31.03.2020

Вчися відчувати іншого.

В.Сухомлинський «Ой, як же я берегтиму тебе!», «Як Сергійко навчився жаліти»

- Доброго ранку! – для всіх побажання.

От і настала пора для читання.

1. Чистомовка.

Енька – енька – енька – донечка маленька.

Ає – ає – ає – маму все чекає.

Ила – ила – ила – посуд перемила.

Ла – ла – ла – квіти полила.

Иця – иця – иця – росте в мами помічниця.

2. Скоромовка.

Мама – сонечко в сімї,

ми- її промінчики.

Якщо сонечко в оселі,

то промінчики веселі.

Сьогодні на уроці ми будемо знайомитися зі ще одним твором В.О.Сухомлинського, який має назву «Ой, як же я берегтиму тебе»

Як ви думаєте кого ж і хто буде берегти?

1. Прочитйте текст.

- Назви головних героїв оповідання.

- Куди пішли мама з донькою?

- Чому задумалась дівчинка?

- Як ти вважаєш, чому дівчинку мамин спів дуже здивував?

- Оціни вчинок мами. Чи хотілось би тобі піти з твоєю мамою у поле?

2. Вибіркове читання. Продовж речення:

- Катруся не повірила…

- Мамо, я й не знала, …

- Якось у вихідний день…

- Ой, у полі вітер віє,

- Перед ними…

1. Бесіда за прочитаним.

Життя — найвища цінність , бо воно дається лише один раз. Батько й мати — найрідніші та найближчі для кожного з нас люди. Вони подарували нам життя, можливість вчитися, любити, бути людьми… Першими навчили слухати, думати, говорити,спілкуватися, бути вдячними. Будь-якої миті готові прийти на допо­могу в скруті, висушить сльози та порадіть нашим успіхам.

- Скажіть, а чи знаємо ми про всі таланти наших матусь? Чи завжди у нас є час на спілкування з ними, чи інколи нам просто хочеться пограти якусь гру не зважаючи навіть на заборону мами? Але в цей час ми забуваємо про головне – про одну із Божих заповідей – «Шануй батька твого і матір твою, і добре тобі буде, і довго житимеш на землі» .

- А що ж означає слово «шануй»?

- Пропоную завчити цю заповідь напам’ять і ніколи не забувати.

- Давайте зараз кожен з нас подумає, чим особлива його мама.

7. Тестування.

1) Катрусина мама була завжди:

а) весела; б) заклопотана; в) охайна.

2) У вихідний день Катруся і мама пішли у:

а) сад; б) поле; в) ліс.

3) Почувши пісню жайворонка, дівчинка…

а)побігла; б)заспівала; в)зупинилась.

4) Сівши на вузенькій стежці, мама…

а) засміялась; б)заспівала; в)заплакала.

5) Яка ж ти красива, мамо, я буду тебе…

а)слухатись; б)веселити; в)берегти.

6)Катруся заплакала, тому що раніше маму

а) не берегла; б) слухалась; в)поважала.

1-б, 2-б, 3-в, 4-б, 5-в, 6-а.

3.Домашнє завдання: читати оповідання «Як Сергійко навчився жаліти»

С.101-103

01.04.2020

Тема.

Смішне і повчальне - поряд. Про Олега Буценя. О.Буцень "Наше відкриття"

С.117 - 120

Прочитай та переглянь презентацію з теми.

Урок

Спідтримувати різних.

В.Сухомлинський «Ой, як же я берегтиму тебе!», «Як Сергійко навчився жаліти»

- Доброго ранку! - для всіх побачень.

Від і настала пора для читання.

1. Чистомовка.

Енька - денька - денька - донечка маленька.

Ає - ає - ає - маму все чекає.

Іла - іла - іла - посуд перемила.

Ла - ла - ла - колекція поліла.

Іця - іця - іця - росте в мамі помічниця.

2. Скоромовка.

Мама - сонечко в сім'ї,

ми- її промінчики.

Якщо сонечко в оселі,

то промінчики веселі.

Сьогодні на урочища ми знайдемося з одним твором В.О.Сухомлинського, який має назву «Ой, як і я берегти тебе»

Як ви думаєте кого ж і хто буде берегти?

1. Прочитай текст.

- Назві головних героїв оповіщення.

- Куди пішли мама з донькою?

- Чому задумалася дівчинка?

- Як ти вважаєш, чому дівчинка мамінує дуже здівував?

- Оціні навчанок мами. Чи хотілось би тобі піти з твоєї мані у полі?

2. Вибіркове читання. Продовження:

- Катруся не повірила…

- Мамо, я й не знаю,…

- Якось у початкового дня…

- Ой, у полі вітер віє,

- Перед ними…

1. Бесіда за прочитаним.

Життя - найвища цінність, бо вона має один раз. Батько й мати - знайдені та збережені для кожного з нас людей. Ми подарували нам життя, використовуючи, щоб любити, любити, бути людьми… Перші нас навчили слухати, думати, говорити, спілкуватися, бути всіма людьми. Будь-які миті готові прийти на допомогу в скруті, візувати сльози і перемогти нашому успіху.

- Скажіть, чи ми знаємо про всі таланти наших матусь? Чи завжди у нас є час на спілкування з ними, чи інший нам просто хочеться пограти хтось гру не зважає на хворобу мами? Але в цей час ми забуваємо про головне - про одне із Божих заповідей - «Шануй батька твого і матір твого, і це добре буде, і він живе в країні».

- Що таке слово «шануй»?

- пропонуйте запросити цю заповідь напам'ять і ніколи не забувати.

- Давайте зараз з нами подумайте, особливо особливою є його мама.

7. Тестування.

1) Катрусина мама була завжди:

а) весела; б) заклопотана; в) охайна.

2) У вихідний день Катруся і мама пішли у:

а) сад; б) поле; в) ліс.

3) Почувши пісню жайворонка, дівчинка…

а) побігла; б) заспівала; в) Америніла.

4) Сівші на зовнішній стежці, мама…

а) засміялась; б) заспівала; в) заплакала.

5) Яка ж ти красива, мамо, я буду тебе…

а) слухатись; б) веселити; в) берегти.

6) Катруся заплакала, тому вже маму

а) не берегла; б) слухає; в) поважала.

1-б, 2-б, 3-в, 4-б, 5-в, 6-а.

3.Запитання: читайте про повідомлеідомлепідтримувати різних.

В.Сухомлинський «Ой, як же я берегтиму тебе!», «Як Сергійко навчився жате та перегляньтего ранку! - для всіх побачень.

Від і настала пора для читання.

1. Чистомовка.

Енька - денька - денька - донечка маленька.

Ає - ає - ає - маму все чекає.

Іла - іла - іла - посуд перемила.

Ла - ла - ла - колекція поліла.

Іця - іця - іця - росте в мамі помічниця.

2. Скоромовка.

Мама - сонечко в сім'озакласного читання

03.04.20

Тема.

Захопливий світ казок братів Грімм (урок позакласного читання)

Прочитайте та перекажіть казку братів Грімм (за власним вибором)

зувати різні.В.Сухомлинський «Ой, як же я бережу тебе!», «Як Сергійко навчився жаліти»

- Доброго ранку! - для всіх побачень.

Від і настала порада для читання.

1. Чистомовка.

Енька - денька - денька - донечка маленька.

Ає - ає - ає - маму все чекає.

Іла - іла - іла - посуд перемила.

Ла - ла - ла - колекція поліла.

Іця - іця - іця - росте в мамі помічниця.

2. Скоромовка.

Мама - сонечко в родині,

ми- її промінчики.

Якщо сонечко в оселі,

то промінчики веселі.

Сьогодні на урочищі ми знайдемося від одного твого В.О.Сухомлинського, який має назву «Ой, як і я берегти тебе»

Як ви думаєте кого ж і хто буде берегти?

1. Прочітай текст.

- Назві головних героїв оповіщення.

- Куди пішли мама з донькою?

- Чому задумалася дівчинка?

- Як ти вважаєш, чому дівчинка мамінує дуже здівував?

- Оціні навчанок мами. Чи хотілось би піти з твоєї мані в полі?

2. Вибіркове читання. Продовження:

- Катруся не повірила…

- Мамо, я й не знаю,…

- Якось у початкового дня…

- Ой, у полі вітер віє,

- Перед ними…

1. Бесіда за прочитаним.

Життя - найвища цінність, бо вона одна раз. Батько й мати - знайдені та збережені для всіх із нас людей. Ми подарували нам життя, використовуючи, щоб любити, любити, бути людьми… Першими ми навчили слухачів, думати, говорити, приєднатися, бути всіма людьми. Будь-які миті готові прийти на допомогу в скруті, візувати сльози і перемотувати на нашій дусі.

- Скажіть, чи ми знаємо про всі таланти наших матусь? Чи завжди у нас є час на спілкування з ними, чи інший нам просто хочеться пограти хтось гру не зважає на хворобу мамі? Але в цій годині ми забуваємо про головне - про одне із Божих заповідей - «Шануй батька твого і матір твого, і це добре буде, і він живе в безпеці».

- Що таке слово «шануй»?

- пропонуйте запросити цю заповідь напам'ять і ніколи не забувати.

- Давайте зараз з нами, підкреслюйте, особливо важливою є його мама.

7. Тестування.

1) Катрусина мама була завжди:

а) весела; б) заклопотана; в) охайна.

2) У вихідний день Катруся і мама пішли у:

а) сад; б) поле; в) ліс.

3) Почувши пісню жайворонка, дівчинка…

а) побігла; б) заспівала; в) Америніла.

4) Сівші на зовнішній стежці, мама…

а) засміялась; б) заспівала; в) заплакала.

5) Яка ж ти красива, мамо, я буду тебе…

а) слухатись; б) веселити; в) берегти.

6) Катруся заплакала, тому вже маму

а) не берегла; б) слухає; в) поважала.

