Вітаю!!!

2022/2023 н.р.

Шановні восьмикласники ось ми з Вами наблизились до ІІ семестру 2022/2023 н.р.

Продовжуємо працювати в Google Classroom vlqbyrt та проводити уроки в Google Meet

17.11.2022 року

Тема: Рудні та нерудні корисні копалини. Мінеральні води та грязі. Проблеми раціонального використання мінеральних ресурсів

1. Опрацювати матеріал підручника

2. Перегляньте відео до уроку www.youtube.com/watch?v=QMMmiON0o9g&ab_channel=%D0%A0%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%94%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%D0%B4%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%B9

3. Виконайте вправу learningapps.org/8642952

4. Розгадайте кросворд learningapps.org/3664515

16.11.2022 року

Тема: Корисні копалини України. Паливні корисні копалини.

1. Опрацюйте матеріал підручника

2. Перегляньте відео до урока www.youtube.com/watch?v=Y3BzqFEZRUw&ab_channel=%D0%A0%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%94%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%D0%B4%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%B9

3. Виконайте вправу learningapps.org/22626959

4. Виконайте вправу learningapps.org/8634500

06.10.2022 року

Тема:Територіальні зміни меж України з XX ст. Особливості сучасного адміністративно-територіального устрою

Адміністративно-територіальний устрій України

Адміністративно-територіальний устрій України неодноразово змінювався. У XIX столітті територію сучасної України було поділено на губернії, які об’єднувались у чотири генерал-губернаторства: Київське, Малоросійське, Харківське та Новоросійське. На початку XX століття губернії були змінені на 102 повіти (що ділилися на 1989 волостей), а потім — на 53 округи.

У лютому 1932 року на території України було виділено області. Тоді були створені Київська, Харківська, Дніпропетровська, Одеська та Вінницька області. У жовтні того ж року — Чернігівська область.

Наприкінці 1930-х — початку 1940-х років унаслідок розукрупнення наявних областей і приєднання західних земель до України були утворені нові області: у вересні 1937 р. — Миколаївську, Полтавську, Житомирську та Кам’янець-Подільську (з 1954 р. — Хмельницька); у квітні 1938 р — Сталінську (з 1961 р. — Донецька) і Ворошиловградську (нині — Луганська) області; у січні 1939 р. — Кіровоградську, Запорізьку, Сумську, а у грудні того ж року — Львівську, Станіславську (з 1962 р. — Івано-Франківська), Тернопільську, Дрогобицьку (об’єднана з Львівською в 1959 р.), Волинську (з адміністративним центром у Луцьку) та Рівненську області; у серпні 1940 р. — Чернівецьку та Ізмаїльську (у 1954 р. приєднана до Одеської) області.

У березні 1944 р. було створено Херсонську область. Наприкінці червня 1945 р. із приєднаних земель було сформовано Закарпатську область. У 1954 р. до України зі складу Росії було передано Кримську область, яка нині має статус Автономної Республіки Крим із адміністративним центром у Сімферополі. Того ж року було сформовано Черкаську область.

Сучасний адміністративно-територіальний устрій України. За Конституцією України 1996 року наша країна є унітарною державою (стаття 2), за формою правління — республікою.

Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, із урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Систему адміністративно-територіального устрою України (згідно зі статтями 132, 133 Конституції) складають одиниці трьох рівнів: 1) вищого — Автономна Республіка Крим (АРК), 24 області, міста Київ і Севастополь зі спеціальним статусом центрального підпорядкування; 2) середнього — адміністративні райони, міста з районним поділом; 3) первинного — міста без поділу на райони, райони у містах, селища, села.

За географічними ознаками адміністративно-територіальні одиниці поділяють на регіональні та населені пункти. До регіональних одиниць належать АРК, області, райони, міста з особливим статусом. Населені пункти в Україні поділяють на міста, селища та села. Населені пункти в Україні мають місцеве самоврядування. Нині в Україні є 460 міст, понад 2000 селищ і більше 27 200 сіл.

За особливостями географічного положення, історичним минулим та економічним значенням адміністративні області України умовно об’єднують у певні групи. До північних областей України належать Київська, Житомирська, Чернігівська та Сумська. Східні області — це Харківська, Донецька та Луганська. Південні області — Одеська, Миколаївська та Херсонська. Західні області — Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька, Закарпатська, Волинська, Рівненська, Вінницька, Хмельницька. Центральні області — Черкаська, Кіровоградська, Полтавська, Дніпропетровська, Запорізька.

Назви областей (окрім чотирьох) збігаються з назвами їхніх обласних центрів. Історично склалися назви Закарпатської області з обласним центром в Ужгороді та Волинської області з центром у Луцьку; Кіровоградська область із центром у м. Кропивницький, Дніпропетровська область із центром у м. Дніпро. Столицею Автономної Республіки Крим є місто Сімферополь.

Області України дуже різняться за своєю площею. Найбільшою є Одеська область (33,3 тис. км²). Її площа майже дорівнює території Молдови. До найбільших областей також належать Дніпропетровська (32 тис. км²), Чернігівська (31,8 тис. км²), Харківська (31,4 тис. км²) та Житомирська (29,8 тис. км²). Найменшу площу займає Чернівецька область (8,1 тис. км²).

Історико-етнографічні регіони України. Окрім офіційного адміністративно-територіального поділу, в Україні збереглися назви історико-етнографічних регіонів, які формувалися протягом століть.

Усю північ України від Волинської до Чернігівської області називають Поліссям. Це частина колишньої прабатьківщини слов’ян. Тут збереглися найдавніші залишки праслов’янської та праукраїнської культури.

Волинь — історична місцевість на північному заході України у межах сучасних Волинської, Рівненської та західної частини Житомирської областей. Назву пов’язують із літописним містом Волинь, що знаходилося поблизу сучасного Володимира-Волинського, та Волинським князівством.

Східною Галичиною називають територію у межах сучасних Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей. Назва походить від містечка Галич — столиці Галицького князівства. Жителів цієї території називають галичанами. Нині культурним та історичним центром цього краю є Львів. Східна Галичина — неоднорідний регіон за етнографічними особливостями. У її межах виділяють такі культурно-етнографічні регіони, як Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина, Покуття й інші. Західна Галичина тягнеться до території Польщі.

Сучасну Чернівецьку область історично називають Північною Буковиною. Назва «Буковина» увійшла у вжиток XV століття, що пов’язано з поширенням на цих землях букових лісів. Південна Буковина простягається на територію Румунії.

Переважно збігається з межами сучасної Закарпатської області історична область Закарпаття, або Підкарпатська Русь. Це єдина частина України, розміщена за Головним Карпатським хребтом, звідки й походить назва.

Південною Бессарабією називають південну частину Одеської області між річками Дністер, Прут і гирлом Дунаю. Більша, північна частина Бессарабії лежить у Молдові. Назву пов’язують з іменем воєводи Бассараба Великого, що правив цими землями у XIV столітті. Північна Бессарабія — східні райони Чернівецької області.

Поділля — історико-етнічна область, що охоплює переважно Вінницьку та Хмельницьку області та прилеглі до них території. Ці землі також називають Побужжя, Подністров’я, Пониззя.

Східні області України та прилеглі до них території Росії називають Слобожанщиною, або Слобідською Україною. Ці землі активно заселялися українцями в XVI—XVIII століттях. Назва походить від типу поселень — слобод, які в часи заселення користувалися більшими вольностями, ніж інші частини Російської держави.

Із XIX століття південні частини Донецької та Луганської областей України та частини Ростовської області Росії почали називати Донщиною, або Подонням. Назву пов’язано з річкою Дон, у нижній течії якої розміщені ці землі.

Північ Сумської та Чернігівської областей називають Сіверщина у зв’язку з заселенням цієї території в давнину сіверянами. Тут існувало окреме удільне Сіверське князівство.

Запоріжжям називають територію Дніпропетровської та Запорізької областей за дніпровськими порогами, де у XVI-XVIII століттях існувала козацька держава, а потім була знищена російським царатом. Дещо північніше — землі сучасних Полтавської та Чернігівської області, які називають Гетьманщиною.

Таврія — історична назва Кримського півострова, що походить від назви племен таврів, які заселяли у І тисячолітті до н. е. гірську та передгірську частину півострова. Греки називали Крим ще Великим і Малим (Керченський півострів) Херсонесом.

Частина історичних земель України в результаті історичного переділу державних кордонів опинилися за межами української держави. На південному сході Польщі знаходяться Холмщина, Підляшшя та Перемишльщина; на півночі Румунії — Мармарощина, на сході Словаччини — Пряшівщина; на території Білорусі — Берестейщина. До новоукраїнських етнічних земель належать значна частина Слобожанщини, Кубань, Стародубщина, що перебувають на території Росії. Задунайщину (в Румунії) було освоєно українськими козаками після руйнування Запорізької Січі.

