Луговець (Стародубщина)

Луговець (російською: Луговец) — село української Стародубщини, в межах Мглинської сотні. Лежить на півночі Західної Стародубщини в низовині річок Воронуса та Судинка. Перші заселення общини відомі з літописів 15-го століття, а поселення в межах 17-го століття, знаходиться на північний захід від центру округи (сотні) — містечка Мглин.

Опис

Село Луговець знаходиться майже в низині річки Воронуса (притоки річки Іпуть) та Кобиленки (притоки річки Іпуть) зокрема на її лівому березі й оселилися перші поселенці. Поруч поселення наявні й інші водні ресурси: всі поля помережині ставками та озерцями, в поймі річки каскади зі стариць та природніх водойм. Довкола села, розрісся великий лісовий масив із дубово-березовими та ялиново-сосновими і ліщиновими посадками. Загалом рельєф навколо Лугівця достатньо рівнинний, коливання висот в межах 160 метрів, із невеличкими підвищеннями (пагорбами) до 170 метрів. Континентальні кліматичні умови сприяють тривалій й холодній зимі (найхолодніше в січні) та короткому й м`якому літу (найспекотніше у липні).

Від ХІ століття, необжиті землі Стародубщини стали вотчиною Чернігівських князів династії Ольговичів.Завдяки опіки молодших князів намісників (таке їх було положення в ієрархії Київської Русі) ці землі стали обживатися слов`янським людом й невдовзі постало чимало містечок та поселень. З роками, віками, Стародубщина обживалася під опікою Литви, Московщини чи Польщі, сюди селилися вихідці з українських земель, які в густих лісах шукали прихисток від, спершу, набігів кочовиків, а потім наскоків кримських татар і турків чи царських посіпак-московитів. В часи Гетьманщини, відбулася друга, найбільша, хвиля заселення Стародубщини, постало чимало поселень українців, що потерпали від польського гніту й припали під опіку козацьких дружин, що домінували в краї кілька століть. Саме в ці часи, ймовірно, й були перші поселенці-лісоруби на території сьогоднішнього села Луговець. Кілька століть російського поміщицько-кріпосницького гніту відобразилися на селянській господарській складовій краю. В епоху індустріальних та світських революцій виникли культурно-просвітницькі течії та гуртування вільнолюбних селян, більшість з них тяжіли до українського етносу, як складової частини Сіверщини на Чернігівщині. Відтак при формуванні перших українських національних державних формувань, початку ХХ століття, Стародубщина стала північною окраїною українських земель. З середини ХХ століття общину, разом зі всією Стародубщиною, було захоплено більшовицькою Росією. З тих пір воно приналежне до Російської Федерації, зокрема: Мглинському району, Брянської області.

Село Луговець, одне з найбільших поселень Мглинської сотні, знаходиться неподалік адміністративного центру Червонокосарівської общини: села Червоні Косарі (в 7 кілометрах на південний захід від його центру), та межує з селами та поселеннями: Голяківка та Хом`яківка (зі сходу), Кадецьк (з півдня), Великий Бір (із південного заходу), Авраменків та Єльники (з північного сходу).

Проживаючи в рівнинній та лісистій місцині, більшість мешканців села працюють в лісництвах та на своїх селянських господарствах і мають можливість працювати на підприємствах містечок Мглин та Сураж. Додатковим призаробітком є їхні промисли в лісі (на заготівлі деревини та збиранні грибів і ягід), а також розробки торф`яників (як легально, так і самостійно).