06.04.2020

Тема. Про Я. Стельмаха.

Перегляньте презентацію про життя та творчість Ярослава Стельмаха.

Прочитайте с.121-123 з оповідання "Ловись, рибко !"

Придумайте заголовок до першої частини оповідання.

07.04.2020

с.123-126 - прочитати другу частину тексту і придумати до неї заголовок. Переказати почитане.

Про Я. Стельмаха. ні інші деталі тексту та приєднані до цього заголовка. Переказувати читатиитайте с.121-123 з оповіщення "Ловісь, рибко!"

Придумайте заголовка до першої частини оповіщенамагайтеся представити свою мамус.126-128

Тема :Ознайомлення з життям і творчістю Ярослава Стельмаха . Ярослав Стельмах «Ловись, рибко! »

Гра « Поети»

( На дошці надруковані рядки вірша М. Стельмаха у довільному порядку .)

- Встановіть послідовність рядків і прочитайте вірш

Михайло Стельмах

Забудько

Дуже зранку на світанку (1)

Котик миттю всівсь на кладку (3)

шпарить котик на рибалку (2)

закидає в річку вудку . (4)

а нічого не зловив , (6)

бо забувся на гачок (7)

наживити черв’ячок .(8)

До полудня просидів , (5)

Прочитайте слова з . Подумайте , яке слово зайве у кожній колонці .

ковСла (Славко) сівило(висіло)

Сейкогір (Сергійко) єчумо(чуємо)

Вилось(ловись) брико(рибко)

корЮ(Юрко) каєгу(гукає)

тькоМи(Митько) закасв(сказав)

- Із зайвих слів з кожної колонки складіть речення . (Ловись , рибко !»

- Яке це речення за метою висловлювання ?

Саме таку назву – « Ловись , рибко !» - має уривок із повісті Ярослава Стельмаха.

Дізнаємось більше про життєвий і творчий шлях письменника .

- Ярослав Михайлович Стельмах народився у Києві . Ріс дитиною обдарованою , з різнобічними інтересами . З дитинства захоплювався спортом , музикою , іноземними мовами . Займався плаванням , гімнастикою , боксом і боротьбою . Грав на фортепіано , любив гітару.

- Після закінчення середньої школи вчився в Київському інституті іноземних мов .Працював Викладачем у Київському педагогічному інституті. Займався перекладацькою діяльністю . Взагалі , він переклав близько 50 – ти драматичних творів . А згодом , несподівано для самого себе , почав писати і свої твори .

Так , з‘явилась його перша книжка для дітей «Малюк» , потім «Химера лісового озера « , « Якось у чужому лісі» , « Найкращий намет» . Герої цих творів - наші сучасники : допитливі хлопчики і дівчатка.

- Ярослав Стельмах відомий , як драматург. Працюючи в театрі , продовжував писати драми . Написав 25 п’єс.

У 15 - театрах одночасно йшла п’єса « Привіт , синичко !» Великий успіх також мала п’єса « Шкільна драма ».

Для дітей написав п’єси « Митькозавр із Юрківки » , « Вікентій прерозумний».

08.04.2020

Опрацювання оповідання “ Ловись , рибко !» Я. Стельмаха.

Де і коли відбуваються події?

- Хто розповів про подію: учасник чи сторонній спостерігач ?

- Назвіть дійових осіб .

- Прочитайте , яке оголошення з’явилось одного дня у таборі.

- Чому Митькові дуже сподобалось оголошення ?

- Чому Ірина Василівна сердилася на хлопчиків ?

- Де хлопці взяли вудочку ?

- Як їх зустрів Сергій Анатолійович ?

- Поміркуйте ,чому він посмутнів , коли їх побачив ?

- З кого глузували хлопці ?

- Яка вудка попалася Славкові ?

- Що придумав Митько ?

- Прочитайте , що він сказав про себе? Чому ?

- Чи зробили вони задумане ?

- Що побачили хлопці вночі біля річки ?

- Як про своїх друзів сказав Митько ?

- Як ви думаєте , чи був він правий ?

- Хто з хлопців не приманював уночі рибу ?

- Хто з дійових осіб хвалькуватий ?

- Хто справжній друг ?

Виконання тестових завдань .

Я. Стельмах « Ловись , рибко !»

У таборі оголосили змагання на звання кращого :

а) художника ; б) рибалки ; в) поета .

Вудочки хлопцям видав :

а) Іван Петрович ; б) Сергій Іванович ; в) Сергій Анатолійович .

Яку вудку вибрав Славко :

а) здоровенну ; б) велику ; в) маленьку.

Хлопці вирішили ввечері :

а) погуляти ; б)половити рибу ; в) кинути в воду приманку.

Митько з другом підгодовували рибу :

а) хлібом ; б) маком ; в) горохом.

Митько назвав інших хлопців :

а) молодцями ; б) обманщиками ; в) хитрунами .

10.04.2020

Валентина Вздульська розповіла, що для неї як автора дуже важливо написати текст таким, щоб читач, не залежно від віку, відчував його. «У дитячій і підлітковій літературі в автора є дуже потужний інструмент, - вважає авторка. - Це - емпатія, тобто співпереживання.

Діти! Цього твору у підручнику немає.

Тому прослухайте його (відео внизу)

13 -14 квітня

Дмитро Кузьменко

Діті! Цього твору у підручнику немає.

Тому прослухайте його у запису.

Якщо є бажання прочитайте уривок з іншого твору цього автора.

Свободу тарганам!

Якось завівся був у нас на кухні тарган. Рудий і з вусами. Тато

одразу зловив його в склянку й накрив блюдцем.

— Це від сусідів, — здогадалася мама.

— Звідки такий здогад? — поцікавився тато.

— А більше нема від кого. Заливають нас завжди сусіди. Тож

і тарган їхній.

Тато взяв склянку з тарганом і пішов до сусідів.

— У вас таргани є? — запитав він дядька Гришку.

— Є, — зізнався той.

— Руді?

— Руді.

— З вусами?

— З вусами.

— Тоді це ваш! — зрадів тато й віддав таргана.

Цілісінький тиждень про таргана не було ані чутки. А потім він

повернувся. І не сам, а з друзяками.

3

Тато вдруге пішов до сусідів.

Цього разу двері відчинила дружина дядька Гришки.

— У вас таргани є? — знову запитав тато.

— Немає! — зверхньо посміхнулася тітка Дарка.

— Як це? — здивувався тато. — Кілька днів тому були.

— А отак! Потруїли.

Тато повернувся додому й прозвітував мамі.

— Аякже, так я й повірила. Їхні це таргани. Втекли звідти. Ба-

чать, що в нас краще живеться, — зажурилася мама.

Тож ми почали жити з тарганами. Батькам це не подобалося.

А я трохи радів. Бо в нас же нікого не було: ні песика, ані кота,

ані навіть рибок. Тепер хоч таргани з’явилися!

— А чим вони харчуються? — одного разу поцікавився я в мами.

— Хто?

— Ну, таргани ці.

— Та абичим! — роздратовано відмахнулася мама.

І я почав їх підгодовувати. Непомітно залишав після вечері

трохи їжі й нишком ховав у шафку за начинням. Так ми з тарга-

нами й здружилися.

Але одного разу мама надумала влаштувати генеральне приби-

рання. Ми з татом були категорично проти. Тоді мама образилася

й сказала, що ми ледачі. І взагалі, вона сама все перемиє. Але ми

хлопці роботящі: заповзялися все відсувати, чистити й прати.

Дійшла в мами черга й до моєї шафки з тарганами.

— Ой, лишенько! — зойкнула вона з табуретки, щойно відсу-

нувши кілька каструль.

Еге ж, купка засохлої смаженої картоплі з гречаною кашею,

кусень котлети, ковбасні ошкурки, крихти чипсів, сиру й головне —

троє тлустих заспаних тарганців на цім скарбі! Ще та картина

для моєї вразливої мами.

4

Мене одразу ж затримали й до з’ясування обставин злочину

запроторили під домашній арешт. Тато до цієї історії не був при-

четний, але йому також перепало на кислички. Тож він швиденько

побіг до крамниці по тарганячу отруту.

Життя моїх вусатих друзів висіло на волосині. Але я дивом

зміг непомітно прослизнути на кухню, аби попередити тарганів

про небезпеку.

Коли тато повернувся з отрутою, годувати нею вже не було кого.

— Вчасно накивали п’ятами твої таргани! — зрадів тато. Йому

теж не хотілося нікого труїти. — Тільки гроші на вітер викинув.

— Це ще як сказати, — трохи вже вгамувалася мама. — Неда-

лечко вони. Мабуть, знову до сусідів посунули.

«Це добре, — подумав я. — Тоді вони скоро знову до нас повер-

нуться. Якось сумно без них... ні песика, ані кота, ані навіть рибок».

Свободу

тарганам

Тепла грубка насамкінець жовтня

Одного разу наприкінці жовтня мама прийшла забрати мене

зі школи. Зазвичай додому я повертався сам. Але цього вечора

чомусь прийшла мама, і я зрадів.

Іншим разом мені було би соромно перед хлопцями. Саме тому

я суворо заборонив мамі забирати себе зі школи. Але сьогодні

я затримався, було вже пізно, всі пішли. Лише ми з Ксенією Пав-

лівною відпрацьовували мою шістку з математики. І вже майже

відпрацювали, як прийшла мама.

Тому я зрадів. Не через математику, яку ми відклали на наступ-

ний день. А просто так.

— Ходімо, я куплю тобі щось смачненьке, — сказала мама, і ми

пішли в кондитерську.

Мама взяла мої улюблені булочки з маком. А ще, звісно, — го-

ріховий рулет.

Закінчувалося бабине літо. Вечори вже були холодними, і мама

закутала мене у свій шалик. Трамвай до нас не квапився, тож ми

вирішили йти пішки.

6

А тоді почався дощ.