Зміна державних кордонів України у ХХ-ХХІ ст. Протягом XX ст. територія України неодноразово змінювалася. У 1917 р. у Києві було проголошено Українську Народну Республіку (УНР), спершу як широку автономію у складі Російської держави, а 1918 року — як незалежну країну. У 1918 р., після розпаду Австро-Угорщини, у Львові було створено незалежну Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). 22 січня 1919 року на Софійській площі у Києві депутати УНР і ЗУНР обмінялися грамотами про злуку. Нині ця дата є державним святом — Днем соборності України.

Але незалежна Україна припинила своє існування вже на початку 1920-х рр. Польські війська захопили Східну Галичину та Західну Волинь. Закарпаття було включене до складу Чехословаччини. Румунія окупувала Північну Буковину та Бессарабію. Основну частину України було окуповано більшовицькими військами і включено до складу Радянського Союзу (СРСР) у грудні 1922 р.

У 1924 р. у складі Української Радянської Соціалістичної Республіки, що була частиною СРСР, було виділено Молдавську Автономну Республіку в Придністров’ї.

До адміністративних меж УРСР західноукраїнські землі були включені на початку Другої світової війни: у вересні 1939 р. — Східна Галичина і Західна Волинь, 1940 р. — Північна Буковина і Південна Бессарабія. У 1940 р. у зв’язку з утворенням Молдавської РСР до її складу було передано територію Придністров’я зі складу України.

Після закінчення Другої світової війни 1945 р. до складу УРСР увійшло Закарпаття. Цією подією завершилося об’єднання західних земель із Україною.

У 1954 р. у зв’язку із спільністю території, економічними зв’язками й історичним минулим зі складу Російської Федерації було передано Україні Кримську область. Разом із Кримом до складу України увійшло й місто Севастополь. Передання цих територій Україні було зумовлене гострою господарською необхідністю, в першу чергу зручністю забезпечення Криму водою й електроенергією, продукцією із материкової України, необхідністю повоєнної відбудови. Попри входження Криму до складу України, у ньому продовжувалася політика русифікації. У 1991 р. за результатами референдуму Криму було надано статус Автономної Республіки. У 1992 і 1994 роках місцева влада робила спроби щодо відділення Криму від України, але вони завершилися невдало. Місто Севастополь отримало особливий статус. У 1997 році, на виконання Великої українсько-російської угоди про дружбу, співробітництво і партнерство, бухти Севастополя були поділені для базування військових флотів України та Росії. Остання отримала в оренду територію на 20 років до 2017 року, тим самими визнавши суверенітет України над Севастополем.

Свою державність Україна відновила 1991 р., коли Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності. Незалежна Україна визнала непорушність кордонів незалежних держав Європи, що закріплено Гельсінськими угодами 1975 року.

У березні 2014 року в результаті військової агресії Росією була анексована територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополь. Територіальна приналежність цих адміністративних одиниць до Росії не визнається Україною та усією світовою спільнотою. Натомість російська влада трактує ці події як «повернення Криму до Росії». Згідно із Законом України, прийнятим у квітні 2015 року, Крим і Севастополь вважаються тимчасово окупованими територіями України.

За військової підтримки Росії у квітні 2014 року на частині території Донецької та Луганської областей були проголошені квазі-державні утворення — Донецька Народна Республіка (ДНР) та Луганська Народна Республіка (ЛНР), які створили Союз народних республік «Новоросія». Цю територію влада України проголосила зоною Антитерористичної операції (АТО). Незаконні утворення намагаються збройним шляхом розширити свої території до меж однойменних адміністративних областей і претендують на визнання окремими державами.

Україна прагне відновити історичну справедливість і повернути свої права на Крим та Севастополь й завершити спровоковані Росією військові дії на Сході країни.

04.10.2022 року

Тема: Географічне положення України

15.09.2022 року

Тема: Читання та практичне використання топографічних карт.

Практична робота № 1. Визначення напрямків, відстаней, площ, географічних і прямокутних координат, висот точок за топографічною картою. Дослідження. Прокладання маршрутів за топографічною картою та їх обґрунтування

14.09.2022 року

Тема: Топографічні карти.

08.09.2022 року

Тема: Зображення України в картографічних творах

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає джерела географічної інформації;

• розпізнає види карт за просторовим охопленням, масштабом, змістом і призначенням;

• характеризує методи та засоби отримання географічної інформації з загальногеографічних і тематичних карт;

• пояснює відмінності між різними видами карт;

• вміє користуватися навчальними картами й атласами, картографічними Інтернет-джерелами;

• оцінює значення джерел географічної інформації для життєдіяльності людини.

Географічна карта — унікальне джерело знань. Особливим джерелом географічних знань є карта. На ній записано стільки інформації, скільки міститься у десятках і сотнях сторінок книжок. Тому карта — дуже зручне джерело географічної інформації, якого не мають більшість інших наук. Географічна карта — це зменшене у масштабі зображення земної поверхні на площині, виконане умовними знаками.

Класифікація географічних карт. Географічні карти розрізняють за багатьма ознаками: охопленням території, масштабом, змістом, призначенням.

За охопленням території бувають карти світові (показують усю планету) та регіональні (зображують її частину: материки чи їх частини, океани чи їх частини, держави або їх окремі території).

Залежно від величини зображуваної території та розмірів самої карти використовують різні масштаби. Чим менша зображувана територія і чим більше подробиць її зображення, тим масштаб карти більший.

Щоб зобразити на карті всю поверхню Землі, величезні простори материків, океанів, окремих країн або їх частин використовують дрібний масштаб. Такі карти називають дрібномасштабними. Їх масштаб дрібніший за 1:1 000 000. Майже усі карти шкільних атласів і більшість стінних карт є дрібномасштабними.

Карти з масштабом від 1:200 000 до 1:1 000 000 називають середньомасштабними. Карти, які детально зображують порівняно невеликі території, називають великомасштабними, або топографічними. їх масштаб від 1:10 000 до 1:200 000. Такі карти використовують у військовій справі, будівництві, під час прокладання доріг, туристських походів, у сільському господарстві тощо. Якщо масштаб зображення більший за 1:10 000, його називають планом.

За змістом географічні карти поділяють на загальногеографічні й тематичні. На загальногеографічних картах позначають усі об’єкти з однаковою деталізацією. Зокрема, до цієї групи належать фізичні та топографічні карти. Тематичні карти присвячені зображенню одного або двох компонентів природи, господарства чи населення, тобто вони мають певну тему. Наприклад, політична карта, карта ґрунтового покриву, рослинності, густоти населення, окремих галузей господарства тощо. Якщо тематична карта відображає поширення природних явищ, її називають фізико-географічною, суспільних — економіко-географічною. Якщо на карті поєднано дві-три теми, її називають комплексною.

За призначенням карти бувають навчальні, військові, туристичні, дорожні, навігаційні, синоптичні й інші.

Географічні атласи. Систематичне зібрання географічних карт, виконане як єдиний картографічний твір, називають атласом (з грецької — Атлант). Цей термін з’явився наприкінці XVI ст., коли фламандський картограф Герард Меркатор прикрасив обкладинку збірки карт зображенням міфічного велетня Атланта, який тримав на своїх плечах небесну сферу.

Атлас — це не випадковий набір географічних карт у формі альбому. В атласі карти пов’язані між собою за змістом, вони доповнюють одна одну. Найчастіше атлас являє собою книгу. Проте сучасні атласи мають також електронну версію. Іноді для зручності користування картами створюють розбірні атласи. їх окремі аркуші складені у папці або футлярі-коробці.

Залежно від призначення атласу карти відбирають за певними ознаками: за охопленням території, за змістом, за призначенням. За охопленням території розрізняють атласи світу, атласи окремих континентів (зокрема, атлас Антарктиди), атласи окремих країн (атлас України), регіональні атласи (демонструють частини держави, наприклад атлас Криму), атласи міст (атлас Києва). Існують також атласи океанів, їх частин, морів, проток, великих озер та ін. Створено також атласи планет Сонячної системи та їх супутників.

За змістом розрізняють атласи загальногеографічні (з переважанням фізичних карт із незначним доповненням тематичними картами), фізико-географічні (відображають природні об’єкти та явища), соціально-економічні (містять карти населення та господарства), комплексні (поєднують карти з кількох різних тем).

За призначенням атласи, як і окремі карти, бувають навчальні, краєзнавчі, туристичні, дорожні, пропагандистські тощо. Для зручності використання випускають атласи різного обсягу та формату: настільні, середні, малі, кишенькові.

Національний атлас України. Відповідно до Указу Президента силами фахівців Національної академії наук України 2007 року було створено Національний атлас України як науково-довідкове видання енциклопедичного рівня. В ньому зібрані карти з сучасними даними про нашу країну: її природні умови та ресурси, екологічна ситуація, населення, господарство, історія. Атлас містить 875 унікальних карт різного масштабу, майже 100 сторінок тексту, чимало графіків та ілюстрацій. Існує друкована та повна електронна версії цього атласу.

