Тема 4.
АВТОРИТЕТ ТА СТИЛЬ РОБОТИ МЕНЕДЖЕРА
1. Авторитет менеджера.
2. Стиль керівництва.
3. Управління конфліктами.
Рекомендована література.
1. С.В. Мочерний Основи підприємницької діяльності: Посібник, 2001.
2. Кондратюк А.О. Основи менеджменту, 1999.
3. Корилюк С. І., Гнатенко Н.В. Основи маркетингу, 1999.
4. Основи аграрного підприємництва/ За ред. М.Й. Маліка, 2000.
5. Організація виробництва і аграрного бізнесу в сільськогосподарських підприємствах. Підручник./ СЛІ, Азізов, 2001.
6. Навчальний посібник з основ маркетингу, рецензія: д-р економ, наук О.П. Степанов.
7. Маркетинг - опорний конспект текцій, рецензент В.Д. Кучеренко,
1999.
8. Щокин Г.В. Практична психологія менеджменту: Київ вид-в «Україна» ї 994.
9. Підприємницька діяльність та агробізнес: Підручник\ За ред.. М. М. Ільчука, Т. Д. Іщенко.-К.: Вища освіта, 2006.-543.: іл..
Контрольні запитання.
1 Чи впливає авторитет менеджера на ефективність діяльності підприємства?
2. Що таке авторитет та лідерство?
3. Форми впливу керівника на працівників.
4. Що таке стиль керівництва?
5. Як стиль керівництва впливає на ефективність роботи підприємства.
1. АВТОРИТЕТ (від лат. - влада, вплив) - вплив керівника (спеціаліста) на людей, заснований на визнанні його заслуг і особистих якостей.
У практиці управління умовно виділяють службовий (формальний) і особистий (морально-психологічний) авторитет.
Службовий авторитет визначається займаною посадою. При цьому підлеглі відносяться до керівника з пошаною, що личить його службовому . положенню.
Особистий авторитет - це здатність керівника впливати на людей без! застосування адміністративної влади. Він завойовується особистими! якостями. Завоювати особистий авторитет - це значить завоювати повагу,] довіру і любов людей.
Керівник, що разом із службовим авторитетом завоював особистий авторитет, є одночасно формальним і неформальним лідером колективу. \ При високому особистому авторитеті підпорядкування розглядається працівниками, як необхідність викликана організацією трудового процесу. Такому керівнику виконавці підкоряються під впливом віри в його здібність правильно керувати.
Керівництво, засноване тільки на формальному авторитеті тяготить людей і підпорядкування розглядається, як змушене, нав'язане керівником. Авторитет викликає наслідування. Авторитетний керівник служить еталоном для підлеглих. Вони беруть із нього приклад у роботі, поведінці в побуті й особистому житті.
Деякі керівники і фахівці вважають, що призначення їх на ту або іншу посаду автоматично дає їм потрібний особистий авторитет. Однак, це не так. Для завоювання власного авторитету кожний менеджер повинен мати певні особисті якості.
Якості, що сприяють завоюванню авторитету:
- глибокі знання своєї справи; працьовитість;
- повага до людей (не можна домогтися поваги людей, не шануючи їх);
- скромність і простота; справедливість;
- ввічливість;
- терплячість і стриманість;
- висока особиста організованість, охайність і акуратність;
- точність і обов'язковість почуття гумору.
Якості, які призводять до втрати авторитету - вони прямо протилежні якостям, що сприяють завоюванню авторитету. Найбільш неприйнятні з них такі:
- грубість;
- нестриманість;
- кривда;
- байдужість;
- чванство і зарозумілість;
- необов'язковість.
Основний шлях завоювання високого особистого авторитету - це самовиховання.
САМОВИХОВАННЯ - це самостійний, цілеспрямований розвиток у собі позитивних якостей і викорінювання негативних. Основними прийомами самовиховання є: самоаналіз і самооцінка, самозобов'язаність (упорядкування програми, постановка цілі, розробка правил), виконання програми (постійні тренування), самоконтроль і самозвіт.
Головним інструментом самовиховання служить сила волі. Толстой Л.М. писав: "Що призначено, неодмінно виконати, те виконуй не
дивлячись ні на що Що виконуєш, виконуй добре. ". Це означає, що
самовиховання є результат систематичного вольового самовпливу і самообмеження.
Керівник, що систематично не працює над собою, швидко відстане і навіть, завоювавши колись авторитет, може загубити його.
ПСЕВДОАВТОРИТЕТ (ПОМИЛКОВИЙ АВТОРИТЕТ) - може бути заснований на пригнічуванні і страху підлеглих; на підлещуванні перед ними, підлагоджуванні до них в ім‘я помилкової популярності, на чванстві, зневажливому відношенні до людей тощо.
2.
СТИЛЬ КЕРІВНИЦТВА - це система найбільш характерних і постійно застосовуваних форм і методів керівництва. Іншими словами - це "управлінський почерк" у роботі керівника. Стиль виражає: відношення менеджера до людей, способи їхньої мотивації, особисту організацію праці.
Стиль керівництва пов'язаний із методами управління. Проте, якщо методи управління незмінні при виконанні їх різними керівниками, то стиль роботи визначається індивідуальними особливостями людини.
ТИПИ СТИЛЮ КЕРІВНИЦТВА за ступенем концентрації влади та делегування повноважень.