— Хутчіш! Напевно ж застудишся. Неодмінно! — підганяла ма-

ма. — Ще трішечки, і ми вдома. Ну ж бо, поквапся, будь ласочка...

зараз зігріємося.

Утім, ми були без парасольки й утекти від дощу не встигли. Тож

змокли до останньої нитки. А вдома відігрівалися теплим чаєм із

малиновим джемом і свіжими тістечками.

Зранку мама про всяк випадок заповзялася міряти мені тем-

пературу. На жаль, я не застудився. І довелося йти до школи.

Але ввечері захворіла мама. Вона кашляла, скаржилася на біль

у горлі.

— Нічого, це ми швидко виправимо, — втішив тато, коли повер-

нувся з роботи. — Ще від бабусі я маю один перевірений рецепт.

Спершу тато наколотив молока з медом. А потім довго нишпо-

рив у комірчині й урешті витягнув звідти маленький слоїк, на якому

зграбним прабабциним почерком було зазначено: «Проти грипу,

застуди та нежитю».

— Але я геть не маю нежитю! — пручалася мама. — І взагалі...

ап-ап-апчхи! Я вже майже одужала!

— Байдуже, для профілактики не завадить, — наполіг тато, від-

купорюючи слоїк.

Запахло чи то сушеними карасями з часником, чи то прадідо-

вим тютюном. Хоча, либонь, насправді чимось цілковито іншим.

Тато додав до молока дві столові ложки в’язкої речовини й по-

дав кухоль мамі:

— Пий хутенько, доки не вихололо!

Мама чемно випила все до краплини, переводячи дух між ковт-

ками. Вона майже завжди слухалася тата. Він у нас дуже розумний.

І гарний. От тільки вусами колеться.

— А тепер мерщій до ліжка! І тепло вкритися! — наказав тато.

7

За хвилину він зазирнув до спальні й розчаровано зітхнув:

— Хто ж так укривається? Кепські справи! Весь ефект собаці

під хвіст.

Тато дістав із шафи ще одну ковдру й накрив нею маму. Хоча

їй уже було тепло, як тим збирачам кави на плантаціях Бразилії.

— Тепер усім спати!

— Авжеж, знаю я тебе, — жалібно простогнала мама, — зараз

усіх вкладеш, а сам на велосипеді підеш кататися. А з мене теплу

грубку собі вмостив. Щоб зігрітися, як повернешся.

Ми з татом розсміялися.

— Що за дурниці ти вигадала? Я ж доросла людина. Майже

кандидат наук! Який велосипед?

І ми з мамою таки поснули. А тато взяв велосипед і півночі

катався, поки не змерз як цуцик.

Уранці мама прокинулася. Про велосипед вона навіть не здо-

гадалася б, якби тато не забув вимкнути ліхтар. Але вона не сер-

дилася, а усміхнулася й поцілувала сонного тата.

Мама повністю одужала. І стала будити мене до школи.

Проти грипу

та нежитю

225д

У трамвая колесо

До школи я завжди добираюся трамваєм. Загалом-то їзди-

ти в трамваї я люблю. А ще якось катався на метро, коли був

на екскурсії в Києві. Сподобалося. Тільки в справжньому поїзді

все одно краще.

А от менш за все я люблю тролейбуси. Можливо, тому, що

в них шпал немає.

Словом, мені пощастило, що до школи треба їздити саме трам-

ваєм, а не тролейбусом.

Та іноді... Мусиш вилазити з-під теплої ковдри, чистити зуби,

вдягатися й іти на трамвайну зупинку. А ще як дощ... Просто по-

кататися — інша справа. Але ж їхати до школи... Там знов уроки,

математика, домашні завдання...

Ось так стояв я на зупинці й сподівався, що бодай сьогодні

трамвай не прийде. Але з-за рогу долинуло торохтіння коліс.

Таки під’їхав.

9

Аж раптом! У підкладці куртки я намацав кнопку — справжню,

гостру! Раніше її не помічав. Мабуть, із дірочки в кишені випала

й довго потім жила там, у підкладці. Поглянув на годинник. Було

ще рано, тож чом би й не дочекатися наступного трамвая?

На зупинці не було ані душі. Я нишком дістав кнопку й шви-

денько поклав на рейку. А потім, наче нічого не сталося, по-

вернувся під дашок зупинки. Звісно, ідея дивна, й шансів мало.

Але, як любить повторювати директорка нашої школи, раз на рік

стріляє й патик. А тут не патик, а ціла кнопка...

Задзеленчав наступний трамвай. Зупинився точнісінько

на кнопці й незворушно відчинив стулки дверей. Вийшли ді-

вчинка з мамою. Напевно, до дитячого садочка. Нічого не від-

булося, що тут удієш.

Я змушений був зайти до вагончика. Двері фиркнули й зачи-

нилися. Трамвай рушив. Усе як звичайно.

Але зненацька, проїхавши всього кілька метрів, трамвай різко

загальмував. Пасажири полетіли одне на одного.

— Тьху ти, що цеє такоє є?! — здивувався водій і пішов

на розвідку.

Від хвилювання я навіть дихати перестав.

Невдовзі водій повернувся. Вигляд мав розтелепкуватий.

— На вихід! Далі не їхати, колесо спустило, — повідомив він.

— Як це так!?! — обурилися пасажири. — Що ви собі дозво-

ляєте! За дурнів нас маєте, чи що?!

Водій трохи образився.

— Та ви теє-то... самі вийти й подивитися! — відповів він.

Усі вийшли. І я також. Ліве переднє коліща трамвая справді

було спущене. Із нього стирчала моя кнопка.

— Нісенітниця якась... — пробубоніли пасажири й пішли на тро-

лейбусну зупинку.

10

А я ледь не стрибав із радощів. Тролейбусом до моєї школи

не доїхати — тільки трамваєм.

— Це надовго? — хвилюючись, запитав я у водія.

— Та робити виклик зараз бригада ремонтер. Добре бути,

якщо хоч до обіду впорюватись вони.

Я зрадів іще більше.

— Дядьку водію! Якщо я до школи не доїду, мені прогул влі-

плять. Ви мені записку написати можете, що в мене причина

поважна — трамвай поламався? — чемно попросив я, ледь стри-

муючи радість.

Водій уважно подивився не мене. Так, ніби про щось здогадався.

— Так треба до школи сьогодні. Ну дуже, їй-богу! — затарато-

рив я. — У нас перший урок — фізкультура. Гратимемо в футбол

проти старшого класу, а я — головний форвард. Не уявляю, як

вони там без мене впораються!

— О, Коноплянка, Шевченко! Ага, то якщо бути футбол, то я, може,

зараз хвилин п’ять сам все робити лагодити! — заметушився водій.

— Та ні, не треба, не поспішайте! — злякався я. — Раптом щось

не так під’єднаєте без цих ремонтників!

На вихід! Далі не їхати!

11

— Твоя рація бути правда, — сплюнув водій. — Тягни папір,

писати я записку вчительці твоїй. Як, ти кажеш, її їм’я звати?

— Олена Петрівна, — простягнув я вирваний із зошита аркуш.

— Отже, Олена Петрівна. Ага, це добре. Гарне ім’я.

І водій написав:

«Добрий день, шановуна Олено Петрівно!

Ваш ученик був пропускати школу по поважной причині, коли

у трамвая колесо прокололося. Ай-ай-ай, ніяк їхати ніззя било.

Водій».

Я вихопив записку, подякував водієві й побіг грати у футбол.

У нашому дворі. У школі, звісно ж, ніякого футболу не було, тільки

уроки, математика, домашні завдання...

Цей день я провів чудово!

Але наступного ранку все-таки довелося йти до школи. Кнопок

у підкладці я більше не знайшов. На нову коробочку не вистачало

кілька копійок, та й канцтовари були ще зачинені.

Олена Петрівна зустріла мене строго:

— Чому це вас, шановний, учора на уроках не було?

15 квітня

Урок позакласного читання

Прочитайте будь - яку казку цього автора, або ту, яку я пропоную.

Тема. Казки Шарля Перро

Прянична хатинка

Давно колись у старій убогій хатині на узліссі жили брат і сестра, Жан і Марі. Батько їхній був дроворубом, і вони з ранку до ночі працювали, допомагаючи йому. Дуже часто вони поверталися з лісу такі втомлені, що не мали навіть сил повечеряти. Утім, нерідко вечері в них зовсім не було, і тоді вся сім’я лягала спати голодною.

 Єдиними ласощами дітей були ягоди. По неділях Жан і Марі брали кошички й вирушали по ягоди до лісу.

 Якось діти, збираючи гриби та ягоди, дуже захопились і не помітили, як настав вечір. Наче за одну мить, сонце зникло за темними хмарами, а гілля дерев зловісно зашуміло. Марі та Жан налякано озирнулися довкола. Ліс здавався їм зовсім незнайомим.

 – Мені страшно, – прошепотів Жан.

 – Мені теж, – відповіла Марі. – Схоже, ми заблукали.

 Величезні дерева були схожі на велетнів, а в хащі блимали вогники – чиїсь лихі, хижі очі.

 – Я боюсь, – повторив Жан.

 Зробилося зовсім темно. Марі обійняла брата, і, тремтячи від холоду, діти пригорнулись одне до одного. Десь ухкала сова, а здалеку долинало виття голодного вовка.

 Діти, прислухаючись до зловісних голосів, усю ніч так і не склепили повік. Нарешті блиснуло сонце, і поступово ліс перестав бути похмурим та страшним. Жан і Марі підвелися й пішли шукати дорогу додому.

 Вони йшли незнайомими місцями. Навколо росли величезні гриби та ягоди, набагато більші від тих, що вони зазвичай збирали. Усе було якимось незвичайним і дивним.

 Нарешті Жан і Марі вийшли на галявину, посеред якої стояла хатинка. Дах її був зроблений із шоколадних пряників, стіни – з рожевого марципана, а паркан – із великих мигдалевих горіхів. Навколо неї був сад, у якому росли різнокольорові цукерки, а на маленьких деревцях висіли родзинки. Жан не повірив своїм очам.