Геоінформаційві системи і сучасні навігаційні системи. В наш час для орієнтування на місцевості та створення географічних карт використовують сучасні інформаційні технології.

Геоінформаційна система (ГІС) — сучасна комп’ютерна технологія, яка дозволяє поєднати модельне зображення території з інформаційними таблицями. Окрім електронних версій географічних карт, ГІС містить космічні й аерозображення земної поверхні. ГІС дозволяє не лише переглянути електронні карти, але й, змінивши масштаб, деталізувати зображення, автоматично змінити зображення образу об’єкта залежно від зміни його характеристик.

У сучасному світі активно застосовують навігаційні системи. Вони дозволяють визначати географічні координати об’єктів, створити точні військові та цивільні карти, керувати рухом транспорту, спостерігати за рухами літосферних плит, визначати точний час, швидкість і напрям руху наземних, водних і повітряних об’єктів тощо. Все це відбувається за допомогою системи супутникового та наземного обладнання. Нині найпоширенішою у світі системою супутникової навігації є GPS, яка належить Міністерству оборони США. На етапі створення перебувають європейська навігаційна система «Галілео», китайська «Бейдоу», індійська IRNSS. Модернізовано роботу японської системи QZSS та російської ГЛОНАСС.

07.09.2022 року

Тема: Дослідження території України

Учень/учениця:

• наводить приклади географічних досліджень території України у минулому й нині;

• вміє користуватися джерелами географічної інформації;

• пояснює особливості сучасних географічних досліджень.

Перші писемні згадки про природу українських земель Геродота. Описи території, на якій розміщено сучасну Україну, а також прилеглих до неї українських історичних земель у зарубіжжі велися з давніх часів. Перші писемні згадки про природу окремих частин українських земель відомі з творів давньогрецьких, давньоримських та арабських авторів.

Приміром, давньогрецький історик, географ і мандрівник Геродот Галікарнаський, який жив у V ст. до н. е., на підставі побаченого на власні очі та почутих розповідей створив перший загальний опис відомого тоді світу. Його справедливо називають «батьком історії та етнографії».

Зокрема, Геродот розповів про життя і побут скіфів — кочового народу, що жив у ті часи в Північному Причорномор’ї на великих площах від Дунаю до Закавказзя. До наших днів дійшла праця Геродота «Скіфія». Немає свідчень про те, що Геродот побував особисто у кримських і приазовських містах. Його книжку було, певно, створено на підставі оповідок грецьких колоністів, оскільки оповідь часто насичено напівлегендарними та міфічними даними про життя скіфів.

Геродот подав відомості про західні береги Чорного моря від гирла річки Дністер до протоки Босфор. Описуючи природу, автор зазначив, що клімат цих земель холодний, а поверхня рівнинна. «Їхній край — це добре наводнена трав’яниста рівнина, а річок пливе через неї небагато, менше, ніж у Єгипті є каналів».

Україна в картографічних творах Г. Л. де Боплана (1648 р.)

У своїй праці Геродот вперше охарактеризував великі скіфські річки: Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг, але називав їх інакше. Багато в чому Геродот помилявся. Зокрема, розповідаючи про Істр (Дунай), давньогрецький учений вважав його найбільшою річкою світу, до того ж завжди повноводною: і влітку, і взимку. Істр «тече через усю Європу, беручи початок у землі кельтів», — зазначає автор.

Згадуючи про Борисфен (Дніпро), Геродот правильно вказує, що тече річка з півночі, але нічого не говорить про дніпровські пороги, отже, не знає про них. Геродот вважав, що Дніпро — найважливіша для людей річка після Нілу. В річці багато «хорошої риби, приємної на смак, без колючих кісток... І вода в ній дуже чиста порівняно з іншими річками з каламутною водою... А в її гирлі відкладається багато солі... Біля моря Борисфен — уже могутня ріка. Тут до нього приєднується Гіпаніс (Південний Буг), що впадає в той самий лиман».

Опис природи України у літописах Київської Русі. Чимало достовірних відомостей географічного змісту містять літописи часів Київської Русі. У «Повісті минулих літ» Нестора-літописця названо рівнини й гори давньоруських земель, річки, озера, лісові масиви, зазначено кліматологічні та гідрологічні особливості, розповідається про історію заселення окремих районів України. Дається також опис, як розроблялися родовища корисних копалин: болотних залізних руд, кам’яних будівельних матеріалів. У Київському літописі 1187 року вперше згадано назву «Україна». Літописи переповідають легенду про заснування Києва трьома братами та їхньою сестрою, що походять із племені полян. У Галицько-Волинському літописі є перші згадки про Львів.

Дослідження Гійома де Боплана — початок нової ери у вивченні України. Вперше українські землі для науковців і широкого європейського загалу стали відомими завдяки діяльності видатного французького інженера та військового картографа XVII століття Гійома Левассера де Боплана (близько 1600-1673 рр.). Перебуваючи на службі у польського короля

Владислава IV у 1630-1648 роках, Боплан працював переважно на території України. Збільшення могутності Турецької держави, постійні набіги кримських татар і повстання козаків надто турбували польський уряд. Для будівництва укріплень з метою затримання ворога у прикордонній із степом смузі дніпровського правобережжя запросили Гійома де Боплана. Протягом 16-17 років мандрів Україною інженер вибирав придатні місця для зведення фортець і знайомився з топографією, етнографією, побутом України та найближчих до неї земель. Невдовзі він створив про це цікаві замітки, які стали основою його майбутньої книги «Опис України».

Крім того, за дорученням польського короля Боплан займався складанням докладної генеральної карти України, перший варіант якої завершив 1639 року. Ця рукописна карта розміром 44,5 х 62,5 см була складена у масштабі 1:1 500 000. На ній позначено 275 назв населених пунктів, 80 назв річок, нанесено 4 острови, 13 річкових порогів, 4 лісових масиви, Чорне й Азовське моря. Нині оригінал цієї карти зберігається у Військовому архіві Стокгольму (Швеція). Друге видання карти було доповнене зображенням Кримського півострова.

Паралельно Боплан як архітектор проектував численні палаци та фортеці, які були зведені у містах Бар на Вінниччині, Броди на Львівщині, Кременчуці на Полтавщині. За проектом французького зодчого було відбудовано знищену козаками польську фортецю Кодак на правому березі Дніпра навпроти колишнього Кодацького порогу на Дніпрі за 1,5 км на південь від сучасного Дніпра (Дніпропетровська).

У 1648 році геніальний картограф раптово залишив польську службу і повернувся через незрозумілі причини на батьківщину, до міста Руан. Найбільш імовірними причинами цього було зневажливе ставлення нового польського короля Яна-Казимира до справи Боплана.

Повернувшись додому, Боплан розпочав опрацьовувати зібраний на українських землях матеріал і систематизувати спогади про край, де він перебував тривалий час. Результатом цієї праці була книга «Опис України» та докладні топографічні карти України і Польщі. Перше видання було виконане граверним способом і доповнене автором Генеральної карти України під назвою «Загальний план Диких полів, простіше кажучи, України» у масштабі 1:1 800 000 у Данціґу 1648 року. На карті відображено 1293 об’єкти, у тому числі 993 назви населених пунктів і 153 назви річок.

Основна картографічна праця Боплана — «Спеціальний і докладний план України разом із належними до неї воєводствами, округами та провінціями». Вона складається з 8 аркушів загальним розміром 83 х 216 см у масштабі 1:450 000. Вигравійована та надрукована 1650 року в Данціґу. Це одна з перших середньомасштабних карт великої території в Європі.

Результатом проведеної Бопланом топографічної зйомки була перша в історії карта Дніпра, опублікована на 3 аркушах анонімно в Амстердамі 1662 року. На ній зображено течію Дніпра від Києва до Чорного моря. Цю карту багато разів перевидавали в наступних виданнях.

Загалом перелік картографічних творів Боплана, присвячених Україні, які збереглися до наших днів, налічує 23 оригінальні карти. Всі вони зберігаються у 16 бібліотеках, розташованих у 14 містах восьми держав Європи. Упродовж XVII — першої половини XVIII ст. карти Боплана широко використовували в європейській картографії для відображення українських земель. Хоча назву «Україна» зустрічаємо й раніше, саме роботи Боплана сприяли її утвердженню в картографічній практиці.

Головною працею Боплана була книга «Опис України», в якій вперше детально описано дніпровські пороги, побут українців, життя українського селянства, запорізьке козацтво як феномен відродження лицарства на українських землях на противагу тодішній польській пропаганді. Вона вперше побачила світ 1651 року в Руані. Книга має кілька частин, назви яких говорять про їх зміст: «Опис України і річки Борисфен, званої в просторіччі Ніпром, або Дніпром, від Києва до моря, в яке вона впадає», «Ремесла, якими займаються козаки», «Про Крим, або край Татарії», «Кримські татари», «Про козаків», «Про фауну України», «Про клімат України». Також подано чимало етнографічного матеріалу про побут і культуру українців. У зверненні до читачів Боплан стверджує, що пропонує в книзі матеріали і карти, складені не за чужими описами і не з чуток, а на підставі точних власних вимірювань. «Опис України» вперше відкрив Україну для західного читача. Книга викликала неабияке зацікавлення в Європі, її було перекладено англійською, німецькою, латинською, польською та російською мовами. Перший примірник «Опису» в Україні з’явився лише на початку XIX ст. Ця книга зберігалася в місті Яготин у бібліотеці князя Миколи Рєпніна. Французьких оригіналів в Україні було небагато: у другій половині XIX ст. по одному в Києві, Львові й Одесі. Перший український переклад було здійснено лише 1981 року. Потім текст твору друкувався 48 разів.

