок ліцензування господарської діяльності, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарю­вання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Ветеринарна діяльність через свою специфічність та необхідність дотримання багатьох вимог під час її здійснення також входить до переліку видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню.

У законі визначені такі види ветеринарної господарської діяльності :

Ветеринарна практика

Виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова і роздрібна торгівля

Проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт

Ліцензія - це документ, що видається уповноваженим органом виконавчої влади, згідно з яким власник ліцензії має право займатися певним видом господарської діяльності.

Згідно з Постановою Кабінету міністрів України від 14.11.2000 р. № 1698 "Про затвердження переліку органів ліцензування" таким органом у сфері ветеринарної медицини є Державна ветери­нарна та фітосанітарна служба України. Термін дії ліцензії становить 3 роки, а плата за її отримання у разі видачі Державною ветеринарною та фітосанітарною службою України становить 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а у разі видачі ліцензій її територіальними представництвами, управліннями ветеринарної медицини областей, АР Крим, міст Києва та Севастополя, плата становить 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Галузь ветеринарної медицини України має потужний законодавчий апарат, який регулює практично всі сфери діяльності галузі, зокрема й питання підприємницької ветеринарної діяльності.

Закон України "Про ветеринарну медицину» від 15.11.2001 р. № 2775 – ІІІ визначає загальні правові, організаційні та фінансові засади функціонування ветеринарної медицини, вимоги щодо ветеринарно – санітарної якості та безпеки продукції тваринного, а на ринках і рослинного походження, охорони довкілля, а також повноваження державних органів, права і обов’язки юридичних та фізичних осіб у сфері забезпечення ветеринарного і епізотичного благополуччя, карантину тварин,  здійснення державного  ветеринарно – санітарного контролю та  нагляду.

Серед іншого встановлює наступне: юридичні або фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проживають або перебувають на території України) можуть провадити ветеринарну практику на підставі ліцензії, що видається відповідно до закону.

Ветеринарна практика - діяльність з надання послуг, І пов'язаних із профілактикою, клінічною діагностикою та лікуванням хвороб тварин і консультуванням з питань ветеринарної медицини, яка провадиться закладами ветеринарної медицини, (зокрема ліцензованими лікарями ветеринарної медицини,  державними установами ветеринарної медицини).

Отже, законодавство України встановлює такі принципи ветеринарного підприємництва (рис. 6):

1. Суб'єктами підприємництва у ветеринарній медицині можуть бути лікарі та фельдшери ветеринарної медицини, які не обмежені у своїй дієздатності та правоздатності, не займають керівних посад у державних установах, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Юридичні особи всіх форм власності, у статуті яких визначена відповідна ветеринарна діяльність і у складі яких працюють фахові спеціалісти ветеринарної медицини.

2. Підприємництво у ветеринарній медицині базується на принципах вільного вибору діяльності, відповідальності за наслідки своєї діяльності, можливості залучення майна та коштів юридичних осіб і громадян, самостійного планування своєї діяльності, на виборі партнерів та споживачів, впровадженні незалежної цінової політики, вільного найму працівників, розподіленні прибутку на свій розсуд.

3. Основними напрямами ветеринарного підприємництва є ветеринарна практика, виробництво та реалізація (оптова і роздрібна   торгівля) товарів   ветеринарного призначення та медикаментів, здійснення дезінфекції, дезінсекції та дератизації, надання консультацій.

4. Умовою підприємницької діяльності в галузі ветеринар­ної медицини є державна реєстрація фізичної особи-підприємця чи юридичної особи та отримання ліцензії на певний вид ветеринарної господарської діяльності.

Ліцензований лікар ветеринарної медицини - лікарі ветеринарної медицини, який постійно працює в закладі ветеринарної медицини чи ветеринарній аптеці, або фізична особа - підприємець, який має кваліфікацію лікаря ветеринарної медицини та отримав ліцензію на здійснення певних видів діяльності в галузі ветеринарної медицини.

3.9.  ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА    

    ПІДПРИЄМНИЦТВА.

   Державне  регулювання підприємництва, стаття 15 розділу ІІІ Закону України «Про підприємництво».

Важливе значення для розуміння взаємовідносин між підприємцем і державою мають норми Закону України "Про підприємництво" щодо державного регулювання підприємництва. Як зазначається у ст. 42 Конституції України, держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт. В умовах побудови ринкової економіки докорінно змінюється характер організаційно-правових відносин державних та інших органів з суб'єктами підприємництва. Сьогодні ці відносини будуються з використанням:

 1) податкової та фінансово-кредитної політики, включаючи встановлення ставок податків і процентів за державними кредитами;податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій;

 2) державного майна і системи резервів, ліцензій, концесій, лізингу, соціальних, екологічних та інших норм і нормативів;

3) науково-технічних, економічних та соціальних республіканських і регіональних програм;

4) договорів на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо воно не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів контролю за діяльністю підприємців.

Щоб зменшити втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунути правові, адміністративні, економічні та організаційні перешкоди у розвитку підприємництва, запровадити нові підходи до державного регулювання підприємництва, Указом Президента України "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" від З лютого 1998 р. визнано за необхідне здійснити заходи щодо усунення обмежень, які стримують розвиток підприємницької діяльності, та щодо зменшення надмірного державного регулювання підприємницької діяльності (дерегулювання). Зазначені заходи, частину яких уже реалізовано в чинному законодавстві, зокрема, включають:

 1) спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності;

2) скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню, вимагають одержання сертифікатів та будь-яких інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності;

3) лімітування перевірок та контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва;

4) спрощення процедури митного оформлення вантажів при здійсненні експортно-імпортних операцій;

5) забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.

Згідно з чинним законодавством державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду, чи арбітражного суду із заявою про визнання такого акта недійсним. Збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їхніх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їхніми службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами. Спори про відшкодування.

Державна  підтримка підприємництва, стаття 14 розділу ІІІ Закону України «Про підприємництво».

Державну підтримку малого підприємництва здійснюють Кабінет Міністрів України - центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва, інші центральні органи виконавчої влади за такими напрямами:

1) формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;

2) встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва;

3) запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;

4) фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

5) залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

? Контрольні запитання

1. Якою є сучасна філософія підприємництва?

2. Чи можна навчитися підприємництву?

3.     Якими якостями особистості має володіти підпри­ємець?

4. Якими знаннями має володіти підприємець?

   5.  Які існують фази створення власної справи?

   6.  Коли має бути створений, а коли уточнений бізнес-план?

   7.  На які потреби розподіляється прибуток від продажу продукції чи послуг?

  8.  Які питання регулює Закон України "Про підпри­ємництво"?

   9.  Що таке ветеринарне підприємництво?

  10.  Які питання регулюють Цивільний та Господарський кодекси України?

  11.  Що таке ліцензія на ветеринарну діяльність і які є її види?

  12.  Назвіть принципи ветеринарного підприємництва.