 – Прянична хатинка! – радісно вигукнув він.

 – Садочок із цукерок! – вигукнула й Марі.

 Голодні діти кинулися до чудесної хатинки. Жан одразу відламав від даху шматок пряника й узявся їсти. Марі стала ласувати то марципановими цеглинками, то мигдалем із паркану й родзинками з дерев.

 – Який смачний дах! – радів Жан.

 – Скуштуй шматочок паркану, Жане, – запропонувала йому Марі.

 Коли діти наїлися, їм захотілося пити. Посеред садочка бив водограй, у якому, переливаючись усіма кольорами, жебоніла вода. Жан відсьорбнув із водограю і здивовано вигукнув:

 – Та це ж лимонад!

 Діти в захваті пили лимонад, аж раптом із-за рогу хатинки з’явилася згорблена бабуся. У руці вона тримала палицю, а на носі в неї були дуже товсті окуляри.

 – Смачна хатинка, чи не так, діточки? – спитала вона.

 – Ми загубилися в лісі… ми так зголодніли… – промовила Марі.

 Але бабуся зовсім не розсердилась.

 – Не бійтеся, діти. Заходьте в дім, і отримаєте дещо смачніше.

 Однак щойно двері хатинки зачинилися за дітьми, бабуся з доброї та привітної перетворилася на лиху відьму.

 – От ви й піймалися! – прохрипіла вона, трясучи своєю палицею. – Хіба це гарно – їсти чужу хату? Ви мені заплатите за це!

 Діти затремтіли від страху і притислись одне до одного.

 – Ви все розкажете нашим батькам? – злякано спитала Марі.

 Відьма голосно розреготалася.

 – Ні, точно не це! Я дуже люблю дітей. Дуже!

 І не встигли діти оком змигнути, як відьма схопила Жана, штовхнула його в темну комірчину й замкнула за ним важкі дубові двері.

 – Марі! – кричав бідолашний хлопчик. – Мені страшно!

 – Сиди тихо! – прикрикнула відьма. – Ти їв мою хату, а тепер я з’їм тебе! Проте спершу трохи відгодую – ти надто худенький.

 Жан і Марі голосно заплакали. Зараз вони ладні були віддати всі пряники та марципани на світі за те, щоб знов опинитися в рідній убогій хатині. Але батьки були далеко, й ніхто не міг прийти до них на допомогу.

 Лиха відьма підійшла до комірчини.

 – Просунь-но палець у щілину! – наказала вона Жанові.

 Хлопчик слухняно просунув у щілину пальчик. Відьма помацала його й невдоволено сказала:

 – Самі кістки. Нічого, за тиждень ти в мене будеш товстеньким-товстеньким.

 І відьма почала відгодовувати Жана. Щодня вона готувала йому щось смачне, приносила купу марципанів, шоколаду, меду й родзинок, а ввечері наказувала просовувати в щілину пальчик і обмацувала його.

 – Мій золотий, – казала вона, – ти гладшаєш на очах!

 І справді, Жан швидко гладшав. Марі не знала, що робити, але одного разу придумала.

 – Жане, наступного разу покажи їй ось це, – сказала вона і просунула в комірчину тоненьку паличку.

 Увечері відьма, як звичайно, звеліла Жанові:

 – Покажи пальчик, мій солоденький.

 Жан просунув у щілину паличку, що дала йому сестра. Стара помацала її й відскочила як ушкварена:

 – Що таке? Знову самі кістки! Хіба я для того годую тебе, щоб ти був худий, наче тріска?!

 Наступного дня, коли Жан знову просунув у щілину паличку, відьма не на жарт розлютилася.

 – Не вірю! Не може бути, щоб ти був такий худий! Покажи-но ще раз палець.

 Жан знову просунув у щілину паличку, але стара раптом смикнула її з усієї сили. Паличка лишилась у неї в руці.

 – Це палиця?! – крикнула вона розлючено. – Ах ти, шахраю!

 Вона відчинила комірчину й витягла звідти переляканого Жана, що розтовстів і зробився як діжка.

 – Бачу, мій любий, – зловтішалася стара, – що з тебе вийде чудова печеня!

 Діти заціпеніли від жаху. А відьма затопила піч, посадовила Жана на велику дерев’яну лопату, на якій зазвичай кладуть у піч хліб, і спробувала запхнути у вогонь. Але хлопчик так погладшав, що не пролазив у пічку, хоч як відьма старалася.

 – Ану злазь! – наказала стара. – Лягай-но на лопату.

 – Та я не знаю, як лягти, – заскиглив Жан.

 – От дурень! – буркнула відьма. – Відійди! Я тобі покажу!

 І вона лягла на лопату. Марі тільки цього й треба було. У ту ж мить вона схопила лопату і запхала відьму просто в піч. Потім швидко зачинила залізні дверцята і, схопивши брата за руку, крикнула:

 – Тікаймо мерщій!

 Діти вибігли з пряничної хатинки й щодуху помчали геть від неї.

 Не розбираючи дороги, вони довго бігли лісом і сповільнили крок лише тоді, коли на небі з’явилися перші зірки.

 Раптом вони помітили вдалині слабкий мерехтливий вогник.

 – Марі, це наш дім! – радісно гукнув задиханий Жан.

 І справді, це був їхній старий, убогий, перекошений будиночок. На порозі стояли їхні мати й батько і з тривогою та надією вдивлялися в темряву.

 Як же вони зраділи, побачивши дітей, що бігли до них!

 А про лиху відьму, що жила в глухому лісі, ніхто більше ніколи не чув.

17 квітня

Робота з літературним твором

Перевірка досвіду читацької діяльності передбачає читання учнями тексту самостійно мовчки або пошепки. Після первинного ознайомлення з текстом, під час його опрацювання учні виконують письмові завдання на перевірку сформованості вмінь визначати основну думку твору, його тему, розрізняти жанри, встановлювати послідовність подій у творі, характеризувати вчинки дійових осіб, пояснювати зображувальні можливості художнього слова.

Прочитайте уважно текст. Усно виконайте завдання. Якщо щось не зрозуміли – поверніться до тексту.

Колючі гості

Це було восени, коли з дерев уже осипалося листя. Гуляючи в саду, Христинка помітила, що під яблунею сидить їхня кицька Мурочка й щось розглядає. Дівчинка підійшла до неї й питає:

- Що ти тут видивляєшся, Мурочко? Мишку хочеш упіймати?

Та не звернула на Христинку ніякої уваги й продовжувала пильно дивитися на купку жовтого листя під яблунею.

Стала придивлятися до тієї купки й Христинка. І раптом помітила, що листячко ніби дихає, ворушиться. Ой, що там?

Христинка мерщій - до мами, яка поралася на городі, привела її до яблуні.

- Там хтось є, - показала рукою на купку листя, що дихало.

Мама взяла гіллячку, обережно розгребла його, а там – їжак. Стомився за ніч, блукаючи, і вмостився під яблунею відпочити.

- Ой, гарнесенький який! – плеснула в долоньки Христинка.

Їжачок і справді був симпатичний.

Мама передала Христинці гіллячку.

- Ти постережи його, щоб не втік, а я молока принесу, пригостимо.

Принесла, налила в блюдечко й поставила перед їжачком:

- Пий!

Їжачок посидів хвилинку, принюхуючись, а потім устромив носика в блюдечко й почав пити.

Мурка, що сиділа тут же, біля Христинки, побачила таке й теж захотіла поласувати молочком. Тільки підкралася до блюдечка, а їжачок на неї як чмихне, вона й відскочила.

Вихлебтавши молоко, їжачок подивився на Христинку та її маму блискучими намистинками очей, ніби подякував за частування, і поваго пошелестів від них.

Увечері, відчинивши двері веранди, Христинка загукала:

- Мамо! Мамо! А до нас гості!

Біля східців вона побачила двох великих і троє маленьких їжачків. Це їжак, якого вони з мамою пригостили уранці молоком, привів до них вечеряти свою сім’ю.

Налили у велику тарілку молока й поставили перед їжаками. Всі п’ятеро одразу ж обступили тарілку й ну дружно смакувати.

Після того сім’я їжачків приходила ще кілька разів, і Христинка з мамою охоче пригощали усіх свіжим молоком.

Аж ось випав перший сніг. Їжаки не показувалися.

- Залягли на зиму спати, - пояснила Христинці мама.

І дівчинка почала чекати весни, щоб знову побачити своїх друзів.

(Віра Оберемок)

1 варіант

1. До якого жанру належить прочитаний твір? Запиши.

_________________________________________________________________

2. Заповни таблицю.

Герої твору «Колючі гості»

Люди Тварини

3. Розташуй пункти плану в правильній послідовності відповідно до змісту твору.

□ Сім’я їжачків.

□ Кицька під яблунею.

□ Гостинець для їжачка.

□ Знахідка у листі.

4. Продовж речення словами з тексту.

Події в тексті відбувалися пізньої осені, тому що ________________________

Очі їжачка були схожі на ____________________________________________

5. Запиши відповідь на запитання.

Де дівчинка знайшла їжачка?

_______________________________________________________________

Чому їжачки не показувалися, коли випав перший сніг?

_______________________________________________________________

6. Запиши, чому, на твою думку, оповідання Віри Оберемок «Колючі гості» має таку назву? (2-3 речення)

_________________________________________________________________

2 варіант

1. Хто автор твору «Колючі гості»? Запиши.

_________________________________________________________________

2. З’єднай стрілочками персонажа та слова, які йому належать.

- Що ти тут видивляєшся?

- Ти постережи його, щоб не втік. мама

- А до нас гості! Христинка

- Залягли на зиму спати!

3. Прочитай складений до тексту план. Постав «˅» біля зайвого пункту плану.