Степан Рудницький — засновник національної географічної науки. Чимало зробив для вивчення географії нашої держави академік Степан Рудницький (1877-1937 рр.). У 1927 році він заснував Український науково-дослідний інститут географії і картографії у Харкові. Викладав географію у вищих навчальних закладах Львова, Харкова, Праги, Відня. С. Рудницький видав понад 70 праць із географії і картографії, основними з яких є «Коротка географія України», «Україна: країна і народ», «Україна — наш рідний край». Він є автором кількох шкільних підручників із географії українською мовою.

Рудницький є засновником української політичної, економічної» демографічної та військової географії, антропогеографії. Особлива заслуга Рудницького полягає в тому, що він першим у радянській Україні почав розробляти географічні карти українською мовою, зокрема настінні карти України та півкуль. Завдяки йому Україну вперше було презентовано у картографічних працях як цілісну просторову одиницю.

Написані ще у 1920-х рр., праці Степана Рудницького з політичної та суспільної географії й досі є актуальними у справі українського державотворення, формуванні національної ідентичності українського народу, усвідомленні його ролі у загальноєвропейському процесі демократичного оновлення. У працях ученого досліджуються і викладаються проблеми України, її національні, політичні, економічні і територіальні інтереси. Стосовно української перспективи С. Рудницький перебував на позиціях української національної держави, яка має формуватися у зв’язках з іншими державами та народами. Видатний науковець і патріот вважав, що без незалежної, демократичної національної держави виникають умови для політичного, економічного та культурного гноблення одних народів іншими. На його думку, український народ не зумів відстояти своєї незалежності через слабкий загальний рівень освіти української інтелігенції та відсутність у неї національної свідомості. Степан Рудницький відстоював ідею українознавства, спрямовану на навчання та виховання особистості з високою національною, громадянською самосвідомістю. Він вважав, що географія є важливою складовою людського знання та культури в цілому, тому має слугувати важливим дієвим чинником формування духовності українського народу. За свої українознавчі погляди Степана Рудницького 1933 року було репресовано, а 1937 року — страчено. Реабілітовано його було лише 1965 року.

Сучасні географічні дослідження. У наш час провідною науково-дослідницькою установою з фізико-географічних, суспільно-географічних і картографічних досліджень у нашій державі є Інститут географії Національної академії наук України, заснований 1964 року. Також географічні дослідження здійснюють на географічних факультетах університетів. Основними напрямами географічних досліджень є вивчення загального розвитку природи, прогнозування змін її компонентів, вивчення природних умов в Україні у минулі геологічні ери, дослідження ландшафтів та їх зміни під впливом людської діяльності, вивчення проблем населення й економіки України. На підставі географічних досліджень обґрунтовують створення нових природоохоронних територій. Результатом дослідницької діяльності є складання нових географічних карт та атласів, довідкових і науково-популярних видань. Українські вчені-географи проводять дослідження Антарктиди на науковій станції «Академік Вернадський».

12.05.2022 року

Тема: Трудові ресурси

1. Опрацювати п. 52

11.05.2022 року

Тема: Релігійний склад населення

1. Опрацювати п. 51

05.05.2022 року

Тема: Національний склад населення України

1. Опрацювати п. 50

04.05.2022 року

Тема: Етноси. Найпоширеніші мовні сім*ї світу.

1. Опрацювати п. 49

2. Письмово дати відповіді на запитання 1, 2, 4 с. 250

28.04.2022 року

ТЕМА УРОКУ: Міські і сільські населені пункти. Критерії їх розмежування в Україні та країнах світу. Класифікація міст за кількістю населення та функціями. Міське і сільське населення

1. Опрацювати матеріал підручника.

27.04.2022 року

ТЕМА УРОКУ: Густота населення. Територіальні відмінності густоти населення в світі й Україні.

1. Перегляньте відеоурок за посиланням: www.youtube.com/watch?v=fmB3sD6SDIA&ab_channel=MONUKRAINE

21.04.2022 року

ТЕМА УРОКУ: Механічний рух населення: причини і види міграцій, основні напрямки міграційних потоків у світі та Україні. Українська діаспора. Міграційна політика.

1. Перегляньте відео за посиланням: www.youtube.com/watch?v=rbpCDLjSZPA&ab_channel=%D0%A0%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%94%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%D0%B4%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%B9

2. Письмово. Визначте причини міграції .

3. Запишіть класифікацію міграції. Наприклад: 1.За причинами – економічні, політичні, релі­гійні, національні, екологічні тощо; 2. -------

20.04.2022 року

ТЕМА УРОКУ: Статево-віковий склад населення світу й України. Тривалість життя населення. Зміна кількості населення в світі та Україні. Регіональні відмінності демографічних процесів. Дослідження Павла Чубинського. Демографічна політика.

Вікова і статева структура населення формується під впли­вом народжуваності, смертності, міграцій. У віковій структурі населення можна виділити три групи:

• діти і підлітки (від 0 до 15 років);

• працездатне населення (чоловіки від 16 до 59 років, жінки від 16 до 54 років);

• люди старшого віку (пенсіонери).

Вікова і статева структура населення залежить від середньої тривалості життя. За даними Держкомстату, середня тривалість життя населення України у 2006–2007 рр. становила 68 років. Середня тривалість життя жінок — 74 роки, чоловіків — 62 роки. За останнє десятиріччя середня тривалість життя жінок залиши­лася незмінною, а чоловіків зменшилася на 2 роки.

Порівняймо ці показники з аналогічними в інших країнах світу. В Японії середня тривалість життя жінок становить 82, чоловіків — 76 років; у Швеції — 81 і 76 років відповідно.

Статевовікова структура та тривалість життя в першу чергу залежать від його рівня, тобто від реальних доходів, структури споживання, тривалості робочого часу та умов праці, розвитку охорони здоров’я, участі чоловіків у воєнних та інших конфлік­тах, міграції та інших показників.

Віковий склад населення:

1)населення, яке молодше від працездатного (діти віком до 15 років);

2)працездатне населення ( від 16 до 64 років включно)

3) населення, яке старше від працездатного (65 років і більше)

Залежно від чисельного співвідношення демографічних поколінь у країні розрізняють три типи вікової структури: прогресивний, стаціонарний і регресивний.

Прогресивний тип — відповідає населенню зі швидкою зміною поколінь через високу народжуваність та смертність, а також з інтенсивним зростанням чисельності населення. Йому притаманне таке співвідношення поколінь: діти — 40 %, літні — 10 %. Отже, переважає частка дітей над літніми людьми.

Стаціонарний тип — відповідає населенню, в якому врівноважуються частки дітей та літніх людей, через поступове скорочення смертності та збільшення тривалості життя, а саме: діти — 27 %, дорослі — 50 %, літні — 23 %.

Регресивний тип — відповідає населенню з повільною зміною поколінь, в якому частка літніх людей дещо більша, ніж частка дітей, через скорочення народжуваності і подовження тривалості життя. За цього типу створюються умови скорочення і навіть част­кового виродження населення, адже вико-нується таке співвідношення: діти — 20 %, дорослі — 50 %, літні - 30 %.

Статевий склад населення — це співвідношення кількості чоловіків і жінок, що залежить від біологічних, історичних і соціальних причин. Загалом у світі чоловіків трохи більше, ніж жінок. Серед країн, де переважає чоловіча половина населення, — Китай, Індія, Туреччина. Переважання чоловіків у цих країнах зумовлено історично несприятливим становищем жінок (ранні шлюби, численні й ранні народження дітей, особливості ментальності і т. п.) У світі з розвитком цивілізації існує загальна тенденція до зростання середньої тривалості життя, але серед країн цей показник істотно відрізняється.

Демографічні процеси в Україні характеризуються низьким рівнем народжуваності, високою смертністю та від’ємним природним приростом.

У країні відбувається процес депопуляції, тобто систематичне зменшенняаб-солютної кількості населення країни.

На початку 2011 р. народжуваність в Україні становила 10,9 ‰.

Цей показник за останні три роки зріс, смертність залишається нависокому рівні — 15,3 ‰, природний приріст становить 4,4 ‰. Найбільшнесприятлива ситуація у східних областях (усі області мають показникиприродного приросту нижчі за середні по Україні), а також у низці північних, південних і центральних областей. Найбільший природний спаднаселення спостерігається в Чернігівській області.

