Українознавство8

31.03.2022 року

Тема: Козацькому роду нема переводу. Військове мистецтво українського козацтва. Козацькі військові винаходи. Звичаї та обряди козаків.

Перегляньте відео за посилання www.youtube.com/watch?v=6_pSd5sCM20&ab_channel=KozakUA
Відео за посилання www.youtube.com/watch?v=ENHWfZ3Twoo
Традиції та звичаї українських козакі. Усно опрацюйте матеріал

Козаки – славні лицарі, воїни, які жили згідно своїх устоїв, традиції. Козацтво створило неймовірний культурний пласт. Якими ж були побутові звички козаків, як і де жили ці славетні воїни, яких традиції дотримувалися? Цікаві факти з історії українських козаків читайте в цій статті.

Статус козака

Існує досить поширена думка, що в запорозькі козаки приймали всіх, хто приходив на Січ і вмів перехреститися та сказати, що вірує в Бога. Проте це не так. Щоб стати справжнім козаком, слід було пройти дуже нелегку школу навчання й скласти суворі іспити, які витримували не всі, тож не всі й ставали козаками.

Статус молодика та джури

Новачок, незалежно від віку, приймався спочатку в «молодики». Молодик сім років учився фехтувати, влучно стріляти, «реп’яхом» на коні сидіти, виконувати гопак, який колись був не танцем, а різновидом бойового мистецтва, що полягав у вмінні вести бій найперше ногами з багатьма суперниками. Крім того, козак розвивав у собі силу й спритність. Керували навчанням досвідчені воїни й полководці, при яких юнаки служили джурами.

Освіта

Козак мав не тільки бути неперевершеним воїном, а й так само добре знати грамоту, основи астрономії, медицини. Більш талановиті навчалися ще й основам дипломатії, вивчали іноземні мови, оскільки у невтомній боротьбі доводилося бувати у різних країнах.

Іспит на звання запорожця

Лише після успішного навчання майбутній козак допускався до іспиту на звання запорожця. Такий іспит мав напівжартівливий характер. Спочатку юнак мав з’їсти миску дуже наперченого борщу і випити кварту горілки, опісля чого пройти по колоді, перекинутій між скелями на березі Дніпра, і не впасти у воду. Наступне випробування — подолати всі пороги, пливучи човном по Дніпру проти течії. На завершення молодик, осідлавши необ’їждженого коня задом наперед, без сідла й вуздечки мав проскакати по степу й благополучно повернутися.

Родина та виховання козака

Мати і батько залишалися «іконами», без дозволу яких діти не сміли навіть приступити до роботи. Неповага до батьків була ледве чи не гріхом смертним, а про весілля без батьківської згоди молоді люди навіть подумати не могли.

Жінка козака

По поведінці жінки оцінювався сам козак. Чоловік не втручався у справи жінки, а жінка – у справи чоловіка. Обов’язки були строго розмежовані і займатися чоловікові жіночою справою було ганьбою. Жінка, незалежно від свого статусу в сім’ї, була нейпершою людиною для захисту, тому, що вона – майбутнє козацького роду.

Самітники-козаки

Козаки нерідко залишалися холостяками. Холостяцькому життю «сприяли» постійні війни – люди просто не встигали створити сім’ю. Ті ж, хто віддавав перевагу розпусті, а не сімейному життю, якщо були спіймані «на гарячому», каралися.

Були й ті козаки, які брали обітницю безшлюбності, цілком віддаючи себе військовій службі. Такі люди виховували чужих дітей – майбутніх козаків – «всім світом». Поява перших зубів у дитини, перші його слова, перші кроки викликали бурю захоплення у загартованих десятками, а то й сотнями боїв воїнів.

Народження сина у козака

Народження хлопчика для козака – справжня радість… І справжнє горе для матері. Микола Гоголь без перебільшень описував побут козаків у своєму творі «Тарас Бульба»: матір, яка вмовляє батька залишити дитину хоча б на кілька днів, щоб надивитися на свою кровинку, боячись, що більше ніколи його не побачить, не була вигадкою.

