Заріччя (Стародубщина)

Заріччя (російською: Заречье) — поселення української Стародубщини, в межах Мглинської сотні. Лежить на півночі Західної Стародубщини в низовині річок Іпуть та Тезна. Перші заселення общини відомі з літописів 15-го століття, а поселення в межах 19-го століття, знаходиться на захід від центру округи (сотні) — містечка Мглин.

Опис

Поселення Заріччя знаходиться в низині річок Тезни (притоки річки Іпуть) та Лопазенки (притоки річки Іпуть), саме на західному березі останньої воно й розташоване. Поля сільської громади помережині численними озерцями. Континентальні кліматичні умови сприяють тривалій й холодній зимі (найхолодніше в січні) та короткому й м`якому літу (найспекотніше у липні).

Від ХІ століття, необжиті землі Стародубщни стали вотчиною Чернігівських князів династії Ольговичів.Завдяки опіки молодших князів намісників (таке їх було положення в ієрархії Київської Русі) ці землі стали обживатися слов`янським людом й невдовзі постало чимало містечок та поселень. З роками, віками, Стародубщина обживалася під опікою Литви, Московщини чи Польщі, сюди селилися вихідці з українських земель, які в густих лісах шукали прихисток від, спершу, набігів кочовиків, а потім наскоків кримських татар і турків чи царських посіпак-московитів. В часи Гетьманщини, відбулася друга, найбільша, хвиля заселення Стародубщини, постало чимало поселень українців, що потерпали від польського гніту й припали під опіку козацьких дружин, що домінували в краї кілька століть. Саме в ці часи, ймовірно, й були перші поселенці-лісоруби на території сьогоднішнього Заріччя. Кілька століть російського поміщицько-кріпосницького гніту відобразилися на селянській господарській складовій краю. В епоху індустріальних та світських революцій виникли культурно-просвітницькі течії та гуртування вільнолюбних селян, більшість з них тяжіли до українського етносу, як складової частини Сіверщини на Чернігівщині. Відтак при формуванні перших українських національних державних формувань, початку ХХ століття, Стародубщина стала північною окраїною українських земель. З середини ХХ століття общину, разом зі всією Стародубщиною, було захоплено більшовицькою Росією. З тих пір воно приналежне до Російської Федерації, зокрема: Мглинському району, Брянської області.

Поселення достатньо віддалене від адміністративного центру Високської общини: села Високе (в 10 кілометрах на південний захід від його центру), та межує з селами та поселеннями: Єльня (з півдня), Граб та Розгонів (з південного сходу), Велика Дуброва (зі сходу), Лопазна (з півночі) та Ляличі (з північного заходу).

Проживаючи подалі від центрів культури та економіки краю, більшість мешканців не витримали лихої долі й виселилися. Лише поодинокі й пристаркуваті поселенці залишилися й працювали на своїх селянських господарствах, не маючи можливості працювати на підприємствах містечок Мглин та Сураж. Додатковим призаробітком є їхні промисли в лісі (на заготівлі деревини та збиранні грибів і ягід), а також розробки торф`яників (як легально, так і самостійно). Тепер, з початку 2000-х років, внаслідок економічної бездіяльності російської влади - поселення стає пусткою.