Краща ситуація в західній частині країни, а також у містах Києві таСевастополі. Причому, як правило, це досягається як за рахунок вищої народжуваності, так і нижчої смертності. Так, у Закарпатській області народжуваність становить 13,5 ‰, а смертність — 11,9 ‰. Це єдина область,де зберігається додатний природний приріст населення (упродовж 2010 р.незначний додатний приріст спостерігався і у Волинській області).

Кількість населення Луганської, Харківської, Дніпропетровської, Миколаївської, Одеської областей за останні роки зменшилася на 7—11 %,тоді як у Закарпатській, Волинській, Рівненській областях вона майже незмінилася.

Демографічні процеси в Україні характеризуються рисами, властивимибагатьом країнам Центральної та Східної Європи.

У Західній Європі ситуація більш сприятлива, однак показники природного приросту тут нижчі за 6 ‰, а в деяких країнах смертність перевищує народжува-ність.

В Україні розробляється стратегія демографічного розвитку країни,що передбачає цілісну систему заходів демографічної політики. Так, наприродний рух населення позитивно вплинуло збільшення виплат при народженні дітей, що привело до підвищення народжуваності. Для старшого покоління ця стратегія спрямована на підвищення якості життя, збереження та відтворення життєвого й трудового потенціалу осіб цієї віковоїгрупи. Зусилля в цій сфері мають бути спрямовані на те, щоб забезпечитиможливість людям похилого віку якомога довше вести незалежний спосібжиття як у родині, так і в суспільстві.

На кількість населення країни може вплинути повернення трудовихемігрантів, що перебувають в інших державах. Не останню роль у демографічних процесах відіграють і можливості імміграції. На них уже давнозвернули увагу в Західній Європі, а потім і в Росії. Необхідно залучатиіммігрантів з інших країн.

Особливу увагу слід приділити фізичному й психологічному здоров’юнації. Це дозволить довше й продуктивніше жити громадянам країни. Нажаль, останнім часом в Україні зростає захворюваність, зокрема, на СНІДі туберкульоз. Кількість віл-інфікованих перевищила 360 тис. осіб, причому це люди молодого й середнього віку (для порівняння: у Румунії їхкількість становить 6,5 тис., у Польщі — 14 тис., у Білорусі — 15 тис.,у Росії — 860 тис. осіб). У країні поширеними явищами є алкоголізм і наркоманія, підвищилася смертність у результаті нещасних випадків, травм,суїцидів (за рік фіксується 15 тис. самогубств).

13.04. - 14.04. 2022 року

Тема: Кількість населення в світі та Україні. Чинники, що впливають на кількість населення: природний рух, міграції.

1. Перегляньте відеоурок за посиланням: www.youtube.com/watch?v=DUhL_-gvhsU

2.Методичний прийом «Географічний диктант»

1.Переселення людей з однієї території на іншу зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час …

2.Виїзд людей за межі країни свого проживання …

3.Різниця між показником імміграції і показником еміграції називається …

4.Розселення людей за межами своєї Батьківщини …

5.Поверненя до країни попереднього проживання …

6.Четверта хвиля еміграції з України розпочалася після …

3. Завдання учням: Наведіть приклади та факти, які ілюструють соціально-економічні умови, що впливають на відтворення населення.

06.04. 2022 року

Контрольна робота. Тестування з теми: «Ландшафти. Природокористування

30.03. 2022 року

ТЕМА УРОКУ: Природно-заповідний фонд України. Національна екологічна мережа. Моніторинг навколишнього середовища. Основні заходи щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони довкілля. Природно-заповідні об’єкти своєї місцевості. Природокористування в умовах сталого розвитку.

1. Опрацювати матеріал підручника

2. Записати в зошит

Біосферні заповідники — створені для збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів для екологічного моніторингу. Асканія-Нова, Карпатський, Чорноморський, Дунайський — понад 200 тис. га.

Природні заповідники — відносно великі, мало змінені ПТК повністю виключені з господарського використання. Серед найбільших — Рівненський, Кримський, Поліський, Ялтинський та ін.

Національні природні парки — території зі своєрідними ПТК для проведення суворо організованої рекреаційної та культурно-освітньої роботи.

Регіональні ландшафтні парки — для охорони типових та унікальних ПТК, проведення екскурсійної роботи з короткочасним відпочинком.

23.03.2022 року

ТЕМА УРОКУ: Використання природно-ресурсного потенціалу України. Основні види

забруднень довкілля в Україні. Вплив екологічної ситуації на життєдіяльність населення.

1. Опрацювати матеріал підручника

2. Перегляньте відеурок за посиланням www.youtube.com/watch?v=x6pov3BygQg&ab_channel=MONUKRAINE

3. Визначте як впливає екологічна ситуація на життєдіяльність населення. (Письмово)

16.03. - 17.03. 2022 року

ТЕМА УРОКУ: Природні умови і ресурси Чорного й Азовського морів, проблеми їх раціонального використання.

1. Опрацювати матеріал підручника

29.09.2021 року -30.09.2021 року

Тема: Політична карта світу, її елементи та процес формування. Державний лад: форми правління та адміністративно-територіальний устрій країн. Державний лад в Україні.

а) Повідомлення теми та завдань уроку

б) Сприйняття та осмислення інформації

Політична карта - географічна карта, що дає територіально-політичну характеристику світу, материків чи великих георграфічних регіонів та відображає поділ світу на держави, володіння та території. Вона знаходиться в безперервному розвитку. Політична карта є предметом вивчення політичної географії.

Процес формування політичної карти світу поділяється на декілька етапів:

• I етап - Стародавній, або античний (з першої половини IV тис. до н. е. до V ст. н. е.) - в цей час на карті існували такі держави, як Стародавній Єгипет, Шумерско-Аккадська держава, Вавілонія, Ассірія, Стародавня Греція, Персія, Римська Імперія, Боспорське царство, Кримско-Скіфска держава, Китай, Індія

• II етап - Середньовічний (V—ХV ст.) - Візантійська Імперія, Арабський халіфат, Монгольська Імперія, Священна Римська Імперія, Делійський султанат, Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, держава ацтеків та інків

• III етап - Новий, або колоніальний (ХVІ ст.— 1914 р.) - Великі географічні відкриття, колоніальна експансія. Іспанська, португальська, голландська, французська та британська колоніальні імперії, Австро-Угорська монархія, Російська імперія, Османська імперія

• IV етап - Новітній (1914 р.— наш час)

Етапи формування політичної карти світу у ХХ-ХХI столітті

Види змін на політичній карті світу

Незалежними експертами Держдепартаменту США був підготовленний прогноз геополітичного розвитку світу в першій половині ХХI столітті:

Прогноз геополітичного розвитку світу в першій половині ХХI столітті

Одиниці сучасної політичної карти світу

Основними одиницями політичної карти світу є держава, країна, територія. Також існуть поняття залежна країна, колонія.

Територія — це частина земної поверхні, що має певні просторові межі та географічне положення. Вона охоплює частину суходолу і частину морської поверхні (територіальні води держав, що мають вихід до моря). Наприклад, Острови Хука — територія, що має внутрішнє самоврядування; Джерсі — залежна територія Великої Британії на однойменному острові в Нормандському архіпелазі.

Країна — це територія з визначеними кордонами і населенням, що представляє собою єдине ціле з точки зору історії, культури, нації та в політико-географічному відношенні може бути незалежною або залежною. Країна не завжди є державою, наприклад Україна в 1900р. була країною українців, але поділеною між Російською та Австро-Угорською імперіями.

Держава - це суверенне політичне утворення з визначеними територією, господарством і політичною владою, наприклад Україна, Франція, Канада. Кожна держава має свою визначену територію та кордони, проводить власну внутрішню і зовнішню політику на світовій політичній арені, має міжнародне визнання та державну символіку: герб, прапор і гімн. Будь-яку державу можна назвати країною, але не кожну країну можна назвати державою.

Наразі на політичній карті світу нараховується близько 230 країн та територій зі спеціальним статусом.

Територія країни

Залежні країни і території перебувають під політичною та військовою владою суверенних держав. Вони поділяються на колонії, де владарює іноземна держава (метрополія) і які не мають політичної та економічної самостійності, та протекторати, що мають відносну державну внутрішню незалежність.

Протекторати – це форма колоніальної залежності, що встановлюється нерівноправним договором, за яким держава протектор здійснює зовнішні відносини й вирішує інші найважливіші питання політики протекторату. Формально в Європі протекторатами є: Монако (протектор – Франція), Сан-Марино (протектор – Італія), Ліхтенштейн (протектор – Швейцарія).

Домініон – це самоврядна частина у складі Британської імперії, які визнали главою англійського короля (королеву): Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші країни – колишні колонії Великобританії.

Зараз термін „домініон” вилучено з ужитку, а країни ввійшли до складу Британської співдружності.

Колоніальні імперії 1898 р.

