Біловодська община

Біловодська община (російською: Беловодское сельское поселение) — адміністративне об`єднання української Стародубщини, в межах Мглинської сотні. Лежить на півночі Західної Стародубщини в низовині річок Іпуть та Вороноса. Перші заселення общини відомі з літописів 15-го століття, знаходиться на захід від центру округи (сотні) — містечка Мглин.

Опис

Біоводська община знаходиться в низині річок Тезни (притоки річки Іпуть) та Судинки (притоки Вороноси). Біоводська община на заході володіє чималими лісовими ресурсами, посеред неї протікає й місцева річечка, яка бере свої початки в густих лісах Стародубщини. В общині наявні численні водні ресурси, зокрема: всі поля помережині ставками та озерцями, в поймі річечки каскади із рукотворних та природніх водойм, а ще цілий комплекс на місці торфового родовища. Континентальні кліматичні умови сприяють тривалій й холодній зимі (найхолодніше в січні) та короткому й м`якому літу (найспекотніше у липні).

Від ХІ століття, необжиті землі Стародубщни стали вотчиною Чернігівських князів династії Ольговичів.Завдяки опіки молодших князів намісників (таке їх було положення в ієрархії Київської Русі) ці землі стали обживатися словянським людом й невдовзі постало чимало містечок та поселень. З роками, віками, Стародубщина обживалася під опікою Литви, Московщини чи Польщі, сюди селилися вихідці з українських земель, які в густих лісах шукали прихисток від, спершу, набігів кочовиків, а потім наскоків кримських татар і турків чи царських посіпак-московитів. В часи Гетьманщини, відбулася друга, найбільша, хвиля заселення Стародубщини, постало чимало поселень українців, що потерпали від польського гніту й припали під опіку козацьких дружин, що домінували в краї кілька століть. Саме в ці часи, ймовірно, й були перші поселенці-лісоруби на терторії сьогоднішнь Біловодської общини. Кілька століть російського поміщицько-кріпосницького гніту відобразилися на селянській господарській складовій краю. В епоху індустріальних та світських революцій виникли культурно-просвітницькі течії та гуртування вільнолюбних селян, більшість з них тяжіли до українського етносу, як складової частини Сіверщини на Чернігівщині. Відтак при формуванні перших українських національних державних формувань, початку ХХ століття, Стародубщина стала північною окраїною українських земель. З середини ХХ століття общину, разом зі всією Стародубщиною, було захоплено більшовицькою Росією. З тих пір воно приналежне до Російської Федерації, зокрема: Мглинському району, Брянської області.

Община розташована неподалік від адміністративного центру - Мглинської сотні: містечка Мглин (західна його границя), та межує з іншими общинами: Симонівська (з півдня), Високівська (з південного заходу), Новочешуйківською (із півночі), Червонокосарівською (з північного заходу). Наразі обжиті поселення общини знаходяться довкола її центру, села Біловодка: Червоне Джерело і Нетягівка (на півночі), а Борщів (на заході). Натомість, закинуті поселення Московський, Семенівка, Ясна Поляна на північному заході общини, в лісовому масиві, поруч торфовища.

Проживаючи в рівнинній місцині, більшість мешканців східної частини общини працюють на своїх селянських господарствах і мають можливість працювати на підприємствах містечка Мглин. Додатковим призаробітком є їхні промисли в лісі (на заготівлі деревини та збиранні грибів і ягід), а також розробки торф`яників (як легально, так і самостійно).

Більшість мешканців західної частини общини, проживаючи в лісистій місцині, подалі від центрів культури та економіки краю не витримали лихої долі й виселилися. Лише поодинокі й пристаркуваті поселенці залишилися й працювали на своїх селянських господарствах, не маючи можливості працювати на підприємствах містечка Мглин. Тепер, з початку 2000-х років, внаслідок етно-національної сваволі та економічної безгосподарності російської влади - тамтешні поселення стали пусткою.