□ Кицька під яблунею.

□ Знахідка у листі.

□ Порятунок їжачка.

□ Гостинець для їжачка.

□ Колючі гості.

4. Продовж речення словами з тексту.

Кицька Мурка пильно дивилася на купку жовтого листя, бо_________________

Листячко, де сидів їжачок, ніби_________________________________________

5. Запиши відповідь на запитання.

Чим мама пригостила їжачка?

_______________________________________________________________

Чому їжачок заховався у листі під яблунею?

_______________________________________________________________

6. Які події могли трапитися з героями твору навесні? Запиши продовження тексту. (2-3 речення)

21 квітня

Тема Оксана Караванська

«СТИЛЬНА КНІЖКА ДЛЯ ПАНЯНОК»

(Матеріал є в хрестоматії с.130-133).

Як доречно вбратися на дискотеку, весілля, до школи, з якими ви носите вишиванку і як правильно аксесуари? Як додати шарму, який створив і водночас з'явився невимушеним? Чи маєте кольорові торбинки та одягнені у них бути ідентифікованими? Чи справді зловживати косметику, чи ти - дівчинка-підліток? На ці та інші ділові запитання відомий модельєр Оксана Караванська вирішила відповісти на адресу «Стильної книжки для панянок». А водночас відомо про цікаві з моди моди та кумедні епізоди власного дитинства.

Оксана Караванська

СТИЛЬНА КНІЖКА ДЛЯ ПАНЯНОК

(уривки)

Якщо ти вирішиш укласти цю книжку, це означає, що я написав її для тебе. Хочеш це чи ні, вдягайся стиль - не представивши частину твого «я», а тоді повернення, яке ти довіряєш людям.

Коли я була у твоєму віці, мені ніхто не порадив, що через одяг можна виявити себе. Тому я почала малювати дівчат і вигадувати для них різне вбрання; дивилася, пасує їм чи ні. І так полюбила цю справу, що стала дизайнеркою!

Правильно підібраний одяг здатен на дива. Пригадуєш, коли Попелюшка прибула на бал у фантастичній сукні, - принц одразу звернув на неї увагу, запросив до танцю. І тільки під час розмови з дівчиною відкрив для себе її щиру вдачу і добре серце.

Вчитися правильно добирати вбрання треба змалку. І ця книжка стане тобі помічницею: відкриє деякі секрети моди та стилю, навчить не розгубитися в морі тенденцій і дизайнерських пропозицій і, сподіваюся, допоможе тобі сформувати власний імідж.

Але пам’ятай: одяг - лиш одно зі складових твого образу, на який впливають насамперед інтелект, освіченість та естетичне виховання. І що більше часу та зусиль віддаси кожній із цих трьох позицій, но яких тримається твоя особистість, то яскравішою і успішнішою ти будеш серед інших! Тож запрошую тебе у світ стильності то модності!

* * *

ЩО ТАКЕ МОДА

"Мода не просто додає жінкам краси - вона дає їм впевненість у собі" (Ів Сен-Лоран)

Якщо спитаєш у мене: «Що таке мода?», відповім своєю коронною дизайнерською фразою: "Мода - це коктейль еклектичних вітрів, змішаних у шейкері часу". Але цей вислів - для дорослих. Тобі ж скажу так: мода - це те, що пережило не одне століття, викристалізувалося і вилилося у цікавий, актуальний, сучасний продукт.

А якщо ще простіше: мода - це нове, добре забуте старе!

У ВСІ ЧАСИ НА МОДУ ВПЛИВАЛО БАГАТО ФАКТОРІВ, ОКРІМ ОДНОГО - ЗРУЧНОСТІ

Мода мінлива і швидкоплинна. Її головна особливість - постійно не стояти на місці. Якби не це, не існувало б самого поняття "мода".

Завджи моді людина може або показати себе, або ж загубитися у натовпі.

Усе нове (читай - модне) не завжди і не всім зрозуміле. Інколи - навіть дивне. Але саме тому в модному одязі тебе помітять!

Навіть первісні люди, які використовувати хутра лиш для того, аби зігрітися, вибирали для того найґарніших звірів. Це промовляло їхнє підсвідоме бажання виокремитися.

Той, хто пpaгнув виділятися (читай - бути модним), тільки зрідка керувався красою чи естетикою. Головним було інше - здивувати.

Перші модники виглядали кумедно. Але ці люди зазвичай мали такий поважний статус, що з них ніхто не смів кепкувати, навпаки - їх наслідували, мавпували і навіть намагалися перевершити. Так поступово модна ідея доходила до мас. І як тільти не ставлюся - у чийсь винахідливій голові народжувався наступний кумедний і безглуздий задум.

Перші стилісти, такі собі первісні кутюр'є*, часто втілювали в життя найдивовижніші ідеї.

(* Кутюр'є - «авторитетний спеціаліст, що розробляє авторські моделі одягу, визначає стиль у моді).

* * *

СТИЛІ ОДЯГУ

Твій стиль одягу - це твоя друга шкіра. А водночас - відбиток твоїх поглядів, смаків та вподобань. За ті тисячоліття, які пережила мода, сформувався набір сталих іміджів, що переросли у так звані стилі одягу.

Є ЧОТИРИ КЛЮЧОВІ СТИЛІ ОДЯГУ

CLASSIC

Найвідоміший - класика. Зазвичай тут ідеться про англійський або діловий стильі наявними стрілочками персонажа і слова, які надіваються.

- Що ти тут бачиш?

- Ти постеріжи його, щоб не втік. мама

- А до нас гості! Христинка

- Залягли на зиму спати!

3. Прочитайте складений до тексту план. Пост «˅» біля зайвого пункту плану.

□ Кицька під яблунею.

□ Знахідка у листі.

□ Порятунок їїжачка.

□ Гостінець для їжачки.

□ Колючі гості.

4. Продовжуйте рецензувати деякі текстури.

Кицька Мурка пильно дівилася на купку жовтого, бо _________________

Лістячко, де сидів їжачок, нібі _________________________________________

5. Запишіть відповідь на запитання.

Чим мама пригостила їїжачка?

_______________________________________________________________

Чому її захоплює у вас під яблунею?

_______________________________________________________________

6. Який події може трапитися з героями твоєї навісності? Запишіть продовження текстуриванка, що є родинною реліквією, завжди вишита вручну. Вважаючи, що хтось вишивав цю сорочку, вона зробила роками зберігання у своїй енергетиці, яка заклала вишивальницю. Добра енергетика вишиванки буде тобі оберегом.

У давнину відомої цінністю було мати таку вишиванку, не маючи нікого у кого. Тому ми й випускаємо всі нові й нові узори та орнаменти. Також додавали все більше барв. Багатство і поєднання кольорів зробило вишиванку унікальною.

Традиційна українська вишиванка буває різною. Спеціальні результати вишукували із-за сили, у всіх народилася сорочка. В Україні таких підприємств є п'ятнадцять. Ось найколоритніші з автентичних вишивок:

Така вишиванка рясно зашита, має геометричний малюнок. А ще в ній обов 'я завжди є помаранчевою барвою.

ви в глухому лісі, більше ніколи не почуваєте

22 квітня

Тема уроку: Вчитайся, вслухайся у Шевченкове слово. Тарас Шевченко «І досі сниться: під горою…», «Село».

— Сьогодні ми продовжимо вивчати поетичні перлини великого Кобзаря. Т. Г. Шевченко дуже любив свою рідну Україну-неньку. Перебуваючи на чужині, тужив за нею. Свою тугу виливав у вірші. Опрацюємо вірш «І досі сниться: під горою...».

Читання вірша Т.Шевченка «Село» с.135.

-Які порівняння вжито у вірші?

З яким почуттям написано вірш?

Робота над віршем Т.Шевченка «І досі сниться: під горою…» с.136.

— Що наснилося поетові? Опишіть сон Т. Шевченка.

– А які сни вам сняться? Розкажіть.

Словникова робота.

Біленька хаточка

Хорошеє внуча

веселая прийма

кучеряве сміючись

— Прочитайте стовпчики слів на одному мовному видиху.

— Прочитайте виразно вірш. Читаючи, звертайте увагу на межі речень і розділові знаки.

– Які почуття у вас викликав цей вірш? (Любов до мами, до дідуся.)

– Що цікавого ви побачили у вірші? (Два рази повторюються слова “і досі сниться”.) Ці слова ніби ділять вірш на дві частини.

– Прочитайте першу частину вірша.

– Яка картина постала у вашій уяві після прочитаних слів?

– Прочитайте другу частину вірша.

– А яку картину ви б намалювали до прочитаних слів?

– Які пестливі слова та словосполучення автор вжив у вірші? Прочитайте їх. (Біленька хаточка; хорошеє, кучерявеє, маленькеє внуча; коло хатиночки…)

— Які дві картини зображено у вірші?

— З яким почуттям описує поет хату, матір?

— Які слова для цього вживає?

— Як члени родини ставляться одне до одного?

Хаточка (яка?) ... (біленька).

Дід (який?) ... (сивий).

Дитя (яке?) ... (хорошеє, кучеряве, маленькеє).

Мати (яка?) ... (веселая)

Продовження.

…і стиха

Промовить нишком: – Де ж те лихо?

Печалі тії, вороги? –

І нищечком старий читає,

Перехрестившись, “Отче наш”.

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас,

І все спочило. Сивий в хату

Й собі пішов опочивать.

— Розгляньте картину Тараса Шевченка «Селянська родина».

— Кого на ній зображено?

— У яку пору року зібралася родина?

— Який настрій передає художник?

— Чи схожа ця картина із тією, яку поет змалював словами?

– Що найбільше вас вразило?

Вивчити напам’ять вірш Т.Шевченка « І досі сниться: під горою…»

24 квітня

Прочитайте уривок з книги О.Іваненко "Тарасові шляхи".

Зробіть висновок про життя маленького Тараса.