Колонія – країна або територія, що перебуває під владою іноземної держави (метрополії), не має політичної, економічної самостійності; управління нею здійснюється на підставі спеціального режиму.

Найбільша кількість володінь належить таким країнам:

Франція, Велика британія, США, Нідерланди, Австралія. (Додаток А)

Особливого територіального статусу набула Антарктида і територія на південь від паралелі 50o південної широти — це нейтральна демілітаризована (без збройних сил і військових об'єктів) територія.

Існуючим договором про Антарктиду від 01.12.1959 р. Антарктиду й Антарктику оголошено територіями, які не належать жодній державі й можуть використовуватися тільки в цілях миру і науки.

Спірні території – це території, на які претендують дві або більше держав. У світі існує до 300 ділянок і територій, які є предметами суперечок, а в 100 з них наявна гостра конфліктна ситуація.

Головними причинами таких ситуацій є: несправедливі договори про кордони або незадоволеність ними країн; поділ території, на якій мешкає один народ або одна етнічна група; складність встановлення кордонів по природних об’єктах.

Основні спірні території об’єднують у такі групи:

• території, які ООН визнає юридично і вимагає надання їм незалежності:

- Палестина (частина території окупована Ізраїлем);

- Західна Сахара (окупована Марокко);

• території, які існують фактично, але не визнаються ООН:

- Тайвань (Китай вважає цю країну невід’ємною своєю частиною і вимагає возз’єднання);

- о. Майотта (Маоре) (залежить від Франції і знаходиться в архіпелазі Коморських Островів, ООН визнає право Союзу Коморських Островів на цей острів);

- міста Сеута і Меілья (володіння Іспанії на півночі Марокко, які ця країна вимагає повернути до складу своєї державної території);

• фактично спірні території:

- Фолклендські (Мальвінські) Острови – предмет суперечки між Великою Британією Аргентиною, що у 1982 р. спричинила військовий конфлікт, перемогу в якому одержала Велика Британія, але Аргентина й досі не визнає існуючого статусу островів і вимагає їх возз’єднання зі своєю державною територією;

- штат Джемму і Кашмір – спірна територія між Індією та Пакистаном, яка вже понад півстоліття є „гарячою точкою” Азії;

- територія площею 508 кв. км на лівому (іранському) березі річки Шатт-ель-Араб (течія Тигру і Євфрату після злиття), в гирлі якої Ірак побудував нафтопереробний порт Фао, спричинила восьмирічну ірано-іракську війну за володіння цією зоною;

- прикордонні спірні території в басейні Амазонки між Еквадором і Перу. В 1941-1942 рр. внаслідок війни з Еквадором Перу закріпила за собою більшу частину цих територій.

Наявність спірних територій на планеті часто зумовлює виникнення осередків міжнародної напруженості, так званих „гарячих точок”, що зумовлює нестабільність політичної карти.

На політичній карті світу існує також територія вод Світового океану:

- Територіальні води - морські води, що прилегають до суші или внутрішні води держави, що входять в її склад і знаходяться під її сувернітетом. За міжнародним правом їх ширина не може бути більше 12 морських миль.

- Морська економічна зона - акваторія за межами територіальних вод, що знаходить під контролем прибережної держави.

- Води відкритого моря, що знаходяться в загальному користуванні всіх держав.

Політичні та економічні системи країн

Політичною системою суспільства називають сукупність відносин політичних суб’єктів, які пов’язані за характером влади та управління суспільством, організовані на єдиній нормативно-ціннісній основі. Напрацьований протягом тисячоліть досвід політичної взаємодії у межах держави сформувався в кілька основних систем У світовому масштабі домінуючою політичною системою є демократія.

Політичні системи країн

Демократія – це форма правління в державі, що ґрунтується на визнанні народу джерелом влади. Демократична форма правління сформувалася ще в Давній Греції. У сучасному світі досить часто змішуються поняття "демократії" (народовладдя) з її конкретним проявом – формою державної влади, нині найбільш поширеною у країнах із ринковою та змішаною економікою, зокрема, у США та країнах Західної Європи. Головними ознаками демократичного всевладдя є виборність органів влади, поділ державної влади на три гілки – законодавчу, виконавчу та судову, підпорядкування меншості більшості, захист прав меншості, наявність політичних прав і свобод.

Теократія – форма державного правління, при якій політична влада належить духівництву або главі церкви. Цей термін може виглядати новим, а втім йому вже понад дев'ять століть. Його використав ще у І ст. нашої ери історик з Єрусалиму Йосиф Флавій. Класичними прикладами теократичної форми правління є Ватикан і Бруней. Елементи теократії присутні у державному правлінні Ірану.

Тоталітаризм – форма державного правління, що характеризується відсутністю демократичних свобод і повним контролем держави над усіма сферами життя суспільства – економікою, релігією, сім'єю тощо. Тоталітаризм особливо характерний для таких диктаторських режимів XX ст., як гітлерівська Німеччина, сталінський Радянський Союз, франкська Іспанія. У наш час тоталітарна, точніше неототалітарна форма правління характерна для Корейської Народно-Демократичної Республіки.

Авторитаризм – така форма правління в державі, коли вся влада чи більша частина влади зосереджена в руках однієї особи чи групи осіб. При авторитаризмі роль представницьких органів влади зведено нанівець або занижено. Авторитарне правління характерне для абсолютних монархій (Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати), військових диктатур (у різні часи: Аргентина, Уругвай, Чилі, Камбоджа), персональних тираній (у різні часи: Гаїті, Нікарагуа, Сомалі), вождистських режимів (Лівія, Куба).

Економічною системою називають сукупність економічних процесів, які відбуваються на основі сформованих у суспільстві відносин власності і господарського механізму. Головну роль у будь-якій економічній системі відіграє виробництво разом з галузями розподілу, обміну і споживанням. Розрізняють кілька основних форм економічних систем: традиційна, ринкова, планова, змішана.

Економічні системи країн

Ринкова економіка – форма організації економіки, за якої вироблений продукт стає товаром і продається на ринку. Довільна структура, яка дає можливість покупцям вступати в контакт з продавцями, називається ринком. Ринкова економіка дає можливість людям купувати те, що вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари. При цьому ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю. Прикладами країн з класичною ринковою системою є Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт. Сучасна ринкова система має такі ознаки: різноманітні форми власності; формування економіки, що ґрунтується на знаннях; активний вплив держави на економіку і соціальну сферу; підвищена увага до проблем довкілля; гуманізація і глобалізація світової економіки.

Традиційній системі' властиві примітивні технології, переважання ручної праці, розв’язування економічних проблем за звичаями і рішеннями ради старійшин. Подібний тип економіки характерний для первісних суспільств, але продовжує зберігатися і до сьогодні в аграрних зонах Азії та Африки.

При плановій (або командно-адміністративній) системі панують державна власність на економічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки, централізоване економічне планування. Такий тип економічної системи сьогодні характерний для Куби, КНДР.

Змішана система об’єднує елементи ринкової і планової економічних систем. Вона характерна для багатьох сучасних держав, прикладами яких є США, Росія, Китай, Франція, Швеція, Японія, Велика Британія.

Серед основних форм економічних систем переважає змішана, яка ввібрала найефективніші елементи ринкової і планової системи.

Типологія держав

Типологія країн світу - це науковий поділ держав світу за певними ознаками на групи з метою їх порівняльного вивчення. Типологія країн світу можна проводити по різним ознакам. Це може бути поділ як по одній ознаці, так і по їх сукупності. Критеріями типології може бути географічне положення, розміри території, чисельність населення, розмір ВВП на душу населення, рівень гуманітарного розвитку тощо.

Класифікація країн за особливостями географічного положення

Класифікація країн за площею території

Класифікація країн за чисельністю населення

Класифікація країн за ступінню розвитку суспільства

Класифікація країн за соціально-економічним розвитком

Типи країн світу

Рівень економічного розвитку країн світу

Ви ніколи не помічали, що кордони деких країн мають знайому форму? Як наприклад Італія має форму чобітка, а на що по вашому схожа Болгарія або Хорватія?

Цікаво знати Кожна сучасна людина знайома з такою цікавою грою, як «Пазли». Та мабуть і у кожного з вас в дома знайдеться не один набір різноманітних пазлів, які ви залюбки складаєте з друзями або членами своєї сім'ї. Але не кожен з вас знає, що ця цікава гра спочатку була створена для практичної цілі, з її допомогою надавалась можливість дітям вивчати географію.

В 1763 році англійський вчений Джон Спілбері створив перші пазли, які зображали географічну карту. За допомогою таких пазлів, дитина могла скоріше та краще засвоїти такий предмет, як географія. Мета цієї гри полягала в тому, що дитині необхідно було зібрати таку географічну карту, покладаючись лише на свою пам'ять.

Перші пазли карти світу представляли собою звичайнісіньку карту, яка була наклеєна на зріз з червоного дерева та зазвичай, на той час вона була чорно-білою. Всі ці пазли були точнісінько розрізані по межах всіх країн, які були нанесені на карту світу в той час.