Хлопчик – значить воїн за замовчуванням. І подарунки йому були відповідні: рушниці, ножі, порох, лук і стріли. Як тільки у дитини прорізався перший зуб, його несли до церкви на молебень. Часто у цих малюків першими словами були не «мама» чи «тато», а «пу» і «но» – команда стріляти і наказ коню рухатися вперед.

Важка вдача та строгість

Строгість козаків на людях легко пояснюється їх способом життя. Козаки не були надлюдьми, і в боях теж зазнавали втрат, нерідко значних. Їхні дружини могли голосити чоловікам, мовляв, «ніколи під руку мене не візьмеш, не притулишся до мене, дитини не приголубити – як дикун!». У душі козаки відчували сором за те, що вижили в битві, де померли їхні товариші.

Ставлення до старших

Не важливо, хто перед козаком – старий жебрак або старий отаман, повага до прожитого життя залишалась однаково високою. Розуміючи, що вік бере своє, і людина вже об’єктивно не здатна виконати ту чи іншу роботу, молодші козаки завжди і в усьому допомагали старшим односельцям. При них вони ставали більш стриманими, дбайливішими. Якщо старий заходив у будинок або на збори, козаки вставали, а зустрічаючи старого на вулиці – кланялися.

Козаки та гості

Козаки вірили: гість посланий Богом. Особливо бажаними і шанованими гостями були люди, що прийшли здалеку, просто незнайомі люди і ті подорожні, що потребують даху над головою. Вважалося ганьбою відмовити людині в притулку. Гостя завжди садили на чолі столу і пропонували краще місце для відпочинку. Цікаво, що мінімум три дні козаки не цікавилися у гостя ані ім’ям, ані місцем, звідки він прибув – це вважалося непристойним. Гості були настільки культовими особистостями, що їм місцем поступалися навіть старі. Подорожуючи козацькими землями, козак міг не брати їжі ані для себе, ані для коня – він скрізь був бажаним гостем, адже у нього скрізь є родичі, свати, куми, товариші по службі. На худий кінець завжди є просто незнайомі люди, що поважають гостя, як і самі козаки.

Відносини між козаками

Підходячи до групи людей, козаки кланялися зі словами «Здоровенькі були, козаки!», «Здорово, козаки!», на що слідувала відповідь: «Слава Богу!». При зустрічі після довгої розлуки, при прощанні, а також на головні свята козаки обіймалися й прикладалися щоками.

Борг

Разом з тим, козаки вважали, що борг – гірше неволі, тому всі борги намагалися повернути якомога швидше. Навіть безкорисність – борг, за який треба відплатити тим самим.

Вбрання

Одяг – друга шкіра козака. Він носив тільки свій одяг і тримав його в чистоті. Прийти на застілля брудним – за це можна було легко стати об’єктом загальних насмішок.

Ставлення до алкоголю

Померлого випиваку гребували ховати з усіма – для них був окремий цвинтар, поруч з самогубцями. П’яницям рідко ставили хрести, але завжди забивали осиковий кіл у могилу. Цікаво, що в побуті були як окремі гуляння (чоловіків з чоловіками і жінок з жінками), так і загальні, і під час загальних застіль чоловіки сідали з одного боку столу, а жінки – з іншого. Козаки знали: хмільна голова може допустити зайве щодо чужої дружини. Швидкі на розправу козаки цілком могли закінчити таке застілля і бійкою, і пустити в хід зброю.

Байки у козаків

Козаки любили прикрашати свої бойові заслуги під час застіль, але вони не брехали в побуті, і особливо – в справах. Страшна ганьба для козака бути спійманим на брехні.