Про маленького Тараса.

Тарасові шляхи

Іваненко Оксана

ЧОРНИЙ ШЛЯХ

Скільки тих шляхів на світі і куди вони всі ведуть! Увечері сяде дід на призьбі, малий Тарас коло нього, показує дід на темне небо, на чисті зорі і каже:

— Ото Чумацький шлях!

Дивно, шо й на небі шляхи, тільки хто ж ходив ними, невже чумаки?

— Ото їдуть, їдуть мажами, навколо самий степ та тиша і ковила не шелесне. Глянуть на зорі — ото їм і дорога,— показує дід.

— А вони ж, чумаки, коло нас Чорним шляхом їдуть?— питає малий Тарас.

— Еге ж, Чорним, — покивує головою дід, і довгі сиві вуса аж до грудей звисають.

Чорний шлях Тарас добре знає. Він проходить повз їхнє село, повз самісіньку хату, бо хата їхня саме край села стоїть, кособока, старенька, як бабуся з підсліпуватими очима. Цим шляхом ходять і тато і мати на панське поле, як його не знати!

— А чого він Чорний, тому що чумаки чорні? — І дивно Тарасові. Ідуть, їдуть чумаки, чорні, засмаглі, своїм Чорним шляхом, степами, селами, такими, як їхня Кирилівка, а потім шлях цей аж на небо веде, і на небі його вже Чумацьким звуть, бо там зорі світять, і від них, звичайно, дуже видно і ясно, як удень.

Та дід сміється і хитає головою: — А того він Чорний, що страшний.

Тільки хотів Тарас розпитати, чому ж він страшний, як покликала Катруся, що спати вже час. Ех, шкода, що дід не доказав.

Удень нікого розпитатися. Матінку і тата, тільки на світ займається, вже на панщину женуть. Удома хазяйнує старша сестра Катруся, а їх же, дітей, п'ятеро, за всіма доглянь, усіх нагодуй, а самій ще тільки чотирнадцять років.

Хоча й кажуть люди: "година вам щаслива, щоб ви бачили сонце, і світ, і діти перед собою", та невелика радість оті діти у кріпака, бо й не бачиш їх перед очима. Ростуть, як бур'ян — ні їх нагодувати, ні їх приголубити. А там виростуть — підуть поневірятися по наймах, та це ще й добре; а то як заберуть до панського двору або в москалі (Москалями в ті часи називали солдатів) хлопців віддадуть, тоді вже прощайтеся!

Катруся, дарма що невеличка, бігає, порається, турбується про всіх, ще час знайде квіти коло хати полити та прополоти. Хоч і стара хата і покрівля вже почорніла, та як зацвітуть Катрусині чорнобривчики та маки — веселіше стане на серці, і Катрусі вже й не шкода, що не бігала вона з дівчатами гуляти, а все коло роботи, все ніколи їй.

Ніколи Катрусі. Тарас народився — його няньчила, потім Яринку, потім Марійку, Йосипа...

Ніколи. Коли її розпитувати?

Та воно, правда, і в Тараса справ чимало. — У ставку викупатися треба? — Треба! — 3 хлопцями в поросі вивалятися треба?—Треба! А потім знову викупатися, їсти схочеться, та однаково нічого додому бігти — нема нічого. Може, якусь шкоринку Катруся суне або він щось сам знайде v садку. Потім до кузні забігти, як коваль працює — подивитися. Гупає він молотищем, іскри летять, а сам сміється. Кажуть, у них такий коваль, що й у Вільшаній нема. Еге ж, у Тараса також справ багато, незчуєшся, як і літній довгий день мине.

Дивіться також

Оксана Іваненко — Три бажання (збірка)

Оксана Іваненко — Дубок

Оксана Іваненко — Води з кринички

Ще 32 твори →

Біографія Оксани Іваненко

Оце вже він утік від свого товариства, заховався в густих кущах калини і замріявся. Він любить отак — заховатися десь у бур'яні чи в калині, задивитися на небо і мріяти, мріяти... Зараз воно синє-синє—небо над головою, і здається йому, що це великий високий дах, а там, удалині, десь, на обоії, дах цей спускається до землі.

"Там його стовпи залізні підпирають! — думає Тарас.— За горою, напевне, як іти і йти цим шляхом, так можна й до стовпів добрести і побачити, що за тими стовпами. А як на могилу, що за селом, злізти, то, може, й видно їх..."

Микита, старший брат, мабуть, уже бачив ті стовпи, бо як батько чумакував, то брав його з собою до Одеси. Але ні, краще не питати Микиту, краще самому піти на могилу й подивитися.

Тарас вилазить із своєї схованки, підтягає міцніше очкурець на штанцях, як годиться всякому мандрівникові, і біжить до могили. Це треба долиною, потім левадою, потім ще трохи долиною, а там і могила; він до вечора ще встигне.

Могила висока-висока. Казав дід — там поховані славні козаки. Уночі страшно дивитися на неї. Мабуть, виходять ті козаки з могили, гомонять між собою. І цікаво і страшно! А зараз не страшно — адже ще день, і сонечко тільки хилиться до гори. Пробіг він леваду, пішов повільніше.

Чому, як лежав він, здавалося зовсім близько, а тепер — іде, іде, а ще й до могили не дійшов. От, нарешті, могила. Зліз він на могилу, бачить — унизу з одного боку село, усе в садах. З-за гіллястих старих верб та струнких тополь видно дерев'яну темну церкву з трьома банями й залізними хрестами.

І з другого боку село і така ж церква з трьома банями й залізними хрестами. От тобі й на! Це ж його село!

Зупинився Тарас: пізно вже. Ач, і сонце майже все за гору сховалося.

"Ні, — думає він, — піду вже я завтра. Як Катруся пожене корів до череди, я й піду до стовпів. Сьогодні я одурю Микиту... Скажу, бачив ті залізні стовпи, що небо підпирають, а зараз піду додому, он і церкву нашу видно!"

З гори легше, ніж на гору,— скотився і незчувся як. Риплять мажі, поволі йдуть круторогі воли.

— Агей, мої половії! — чути. А десь на задніх возах виводять:

— Над річкою бережком Ішов чумак з батіжком, Гей, гей, з Дону додому!

Зупинився Тарас. Розглядає мережані ярма, прислухається до знайомої пісні.

— Постій, чумак, постривай, Шляху в людей розпитай, Гей, гей, чи не заблудився!

— Мені шляху не питать, Прямо степом мандрувать, Гей, гей, долю доганять!

— А куди ти, парубче, мандруєш?—спитав його дядько, що їхав паровицею на передній мажі.

Бриль на ньому широкий, з-під нього, як з-під даху, засмагле суворе обличчя видно.

— Додому, — каже Тарас.

— А де ж твоя домівка, небораче?

— В Кирилівці.

Так чого ж ти йдеш до Моринець?

— Я не до Моринець, я до Кирилівки йду.

— А коли до Кирилівки, то сідай, парубче, до мене на мажу, ми й довеземо тебе додому, — проясніло усмішкою суворе обличчя. Підняв, посадив на скриньку, що стояла на передку.

А вы знали как бросить курить всего за 2 дня?

Противная привычка исчезнет менее чем через 6 дней, если...

Набридло курити, а кинути не можеш?

Ось від чого кидають палити навіть самі залежні! Вранці ...

Пенсіонерам з гіпертонією і тиском вище 130/80 будуть безкоштовно ...

Кожному з 22 квітня необхідно подати ...

— На, поганяй. Дивись, який чумак!

Дали батіжок у руки, і Тарас, задоволений, гордий,сидить, сяє, як нова копійка. Ще б пак: як справжній чумак додому повертається!

Шлях не спить, не гуляє.

Їдуть, риплять на ньому мажі, поволі ступають спокійні круторогі воли. Далеко-далеко вони брели. Переправлялися через ріки, пили вони Дніпрову чисту воду і ревли на рев його непокірних порогів, ступали по цілинних безмежних степах, скуштували на півдні гіркого полину, спочивали коло самого Чорного моря, коло солоних озер. Нелегкий шлях пройшли вони, та, спокійні, міцні, були вірними товаришами в дорозі своїм хазяїнам. 1 без води не раз засинали й прокидалися, та йшли. 1 от повертаються додому, везуть сіль, везуть рибу. Рідний спориш уже під ногами. Чують вони —вже близько домівка. Турботливий хазяїн вийме занози і зніме надовго важкі ярма, а пестлива хазяйка чиститиме й годуватиме своїх сірих, чи полових, чи мурих годованців і доглядатиме до нової мандрівки.

— І мене дома таке ж мале дожидається, — каже хтось на сусідньому возі. — Чи живі вони там, чи за панською ласкою, може, вже з голоду попухли...

І де не проїздиш — скрізь однаково, — обізвався рябий невеличкий дядько. — Он за Дніпром у шинку кума стрів. Каже — не сила, тікають люди.

Та то вже так, — обізвався хазяїн мажі, на якій їхав Тарас, — як на пана поробиш, то й цей Чорний шлях білим здасться.

— А чого ж він Чорний? — не стерпів, спитав Тарас. Помовчав чумак, потягнув люльку, усміхнувся до Тарасика. Мале таке, біляве, років шість йому, а очі цікаві до всього.

— А того, хлопче, що цей шлях був колись найстрашнішим, найнебезпечнішим. Було на валку і розбишаки-харцизяки різні нападуть. Колись самим чумакам і їхати було небезпечно. У степах без запорожців не проїдуть, ну, а ті вже й без стежки стежку вірну знайдуть. Через те й Чорний, що лиха на ньому немало набиралися. Так він за дідів-прадідів звався, так і тепер зветься, бо й тепер лиха не менше.

Хотів ще розпитати Тарас і про запорожців, і про розбишак. От чумаки — такі бувалі люди, усе вони знають! Та бачить — уже насправді їхнє село проти гори стоїть.

Закричав весело:

— Онде! Онде наша хата!

