Чорноруччя (Стародубщина)

Чорноруччя (російською: Черноручье) — поселення української Стародубщини, в межах Мглинської сотні. Лежить на півночі Західної Стародубщини в низовині річок Воронуса та Судинка. Перші заселення общини відомі з літописів 15-го століття, а поселення в межах 19-го століття, знаходиться на північ від центру округи (сотні) — містечка Мглин.

Опис

Поселення Чорноруччя знаходиться в низині річок Воронуси (притоки річки Іпуть) та Судинка (притоки річки Воронуси), на 20 метрах вище їх рівня. Поруч поселення наявні й інші водні ресурси, зокрема: всі поля помережині ставками та озерцями, а ще кілька розробок торфовищ в лісових нетрях. Довкола поселення розрісся великий дубово-березовий лісовий масив із незначинми ялицево-сосновими та ліщиновими посадками. Загалом рельєф довкола Чорноруччя достатньо рівнинний, коливання висот в межах 170 метрів, із невеличкими підвищеннями (пагорбами) до 175 метрів. Континентальні кліматичні умови сприяють тривалій й холодній зимі (найхолодніше в січні) та короткому й м`якому літу (найспекотніше у липні).

Від ХІ століття, необжиті землі Стародубщини стали вотчиною Чернігівських князів династії Ольговичів.Завдяки опіки молодших князів намісників (таке їх було положення в ієрархії Київської Русі) ці землі стали обживатися слов`янським людом й невдовзі постало чимало містечок та поселень. З роками, віками, Стародубщина обживалася під опікою Литви, Московщини чи Польщі, сюди селилися вихідці з українських земель, які в густих лісах шукали прихисток від, спершу, набігів кочовиків, а потім наскоків кримських татар і турків чи царських посіпак-московитів. В часи Гетьманщини, відбулася друга, найбільша, хвиля заселення Стародубщини, постало чимало поселень українців, що потерпали від польського гніту й припали під опіку козацьких дружин, що домінували в краї кілька століть. Саме в ці часи, ймовірно, й були перші поселенці-лісоруби на території сьогоднішнього поселення Чорноруччя. Кілька століть російського поміщицько-кріпосницького гніту відобразилися на селянській господарській складовій краю. В епоху індустріальних та світських революцій виникли культурно-просвітницькі течії та гуртування вільнолюбних селян, більшість з них тяжіли до українського етносу, як складової частини Сіверщини на Чернігівщині. Відтак при формуванні перших українських національних державних формувань, початку ХХ століття, Стародубщина стала північною окраїною українських земель. З середини ХХ століття общину, разом зі всією Стародубщиною, було захоплено більшовицькою Росією. З тих пір воно приналежне до Російської Федерації, зокрема: Мглинському району, Брянської області.

Поселення знаходиться на незначній віддалі від адміністративного центру Новочешуйківської общини: села Нові Чешуйки (в 5 кілометрах на північ від його центру), та межує з селами та поселеннями: Чорновиця (з півночі), Пугачівка та Кабанівка (з півдня), Киселівка (зі сходу), Красногірки та Вороб`ївка (з заходу).

Проживаючи подалі від центрів культури та економіки краю, частина мешканців не витримали лихої долі й виселилися. Лише поодинокі й пристаркуваті поселенці залишилися й працювали на своїх селянських господарствах, не маючи можливості працювати на підприємствах містечка Мглин. Додатковим призаробітком є їхні промисли в лісі (на заготівлі деревини та збиранні грибів і ягід), рибальство, мисливство, а також розробки торф`яників (як легально, так і самостійно). Тепер, з початку 2000-х років, внаслідок економічної бездіяльності російської влади — поселення стає пусткою.