Червонокосарівська община

Червонокосарівська община (російською: Краснокосаровское сельское поселение) — адміністративне об`єднання української Стародубщини, в межах Мглинської сотні. Лежить на півночі Західної Стародубщини в низовині річок Іпуть та Воронуса. Перші заселення общини відомі з літописів 15-го століття, знаходиться на північний захід від центру округи (сотні) — містечка Мглин.

Опис

Червонокосарівська община знаходиться в низині річок Воронуси (притоки річки Іпуть) та Судинка (притоки річки Воронуси) та самої Іпуті, відтак чимало її площі є заболоченою та лісистою. До того ж поселення общини розкидані в суцільному лісовому масиві в поймі двох річок. В общині наявні й інші водні ресурси, зокрема: всі поля помережині ставками та озерцями, в поймі річок каскади із рукотворних та природніх водойм, а ще кілька комплексів торфовищ. Континентальні кліматичні умови сприяють тривалій й холодній зимі (найхолодніше в січні) та короткому й м`якому літу (найспекотніше у липні).

Від ХІ століття, необжиті землі Стародубщини стали вотчиною Чернігівських князів династії Ольговичів.Завдяки опіки молодших князів намісників (таке їх було положення в ієрархії Київської Русі) ці землі стали обживатися слов`янським людом й невдовзі постало чимало містечок та поселень. З роками, віками, Стародубщина обживалася під опікою Литви, Московщини чи Польщі, сюди селилися вихідці з українських земель, які в густих лісах шукали прихисток від, спершу, набігів кочовиків, а потім наскоків кримських татар і турків чи царських посіпак-московитів. В часи Гетьманщини, відбулася друга, найбільша, хвиля заселення Стародубщини, постало чимало поселень українців, що потерпали від польського гніту й припали під опіку козацьких дружин, що домінували в краї кілька століть. Саме в ці часи, ймовірно, й були перші поселенці-лісоруби на терторії сьогоднішньої Червонокосарівської общини. Кілька століть російського поміщицько-кріпосницького гніту відобразилися на селянській господарській складовій краю. В епоху індустріальних та світських революцій виникли культурно-просвітницькі течії та гуртування вільнолюбних селян, більшість з них тяжіли до українського етносу, як складової частини Сіверщини на Чернігівщині. Відтак при формуванні перших українських національних державних формувань, початку ХХ століття, Стародубщина стала північною окраїною українських земель. З середини ХХ століття общину, разом зі всією Стародубщиною, було захоплено більшовицькою Росією. З тих пір воно приналежне до Російської Федерації, зокрема: Мглинському району, Брянської області.

Община розташована в межах 15-20 кілометрів від адміністративного центру - Мглинської сотні: містечка Мглин та межує з іншими общинами: Біловодською та Високівською (з південного сходу), Новочешуйківською (зі сходу), Молодьківською (із півночі), Лопазнянською (із півдня). Наразі обжиті поселення общини простягнулися зі сходу на захід, з центром, селом Червоні Косарі: Вороб`ївка, Гапонівка, Лещівка (зі сходу), Антоненків, Колодезки, Хоружівка (з півдня), Кадецьк, Першиків, Великий Бір, Хом`яківка, Голяківка та Луговець (на південному заході), Косенки, Авраменків, Єльники та Архипівка (на заході), Рудня, Єловець,Кокоти, Водославка (на північному заході). Червонокосарівське сільське поселення - стало муніципальним утворенням в результаті проведення реформи в 2005 році, шляхом злиття дореформенних Червонокосарівської і Луговецької сільрад.

Проживаючи в рівнинній та лісистій місцині, більшість мешканців общини працюють в лісництвах та на своїх селянських господарствах і мають можливість працювати на підприємствах містечок Мглин та Сураж. Додатковим призаробітком є їхні промисли в лісі (на заготівлі деревини та збиранні грибів і ягід), а також розробки торф`яників (як легально, так і самостійно).

Більшість мешканців, які жили в лісистій місцині, подалі від центрів культури та економіки краю не витримали лихої долі й виселилися. Лише поодинокі й пристаркуваті поселенці залишилися й працювали на своїх селянських господарствах, не маючи можливості працювати на підприємствах містечка Мглин. Тепер, з початку 2000-х років, внаслідок етно-національної сваволі та економічної безгосподарності російської влади - тамтешні малі поселення потерпають, через відтік населення та економічний занепад, перетворюються в пустку.