Стародубщиною, в науковому вжитку, називають колишні північні (Сіверщина) землі Чернігівщини (від княжих до губернських часів), які після революції 1917 року остаточно увійшли/анексовано Російською Федерацією. Це чотири північних повіти Чернігівщини: Стародубський, Новозибківський, Мглинський та Суразький, на території яких розташовані тепер 12 районів Брянської області Росії, які ми відносимо до Західної Стародубщини. Стародубщина східна — райони навколо таких важливих для північної Сіверщини міст: Корачів, Трубчевськ і Сівськ, які в давні часи були невід’ємною частиною Сіверської землі, але згодом, після литовсько-московських війн першої половини XVI ст., увійшли до складу Росії.
Загальна ж територія Стародубського краю (східної та західної його частин) складатиме 24 790 км², населення — 626,7 тисячі осіб.
На відміну від Стародубщини історичної, загальну територію та кількість населення східної Стародубщини вирахувати неможливо, адже східного її кордону практично не існує через те, що російська колонізація краю розпочалася вже дуже давно, і російсько-українське взаємопроникнення призвело до того, що точно уявити собі, де закінчується українська етнічна територія та розпочинається російська, майже нереально. Але цілком умовно до східної Стародубщини можна віднести територію сімох районів сучасної Брянської області: Брасівського, Вигоницького, Корачівського, Навлинського, Сівського, Суземського і Трубчевського. У такому разі загальна територія східної Стародубщини дорівнюватиме 10 028 км², а загальне населення складатиме 189,9 тисячі осіб.
Стародубщина східна після литовсько-московських війн першої половини XVI ст., поступово увійшла до складу Росії, і відтоді перебувала в імперії майже постійно. Але, незважаючи на те, що протягом 500 років український компонент східної Стародубщини постійно розбавлявся компонентом російським, ця територія не до кінця згубила зв’язок з іншою українською землею: в мові місцевої людності, в народних звичаях, у місцевому менталітеті досі зберігається багато українських рис. Ще в 1970-ті роки, перебуваючи десь у селі в Сівському районі, на східній Стародубщині, можна було уявити собі, що ти знаходишся десь у північній Україні, бо бачив навколо себе ті самі колоритні українські хати, чув навколо живу українську мову.
Західна Стародубщина охоплює території на яких розташовані тепер 12 районів Брянської області Росії: Гордіївський, Злинківський, Климівський, Клинцівський, Красногорський, Мглинський, Новозибківський, Погарський, Почепський, Стародубський, Суразький та Унецький. Загальна територія цих районів складає 14 762 км², мешкає на цих теренах, згідно з переписом населення 2002 року, 436,8 тисячі осіб. Але я вважаю згадані землі, так би мовити, історичною Стародубщиною, тобто тими територіями, що відокремилися від України тільки після більшовицького перевороту в Росії, а до того часу, в роки існування Гетьманщини та Чернігівської губернії, були з Україною разом.