Високівська община

Високівська община (російською: Высокское сельское поселение) — адміністративне об`єднання української Стародубщини, в межах Мглинської сотні. Лежить на півночі Західної Стародубщини в низовині річок Іпуть та Тезна. Перші заселення общини відомі з літописів 15-го століття, знаходиться на захід від центру округи (сотні) — містечка Мглин.

Опис

Високівська община знаходиться в низині річок Тезни (притоки річки Іпуть) та Лопазенки (притоки річки Іпуть). Високівська община на заході та півночі володіє чималими лісовими ресурсами. В общині наявні й інші водні ресурси, зокрема: всі поля помережині ставками та озерцями, в поймі річок каскади із рукотворних та природніх водойм, а ще кілька комплексів торфовищ. Загалом це є найвища точка Мглинщини (Негова гора висотою 215 метрів), відтак вона вважається вододілом кількох місцевих річок (бо вони беруть початки в її межах). Континентальні кліматичні умови сприяють тривалій й холодній зимі (найхолодніше в січні) та короткому й м`якому літу (найспекотніше у липні).

Від ХІ століття, необжиті землі Стародубщини стали вотчиною Чернігівських князів династії Ольговичів.Завдяки опіки молодших князів намісників (таке їх було положення в ієрархії Київської Русі) ці землі стали обживатися слов`янським людом й невдовзі постало чимало містечок та поселень. З роками, віками, Стародубщина обживалася під опікою Литви, Московщини чи Польщі, сюди селилися вихідці з українських земель, які в густих лісах шукали прихисток від, спершу, набігів кочовиків, а потім наскоків кримських татар і турків чи царських посіпак-московитів. В часи Гетьманщини, відбулася друга, найбільша, хвиля заселення Стародубщини, постало чимало поселень українців, що потерпали від польського гніту й припали під опіку козацьких дружин, що домінували в краї кілька століть. Саме в ці часи, ймовірно, й були перші поселенці-лісоруби на терторії сьогоднішньої Високівської общини. Кілька століть російського поміщицько-кріпосницького гніту відобразилися на селянській господарській складовій краю. В епоху індустріальних та світських революцій виникли культурно-просвітницькі течії та гуртування вільнолюбних селян, більшість з них тяжіли до українського етносу, як складової частини Сіверщини на Чернігівщині. Відтак при формуванні перших українських національних державних формувань, початку ХХ століття, Стародубщина стала північною окраїною українських земель. З середини ХХ століття общину, разом зі всією Стародубщиною, було захоплено більшовицькою Росією. З тих пір воно приналежне до Російської Федерації, зокрема: Мглинському району, Брянської області.

Община розташована в межах 15-20 кілометрів від адміністративного центру - Мглинської сотні: містечка Мглин та межує з іншими общинами: Симонтівською (зі сходу), Красновицькою та Писарівською (з півдня), Біловодською (із півночі), Лопазнянською (із заходу). Наразі обжиті поселення общини простягнулися з півночі на південь, з центром, селом Високе: Червоний Партизан, Шеверди і Червона Ковалівка (на півночі), а Зелена Роща (на заході). Передовик, Прогрес та Ленінський Куток (на півдні), Велика і Мала Дуброви, Заріччя, Граб та Розгонів (на південному заході).

Проживаючи в рівнинній місцині, більшість мешканців общини працюють на своїх селянських господарствах і мають можливість працювати на підприємствах містечок Мглин а Сураж. Додатковим призаробітком є їхні промисли в лісі (на заготівлі деревини та збиранні грибів і ягід), а також розробки торф`яників (як легально, так і самостійно).

Більшість мешканців, які жили в лісистій місцині, подалі від центрів культури та економіки краю не витримали лихої долі й виселилися. Лише поодинокі й пристаркуваті поселенці залишилися й працювали на своїх селянських господарствах, не маючи можливості працювати на підприємствах містечок Мглин та Сураж. Тепер, з початку 2000-х років, внаслідок етно-національної сваволі та економічної безгосподарності російської влади - тамтешні малі поселення потерпають, через відтік населення та економічний занепад, і перетворюються в пустку.