Крадіжки

Майже неймовірний факт, якщо вірити католицькому священику та історику Єнджею Кітовічу: у будь-якій Січі можна було залишити мішечок грошей на вулиці – він залишиться на своєму місці. Козаки не крали ані у своїх, ані у гостей, а пригостити своїм вином перехожого було для них священним обов’язком.

Кінь у козаків

Ставлення до коня у всіх без винятку козаків було особливим. Кінь – найкращий друг і вірний супутник козака. Перед від’їздом на війну, жінка кланялась в ноги тварині, «щоб повернув козака додому», і тільки потім – батьків чоловіка, щоб не переставали читати молитви за його здоров’я. Коли козак повертався, дружина також кланялась спочатку коневі – дякувала.

Злочин та покарання на Січі

Палітра злочинів і покарань на Запорізькій Січі була надзвичайно різноманітна. Найтяжчим вважалося вбивство козаком козака, за здійснення такого злочину обвинуваченого закопували в землю разом із своєю жертвою. За стародавнім козацьким повір’ям вважалося, що під землею жертва вічно буде душити свого кривдника, адже вбивцю зв’язували і клали під труну.

Оригінальні подарункові чашки (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)

Бійки

Нанесення тілесних пошкоджень у п’яному вигляді із застосуванням зброї інколи каралося переламуванням однієї ноги. За більшу провину переламували руку і ногу, що фактично означало відлучення від козацького ремесла.

Зрада

За дезертирство, ухилення від зайняття посади або пияцтво під час походу на злочинця очікувала смертна кара. П’яного під час морського походу викидали за борт, а під час сухопутного маршу — прив’язували до коня і ганяли по степу, доки винуватий не помирав.

Витверезник

Для профілактики пияцтва на Запоріжжі існував так званий Гадючий острів, куди січовики відправляли невиправних пияків, де й кидали їх напризволяще.

Популярне покарання

Найбільш поширеним покаранням серед козаків було приковування злодіїв до ганебного стовпа і забивання буковими киями осіб, що здійснили конокрадство, пограбування купців, порушували військову дисципліну. Траплялося таке, що деякі засуджені не лише залишалися живими, але й отримували від товаришів гроші за мужність.

За вчинення дрібних правопорушень передбачалося обмеження певних прав, зокрема накладалася заборона на зайняття виборних козацьких посад.

Козацькі розваги

Що є гра для того, хто постійно мусить перебувати у стані готовності до війни? Козацькі забави вигадувались задля гарту найрізноманітніших якостей козака, це й ігри на фізичну силу, на швидкість реакції, на нестандартне мислення.

Частою розвагою для козаків ставало змагання «лава-на-лаву»: збиралися дві групи козаків, шикувалися один проти одного. Козаки трималися зціпленими у лікті руками по типу ланок ланцюга. По команді старого козака-судді дві команди атакували одна одну. Ціль – відтіснити «лаву» суперника, повалити або розірвати її.

Бої

Кулачні бої були досить розповсюдженим дозвіллям в усьому світі, особливо – у військовому середовищі. Козацтво не було винятком. Вищі шанси на перемогу мав не сильніший, а більш досвідчений козак, що не раз тикав дулі смерті і знав можливості свого тіла. Такими поєдинками здобувалось краще володіння собою і часткова психологічна готовність до вже справжнього двобою.

Співи та танці

Козацькі забави не виключали співи й танці. Метою було не тільки себе показати, а й тренувати голос, правильне глибоке дихання, серцево-судинну систему і опорно-руховий апарат. Викрутаси верхи на коні тренували вправність і невимушеність їзди.

Риболовля та мисливство

Гуртова риболовля і полювання часто виступали не тільки матеріальним промислом, а й цікавою забавою. У випадку риболовлі змагались у часі непорушності й тиші з вудкою. Особливо цікавим для козаків було, сидячи у човні, влучно цілити у рибу навколо багром чи простим списом. Полювали рушницею і луком на звіра чи птаха. Так тренувалась влучність і нервова витривалість, вміння безшумно ходити по лісу, що особливо цінувалось у пластунів.