— А коли ти вже бачиш свою хату, то й біжи собі! — мовив хазяїн, зняв хлопця і поставив на землю.

— Нехай іде собі! — звернувся він до товаришів.

— Нехай іде собі, — мовили чумаки.

Усміхнувся їм Тарас і чкурнув по дорозі, а чумаки зупинилися "становищем" на останню ніч своєї мандрівки.

— Оце вже завтра дома ремиґатимеш! — сказав молодий до свого вола.

Він, може, й пішки побіг би додому, як той білявий хлопець, та старі чумаки знають порядок: усі разом вернуться. Встромив старший кий у землю, витяг кухар казан і тагани, і понад шляхом виріс чумацький табір.

А Тарас уже підбігає до дому. За мандрівкою та розмовами і не помітив, що вже засутеніло зовсім. Зійшла перша вечірня зірка, а за нею друга, і виплив дворогий чередник їхній — місяць.

"Оце вже лаятимуть тато й мама", думає Тарас.

От і їхня яблунька, Катрусина улюблениця, от і їхня хата. А коло хати на зеленому спориші сидять, вечеряють тато, мама, брати і сестри. Його меткі очі вже роздивилися. А де ж Катруся?

Стоїть Катруся, його невтомна нянька, коло дверей та дивиться на перелаз.

— Прийшов! Прийшов приблуда! — закричала вона, побачивши Тараса. — Сідай вечеряй, приблудо!—і сердиться і всміхається Катруся.

Сидить Тарас за вечерею, з великої спільної миски дерев'яною ложкою набирає юшку. Хочеться йому дуже перед. Микитою похвалитися, що бігав він до залізних стовпів; а що, як Микита насправді їх таки бачив і спитає, які вони? Може, розказати, як він з чумаками їхав і вже знає, що то за Чорний шлях коло них проходить? Але тато і матінка зажурені, мовчки сидять і з дітьми не заговорять. Мовчить дід.

27 квітня

Про маленького Тараса.

Тарасові шляхи

Іваненко Оксана

МАНДРІВКА ДО МОНАСТИРЯ

Дід, як древній дуб, — кремезний та міцний. От він іде рівною ходою, ноги впевнено ступають по закуреному шляху, і такі вони звичні, ці порепані чорні ноги, і до пороху, і до каміння, і до глибоких колій, що дід не звертає на це уваги, іде собі й думає про своє та щось бурмоче сам до себе.

Тарас весь час забігає то праворуч, то ліворуч, то в ярок подивиться — що там, то коло гаю в кущі залізе — чи не знайде ягід, то задивиться на пташок, що вмостилися собі на гілці і цвірінчать, цвірінчать!..

За дідом та за Тарасом підтюпцем біжить маленька Яринка.

Вона так уже плакала, так плакала, щоб і її взяли, а то мати не пускала, боялася, що замориться дуже. Катруся теж дуже хотіла піти, та їй ніяк не можна — яке там не є, а господарство, і хата, і Йосип малий на руках. Л ще матінка бідна зовсім нездужає: як прийде з панщини, так і звалиться, мов серпом підрізана. Катруся тільки засмутилася трохи, а потім змахнула сльозинку, і ще свого червоного кісника в коси Яринці пов'язала і свою спідницю дала, а матінка запнула хустинкою. Спідниця, хоч і підперезана ок-равкою, та все ж таки довга, до п'ят, ледве босі ноженята видно. Та це нічого. Іде Яринка, як доросла, ніхто й не скаже, що сім год тільки.

— Бач, яка дівка!—засміявся Тарас.

Катруся наказала дивитися за сестрою, бо він же старший за неї.

— Діду, ви ж не погубіть їх по дорозі,—просила мати, поцілувала доню і сховала їй у кишеню рясної довгої спідниці пиріжечок з калиною.

Ти ж дивись, Тарасику, не бігай від діда, вони старі, за тобою не вженуться, а то, як загубишся...

— Ото він і є такий, що загубиться,—пробурмотів дід, — його в море кинь—він як у своїй хаті буде.

— Ну, щасти вам у дорогу!

Йдуть вони на прощу аж у Мотронинський монастир.

Дід іде, бурмотить щось, ледь ворушачи губами, —то всміхнеться, то зітхне,—це вже, звісно, старі, вони й самі до себе можуть балакати, а цей дід старий-престарий, скоро йому вже сто років мине. Та нічого ще, держиться. От навіть у Мотронинський монастир пішов.

— Діду, що ви там шепочете все? Ви розкажіть краще мені!—присікався Тарас.

Діда й не треба довго просити. Весь він поринув у спогади, і вже байдуже йому, що поряд з ним мале хлоп'я йде,—розказує про те минуле, чого ніколи не забуде.

— Як іду я цими шляхами, так і згадую батька нашого славного, Максима, згадую гайдамаків. В оцих лісах вони збиралися, отут панів проклятих били. Давно те було, я ще молодий був. Еге ж, давно... Прокляті пани ляські задумали нашу землю всю загарбати, всіх людей на свою віру перевернути, всіх нас спольщити. Знущалися — і сказати не можна як!

Був у Вільшаній титар (Церковний староста) —Данило Кушнір. Казали люди — такий уже чоловік, що другого такого і не знайдеш. І що ж з ним зробили! Замотали руки соломою та й підпалили, а потім зарубали на смерть. Та хіба титаря одного! Слово не так — вони до в'язниці, вони катувати. Не стерпів народ, пішов у гайдамаки — боронити бідний свій край. Казали ще люди, ніби цариця золоту грамоту написала, щоб усіх панів ляських повбивали та вільні собі жили.

Був у нас отаман — орел — запорожець Максим Залізняк. Бачив його, бачив, як приїхав він з Мотриного монастиря. Як глянув на нас, серце в мене запалало.

— З того монастиря, куди ми йдемо? — питає Тарас і аж захлинається від цікавості.

— Еге ж, із того.

— Ну, кажіть, кажіть, діду.

— У тому Мотронинському монастирі зібралися до Максима запорожці, посвятили ножі свої та й пішли Чорним шляхом — панів бити. Був з ними й кобзар, сліпий Волох. Саме під Маковія над річкою Тасьмином, що під Чигирином, зібрались гайдамаки в діброві; стояли в них уже готові вози з таранею залізною—така там тараня, що добре її панки-ляшки покуштували. Розібрали гайдамаки свячені ножі та й чекали на третіх півнів. Та осавул Максимів не стерпів, не дочекався третіх півнів, запалив Ведмедівку, і запалала вся Україна...

Отаке було! Хто тільки вмів сокиру підняти, всі до Залізняка — навіть жінки з рогачами у ліси до гайдамаків подались. А Максим своєю шаблею-домахою (Шабля з дуже міцної сталі, виробництвом якої славилося в старовину місто" Дамаськ (у Сірії)) рубає, карає, поля трупом вкриває, ксьондзів клятих, єзуїтів вимітає, щоб і на насіння не було. Уміли на чужу землю, на чуже життя зазіхати — ну й покуштуйте добре кари народної!.. Ото, бачиш, ліс у ярку, там озеро...

— Це ж Гупалівшина, діду!

Так, так, Гупалівщина. Того її й Гупалівщиною назвали: їхав у Будища Залізняк із своїми коліями, питає хлопця—кирилівського нашого, батька Семенового. Семена "Смолька знаєш? Ну, от, його батька, Трохима, а той ще малим був,—може, як ото ти тепер.—Чи ляхів бачив?—Бачив,—каже,—вчора, а сьогодні ні однісінького нема ні в лісі, ні поза лісом.—Та й показав стежку їм до озера в ярку. Дав йому за це Максим дукачик золотий, і поїхали в ліс. У тому лісі льохи із скарбами були. Оточили весь ліс—нема ляхів, а голови вгору підвели — як груші у гіллі поховалися! Ну, й позбивали ті груші додолу; гупали, гупали так, що й навіки ліс Гупалівщиною назвали.

— А льохи із скарбами?

— Розшукали льохи із скарбами, забрали скарби, усій бідноті роздали, а самі до Лисянки подалися та й до Умані.

Уже й Гонта Іван назустріч коліям вийшов, козацький сотник.

— А Гонту ви бачили?

— Ні, Ґонти не бачив, та, кажуть, вірний побратим був Максимові, за Вкраїну життя віддав. Ох, і було на Умані, дісталося ляхам...— і замовк дід.

— А потім?—питає Тарас.

— Що ж потім — зрадили гайдамаків, і цариця і її військо з шляхтою разом задушили гайдамаків. Гонту скатували, язика йому одрізали, четвертували, Максима в Сибір заслали та й пішли ловити гайдамаків по ярах та лісах, вішати, палити.

— А золота грамота? Ви ж казали, вона золоту грамоту написала, щоб люди вільні були...

— Яка вже там грамота! Отака та золота грамота, що всі ми кріпаками під паном ходимо. Одурила цариця... — зітхнув тяжко, махнув рукою дід, пішов мовчки.

— А он уже й монастир!—закричала Яринка. Вона по дорозі волошки, кашку, медок збирала, мало до діда прислухалася.

Замислений, мовчазний, весь під впливом дідових оповідань, входить Тарас у браму, бачить невелику церкву з однією банею і великим хрестом. Це ж тут колись ховалися запорожці, переодягнені ченцями. І малий Тарас приглядається до кожного ченця, що виходить назустріч прочанам. Та ні, ці не такі! Ці ченці дивляться, чи багато їм баби крашанок принесли. Вони не скажуть, як ті: "Агей, по конях! Ану, на панів!" Ні, ці співають: "Братіє, терпіть і аз воздам вам!" Ні, цих нудно слухати малому Тарасові. Він не достояв до кінця служби, вислизнув на цвинтар.