Згодом, такі пазли у вигляді географічної карти набули надзвичайної популярності в світі і почали приносити їх торговцям досить таки значний прибуток. Географічні пазли з зображенням карти набули не абиякої популярності не тільки серед англійців, але й серед усього населення Європи. А згодом, приблизно в дев’ятнадцятому сторіччі, вони дісталися і до Америки.

Зрозуміло, що з часом пазли набули зовсім іншого призначення і перетворилися на цікаву дитячу гру, завдяки якій у дітей розвивається моторика та логічне мислення. Але з часом почали виготовляти пазли, які різняться за своєю складністю і тому така гра приносить задоволення не тільки дітям, але й дорослим.

Державний лад будь-якої країни характеризується насамперед формою правління.

Форма правління – організація державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємодія з населенням.

Форма правління впливає на суспільно-політичне життя країн, традиції, інколи – на менталітет населення, але не визначає ні рівня соціально-економічного розвитку, ні особливостей внутрішньополітичного стану країн: так, деякі монархії (наприклад, у Європі) часто є більш демократичними, ніж окремі республіки.

У світі існує 4 форми правління: республіка, монархія, країни Співдружності та джамахірія. Країни розподілені за цими формами правління й регіонами свого розташування наступним чином:

Розподіл країн світу за формами правління

Регіон світу

Кількість країн

Форма правління

Республіка

Монархія

Країни

Співдружності

Джамахірія

абсолютна

теократична

конституційна

Європа

44

32

-

1

11

-

-

Азія

47

33

5

1

8

-

-

Африка

53

49

-

-

3

-

1

Північна

Америка

2

1

-

-

-

1

-

Латинська Америка

14

9

-

-

1

4

-

Австралія

й Океанія

14

9

-

-

1

4

-

Усього

193

148

5

2

23

12

1

Республіка. Республіканська форма правління виникла в давні часи. Найбільшого поширення набула в періоди Нової та Новітньої історії. У 1991 р. у світі було 127 республік, а після розпаду СРСР, СФРЮ і Чехо-Словаччини, а також після утворення Східного Тімору їх стало 148.

Республіка – форма правління, за якої суверенні права на владу належать або всім дієздатним громадянам, або їхній більшості.

За республіканського устрою правління від імені народу здійснюється представницькими органами, які обираються або прямим голосуванням, або на основі процедур непрямого народного волевиявлення (через довірених осіб, вибірників тощо).

Існують кілька типів республік:

Парламентська республіка – верховенство має парламент, перед яким уряд несе колективну відповідальність за свої дії, роль президента у державному управлінні поступається ролі парламенту, а уряд очолює прем’єр-міністр. Уряд залишається при владі, доки має підтримку більшості в парламенті. За її відсутності уряд іде у відставку або голова держави розпускає парламент. До такого типу республік належать ФРН, Італія, Індія та інші.

Президентська республіка – в руках президента поєднані повноваження глави держави і голови уряду (США, Бразилія, Аргентина тощо).

Президентсько-парламентська республіка – роль президента і парламенту урівноважена (Росія, Україна тощо).

У світі три чверті країн – республіки. Ця форма правління вважається найбільш прогресивною й демократичною. Республіками є більшість країн Латинської Америки, майже всі колишні колонії в Азії, 49 з 53 країн Африки та інші.

Монархія. Найдавнішою формою правління, притаманною ще першим державам світу, є монархія. Монархічна форма правління впродовж історії зазнала значних змін, але сутність її здебільшого залишилась незмінною: зосередження влади в руках однієї особи, з певними особливостями у конкретних державах.

Монархія – форма правління, за якої верховна державна влада формально (цілком або частково) зосереджена в руках одноосібного керівника держави – монарха.

Як правило, влада монарха довічна й передається у спадок, але існують дві монархії, які мають елементи республіки: Малайзія – федеративна конституційна монархія, де монарха обирають на 5 років султани султанатів, що входять до складу держави; ОАЕ – федеративна абсолютна монархія, в якій главу держави – президента на 5 років обирає Верховна Рада емірів.

Особлива ситуація у Ватикані, де Папу Римського, який має світський титул Світлішого князя, довічно обирають на колегії кардиналів (конклаві), серед яких право голосу мають лише кардинали віком до 80 років, і їх кількість не повинна перевищувати 120 осіб.

Титул монарха в різних країнах різний: султан (Бруней, Оман), папа (Ватикан), емір (Кувейт, Бахрейн), герцог (Люксембург), імператор (Японія), Король (у більшості монархій), князь (Монако, Ліхтенштейн).

Всього у світі існує 30 монархій. З них

- у Європі 12: Андорра, Бельгія, Ватикан, Велика Британія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція;

- у Азії 14: Бахрейн, Бруней, Бутан, Йорданія, Камбоджа, Катар, Кувейт, Малайзія, Непал, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія, Таїланд, Японія

- у Африці 3: Лесото, Марокко, Свазіленд;

- у Океанії 1: Тонга.

Монархії різняться за своєю формою:

Абсолютна (необмежена) монархія – форма правління, за якої глава держави – монарх є головним джерелом законодавчої та виконавчої влади (здійснюється залежним від монарха апаратом). Монарх здебільшого встановлює податки і розпоряджається фінансами. Парламент або взагалі відсутній, або є дорадчим органом.

Абсолютних монархій у світі 5: Бруней, Бутан, Катар, ОАЕ, Оман.

Конституційна (обмежена) монархія – форма правління, за якої влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, а виконавчі – уряду. Монарх юридично є верховним главою виконавчої влади, главою судової системи, формально призначає уряд, замінює міністрів, розпоряджається військами, може скасувати прийняті парламентом закони і розпустити парламент. Але фактично ці повноваження належать уряду.

Конституційних монархій у світі 23: Тонга (Океанія); Лесото, Марокко, Свазіленд (Африка); Бахрейн (фактично абсолютна), Йорданія, Камбоджа, Кувейт (фактично абсолютна), Малайзія, Непал, Таїланд, Японія (Азія); Андорра, Бельгія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція (Європа).

Теократична монархія – форма правління, за якої політична і духовна влада перебувають у руках церкви.

Теократичних монархій у світі 2 – Ватикан і Саудівська Аравія.

Держави у складі Співдружності. До них належать 14 країн – колишніх колоній Великої Британії, в яких формально главою держави є Британська королева, представлена в країні генерал-губернатором (обов’язково її уродженцем). Такі країни мають свій парламент і уряд. Це Канада, Австралія, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Тувалу, Антигуа й Барбуда, Співдружність Багамських Островів, Барбадос, Беліз, Гренада, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Ямайка.

Країни Співдружності можуть здійснювати незалежну політику, їх мешканці є громадянами своїх держав, а не підданими Британської королеви, але об’єднує їх визнання верховної влади королеви Великої Британії. Члени Співдружності мають беззастережне право одностороннього виходу з неї за власним бажанням. Цим правом свого часу скористались М’янма, Ірландія, Пакистан, які зараз є республіками.

Від „держав у складі Співдружності” за формою правління суттєво відрізняється інтеграційне угрупованняБританська Співдружність Націй, яке було юридично оформлене у 1931 році і нині охоплює 51 країну – колишні колонії Великої Британії, розташовані у всіх частинах світу на площі понад 30 млн. км² з населенням понад 1,2 млрд. осіб. Учасники угруповання мають різноманітні форми правління: республіки, монархії, держави у складі Співдружності.

Джамахірія. Це унікальна форма правління, за якої існує „народовладдя”.

Джамахірія – форма правління, за якої відсутні традиційні інститути влади; вважається, що всі державні рішення приймаються усім народом.

Таку форму правління у світі має лише 1 держава – Лівія (Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія). У країні ліквідовано політичні партії й уряд, парламент у його класичній формі. Нею керують первинні народні збори, наділені законодавчою і виконавчою владою. З 1977 р. головним законодавчим органом є Загальний народний конгрес (скликається двічі на рік), куди входять секретарі районних народних зборів і представники громадських організацій.

Безпосередньо форма державного устрою пов’язана з особливостями політичного ладу і формою державного правління, відображає національно-етнічний склад населення, історико-географічні особливості формування країни.

Форма державного устрою – територіально-організаційна структура держави, що встановлює порядок поділу країни на частини та взаємовідносини центральних і місцевих органів влади.

Її головними функціями є: ступінчасте розміщення органів влади і державного управління; забезпечення збору податків та інформації; контроль центру над місцями; здійснення гнучкої економічної, соціальної та регіональної політики; проведення виборчих компаній тощо.

За цією класифікацією виділяються такі форми державного устрою: унітарна держава, федеративна держава (федерація), конфедеративна держава (конфедерація).

Унітарна держава – форма державного устрою, за якої територія держави не має у своєму складі федеративних одиниць (штатів, земель тощо), а поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (департаменти, області, райони).