Люлька та тютюн

Козаки дуже цінували люльку і тютюн, які подеколи вважались ціннішими за жінку. Була така козацька розвага: знайти якийсь дуже міцний тютюн і смалити його, поки один з козаків не закашляється. Братчики потім довго кепкували з такого сіроманця.

3. Традиції та побут українських козаків. (письмово)

Уважно прочитайте уривки з документів і дайте відповідь на запитання:

1. Якими були основні заняття козаків та як саме вони ними займалися?

2. Як виглядали козаки? Що вас приваблює в їх зовнішності?

3. Якими були особливості козацького побуту на січі?

4. У чому, на вашу думку, полягав головний сенс обряду побратимства?

5. Що ви дізналися про інші звичаї козаків?

ДЖЕРЕЛА

З матеріалів книги В. Голубовського «Запорозьке козацтво»:

«…Зовнішніми та внутрішніми вартостями запорозькі козаки становили собою найхарактерніші типи свого народу та свого часу. Як пишуть сучасники, вони були здебільшого середнього зросту, плечисті, ставні, дужі, повновиді, кругляві і від літнього сонця та степової спекоти смагляві. З довгими вусами на верхній губі, з розкішним оселедцем, або чуприною на тім’ї, в смушковій гостроверхій шапці на голові, завжди з люлькою в зубах, справжній запорожець завжди позирав якось похмуро й спідлоба долу, чужих зустрічав попервах непривітно, відповідав на запитання дуже неохоче, але затим поволі м’якшав, обличчя його поступово під час розмови ставало веселим, жваві проникливі очі проймалися блиском вогню, вся постать його надихала мужністю, хвацькістю, заразливою веселістю і неповторним гумором…» … Вони дотепні, кмітливі, винахідливі і щедрі, не прагнуть до великого багатства, але надзвичайно кохаються у своїй свободі, без якої не уявляють життя: саме через це вони такі схильні до бунтів та повстань проти місцевих вельмож, як тільки відчують утиски…»

З «Опису України» Гійома Левансера де Боплана (1660 р.)

«Протягом багатьох літ вони заселяють різні місця по Борисфену і довкола, ще й тепер їх кількість сягає до 120 тисяч чоловік, призвичаєних до війни і готових менш як за тиждень до виконання будь-якого наказу, що йде від імені короля… … Серед цього народу зустрічаються люди, досвідчені всіх взагалі необхідних для жител ремесел: теслі для будівництва житла і човнів, стельмахи, ковалі, зброярі, кожум’яки, римарі, шевці, бондарі, кравці і т.д. Вони дуже вмілі у виготовленні селітри, якої у цих краях дуже багато. І виготовляють прекрасний гарматний порох. Жінки займаються прядінням льону і вовни, з яких роблять полотно і тканини для щоденного вжитку. Всі уміють добре обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати різні м’ясні страви, варити пиво, мед, горілку. Немає також серед них жодного, якого б віку, статі чи становища він не був, хто б не намагався перевершити свого товариша у пияцтві і гульні. Немає серед християн таких, котрі б настільки, як вони, призвичаїлися не дбати про завтрашній день. А зрештою, правду сказати, вони взагалі розуміються на усіх ремеслах, хоча одні бувають більш вдатними, ніж інші, у тих чи інших заняттях; трапляються і такі, чиї знання у порівнянні з загалом значно ширші. Одне слово, всі вони досить розумні, але зосереджуються лише на корисному і необхідному, головним чином на тому, що пов’язано з селянським життям.»