Авторитарний стиль - характеризується надмірною централізацією влади, самовладністю, посиленою схильністю до єдиноначальності. Автократ багато працює і вимагає цього від інших. Він одноосібно вирішує всі питання управління виробництвом, не зважаючи на думку підлеглих. Часто втручається в дії керівників нижчих рангів, сковує їхню ініціативу, не довіряє їм. Такий керівник не визнає помилок, не терпить критики, іноді різкий, нестриманий, не шанує підлеглих.
У той же час він ініціативний, енергійний, рішучий. Тому його використання доцільно тільки у визначених умовах, коли вимагаються швидкі й категоричні дії.
Тип авторитету в даного керівника - в основному формальний, посадовий.
Демократичний стиль - відрізняється високим рівнем демократизації повноважень, колегіальним рішенням більшості проблем. Демократ із бажанням ділиться владою з підлеглими, дає їм можливість виявляти ініціативу, розвивати своєї здібності. Він прислухається до думки підлеглих, дає їм самостійність і широку свободу для вирішення питань та виконання завдань. Керівник із демократичним стилем створює в колективі атмосферу відкритості і довіри. У таких умовах керівник користується не тільки службовим авторитетом, але й особистим.
Ліберальний стиль - грунтується на невтручанні керівника в справи підлеглих. Для нього характерна безініціативність, безвідповідальність, нерішучість, непевність, непослідовність. Такий керівник постійно чекає вказівок зверху, йде на поводі в підлеглих, боїться конфліктів, схильний до примирення з обставинами, не бажає ризикувати. Водночас ліберал, як правило, ввічливий, доброзичливий, обережний. Даний стиль не одержав широкого поширення. Він властивий, головним чином, науковим установам, творчим колективам.
Типи стилів керівництва розрізняють за такими ознаками:
- За співвідношенням влади керівника і ступеня свободи підлеглих -
вказуючий (директивний), переконуючий, консультативний,
об'єднуючий, довіряючий. Залежно від особливостей особистості
керівника й організаційних форм роботи його з людьми - дистанційний,
контактний, цілеспрямований, делегуючий.
- 3 позицій відношення до колективу, до роботи, застосовуваних методів
управління - активіст; хазяїн; діагностик; раціоналізатор;
начальник; виконавець; своя людина; нонконформіст.
- За характерологічними особливостями трудової діяльності керівників -
регламентатор; коллегіал; спринтер; об'єктивіст; максималіст;
організатор; клопотун.
3.
Конфлікт – це відсутність згоди між двома або більше сторонами, де кожна хоче, щоб були прийняті саме її погляди.
Основною негативною стороною конфлікту є заважання задоволенню потреб як окремої особи, так і колективу в цілому.
Позитивними сторонами конфлікту є допомога у виявленні різносторонніх поглядів, джерело додаткової інформації та числа альтернатив, допомога в ефективному виконанні завдань тощо. До основних типів конфліктів належать: внутрішньоособовий, міжособовий, між особистістю і групою та міжгруповий.
Внутрішньоособовий конфлікт – це невдоволення підлеглого роботою внаслідок суперечливих вимог керівника.
Міжособовий конфлікт – це зіткнення людей внаслідок відмінностей характерів, поглядів, цінностей тощо.
Конфлікт між особистістю і групою – це розбіжності в очікуваннях групи й окремої особи.
Міжгруповий конфлікт – це розходження поглядів у різних груп між собою.
Основними причинами виникнення конфліктів є: обмеженість ресурсами, взаємозалежність завдань, розбіжності в цілях, відмінності в уявленнях та цінностях, незадовільні комунікації.
Обмеженість ресурсами – це обмеженість матеріальних, фінансових, трудових русурсів при їх розподілі між підлеглими або підрозділами.
Взаємозалежність завдань – це залежність одного підрозділу від іншого у виконанні завдань.
Розбіжності в цілях – це розбіжності, які виникають між вузькоспеціалізованими підрозділами.
Відмінності в уявленнях та цінностях – це суб’єктивні уявлення про певну ситуацію або цінності унаслідок різних темпераментів тощо.
Незадовільні комунікації – це погане передавання інформації підлеглим.
Основними способами розв’язання конфліктних ситуацій є структурні і міжособові методи.
До структурних методів розв’язання конфліктних ситуацій належать: роз’яснення вимог до праці, координаційні та інтеграційні механізми, загальноорганізаційні комплексні цілі, структура системи винагород.
Роз’яснення вимог до праці – це повідомлення підлеглих про шляхи руху інформації в організації, система повноважень та оплати праці, правила внутрішнього розпорядку тощо.
Координаційні та інтеграційні механізми – це повідомлення підлеглих про ланцюг команд, ієрархія повноважень, порядок прийняття рішень тощо.
Загальноорганізаційні комплексні цілі – це виконання окремого завдання зусиллями двох або більше підрозділів.
Структура системи винагород – це вплив на поведінку людей через мотивацію.
До міжособових методів розв’язання конфліктних ситуацій належать ухилення, «згладжування», примушування, компроміс, вирішення проблеми.
Ухилення – це намагання людини відійти від конфлікту.
Згладжування – це переконання, що у результаті конфлікт позначиться негативно на всіх, тому його не варто починати.
Примушування – це примушування прийняти свій погляд будь-яким чином.
Компроміс – це прийняття погляду іншої сторони, але до певної міри.
Вирішення проблеми – це готовність ознайомитися з іншими поглядами та знайти вихід, зрозумілий і прийнятний для всіх сторін.
Контрольні запитання.
1 Чи впливає авторитет менеджера на ефективність діяльності підприємства?
6. Що таке авторитет та лідерство?
7. Форми впливу керівника на працівників.
8. Що таке стиль керівництва?
9. Як стиль керівництва впливає на ефективність роботи підприємства.