Там, на цвинтарі, на могилах люди сіли спочивати. Прийшли і з Звенигородки, і з Вільшаної... Найбільше коло однієї могили зібралися. Сидить старий сліпий кобзар, кобза коло нього. Тарас до діда в церкву. Стоїть дід Іван проти Івана-воїна, ледь ворушить губами, розказує йому щось своє, дідівське, молиться—за внуків молиться, за дітей своїх, за всю бідну сплюндровану Україну та за упокій душі батька Максима і його побратима Івана.

— Діду! Діду! —сіпає його за рукав Тарас.—Ходімо на цвинтар! Там старий Волох!

Та що ти, схаменися, старого Волоха ляхи спалили! Ще й батька твого на світі не було.—Та все ж таки виходить дід з церкви, хіба він може кобзаря обминути?

Ну, так і є, це ж його приятель, що й на храму з ним стрівався і на ярмарку у Вільшаній. Підійшов, признався, привітався, вклонився—хоч і сліпий той, а треба й сліпого вшанувати.

— Ще живий, старий? — засміявся кобзар. — Ще на небо до приятелів не хочеш?

— Ще тут козак потупає, ще тебе послухає.

— Діду, попросіть їх, щоб заграли!

— Заспівайте! Заспівайте!—попросили й люди, що сиділи навкруги.

— Заспівай, старий, — мовив і дід,—та заспівай про наших про славних гайдамаків!

А Тарас найдужче:

— Діду-кобзарику, заспівайте!

Усміхнувся кобзар, погладив рукою біляву голову, дарма що сліпий, а почув, де цей хлопець цікавий, узяв кобзу, заспівав:

— Ой, у неділю рано-пораненьку

Під Умань виступали,

А в понеділок ополуночі

Гармати загули,

А у вівторок до полудня

І Умані добули.

Ой, і говорили славні запорожці,

До Умані йдучи:

— Будуть, браття, пани-молодці,

З китайки, онучі!

Наш полковник Залізячок

Так він їм каже:

— Не одна тут ляська

Голова поляже!

— А скільки й наших полягло,—зітхнула якась бабуся,—скільки наших коліїв отут у могилах лежить!

— Отут?—питає Тарас.

— Отут, дитино, і написи є, та не прочитати мені, темній. Так я прочитаю!—схопився Тарас і нахилився до кам'яної могили і по складах розібрав: — Семен Неживий.

— Оце ж наш, Звенигородський,—загомоніли люди.— Він перший у колії пішов!

Галайда Ярема,—вичитав по складах Тарас, лазячи по могилах.

Та це ж той,—каже дід,—що в корчмі за попихача був, а потім до батька Максима втік.

— Отаке мале, а прочитати вже розуміє! —дивуються баби.

— Воно в мене хіба ж таке!—каже дід...

Увечері під брамою полягали прочани. Поприносили вони сюди, до святих стін, до ченців свої скорботи, свої гіркі сльози, на останні копійки поставили воскові тоненькі свічечки перед образами, і легше стало на душі. Витягнули зморені ноги на землі і не чують, що твердо, спрацьовані руки підклали під голови, і рідкий гість—спокійний сон— злетів на них. Здається їм, що в святому місці залишиться їхнє лихо, їхні злидні.

А в святому місці, за брамою, ченці ще довго не спали: багато прочан було сьогодні, багато свічечок понаставляли, і багато мідяків попадало в тарілки — треба все підрахувати, це ж чималий прибуток. Це ж у них — як жнива.

Не спить і малий Тарас.

— Діду, діду, — шепоче він, — а що, якби знову гайдамаки, та на панів, та за волю!..

— Спи, спи, дурне, не базікай такого! — затуляє йому рукою рота дід.— Щоб ще почув хто!

Та не спиться Тарасові. Такий сьогодні день, стільки довідався він од живих свідків страшної старовини—і може тоді й запало вперше в його душу зернятко бунтарства, непокірності лихій долі, зернятко любові до своєї нещасної батьківщини і її народу, за який гинули безстрашні гайдамаки, поховані тут, за брамою, на цвинтарі і в високих могилах на безмежних широких степах.

28 квітня

Підсумковий урок.

Життя та творчість Т.Г.Шевченка.

29 квітня

Урок позакласного читання

Тема. Весну красну зустрічаймо.

Підберіть самостійно матеріал з теми та опрацюйте ( можна з підручника "Я люблю читати")

4 травня

Тема: Ознайомлення з життям і творчістю Карло Коллоді. К. Коллоді «Пригоди Піноккіо» (уривок).

— Відгадайте загадку.

Від розбійників тікав,

В небі з лебедем літав,

Півня, взявши за коня,

Мчав по полю навмання,

Друзів у біді не кинув

Знаменитий... (Буратіно).

— Хто є автором казки про неймовірні пригоди Буратіно?

— Російський письменник Олексій Толстой написав свою казку за мотивами казки італійського письменника Карло Коллоді «Пригоди Піноккіо». Ця казка, перекладена на 87 мов світу, є однією із найзворушливіших і найсмішніших книг світової літератури. Дерев’яного довгоносого Піноккіо, нестерпного, доброго, буйного, чуттєвого, дотепного, дурного, як пробка, впертого, як осел, плаксивого і жартівливого, егоїстичного і великодушного знають в усьому світі.

— Сьогодні ми ознайомимося з уривком з казки італійського письменника Карло Коллоді.

У казці «Пригоди Піноккіо» немає драконів і чаклунів. Фея живе у ній не у палаці, і навіть не у печері, а в «чистенькому будиночку». За непослух тут карають ослячими вухами й довжелезним носом. Незвичайний у казці герой, бо його витесали... з чого б ви думали? З вишневого цурпалка (шматка деревини).

Незвичайним є і сам автор. Його справжнє ім’я — Карло Лоренціні. Він народився у місті Флоренція, а Коллоді називалося селище, де проживала його мати. Зараз у цьому маленькому італійському містечку стоїть рідкісна статуя — пам’ятник літературному героєві, дерев’яному хлопчині на ім’я Піноккіо. На пам’ятнику викарбувано напис: «Безсмертному Піноккіо — вдячні читачі у віці від чотирьох до сімдесяти років». І ще одна деталь: Піна на тосканському діалекті означає «кедровий горішок». Міцним виявився горішок. Не підвладний він часові!

Опрацювання уривка з казки Карло Коллоді «Пригоди Піноккіо» (с. 147–151)

Ознайомлення з коротким змістом попередніх розділів.

— Був собі колись дерев’яний цурпалок. То було не якесь там диво дивне, а звичайнісіньке собі поліно. Такими взимку розпалюють у грубі або в печі, щоб нагріти хату.

— А тепер прочитайте самостійно текст, що передає попередні події.

— До кого потрапило поліно?

— Кому майстер Вишня віддав цурпалок?

— Що зробив Джеппето з поліна?

— Навіщо Джеппето продав свою єдину куртку?

Словникова робота.

Попрямував шкода

безвихідь шибеник

виразне афіша

бідолашний йолоп

розсудливіший сольдо

— Прочитайте слова у стовпчиках.

— Значення яких слів вам незрозуміле?

Довідкове бюро

Афіша — надруковане або написане за певною формою оголошення про концерт, виставу, лекцію і т. ін., що вивішується на видному місці.

— Знайдіть у підручнику пояснення значення слів ганчірник, сольдо.

Прочитай першу частину казки.

— Про що мріяв Піноккіо, йдучи до школи?

— Про що свідчать його думки?

— Які почуття охопили Піноккіо, коли він побачив ляльковий театр?

— Прочитайте розмову Піноккіо з хлопчиком. Які риси характеру Піноккіо виявилися при цьому?

— Хто купив «Буквар» у дерев’яного хлопчика?

— Прочитайте слова автора, якими він засуджує поведінку Піноккіо.

5 травня

Ознайомлення з другою частиною казки.

Читання другої частини казки .

— Як ляльки зустріли Піноккіо?

2) Словникова робота.

Синьйора нагай металевий прут для смаження м’яса на вогні

Арлекін трупа батіг

Розаура рожен група артистів

Полішиналь лаштунки величезний

Жеривогонь замашний куліси

— Прочитайте слова в першому і другому стовпчиках.

— З’єднайте слова другого стовпчика з тлумаченням їхніх значень у третьому стовпчику.

— Хто виступав на сцені?

— Прочитайте опис зовнішності хазяїна театру.

— Які порівняння вживає автор, щоб підкреслити його жахливий вигляд?

— Як зустріли ляльки появу хазяїна? Чому?

— Що наказав Жеривогонь лялькам?

— Чому ляльки, які так радісно зустрічали Піноккіо, все ж таки виконали наказ хазяїна?

— Чи знаєте ви, що трапилося далі з героями казки?

— Щоб дізнатися про інші пригоди Піноккіо, ви можете прочитати всю казку Карло Коллоді. (За бажанням)

6 травня

Тема: Астрід Ліндгрен «Про Карлсона, що живе на даху»

Вчитель: Сьогодні ми вирушаємо у мандрівку до чудової країни.

Я запрошую всіх стати маленькими чарівниками і потрапити до казкової школи.

Оскільки, ми вирушили з вами у мандрівку в світ казок, давайте пригадаємо деякі терміни. З’єднайте термін і його визначення.

Персонажі герої (дійові особи) твору

Сюжет послідовність подій у творі

Заголовок назва твору

— Ви прочитаєте веселу, хорошу казочку про одного чоловіка, в якого веселий характер, а сам він в міру вгодований, бо понад усе полюбляє солодощі, та ще й з пропелером на спині.

Здогадались, про кого ця казка?

Отже, сьогодні ми з вами будемо читати уривки з казки «Про Карлсона, що живе на даху».

Я гадаю, вам всім цікаво, хто ж написав цю казку.

(Астрід Ліндгрен)

Ця чудова шведська письменниця прожила 95 років. За ці роки, даровані Богом, вона написала багато цікавих і захоплюючих книг. Значна частина її творів перекладено багатьма мовами.

Прочитайте с.152-154