З опису В. Антоновича «Про козацькі часи на Україні»

«Життя запорозьких козаків у самій Січі й життя в зимівниках і бурдюгах значно відрізнялося одне від одного. На Січі жили неодружені козаки і в Січ аж ніяк не допускали жінок, чи буде то мати, сестра або стороння жінка для козака. Запорозьким козакам не дозволяється бути одруженими усередині їхніх жител (В Січі), а які вже одружені, повинні, щоб дружини їх жили в близьких місцях, куди їздять вони до них тимчасово, але це потрібно робити так, щоб не знали старшини. Звичай нежонатості запорізьких козаків може бути пояснений перш за все їх військовим станом. Постійно зайнятий війною, постійно в погоні за ворогом, постійно піддаючись різного роду випадкам, запорожець не міг, зрозуміло, і думати про мирне сімейне життя… … Вставали до сходу сонця, йшли на річку купатися, їли житнє борошно з водою і засмаженою олією. Кожен носив свою ложку у халяві чобота. Потім бралися кожен до свого діла: хто латав, хто прав свій одяг чи лагодив зброю, інші поралися біля човнів та коней, займалися господарством. Юнаки змагалися в їзді на конях, стрільбі, кидалися один на одного та боролися. Виганяючи ворога з рідного краю, козаки брали чимало хлопців із собою на Січ і віддавали в науку до куренів. Коли хлопчикові виповнювалося 14 років, той козак, що привів його, брав свого вихованця, щоб той чистив зброю, порався біля коня, всіляко допомагав у походах. Опівдні на башті стріляли у гармати. Цим пострілом кликали на обід. Тоді ставали всі в коло біля образів і отаман читав їм «Отче наш» і тільки після цього приступали до їжі… …Особливо на Січі цінилася освіта. В школі навчалося біля 80-ти школярів, серед яких були дорослі і діти. Вони вчилися читанню, співів і письма; мали особливий, але схожий на все військо громадянський устрій; обирали двох отаманів – одного для дорослих, другого для дітей. Головним вчителем був уставник, який крім прямих обов’язків дбав про здоров’я хлопчиків, сповідав і причащав хворих. Начальними предметами були грамота, молитва, закон Божий і письмо. Освіта передбачала формування у молоді, крім якостей лицарської честі, певної системи доблесті та звитяги, а саме: - готовності боротися до загину за волю, честь і славу України; - нехтування небезпекою, коли справа стосується нещастя рідних, друзів, побратимів; ненависть до ворога, прагнення визволити рідний край від чужих зайд-завойовників; - здатність відстоювати рідну мову, культуру, право бути господарем на власній землі; - героїзм, подвижництво у праці та в бою в ім’я свободи і незалежності України … …В звичайні святкові дні запорозькі козаки нерідко розважали себе кулачними боями: для цієї мети вони збиралися ввечері на січову площу, розділялися на команди, з яких одна складалася з верхніх, інша – з нижніх куренів, і вступали в бій; у цих боях вони нерідко озлоблялися до того, що наносили один одному страшні каліцтва…»

Із праці О. Апанович «Побратимство у запорозьких козаків»

Серед січовиків був поширений звичай «побратимства», корені якого сягають у первіснообщинний період історії людства. Два одиноких запорожця укладали між собою «вічний союз» про взаємне піклування. Вони зобов’язувались вчасно поспішати на допомогу один одному, відводити несподівану небезпеку, визволяти і навіть жертвувати життям один заради одного, якщо це буде необхідно. Присягу на взаємну вірність і відданість до скону вони скріплювали своєрідним ритуалом: тримаючи чашу побратимства обіруч, пили з неї… Щоб дружба мала силу закону, побратими йшли до церкви й тут у присутності священика давали «заповітне слово» Потім побратими ставили власноручні підписи, слухали молитву або відповідне місце з Євангелія, дарували один одному хрести й ікони, тричі цілувалися і виходили з церкви наче рідними братами до кінця життя. …Побратимство надавало великої сили. Воно було однією з таємних причин їх непереможності.»

24.03.2022 року

Тема: Україна в картинах Катерини Білокур (перегляньте відеоурок за посиланням) www.youtube.com/watch?v=_uZhq0-bejQ&ab_channel=%D0%A2%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2

17.03.2022 року

Тема: Обереги в житті українців