Унітарна держава має такі ознаки: єдина для всієї країни конституція, єдина система органів влади, суспільні процеси керуються централізовано.

Цю форму правління має 171 країна світу.

Федеративна держава – форма державного устрою, за якої декілька державних утворень, що юридично мають певну самостійність, об’єднані в єдину союзну державу.

Федерації мають такі ознаки:

- територія федерації складається з територій окремих її суб’єктів (штатів, кантонів, земель, республік, провінцій тощо);

- суб’єкти федерації здебільшого наділені законодавчою владою;

- компетенції між федерацією та її суб’єктами розмежовуються союзною конституцією;

- у більшості федеративних держав парламенти складаються з двох палат, одна з яких забезпечує представництво федеральних одиниць;

- кожний суб’єкт федерації має свою правову й судову системи;

- у більшості федерацій існує єдине союзне громадянство і громадянство союзних одиниць;

- федерація, як правило, має єдині збройні сили, загальнофедеральний бюджет.

Проте в багатьох сучасних федеративних країнах роль загальнофедеральних органів настільки велика, що їх можна розглядати і як унітарні держави. Так, конституції таких країн, як Аргентина, Канада, США, ФРН, не визнають за членами федерації права на вільний вихід з неї.

У світі нараховується 21 федерації. Залежно від принципу, покладеного в основу утворення федерації виділяють:

- історико-географічні федерації (утворились шляхом історичного об’єднання федеральних одиниць в єдину державу): Австралія, Австрія, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Канада, Коморські Острови, Малайзія, Мексика, ОАЕ, ПАР, Сент-Кітс і Невіс, США, Федерація Мікронезії, ФРН;

- національно-етнічні федерації (федеральні одиниці в таких країнах утворені на основі врахування етнічних меж та національних інтересів їх населення): Бельгія, Індія, М’янма, Нігерія, Пакистан, Росія.

Конфедеративна держава – постійний союз суверенних держав, створений для досягнення політичних або військових цілей.

Конфедерація утворює центральні органи, які мають повноваження, делеговані їм державами-членами союзу. Ці органи не мають прямої влади над державами, які входять в конфедерацію. Їх рішення приймаються і здійснюються тільки за угодою держав, що належать до конфедерації. У конфедерації немає єдиної території та громадянства, єдиної податкової та правової систем. Правова основа конфедерації – союзний договір, тоді як у федерації – конституція.

Конфедеративні держави недовговічні: вони або розпадаються, або перетворюються на федерації (Австро-Угорщина, США).

Нині формально у світі існує одна конфедерація – Швейцарія, яка у XIX ст. фактично стала федерацією.

Украї́на — унітарна, суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава, парламентсько-президентська республіка. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Виконавча влада в країні належить Кабінетові Міністрів, а законодавча — парламенту (Верховній Раді України). Найвищим органом судової влади в Україні є Верховний Суд України. Можливість впливати на роботу усіх трьох гілок влади: виконавчої, законодавчої та судової, має Президент України — згідно з Конституцією він зобов'язаний припиняти будь-які їх дії, що порушують основний Закон України.

Конституція України

Невдовзі після проголошення незалежності України, внаслідок референдуму 1991 р., в Україні була створена парламентська комісія з підготовки нової конституції. 28 червня 1996 р., з прийняттям нової демократичної конституції була запроваджена багатопартійна політична система (плюралізм) і законодавчо задекларовані основні права і свободи громадян України, а також права національних меншин країни.

Різним етнічним групам України гарантується право на отримання освіти рідною мовою, на розвиток культурного життя, а також на підтримку та вживання національних мов в повсякденному житті. Згідно з Конституцією, державною мовою України є українська. В Криму та деяких регіонах Східної України в повсякденному житті і в офіційному користуванні переважає російська мова.

Конституція гарантує також свободу віросповідань — релігійні об'єднання повинні реєструватися в органах місцевої та центральної влади. Свобода слова також гарантована Конституцією, однак іноді влада втручається в роботу журналістів і намагається впливати на ЗМІ.

Законодавча влада

Верховна Рада складається з 450 депутатів, що обираються на п'ять років. До 2006 р.половина членів були обрані за пропорційною системою, а інша половина від одномісних округів. Починаючи з парламентських виборів 2006 р., всі 450 членів Верховної Ради були обрані за партійними списками пропорційного представництва. Верховна Рада ратифікує міжнародні угоди і затверджує бюджет.

В Україні існує велика кількість політичних партій. Однак більшість з них малочисельні та малопопулярні у широких верствах суспільства і не спроможні самостійно виграти вибори. Тому, з метою отримання більшої кількості голосів у парламентських виборах, дрібні партії часто об'єднуються у виборні блоки.

Виконавча влада

Президент обирається всенародним голосуванням на п'ятирічний термін. За поданням Президента Верховна Рада України призначає Прем'єр-Міністра України, інших членів Кабінету Міністрів України.

Судова влада

Судова влада — це система створених згідно з законом органів, наділених виключними повноваженнями по розгляду юридично значущих справ, із застосуванням спеціальної процедури.

в) Першочергове застосування набутих навиків і умінь г) Застосування учнями знань з метою засвоєння навичок

д) Творчий перенос знань і навичок в нові умови

Виконання практичної роботи

ІV. Узагальнення та систематизація знань і способів виконання дій

1. Дайте відповіть на питання, що таке держава, країна, колонія, територія.

2. Назвіть етапи формування політичної карти.

3. Які види залежних територій ви знаєте? Наведіть приклади.

4. Які види економічних систем уснують? До якої економічної системи відноситься Україна?

5. Які ви знаєте політичні системи? Яка політична система в Україні?

6. Чим різняться між собою ринкова та планова економічні системи? Які форми економічних систем переважають у світі?

7. Наведіть приклади постсоціалістичних країн.

8. Які підгрупи розрізняють в групі країн, що розвиваються.

V. Підсумок уроку

Сучасна політична карта світу

З усього представленого матеріалу цього уроку можна зробити висновок, що об'єктами сучасної політичної карти світу є не тільки різні держави та їх кордони, столиці та найбільші міста, але й адміністративно-територіальний устрій цих територій.

Та, якщо розглядати термін політичної карти світу, то він має більш ширший зміст, так як під цим терміном слід розуміти і ті еволюційні події, які відбувалися з державами на протязі не одного століття, і зміни державного устрою країн, і також взаємовідносини між різними державами, об’єднаннями та союзами. Також слід брати до уваги і міждержавні суперечки, територіальні конфлікти та інше.

Тому дати конкретну відповідь на запитання про точну кількість країн світу, буде неможливо. Може завдяки цьому на політичній карті світу дуже часто відбуваються зміни. Адже проходить стрімкий процес між визначенням залежності і незалежності країн. Деякі держави втрачають свій статус, інші навпаки його одержують. Є країни, які визнаються, а деякі, навпаки отримують статус невизнаних. Отже, можна сказати, що постійно відбуваються якісь зміни в політичному житті світу і життя не стоїть на місці.

Якщо звернутися за даними останньої статистики, то можна сказати, що на теперішній час в світі існує 195 незалежних суверенних держав, де Ватикан і Палестина виступають у ролі спостерігачів. Також за останніми даними з невизначеним статусом налічується вісім держав.

Якщо ж політичну карту розглядати за кількістю територій, то їх налічується 37 незалежних, чотирнадцять заморських та чотири території, які наділені особливим статусом.

Крім того, на політичній карті світу існують також шістнадцять залежних територій, які можна вважати країною. Отже, на сьогоднішній час, якщо скласти всі ці перераховані країни, то можна сказати, що їх налічується близько 274-х.

V І. Домашнє завдання

1. Відмітьте на контурній карті всі протекторати.

2. Відмітьте на контурній карті всі домініони.

3. Підготуйте повідомлення про будь-якій спірній території на вибір (що за територія, чому спірна, які країни і т.д.)

Шановні учні та батьки! Ми продовжуємо навчання дистанційно. Навчальний матеріал і завдання розміщені на моєму блозі на сторінці дистанційне навчання за посиланням: https://historibtv.blogspot.com/p/blog-page_48.html З запитаннями звертайтесь за адресю: barankotv@ukr.net

29.09.2021 року

Тема: Політична карта світу, її елементи та процес формування. Державний лад: форми правління та адміністративно-територіальний устрій країн. Державний лад в Україні.

19 БЕРЕЗНЯ 2020 Р.

Перевірка д/з за посиланням: https://learningapps.org/1421809

Опрацювати п. 38,39 відпов. на запитання поставлені в кінці параграфів.

Підготуватися до тематичного оцінювання. (повторити п. 29-39)

12 березня 2020 року

опрацювати матеріал підручника. Тема: Азовське та Чорне море.

відповідати на запитання

Підготувати повідомлення на вибір (Чорне або Азовське море) з супроводженням презентації.

13 березня 2020 року

Опрацювати матеріал підручника. Використання природно-ресурсного потенціалу України. Основні види забрудненьдовкілля в Україні.

відповідати на запитання.